Етапи становлення ринку банківських послуг України в контексті світового розвитку банківської справи

     МІНІСТЕРСТВООСВІТИ  І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

     ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ 
Кафедра міжнародної економіки та теорії фінансів 
 
 

     Індивідуальне  науково-дослідне завдання

     з дисципліни “ Фінансовий ринок”

     на  тему

“ Етапи становлення ринку банківських послуг України в контексті світового розвитку банківської справи ” 
 

                                                                                 Виконала:

                                                                                 Студентка 311-ФК групи

                                                           Даниляк Марія 

                                                  Прийняв:

                                                     Буряк Н.Б. 
 
 
 

     Львів  2012 р. 
Зміст

     Вступ………………………………………………………………………...……3 

     1. Поняття і структура ринку  банківських послуг ……………………………4

     2. Етапи становлення ринку банківських  послуг України в контексті  світового розвитку банківської  справи………………………………………………..6

     3. Шляхи подальшого розвитку ринку  банківських послуг в Україні……...14 

     Висновки………………………………………………………………………..17 

     Список  використаної літератури……………………...………………………18

 

      Вступ 

         Процес формування ринкових відносин  в економіці України поступово  виявляє значне зростання попиту  на послуги установ кредитної  системи як з боку суб’єктів підприємницької діяльності, так і з боку фізичних осіб. Сучасні особливості організації бізнесу визначають потреби підприємців не лише у традиційному кредитно-розрахунковому банківському обслуговуванні, а й у значно ширшому спектрі різноманітних послуг комерційних банків, спроможних забезпечити оптимальні умови для ефективного прибуткового господарювання своїх клієнтів. Щодо самих банківських установ, то потреба у розширенні діапазону їхніх операцій об’єктивно випливає з умов конкурентного середовища, яке складається на вітчизняному ринку. Крім того, в умовах кризових явищ в економіці країни, нестабільності виробництва, інфляції, традиційні кредитні операції банків неспроможні забезпечити їм належний рівень прибутковості, що поглиблює, тенденції, до універсалізації банківської справи та створення повноцінного ринку банківських послуг, як специфічної сфери ринкових відносин, що забезпечує попит і пропозицію на послуги банків з метою задоволення потреб клієнтів.

           Ринок банківських послуг є однією із важливих і невід'ємних складових сучасної ринкової економки. Тому сьогодні зростає інтерес до різних аспектів діяльності банків та методів управління ними. Банки поступово перетворилися у основних посередників у перерозподілі капіталів, у забезпеченні безперервності процесу економічного відтворення. Умови зростаючої конкуренції і комерціалізації діяльності диктують необхідність реорганізації структур, розробки гнучких ринкових стратегій, проведення сегментації ринку банківських послуг, розвитку нових його сегментів, послуг та методів обслуговування.

     Метою даної роботи є дослідження розвитку банківських послуг України в контексті світового розвитку банківської справи. А також, запропонувати відповідні рекомендації стосовно основних напрямів розвитку банківських послуг на найближчу перспективу.  

 

     1. Поняття і структура  ринку банківських  послуг

           

     Ринок банківських послуг – це специфічна сфера економічних відносин, функцією яких є балансування попиту і пропозиції на банківські продукти. Функціонування ринку банківських послуг має свої особливості, серед яких можуть бути виділені:

      - тісне поєднання державного  і ринкового регулювання з  метою підтримки його стабільності;

      - регулювання і регламентація  відносин на ринку нормами  міжнародного права і внутрішнім законодавством;

      - прозорість інформації про стан  ринку та його учасників;

      - необмежена кількість учасників  ринку;

      - широкий асортимент і диверсифікація  банківських продуктів. 

     Інфраструктура  ринку банківських послуг – це сукупність організаційно – правових форм, які обслуговують формування попиту і пропозиції, купівлю-продаж банківських послуг через кредитно – фінансові інститути. Основними складовими елементами інфраструктури ринку банківських послуг є центральні і комерційні банки, небанківські кредитно-фінансові інститути, інформаційні технології і засоби зв’язку, консалтингові компанії, офшорні зони тощо. Ринок банківських послуг може бути класифікований за певними ознаками. З точки зору інституційної структури він представляє собою сукупність носіїв попиту і пропозиції, які взаємодіють між собою. Носіями попиту є вся сукупність юридичних і фізичних осіб.

     З точки зору продуктової структури  ринок банківських послуг являє  собою сукупність пропонованих для  продажу банківських послуг. Це обумовлює виділення у його структурі певних сегментів, що відповідають окремим групам банківських продуктів:

       – ринок кредитних послуг;

       – ринок інвестиційних послуг;

       – ринок розрахунково-касових послуг;

       – ринок депозитних послуг та інших [6].

         За географічним охопленням можуть бути виділені локальні, регіональні, загальнонаціональні і міжнародні ринки. Локальний ринок формується у межах міста або району. Регіональні ринки охоплюють територію однієї або кількох суміжних областей. Загальнонаціональний ринок банківських послуг функціонує в межах окремої національної економіки. Міжнародні ринки банківських послуг представленні як глобальним загальносвітовим ринком, так і ринками банківських послуг на рівні окремих міждержавних об’єднань.

     За  типами споживачів банківських послуг виділяють:

       –   ринок суб’єктів господарювання (корпоративний ринок);

       –   ринок фізичних осіб (домогосподарств);

       –   урядовий ринок;

       – ринок фінансового-кредитних інститутів. Клієнтом банку є учасник економічних відносин, який має намір одержувати вигоду від діяльності банку на взаємній основі. Банк може надавати банківську послугу конкретному клієнту і невизначеному колу клієнтів.

         Клієнти банку є основою його  розвитку і процвітання. В зв’язку  з цим учасників економічних  відносин можна класифікувати за ознакою постійних відносин з банком на:

       –  Постійних клієнтів. Ця група клієнтів характеризується наявністю банківського рахунку й довгострокових взаємовідносин з банком. Як правило, клієнти зорієнтовані на одержання всіх послуг тільки в одному банку.

       – Випадкових (разових, імпульсних) клієнтів. Вони готові скористатися його послугами з метою короткострокової (разової) вигоди чи в результаті непередбачених випадків.

     – Нових (потенційних клієнтів). Намір потенційних клієнтів одержувати користь від діяльності банку, може виявлятись як в явній, так і прихованій (латентній) формі. Явна форма виражається в тому що клієнт сам проявляє ініціативу в пошуку необхідної йому послуги. Латентна форма виражається в тому, що банк формує у потенційного клієнта поняття про необхідність задоволення його потреб з допомогою саме банківських послуг [6].  

 

     2. Етапи становлення  ринку банківських  послуг України  в контексті світового розвитку банківської справи 

     Перші банкіри-міняли з'явилися ще у Стародавньому Вавилоні, які не тільки здійснювали "валютні" операції, обмінюючи гроші однієї держави на гроші іншої, а й приймали вклади під відсотки та надавали позики проти письмових зобов'язань та застав. Значний розвиток банківської справи відбувся у Стародавній Греції, де навіть великі багаті храми приймали вклади та надавали позики під проценти.

       У Римській імперії фінансові  інститути використовували такі  вдосконалені форми грошового  обігу, як акредитиви та платежі  переказом за банківськими книгами.

       Після падіння Риму в епоху раннього Середньовіччя банківська діяльність практично припинилась, що було зумовлено зниженням активності товарообміну в результаті розвитку натуральних господарств і розквітом феодальних форм господарювання.

       Розвиток суспільства, виробничих та торговельних відносин між людьми та державами у XII -XIII ст. відродили професію міняли, а вже в XIV-XV ст. банкіри стали великою силою.

     У XVI-XVII ст. виникають "жиро-банки", що в основному здійснювали розрахункові операції. Вони ставили перед собою завдання впорядкування та спрощення грошового обігу [8].

     Наприкінці XVII ст. (1694) виник перший акціонерний  банк, який надавав комерційні кредити  у сучасному розумінні цього  слова. Це був Англійський банк, який також мав право випуску банкнот.

     Надалі, вже в XIX ст., розвиток банківської  діяльності пішов шляхом створення  великих акціонерних фінансових структур, діяльність яких ґрунтувалася не на емісії банкнот, а на вкладах  та наданні кредитів.

       На території України грошовий  обіг з'явився ще за скіфів, велась активна внутрішня та зовнішня торгівля, що відповідно зумовило зародження банківської справи.

       За часів Київської Русі була  розвинена активна торгівля з  багатьма державами Європи та  Азії, великі київські князі карбували  власні гроші. Археологія відкрила нам багато монет того часу, найвідоміші з них - золотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого.

       У XVII-XX ст. банківська справа в  Україні була дуже тісно пов'язана  з її розвитком у Росії, хоча  ці процеси відбувались із  певним запізненням. Першим банком, з якого починається історія банків у Російській імперії, був Державний позиковий банк, який було засновано у 1754 році. Цей банк надавав кредити під заставу маєтків. В Україні такі кредити почали надавати лише з 1783 року. За часів Катерини II були введені в обіг паперові гроші, що обмінювалися на мідні монети. Для зручності обміну було створено в 1769 році у Петербурзі та Москві Асигнаційний банк, який у 1781 році відкрив свої відділення у Києві, Ніжині, Харкові, а в 1782 - Херсоні.

       Кредитна система в Україні  була започаткована в 1839 році  створенням Державного комерційного  банку. У 1860 році у зв'язку  із заснуванням у Росії Державного  банку, в Україні, на базі  комерційних банків, були створені  Київська, Харківська і Одеська  контори та Полтавське відділення Державного банку Російської імперії. На баланс цих установ із рахунків комерційних банків були передані векселі, позики під товари та процентні папери під золотий запас. Кошти установ Держбанку складалися з капіталів банку, вкладів, поточних рахунків та вартості казни.

       Поряд із Державним банком  існували банки комерційного  та іпотечного кредиту. У 1871 році створено філію Пегербурзького  міжнародного комерційного банку,  Харківський торговий та Катеринославський комерційний банки з філіями у Полтаві. У 1879 році відкрито Одеський дисконтний банк, який здійснював облік векселів. Його філії були у Миколаєві та Кишиневі. У 1889 році було відкрито Одеський купецький банк.

     На  початку XX ст. в Україні працювали 3 контори Державного банку Росії та 19 його філій; Руський торговельно-промисловий, Петербурзький банк зовнішньої торгівлі, Московський купецький, Об'єднаний московський, Варшавський комерційний банки та відділення Об'єднаного комерційного банку. Не меншу роль відігравали Київський приватний комерційний банк (клієнтами якого були найбільші цукрозаводчики України), Київський земельний банк, Харківський земельний банк. Існувало 4 ломбарди, 57 міських громадських банків, комерційні та іпотечні банки із розгалуженою мережею філій, ощадні каси, земські каси, 112 казначейств. В Україні діяли "Облікові дома" - це кредитні установи, які здійснювали короткострокові кредитні операції та облік векселів. У Києві значні кредитні операції проводилися на Контрактовому ярмарку.

     У грудні 1917 року Київську контору Державного банку Росії перетворено на Український державний банк, а 6 січня 1918 року були випущені в обіг державні кредитові білети УНР на загальну суму 5,5 млн. крб. І березня 1918 року Центральна рада прийняла закон про впровадження пової власної валюти гривні. У травні були здійснені заходи щодо випуску українських платіжних засобів та підписані угоди з деякими країнами Європи про одержання позик на вигідних для України умовах [8].

       На початку серпня 1918 року Радою  Міністрів було ухвалено статут Державного банку України, а 23 серпня засновано Державний земельний банк. Діяльність була розпочата Центральною радою зі складання Державного бюджету України на 1918 рік, продовжувалася урядом гетьмана Скоропадського, Директорією, але бурхливі події того часу заважали роботі, тому проект бюджету України було затверджено тільки у другій половині грудня 1918 року як "виконавчий кошторис".