Економічна сутність та види лізингу

Домовленість між лізингодавцем, лізингоодержувачем та продавцем має містити у сукупності такі ознаки:

а) спочатку лізингоодержувач зобов’язується перед лізингооодержу-вачем набути право власності на річ, визначену останнім, у продавця;

б) лізингодавець зобов’язується передати річ у володіння та користу-вання одержувачу на визна строк за сплату визначених лізингових платежів;

в) строк володіння та користування лізингоодержувача предметом лізингу  має становити не менше одного року.

У статті 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» наводяться критерії, яким має відповідати договір лізингу щоб правовідносини вважалися фінансовим лізингом, достатньо щоб у договорі лізингу містилася б хоча б одна із таких умов: об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 % його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними цим Законом, та орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у лізинговому договорі; сума лізингових платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об’єкта лізингу; якщо у лізинг передається об’єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни; майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоодержувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик. Цими критеріями законодавець не змінює, а лише уточнює загальну сутність визначення фінансового лізингу.

Можна виокремити такі визначальні риси лізингу:

● строк лізингу порівнянний  з періодом амортизації цього майна;

● тип лізингованого майна  визначається лізингоодержувачем;

● наявність в угоді  посередника, який бере обов'язки власника майна;

● визначеність всієї лізингової операції домовленістю з майбутнім  лізингоодержувачем про оренду майна на певних умовах;

● періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;

● можливість викупу лізингового  майна.

Лізинг має подвійну природу. З одного боку, його можна охарактеризувати як вкладення ресурсів на зворотних  засадах в основний капітал. Надаючи орендаторові компоненти основного капіталу, власник у визначені терміни одержує їх назад. За свою послугу він одержує винагороду у вигляді лізингових платежів, що дозволяє забезпечити реалізацію принципу платності. Отже, за своєю сутністю лізинг відповідає кредитним відносинам і зберігає суть кредитних операцій. З іншого боку, оскільки позиковець і позичальник оперують капіталом не в грошових одиницях, а продуктивних, то за формою лізинг подібний до інвестиційного фінансування.

Аби зрозуміти, з чого складається лізингова операція, порівняємо два види лізингу: оперативний та фінансовий.

Незважаючи, що в деяких документах оренда і лізинг ототожнюються, слід розрізняти поняття оренди та лізингу  майна. Між орендою і всіма  видами лізингу є істотні відмінності:

а) оренда — двостороння  угода між орендодавцем і орендатором, а лізинг - щонайменше 3-ня, де, крім лізингодавця і лізингоодержувача, є ще продавець лізингового майна. При деяких видах лізингу одна юридична особа може виступати в ролі двох суб'єктів. Так, при зворотному лізингу продавець є одночасно і лізингоодержувачем. Лізингова угода оформляється, як правило, двома договорами: купівлі-продажу — між продавцем і лізингодавцем — та лізингу — між лізингодавцем і лізингоодержувачем;

б) діяльність лізингодавця принципово відрізняється від діяльності орендодавця. Якщо останній здає в оренду своє майно, то лізингодавець передає влізинг майно, яке він спеціально придбав, як правило, за прямою вказівкою майбутнього лізингоотримувача; сутність діяльності лізингодавця полягає у фінансуванні тимчасового користування ( майновий кредит);

в) роль лізингоодержувача  більш активна, ніж роль орендатора. При першій передачі майна в лізинг лізингоодержувач, як правило, самостійно знаходить виробника лізингового майна і вибирає конкретний вид майна. Навідміну від орендатора лізингоодержувач наділяється правами та обов'язками покупця. Хоча формально покупцем є лізингодавець, майно передається продавцем безпосередньо лізингоодержувачу. При цьому останній здійснює всіпроцедури, пов'язані з приймання майна;

г) у випадку оренди орендодавець несе відповідальність перед орендатором  за виявлені недоліки об'єкта оренди, а  при лізингу лізингодавець відповідає за такі недоліки лише тоді, коли він  сам вибирав продавця об'єкта лізингу  або втручався у вибір лізингоодержувачем постачальника майна.

Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова операція. Лізингодавець  надає лізингоодержувачу фінансову  послугу: він купує майно у  власність за повну вартість і  за рахунок періодичних внесків  лізингоодержувача в кінцевому рахунку відшкодовує цю вартість. Тому з фінансового погляду лізинг розглядається як одна із форм кредитних надходжень. Таким чином, якщо розглядати лізинг як передачу майна в тимчасове користування на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру використання, його можна класифікувати як товарний кредит в основні фонди. Тому з економічного погляду лізинг можна розглядати як форму кредиту у формі майна, яке передано в користування, або форму інвестування в економіку, альтернативну банківській позиці.

Отже, суть лізингу полягає  в тому, що банк або лізингова  компанія замість надання кредиту  підприємству придбаває для нього  устаткування, укладаючи, з одного боку, договір купівлі-продажу із виробником від свого імені, з другого боку, оформляючи передачу устаткування у використання підприємству за договором лізингу.

РОЗДІЛ 2 ЛІЗИНГОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

2.1 Об"єкти  та суб"єкти лізингових відносин

Визначення об’єкту лізингу  є істотною умовою, без якої угода  вважається недійсною. В залежності від конкретних обставин об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що відноситься за діючою класифікацією до основних засобів, окрім майна, яке заборонене для вільного обігу на ринку. Всі об’єкти лізингу в загальному вигляді можна класифікувати за різними сутнісними ознаками. Обов’язкова умова лізингу полягає в тому, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Іншим важливим критерієм є визначення майна - може бути предметом лізингу є неспоживаність речей у виробничому процесі (не втрачають натуральних якостей в процесі використання, тобто по закінченні строку лізингу предмет має бути придатним для продажу або подальшої здачі). Широкого розповсюдження набула класифікація об’єктів лізингу за ознакою рухомості майна і відповідне виділення рухомих речей та нерухомості. На відміну від звичайної оренди в лізинг не можуть передаватися земельні ділянки та природничі комплекси, що являються основою всіх об’єктів нерухомості взагалі.

Розрізняють також індивідуально  визначені речі та такі, що визначаються родовими ознаками. Об’єктом лізингу  часто є складні речі, які складаються  з різнорідних речей, що утворюють  одне ціле. Якщо предметом лізингу  слугує такий об’єкт, наприклад підприємство, то дія угоди за загальним правилом поширюється на всі його складові різнорідні частини.

У всіх випадках об’єкт лізингу  має бути найбільш точно визначений, ідентифікований. Якщо предмети одного найменування можуть володіти різними  ознаками, то потрібно вказати, які саме характеристики має предмет угоди. Коли ж користувач хоче отримати неоднорідний товар, то визначається кількість товару за кожною ознакою, який передається в лізинг з детальною специфікацією.

Суб’єктами класичного лізингу являються три основних особи: лізингодавець, лізингоодержувач та виробник (продавець) предмета лізингу.

Здавати майно у лізинг мають право його власники чи їх представники. Постачальниками можуть також бути фірми, які забезпечують гарантовані поставки заздалегідь визначеного типу устаткування, запасних частин і, можливо, фірмових послуг за технічним сервісом.

Усім комплексом лізингових послуг, як правило, займаються спеціалізовані компанії, які мають кошти для  інвестування.

Природно, що компанії, які  входять до структури великих банків, і самі є одними з найбільших на ринку, мають великий портфель замовлень, використовують більш сучасні методи роботи, кваліфікований персонал.

Лізингові компанії, створені державними та муніципальними структурами, жорстко орієнтовані на здійснення лізингових угод з визначеними типами клієнтів. Умови лізингових угод, які пропонуються цими компаніями, а вони звичайно використовують пільгове бюджетне фінансування, є більш привабливими для клієнтів, у порівнянні з умовами, що їх пропонують комерційні лізингові компанії, проте доступність їхніх послуг обмежена. Галузеві лізингові компанії орієнтуються на обслуговування підприємств певної галузі. Багато в чому галузеві лізингові компанії орієнтуються на підпримку держави. Лізингові компанії – дочірні підприємства різних торгових домів, фірм-виробників, а також створені приватними особами, не маючи доступу до достатніх фінансових ресурсів, укладають мало лізингових угод. Ряд іноземних фірм-виробників (в основному це стосується ринку великих вантажних автомобілів) використовують лізинг в якості інструмента збуту продукції.

Попит на ринку лізингу  забезпечуть в першу чергу  підприємці всіх галузей народного  господарства, а також окремі громадяни. Споживачі лізингових послуг мають  відповідати наступним вимогам: забезпечувати високу норму та масу прибутку, мати достатню професійну та економічну підготовку та надійні гарантії платоспроможності.

Аналіз поведінки орендарів  в різних господарських ситуаціях, мотивів їхніх дій та цілей, які  вони ставлять, дозволяє попередньо виявити два типи лізингоодержувачів: Перший тип — це підприємці, які за допомогою лізингу намагаються досягти декількох цілей: отримати високий доход, затвердитися у суспільстві як самостійна вільна особистість, створити комфортні умови життя. Другий тип — це люди, які не мають достатнього стартового капіталу. Вони прагнуть отримати максимум прибутку за рахунок нарощування об’ємів виробництва, вводять жорсткий режим економії.

Посередники — це особи, які  представляють інтереси товаровиробника та споживача, а нерідко і діють від їхнього імені (Таблиця 1). Вони сприяють підвищенню ефективності роботи виробників, оскільки дозволяють їм зосередитися на самому процесі виробництва, передаючи функції просування товару посереднику. Крім того, включення посередників до лізингових операцій істотно скорочує строк обертання капіталу і, як наслідок, підвищує доходність виробництва. Коли ж постачальником та лізингодавцем виступає одна і та ж особа, то склад учасників угоди скорочується до мінімуму — до двох осіб. В таких випадках лізинговими операціями займаються спеціальні філіали чи дочірні фірми підприємства-виробника устаткування (машин) чи його структурні підрозділи.

Таблиця 1 Професійні підприємці — посередники лізингових угод