У тісному зв’язку
з державними позиками перебуває
друга форма державного кредиту,
функціонування якої опосередковується
системою ощадних установ. На
відміну від першої форми державного
кредиту, коли фізичні і юридичні
особи купують цінні папери
за рахунок власних тимчасово
вільних коштів, ощадні установи
дають кредит державі за рахунок
позикових засобів. Наявність
посередника між державою і
населенням в особі ощадних
установ і надання позики останніми
державі за рахунок позикових
засобів без відома їх реального
власника (населення) дають змогу
виділити ці відносини як особливу
форму державного кредиту.
Перетворення частини
внесків населення в державні
позики, призначені на потреби
держави, здійснюється через купівлю
особливих цінних паперів (наприклад,
казначейських ощадних сертифікатів)
або ринкових цінних паперів
(облігацій, казначейських зобов’язань),
а також оформленням безоблігаційних
позик. У нашій країні зараз
це досягається через придбання
Ощадбанком державних цінних
паперів.
Використання державою
коштів позикового фонду як
форма державного кредиту характеризується
тим, що державні кредитні установи
безпосередньо (не обмежуючи цих
операцій купівлею державних
цінних паперів) передають частину
кредитних ресурсів на покриття
витрат уряду. Ця форма державного
кредиту функціонує в тоталітарному
суспільстві. Вона сприяє розвитку
інфляційних процесів, що особливо
небезпечні в умовах жорсткого
контролю за емісією грошових
знаків із боку демократично
обраних органів. Тому повна
нормалізація відносин між державою
і кредитною системою лежить
на шляху визнання неможливості
прямого запозичення позичкових коштів
для покриття бюджетного дефіциту і відшкодування
державному банку боргу, який утворився
за попередні роки.
Казначейські позики
як форма державного кредиту
виражають відносини з надання
фінансової допомоги підприємствам
і організаціям органами державної
влади й управління за рахунок
бюджетних коштів на умовах
терміновості, платності і поворотності.
У нашій країні ця форма
державного кредиту поки що
використовується не дуже активно.
Відносини по лінії
казначейських позичок не є
аналогом банківського кредитування,
оскільки на відміну від госпрозрахункових
банківських структур органи
державної влади й управління
надають фінансову допомогу на
інших умовах і в інших цілях.
Казначейські позички видаються
на пільгових умовах, які стосуються
термінів і норм процента. Вони
можливі у випадку фінансових
труднощів підприємств і господарських
організацій через їх особливе
становище на ринку або погіршення
економічної ситуації в країні.
Казначейські позики не мають
комерційної цілі, а є засобом
підтримання життєво важливих
для народного господарства економічних
структур.
В окремих випадках
уряд може гарантувати безумовне
погашення позики, випущеної органами
влади й управління нижчого
підпорядкування або окремими
господарськими організаціями, а
також виплату процентів по
ній. У цих випадках мова
йде про умовний державний
кредит — гарантовані позики.
За гарантованими позиками уряд
реально несе фінансову відповідальність
тільки у разі неплатоспроможності
платника. У нашій країні створені
умови для відродження гарантованих
позик у зв’язку з наданням
місцевим органам влади, а також
окремим господарським структурам
права проводити операції щодо
укладання позик.
Міжнародний державний
кредит являє собою сукупність
відносин, у яких держава виступає
на світовому фінансовому ринку
в ролі позичальника або кредитора.
Ці відносини отримують форму
державних зовнішніх позик. Як
і внутрішні позики, вони надаються
на умовах поворотності, терміновості
і платності. Сума отриманих
зовнішніх позик із нарахованими
процентами включається в державний
борг країни. Країнам, що терплять
значні економічні і фінансові
труднощі, зовнішні позики можуть
даватися на пільгових умовах.
Основною метою державних
зовнішніх позик є сприяння
зміцненню економічного потенціалу,
подолання фінансових труднощів
країни-одержувача, надання продовольчої
допомоги.
Надання зовнішніх
позик здійснюється за рахунок
бюджетних коштів або спеціальних
урядових фондів. Одержувачами позик
можуть бути центральні уряди,
республіканські й місцеві органи
влади. Кредиторами можуть бути
фінансово-кредитні установи й
інші юридичні особи іноземних
держав, приватні особи, міжнародні
фінансові інституції, іноземні
держави та їх угруповання.
До їх числа належать Світовий
банк, Міжнародний валютний фонд,
Європейський банк реконструкції
та розвитку, держави Європейського
співтовариства. Усі проекти, на
які можуть бути надані позички
цими організаціями, поділяються
на чотири групи: проекти макроекономічної
стабілізації економіки країни-позичальника;
проекти структурних перетворень
у певних секторах економіки; інвестиційні
проекти; проекти технічної допомоги.
Кредити міжнародних фінансових організацій
надаються на вигідних умовах під низькі
проценти (5—7 % річних) на строк до 20 років.
Позики країн Євросоюзу в основному є
допомогою розвитку країнам, що здійснюють
ринкові перетворення, і отримання доходу
не має першочергового значення. Найбільшу
складність для держави як у плані зростання
зовнішньої заборгованості, так і в плані
використання кредитів становлять запозичення,
одержані від іноземних комерційних структур
під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує
досвід багатьох країн, мають найнижчі
показники щодо ефективності використання.
Державні зовнішні
позики надаються у грошовій
або товарній формі (наприклад,
кредити держав постачальників
енергоносіїв). Як правило, вони
бувають середньостроковими або
довгостроковими. Грошові позики
надаються у валюті країни-кредитора
або у вільно конвертованій
валюті.
Погашення позик за
згодою сторін здійснюється товарними
поставками чи валютою. Погашення
позик і виплата процентів
за ними може відбуватися після
закінчення пільгового періоду,
який надає відстрочення погашення
позики на 3—5 років після використання
кредитних коштів.
Як уже зазначалося,
державні позики є основною
формою державного кредиту. Класифікація
державних позик здійснюється
за такими ознаками:
1) за правовим оформленням
розрізняють державні позики, що
оформляються підписними зобов’язаннями
або надаються на підставі
угод (безоблігаційні), і забезпечені
випуском цінних паперів (облігаційні).
Угодами оформляються, як правило,
кредити від урядів інших країн,
міжнародних організацій та фінансових
інституцій. За допомогою цінних
паперів мобілізуються кошти
на фінансовому ринку;
2) залежно від місця
розміщення позик їх поділяють
на внутрішні — на внутрішньому
фінансовому ринку (надаються
юридичними і фізичними особами
даної країни) і зовнішні —
надходять ззовні від урядів,
юридичних і фізичних осіб
інших країн, міжнародних організацій
і фінансових інституцій;
3) за правом емісії
розрізняють державні й місцеві
позики. Державні позики випускаються
центральними органами управління.
Находження від них спрямовуються
в Державний бюджет. Місцеві позики
випускаються місцевими органами
управління і спрямовуються у
відповідні місцеві бюджети;
4) за характером використання
цінних паперів бувають ринкові
та неринкові позики. Облігації
(казначейські зобов’язання) ринкових
позик вільно купуються, продаються
і перепродаються на ринку
цінних паперів. Неринкові позики
не допускають виходу цінних
паперів на ринок, тобто їх
власники не можуть їх перепродати;
5) залежно від установлення
забезпеченості державні позики
поділяються на заставні й
беззаставні. Заставні позики
відображають один з головних
принципів кредитування — матеріальної
забезпеченості. Заставні позики забезпечуються
державним майном чи конкретними доходами.
Беззаставні не мають конкретного матеріального
забезпечення. Їх надійність визначається
авторитетом держави її статусом у світовому
співтоваристві;
6) відповідно до терміну
погашення заборгованості розрізняють
короткострокові (термін погашення
до одного року), середньострокові
(від 1 до 5 років), довгострокові (понад
5 років);
7) за характером виплати
доходу державні позики поділяються
на процентні, виграшні та дисконтні
(з нульовим купоном). За процентними
позиками дохід виплачується
у вигляді позикового процента.
При цьому може встановлюватись
як твердо фіксована на весь
період позики ставка, так і
плаваюча, тобто така, яка змінюється
залежно від різних чинників,
насамперед попиту і пропонування
на кредитному ринку. Виплата
процентного доходу здійснюється
на купонній основі. Вона може
проводиться щорічно, раз на
півріччя, щоквартально. Якщо позики
виграшні, то виплата доходу здійснюється
на підставі .проведення тиражів-виграшів.
Дохід у такий спосіб отримують
не всі кредитори, а тільки
ті, чиї облігації виграли. Така
система доцільна при незначних
сумах позики, що припадають на
одну особу, унаслідок чого
процентний дохід не може істотно
стимулювати надання позики державі.
Дисконтні позики характерні
тим, що державні цінні папери
купуються з певною скидкою,
а погашаються за номінальною
вартістю. Зазначена різниця формує
дохід кредитора. За такими
цінними паперами відсутні купони,
тому їх ще називають облігаціями
з нульовим купоном;
8) за характером погашення
заборгованості розрізняють одноразову
виплату і виплату частинами.
У разі погашення частинами
може застосовуватись три варіанти.
Перший — позика погашається
рівними частинами протягом кількох
років. Другий — позика погашається
щоразу наростаючими сумами. Третій
— щоразу сума зменшується.
Другий варіант застосовується
тоді, коли передбачається в перспективі
щорічне зростання доходів держави,
третій — навпаки, коли доходи
будуть зменшуватись чи зростати
державні видатки;
9) залежно від зобов’язань
держави в погашенні боргу
розрізняють позики з правом
і без права дострокового погашення.
Право дострокового погашення
дає змогу державі враховувати
ситуацію на фінансовому ринку.
Державний кредит, як
і будь-яка інша форма кредитних
відносин, вимагає особливого контролю.
Цей контроль поширюється як
на залучення позикових коштів,
так і на їх погашення.
Найважливішим чинником
державних позик є можливість
своєчасного і повного повернення
боргів і виплати доходу. Це
забезпечує в майбутньому і
довіру до держави, і заінтересованість
у наданні їй позик. Головне
при цьому — реальне забезпечення
боргів, що, у свою чергу, досягається
за рахунок зароблених на залучених
коштах доходів.
Джерелами погашення
державних позик можуть бути:
доходи від інвестування
позичених коштів у високоефективні
проекти;
додаткові надходження
від податків;
економія коштів від
зменшення видатків;
емісія грошей;
залучені від нових
позик кошти (рефінансування боргу).
Найбільш реальним
джерелом погашення державних
позик є доходи, отримані від
інвестування позичених коштів.
Емісія грошей є
фіктивним джерелом погашення
боргу, оскільки внаслідок неї
інфляція знецінить повернені
державою кредиторам кошти.
Рефінансування погашення
старих боргів за рахунок випуску
нових позик веде до постійного
зростання державного боргу. Таке
джерело може використовуватись
тільки як разове. Якщо це постійна
політика, то це не що інше,
як так звана фінансова піраміда.
Подібна фінансова політика є
необґрунтованою і веде до
фінансового краху, оскільки держава
рано чи пізно стає неплатоспроможною.
Ефективність державних кредитних
операцій визначається за формулою:
де Н — надходження
за системою державного кредиту;
В — витрати за
системою державного кредиту.
Разом з тим сума
надходжень за системою державного
кредиту і перевищення надходжень
над витратами за кредитними
операціями не дають вичерпної
характеристики їх ефективності.
Слід враховувати також позитивний
вплив державного кредиту на
стан бюджету держави і грошового
обігу, і в підсумку — на
економічний розвиток суспільства.
Використання державою
у своїй фінансовій політиці
залучення коштів на кредитній
основі веде до формування
державного боргу і необхідності
чіткої системи управління ним.
Державний борг —
це сума заборгованості за
всіма борговими зобов’язаннями
держави, відсотки за нею і
невиконані фінансові зобов’язання
держави перед суб’єктами економіки.
Загальна сума державного
боргу складається з усіх випущених
і непогашених боргових зобов’язань
держави (як внутрішніх, так і
зовнішніх), і відсотків за ними,
включаючи надані іноземним позичальникам
гарантії за кредитами місцевим
органам влади і державним
підприємствам. Крім того, до державного
боргу включаються неоплачені
державні замовлення, заборгованість
з заробітної плати перед бюджетниками,
невідшкодований податок на додану
вартість та ін., оскільки практично
ця заборгованість являє собою
некоректно оформлений державний
борг, на який до того ж не
виплачуються відсотки.