Державний кредит

ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ І ДЕРЖАВНИЙ  БОРГ

 

Ключові терміни: державний  кредит, державні позики, облігації  державних позик, казначейські зобов’язання, державний борг, поточний державний  борг, капітальний державний борг, внутрішній державний борг, зовнішній  державний борг, управління державним  кредитом, управління державним боргом, конверсія державного боргу, консолідація державних позик, уніфікація державних  позик, відстрочення погашення державного боргу, анулювання боргів, рефінансування державного боргу, коефіцієнт обслуговування державного боргу, ефективність державних  кредитних операцій.

 

Державний кредит являє собою  доволі специфічну ланку державних  фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються  за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим він  характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється  в окрему ланку.

 

 Державний кредит за  своєю економічною сутністю —  це сукупність економічних відносин  між державою в особі органів  влади й управління, з одного  боку, і фізичними та юридичними  особами — з іншого, за яких  держава є позичальником, кредитором  і гарантом.

 

 Основна класична форма  кредитних відносин, коли держава  виступає позичальником коштів.

 

 Будучи кредитором, держава  за рахунок коштів бюджету  надає на платній основі за  умови обов’язкового повернення  кредити юридичним і фізичним  особам. Обсяг таких операцій  значно менший, ніж за попередньої  форми.

 

 У тих випадках, коли  держава бере на себе відповідальність  за погашення позик або виконання  інших зобов’язань, взятих на  себе фізичними чи юридичними  особами, вона є гарантом (умовний  державний кредит). Оскільки державні  гарантії, як правило, розповсюджуються  на недостатньо надійних позичальників,  то вони призводять до зростання  витрат із централізованих грошових  фондів. У сфері міжнародних економічних  відносин держава може виступати  як у ролі позичальника, так  і кредитора.

 

 Як економічна категорія  державний кредит поєднує в  собі фінансові та кредитні  відносини. Як ланка фінансової  системи він обслуговує формування  і використання централізованих  грошових фондів держави. Державний  кредит є зворотним, терміновим  і платним. Разом з тим між  державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних  відносин, існують суттєві відмінності.

 

 Банківський позиковий  фонд використовується для кредитування  підприємств з метою забезпечення  безперебійності процесу розширеного  відтворення і підвищення його  ефективності. Кредити можуть одержувати  й приватні особи. Відмітною  рисою банківського кредитування  суб’єктів господарювання є продуктивне  використання позичкового фонду  (або з метою розвит ку соціальної  інфраструктури виробничих колективів). Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати процентів за рахунок збільшення вартості додаткового продукту.

 

 Коли ж мова йде  про державний кредит, то отримані  через державну позику кошти  надходять у розпорядження органів  державної влади, перетворюючись  в їх додаткові фінансові ресурси.  Вони використовуються, як правило,  на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних  позик і виплати процентів  за ними виступають кошти бюджету.

 

 Державний кредит —  це відносини вторинного розподілу  вартості валового внутрішнього  продукту. У сферу державно-кредитних  відносин надходять частина прибутків  і грошових фондів, сформованих  на стадії первинного розподілу.  Звичайно ними є тимчасово  вільні кошти населення і підприємств,  проте за певних умов населення  та трудові колективи можуть  свідомо йти на обмеження споживання. У цих випадках джерелом державного  кредиту стають засоби, призначені  для поточного споживання чи  фінансування необхідних виробничих  або соціальних витрат підприємств.  В умовах тоталітарної системи  управління подібне обмеження  поточних потреб може відбуватися  і з примусу держави.

 

 Формування додаткових  фінансових ресурсів держави  за рахунок мобілізації тимчасово  вільних коштів населення, підприємств  і організацій — це одна  сторона державно-кредитних відносин. Іншою їх стороною виступають  фінансові зв’язки, обумовлені  зворотністю і платністю засобів  додатково мобілізованих державою. Виплата прибутків кредиторам  забезпечується переважно за  рахунок бюджетних надходжень. При  цьому коло платників податків  не збігається з колом власників  державних цінних паперів. Навіть  якщо припустити неможливе, що  контингент платників податків  збігається з контингентом власників  цінних паперів, то й у цьому  випадку будуть спостерігатися  структурні розбіжності: розмір  податків, які вносить до бюджету  кожний власник цінних паперів,  не збігається з величиною  одержуваних ним прибутків від  державно-кредитних операцій. Це  означає, що й інший бік державно-кредитних  відносин має перерозподільний  характер.

 

 Об’єктивна необхідність  використання державного кредиту  на задоволення потреб суспільства  обумовлена постійною суперечністю  між величиною цих потреб і  можливостями держави щодо їх  задоволення за рахунок бюджетних  фондів. Регулювання економіки, соціальна  політика держави, виконання нею  своїх функцій щодо оборони  країни й управління вимагають  постійного збільшення бюджетних  витрат. Чималих коштів потребує  і міжнародна діяльність держави.  Проте доходи державного бюджету  завжди обмежені. Тому за наявності  вільних грошових ресурсів у  населення, підприємств і організацій  органи влади вдаються до державного  кредиту.

 

 Доцільність використання  державного кредиту для формування  додаткових фінансових ресурсів  держави і покриття бюджетного  дефіциту визначається значно  меншими негативними наслідками  для державних фінансів і грошового  обігу країни порівняно з валютними  прийомами (наприклад, емісії  грошей) балансування доходів і  витрат уряду. Це досягається  на основі переміщення попиту  від фізичних і юридичних осіб  до урядових структур без збільшення  сукупного попиту і кількості  грошей в обігу.

 

 Призначення державного  кредиту виявляється насамперед  у тому, що він є засобом  мобілізації державою додаткових  фінансових ресурсів. У випадку  дефіцитності державного бюджету  додатково мобілізовані фінансові  ресурси використовуються на  покриття різниці між бюджетними  видатками і доходами. У разі  позитивного бюджетного сальдо  мобілізовані за допомогою державного  кредиту кошти використовуються  безпосередньо для фінансування  економічних і соціальних програм.  Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових  можливостей держави, може стати  важливим чинником прискорення  соціально-економічного розвитку  держави.

 

 Державний кредит є  також джерелом збільшення прибутків  власників цінних паперів, що  досягається через виплату процентів  і виграшів за державними позиками.

 

 Державний кредит як  фінансова категорія виконує  три функції: розподільну, регулювальну  і контрольну.

 

 Через розподільну  функцію державного кредиту забезпечується  формування централізованих грошових  фондів держави або їх використання  на принципах строковості, платності  і повернення. Будучи позичальником  держава мобілізує додаткові  кошти для фінансування своїх  витрат. У промислово розвинутих  країнах державні позики є  основним джерелом фінансування  бюджетного дефіциту і посідають  друге місце (після податків) у  формуванні доходів бюджету.

 

 Сутність регулювальної  функції державного кредиту виявляється  в тому, що, вступаючи в кредитні  відносини, держава впливає на  стан грошового обігу, рівень  процентних ставок на ринку  грошей і капіталів, на виробництво  і зайнятість.

 

 Держава регулює грошовий  обіг, розміщуючи облігації державної  позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний  попит. Тоді, якщо за рахунок  кредиту профінансовані виробничі  витрати, наприклад інвестиції, відбудеться  абсолютне скорочення готівкової  грошової маси в обігу. У  випадку фінансування витрат  на виплату заробітної плати,  наприклад учителям, лікарям, кількість  готівкової грошової маси в  обігу залишиться незмінною, хоча  можлива зміна структури платоспроможного  попиту.

 

 Виступаючи на фінансовому  ринку як позичальник, держава  збільшує попит на позичкові  ресурси і тим самим сприяє  зростанню ціни на кредит. Чим  вищий попит на вільні кошти  з боку держави, тим вищим  буде, за інших рівних умов, рівень  позичкового процента, тим дорожчим  буде для підприємців банківський  кредит. Дорожнеча позичкових коштів  змушує бізнесменів скорочувати  інвестиції у сферу виробництва,  водночас вона стимулює нагромадження  у вигляді придбання державних  цінних паперів.

 

 Як кредитор і гарант  держава може позитивно впливати  на виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах  поширена система підтримки малого  бізнесу, експорту продукції або  виробництва в окремих галузях,  де має місце спад, через гарантування  державою погашення кредитів, наданих  банками відповідно до державних  програм. Підтримка малого бізнесу  передбачає, що держава бере на  себе погашення заборгованості  банкам за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їх банкротства. У більшості промислово розвинутих країн функціонують державні або напівдержавні страхові компанії, які за низькими ставками страхують ризик неплатежу експортерам національних товарів. Цим заохочується освоєння нових ринків збуту національної продукції. Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва і зайнятості мають кредити, що надаються державою за рахунок бюджетів або позабюджетних фондів. З їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.

 

 

 Контрольна функція  державного кредиту органічно  переплітається з контрольною  функцією фінансів. Однак вона  має свої специфічні особливості,  породжені особливостями даної  категорії:

 

1) ця функція тісно  пов’язана з діяльністю держави  і станом централізованого фонду  грошових коштів;

 

2) охоплює рух вартості  в двосторонньому порядку, оскільки  передбачає повернення і відшкодування  отриманих коштів;

 

3) здійснюється не тільки  фінансовими структурами, а й  кредитними установами.

 

 Контроль поширюється  як на залучення позикових  коштів, так і на їх погашення.  В основному контролюється цільове  використання коштів, строки їх  повернення і своєчасність сплати  відсотків.

 

 Державний кредит може  бути внутрішнім і зовнішнім.

 

 Внутрішній державний  кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини  вкладів населення в державні  позики, запозичення коштів загальнодержавного  позикового фонду, казначейські  позики, гарантовані позики.

 

 Державні позики як  основна форма внутрішнього державного  креди ту характеризуються тим,  що тимчасово вільні кошти  населення, підприємств і організацій  залучаються на фінансування  суспільних потреб через випуск  і реалізацію облігацій, казначейських  зобов’язань та інших видів  державних цінних паперів. 

 

 Облігація — найбільш  поширений вид державних цінних  паперів. Вона символізує державне  боргове зобов’язання і надає  право її власникові після  закінчення певного терміну одержати  назад суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, держава зобов’язується  повернути суму боргу у визначений  термін із процентами або виплачувати  проценти протягом усього терміну  користування позиковими засобами, а після закінчення цього терміну  повернути і суму боргу.

 

 Держава встановлює  номінальну вартість (номінальну  ціну) облігацій. Номінальна вартість  зазначається на облігації і  виражає грошову суму, надану  власником облігації державі  в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власникові облігації в момент погашення і на неї нараховуються проценти. Проте реальна прибутковість облігацій для їхніх власників може бути вищою або нижчою установленого номінального процента. Це зумовлено тим, що облігації продаються за курсовою ціною, що відхиляється від номінальної вартості. Відхилення називається курсовою різницею, і залежить воно від цілого ряду чинників. До їх числа, зокрема, відносять величину номінального процента за облігацією, насиченість ринку державними цінними паперами, стан господарчої кон’юнктури, рівень довіри населення до уряду.

 

 За своєю сутністю  облігації державної позики є  особливою формою фіктивного  капіталу. Справді, якщо джерелом  доходу за цінними паперами  підприємств є новостворена вартість, то відсотки за державними  паперами виплачуються за рахунок  доходів бюджету, оскільки кошти,  отримані за державними позиками, як правило, не інвестуються  у виробництво, а йдуть на  фінансування бюджетного дефіциту. Інвестори в державні цінні  папери стають власниками частини  майбутніх податкових і неподаткових  надходжень до бюджету держави.  У цьому і полягає специфічність  державного фіктивного капіталу, яка призводить, у кінцевому підсумку, до збільшення податкового тягаря. Тому сутність державної позики  можна визначити як податок,  взятий наперед (антиципований  податок).

 

 Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового  зобов’язання, спрямованого тільки  на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється  у формі процентів. Казначейськими  зобов’язаннями, як правло, оформляються  короткострокові позики (іноді середньострокові  — казначейські ноти).