Депозитна політика банку: її суть та особливості формування

     Процентна політика у сфері депозитних операцій повинна враховувати об’єктивність  умов встановлення процентів за всіма  видами вкладів та економічну сутність відповідних відсотків, а також необхідність забезпечення зв’язку відсотків за вкладами із ставками за активними банківськими операціями.

     Різниця у відсотках по депозитах, і відсотках, що отримуються від позичальників капіталу, є винагородою банку за проведену роботу із залучення грошових коштів і розміщення позикового капіталу.

     Розмір депозитного проценту банк встановлює самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної депозитної політики. Він визначається двома основними чинниками: сумою вкладу та строком розміщення коштів.

     Середньозважені процентні ставки українських банків по депозитах та кредитах у 2007-2008 роках приведені у табл. 1.

     Таблиця 1 – Динаміка відсотків за кредитами та депозитами у 2007-2008 рр.

 

     Так, виходячи з табл. 1, на ринку депозитів, відсоткова ставка у національній валюті в середині 2007 року зменшується, на кінець зростає до 10,4 % в середньому по Україні. В той час на валютному  ринку за два останніх роки спостерігається  коливання відсоткової ставки від 5,6 до 6,4%. Таким чином, різниця між середніми ставками кредитування та надання депозитів у іноземній валюті збільшується, а по операціях у національній валюті на початок та на кінець року спостерігається спад, лише у травні та червні різниця складає 4,6%.

     У цілому по українській банківській  системі різниця відсоткових ставок по кредитних та депозитних операціях зросла, що було спричинено ростом середніх ставок по кредитах у 2008 році з 14,0 % у січні до 24,7 відсотка у грудні, а депозитів з 10,4 до 16,3 %, відповідно, у національній валюті.

     Така  тенденція, безумовно пов’язана  зі світовою фінансовою кризою. Для збільшення прибутків, залучення нових та утримання вже існуючих клієнтів банки почали підіймати ставки за виданими кредитами та депозитами. Таким чином, маржа у національній валюті зросла на кінець 2008 року майже у двічі, порівняно з 2007 роком.

     Отже, протягом 2007-2008 років проводиться  монетарна політика, направлена на підтримку депозитної ставки на рівні, що не перевищує рівень інфляції (у 2008 році інфляція складає 22,3%, у 2007 – 16,6%). При цьому середньомісячна валютна прибутковість вкладів в національній валюті за 2008 рік склала 11,5% річних, а за валютними вкладами – 5,8%.

     Очевидно, що збільшення вартості банківських  ресурсів привело до збільшення процентних ставок по кредитах населенню. Перспектива переходу українських банків на встановлення процентних ставок за депозитами населенню на рівні, нижче темпів інфляції, привела до зменшення довгострокових кредитних ресурсів банків і зменшила їх можливості з кредитування населення, у тому числі на будівництво й купівлю житла.

     При вирішенні питань визначення процентних ставок за депозитами керівництво банків зіштовхується із проблемою: для  залучення та утримання вкладів  клієнтів банки повинні забезпечувати  їм високі процентні доходи, але  також їм важливо уникати дуже високих відсотків, що можуть впливати на прибуток від використання залучених  ресурсів.

     Проблема  визначення правильних складових процентної ставки тим більше поглиблюється  з ростом ефективності українського фінансового ринку та зміною на ньому  процентних ставок. Все це відбувається на фоні загострення конкуренції  між банківськими структурами та в умовах фінансово-економічної  кризи у 2008 році, в результаті чого банкам необхідно підвищувати ефективність своєї діяльності надавати більшу кількість якісних послуг.

     Формуючи  ставку депозитного відсотка, банк повинен встановити її на такому оптимальному рівні, який був би привабливим для вкладника і у той самий час дозволяв розміщувати залучені кошти у дохідні активи, що забезпечать йому належний рівень прибутку та рентабельності.

     Провідні українські вчені-економісти у розрахунках відсотків за депозитними операціями в основному передбачають використання нарахування простих та складних відсотків. У якості бази розрахунку простих відсотків використовується залишок за депозитами, виходячи із обумовленою ставкою у договорі. Складні проценти визначаються наприкінці розрахункового періоду, отриману суму додають до суми вкладу. Таким чином, в наступному періоді проценти нараховуються на суму отриманого доходу. Складні проценти доцільно використовувати по закінченні строку дії депозиту.

     Але, у літературі існують інші погляди  на ціноутворення депозитів. К. Тагірбеков пропонує оцінювати та обирати оптимальну ставку, яка б дозволила приносити  дохід банку та збільшувати коло клієнтів двома методами, які широко застосовуються у зарубіжній практиці банків. Це метод загального фонду  коштів та метод граничних витрат.

     Ціноутворення за методом загального фонду коштів потребує точного розрахунку вартості кожного виду депозитних послуг, розрахунку середньої вартості депозитної бази та співвідношення з рівнем відсоткової ставки за активними операціями. Сутність пропонуємого методу визначається наступною формулою: 

      , (1) 

     де Ya – ставка розміщення;

     Wdi – питома вага  -го депозиту у загальній сумі залучених коштів;

     Ydi – витраті за i-м видом депозиту (%);

     Rdi – резервні підрахунки за  -м депозитом.

     Щодо  методу граничних витрат, то для  визначення вартості депозиту необхідно  враховувати додаткові витрати  на залучення нових клієнтів. Цей  метод дозволяє визначити найбільш сприятливу для банку відсоткову ставку за депозитами, яка дозволить  поєднати отримання прибутку та оптимальну суму витрат на депозитні операції. Отже, норма граничних витрат розраховується за наступною формулою: 

      ; ;  , (2)

     де N – норма граничних витрат;

     Q – процентні витрати за депозитом;

       - зміна витрат за депозитом;

     V – об’єм залучених ресурсів;

       - збільшення об’єму залучених  ресурсів;

     Ya – ставка розміщення.

     Таким чином, відсоткові ставки за депозитами є головним інструментом в отриманні  банком свого прибутку. Тому, доцільно розглядати управління депозитною базою банку через оптимізацію відсоткових ставок за вкладами для збільшення ефективності роботи банку, його фінансової стійкості та стабільності.

     Як  стверджує Л. О. Примостка проблема, з якою стикається інвестор, - це втрата купівельної спроможності грошових коштів упродовж періоду вкладення  унаслідок інфляційних процесів. Тому, у процесі визначення депозитної ставки необхідно враховувати очікувані  темпи інфляції, на які слід скоригувати  основну суму та виплати за відсотком.

     Занадто низький рівень ставки призводить до відпливу депозитів банку, зменшує обсяг кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення активних операцій та отримання прибутків. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання відсоткових виплат за рахунками клієнтів і за відсутності високоефективних напрямів розміщення ресурсів спричинюється до зменшення маржі чи навіть завдає збитків.

     Отже, ефективне управління депозитами передбачає здійснення грамотної депозитної та процентної політики. 

     3. Організація управління  депозитними операціями  банку 

     Незаперечним  є твердження, що правильна організація  процесу банківського залучення  депозитів, розробка ефективної та гнучкої  системи управління депозитними  операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості банків. Саме від якісно сформованої організації депозитної політики банку залежить дохідність, ефективність його діяльності.

     Управління  депозитними операціями та банківськими пасивами взагалі, потребує створення  особливої організаційної структури, яка розробляє методики та регламент  управління, а також здійснення моніторингу  та контролю над реалізацією даного процесу.

     Організація депозитних взаємовідносин банку з  клієнтами визначається багатьма факторами, включаючи розмір банку, рівень кваліфікації банківських робітників, які несуть відповідальність за оформлення договорів, види депозитних послуг та ін..

     Організація депозитної діяльності підпорядковується ряду принципів, за умови додержання яких, в умовах конкурентної боротьби, у банка покращується депозитна діяльність, якість обслуговування клієнтів.

     При організації депозитної діяльності важливу роль відіграють внутрішні та зовнішні фактори. До внутрішніх факторів можна віднести стратегічні плани банку, організацію робіт та управління у банку, розмір процентних ставок, наявність системи страхування вкладів та ін.. Зовнішніми факторами виступають економічна ситуація у країні, політика, законодавство, конкуренти, партнери, рівень життя населення, науково-технічний прогрес, демографічна ситуація тощо.

     Управління  депозитними операціями потрібно організовувати так, щоб забезпечувати постійне зростання прибутку та надійність установи.

     На  сьогоднішній день оптимізація та ефективність управління банком досягається через  взаємодію створених самостійних  структурних підрозділів.

     Організаційна структура банку – найважливіший  управлінський ресурс менеджменту  банку, від ефективності побудови якої залежить досягнення цілей банком. Організаційна структура банку  регламентується Законом України  «Про банки і банківську діяльність».

     Організація управління банку визначається його депозитною політикою. Цілі банку поділяються на стратегічні, тактичні, короткострокові, довгострокові, загальні та локальні. Для свого досягнення, як правило, вони вимагають cтворення відповідних банківських підрозділів. Незалежно від виду банку, масштабів його діяльності, спеціалізації та обсягу виконуваних операцій обов’язковим є створення підрозділів, що здійснюють депозитні, розрахунково-касові та кредитні операції. Тому кожне відділення банку повинно мати всі три види управлінь.

     Контроль  та управління депозитною діяльністю банку здійснюється депозитним відділом, який виконує операції з мобілізації грошових коштів юридичних та фізичних осіб, а також банків на вкладні рахунки. Дана структура укладає договори, веде облік та аналіз депозитних операцій, надає для планування обсягів ресурсів банку певного роду інформацію. До функцій депозитного відділу належить укладення договору, оцінка ресурсної бази та її вплив на ліквідність банку. Фондовий відділ необхідний для аналізу власних коштів банку, операцій з цінними паперами.  
 

Література