Дебіторська такредиторська заборгованість надра банку 2008-2010 на примере ПАТ КБ „Надра”

Банк „Надра” здійснює розрахунок резервів під стандартну і нестандартну заборгованість протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію. Формування резервів банк зобов’язаний здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу.

Більшість кредитів надається під забезпечення. Незабезпеченими кредитами користуються клієнти з високими прибутками, ліквідні, з чудовою репутацією.

Згідно із Законом України „Про заставу” застава – це спосіб забезпечення будь-якого зобов’язання. Кредитор, який приймає заставу, має право при невиконанні боржником зобов’язань, забезпеченого заставою, одержати компенсацію з вартості заставленого майна шляхом його реалізації.

Також слід зазначити, що формою забезпечення виконання зобов’язань є ще стягнення пені і штрафів.

Розглянемо тепер етапи процесу банківського кредитування.

Отже, процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку. Ці етапи в загальному можна прокласифікувати так:

            попередній, який поділяється на:

            інтерв’ю з клієнтом (подається кредитна заявка клієнта, до складу якої входить певний пакет документів;

            визначення кредитоспроможності позичальника;

            структурування кредиту;

            поточний етап – укладання кредитного договору та надання кредиту;

            підсумковий етап – контроль за цільовим використанням і погашенням кредиту.

У відділені № 12 ПАТ КБ „Надра” працівник кредитного відділу, при видачі кредиту, проходить перелічені вище етапи, готує кредитну справу і складає висновок.

Необхідно звернути також увагу і на те, що кредитування клієнтів здійснюється банками з урахуванням певних особливостей, що притаманні окремим видам позичок. Найсуттєвішими є особливості надання і погашення таких кредитів: під заставу цінних паперів, контокорентного, споживчого,   іпотечного, а також паралельного.

Позички під заставу цінних паперів – це зручна форма кредитних відносин між кредитором і позичальником, бо вони ґрунтуються на відносно нескладній операції прийняття  до застави і визначення вартості цінних паперів.

Контокорентний кредит надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта в обсязі, який не перевищує встановлений ліміт. Для цього клієнту відкривається контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом). На ньому щоденно відбиваються всі платежі клієнта і надходження на його адресу коштів.

Споживчий кредит – це кредит, який надається в національній валюті  фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку.

Іпотечний кредит – довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості – землі і будівель виробничого й житлового призначення. В основу цього кредиту покладена іпотека, що в перекладі з грецької мови означає застава, причому не будь-якого май              на, а саме нерухомого (здебільшого будівель і землі).

Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Слід також зазначити, що ПАТ КБ “Надра” ЛРУ постійно вдосконалює методи і форми кредитування. Велика частина кредитів надається у формі кредитних ліній, поширюється кредитування клієнтів на умовах овердрафту. З метою сприяння реконструкції та переобладнанню виробництва банк «Надра» розвиває операції фінансового та оперативного лізингу.

Особлива увага приділяється розробці кредитних продуктів для малого бізнесу та приватних осіб. Цей сегмент клієнтів, банк «Надра» вважає для себе перспективним на найближчі кілька років.

3.4. Інвестиційні операції банків

Інвестиційні операції – це діяльність банків, пов’язана із вкладенням грошових коштів в цінні папери, нерухомість, статутні фонди підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об’єкти інвестування, ринкова вартість яких здатна зростати і приносити банку дохід у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків з перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Інвестиційні операції мають наступні цілі: розширення та диверсифікація дохідної бази банку; підвищення фінансової стійкості та зниження загального ризику банку за рахунок розширення сфер та видів діяльності; забезпечення присутності банку на найбільш динамічних фінансових ринках і  розширення кількості клієнтів та ресурсної бази.

В Україні діяльність комерційних банків на фондовому ринку регламентується низкою законів, дозволів, положень та нормативно-правових актів НБУ, зокрема: Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Статуту банку, дозволів  Міністерства фінансів України №70 від 28 вересня 1994 року на проведення діяльності в якості депозитарію інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії, а також ліцензії ДКЦПФР АА №241393 від 8 жовтня 2001 року на проведення діяльності з випуску та обігу цінних паперів.

У даний час банки на фондовому ринку працюють за такими напрямами, як: вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб; емісія цінних паперів; купівля-продаж цінних паперів та операції з ними (включаючи андеррайтинг); управління грошовими коштами та цінними паперами клієнтів за дорученням клієнтів; купівля-продаж державних цінних паперів та операції з ними; кредитні операції з цінними паперами і депозитарно-реєстраторські функції.

Банки  здійснюють операції з цінними паперами на підставі угод у порядку, визначеному чинним законодавством України (договори комісії, договори купівлі-продажу, договори про виконання банком певних функцій на ринку цінних паперів).

Інвестиційні операції банку підлягають ризикам, які можна поділити наступним чином: зовнішні: політичні, що спричинені нестійкою політично-економічною ситуацією у країні, та соціальні, що пов’язані з нестійкою соціальною ситуацією; ринкові, зокрема: кредитний, інфляційний, процентний, відкличний, а також ризик ліквідності; ризики формування інвестиційного портфеля, які можуть очікувати інвестора, якщо він бажатиме виконати всі цілі інвестування одночасно – досягти ліквідності, дохідності, безпечності вкладень й зростання його капіталу.

До методів управління інвестиційними ризиками відноситься диверсифікація вкладень, підтримка ступінчастої структури портфеля – кошти так вкладаються в цінні папери, щоб у майбутньому кожного поточного року закінчувався термін погашення деякої частини вартості цінних паперів, тоді сума одержаних коштів від погашення реінвестуватиметься в цінні папери з максимальним терміном погашення та інші. Однак найсуттєвішими методами управління інвестиційними ризиками банків є дотримання ними нормативів інвестування (Н11 і Н12) та створення резерву для відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами.

Варто зазначити, що основним об’єктом інвестиційної діяльності комерційних банків є цінні папери.

Серед цінних паперів, які обертаються на ринку, акції і облігації посідають вагоме місце.

Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному капіталі акціонерного банку та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку –дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації банку.

Для залучення ресурсів на тривалий термін банки вдаються до емісії облігацій, які належать до класу боргових цінних паперів і є зобов’язаннями емітента, розміщеними на фондовому ринку для запозичення грошей на певних умовах. Вони можуть випускатися на суму, що не перевищує 25% розміру статутного капіталу і тільки після певної оплати всіх випущених раніше акцій.

Сукупність придбаних комерційним банком цінних паперів, право на володіння, користування та розпорядження якими належить банку і які згруповані за їх типами та призначенням, називається банківським портфелем цінних паперів.

При цьому слід зазначити, що поняття банківського портфеля цінних паперів тісно пов’язано з поняттям інвестиційного портфеля, хоча й між ними є певні відмінності як за видами активів, що їх формують, так і за виконуваними функціями, зокрема до складу інвестиційного портфеля входять фінансові та реальні інвестиції.

Відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від     3 жовтня 2005 року №358, інвестиції банку в цінні папери для їх оцінки та відображення у бухгалтерському обліку класифікуються на:

      операції з цінними паперами у торговому портфелі банку;

      операції з цінними портфелями у портфелі банку на продаж;

      операції з цінними паперами в портфелі банку до погашення;

      інвестиції в асоційовані і дочірні компанії.

Цінні папери відносяться до певного портфеля в залежності від намірів інвестора під час придбання, фінансового стану інвестора, характеристики цінного паперу (ліквідність, дохідність, наявності активно діючого ринку), а також фактичного періоду зберігання у портфелі банку.

Таким чином підсумовуючи даний розділ, слід зазначити, що відділення №12 ПАТ КБ «Надра» ЛРУ немає повноважень, щодо здійснення інвестиційних операцій, згідно з чинним законодавством України та нормативно – правовими актами НБУ.

3.5. Валютні операції комерційних банків

Валютні операції - це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

В Україні проведення валютних операцій регулюється Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, а також відповідальність за порушення валютного законодавства.

Уповноважені банки для формування кредитного потенціалу в іноземній валюті відкривають юридичним і фізичним особам такі банківські рахунки: поточні; розподільчі; кредитні; депозитні.

Поточний валютний рахунок відкривається для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, для здійснення інвестицій за кордон, а також для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України.

Поточні рахунки в іноземній валюті відкриваються за операціями торговельного і неторговельного характеру.

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента, та обов’язкового продажу частини цієї інвалюти на міжбанківському валютному ринку України. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на МВРУ, розподіляються згідно з призначенням за дорученням юридичної особи-резидента.

Депозитні валютні рахунки призначені для збереження коштів і одержання доходу.

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкривають особам, які одержують кредит в іноземній валюті.

Значна частина поточних торговельних операцій в іноземній валюті пов’язана з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності резидентів за експорт-імпорт товарів (робіт, послуг). Порядок проведення таких розрахунків регламентується законодавством України і міжнародними правилами оформлення та оплати платіжних документів.

Розрахунки за експортно-імпортними операціями між резидентами України та юридичними особами-нерезидентами України проводяться через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках України у гривнях, а також через рахунки у гривнях, які відкриваються постійним представництвам нерезидентів в Україні відповідно до ліцензій НБУ.

При проведенні експортно-імпортних операцій встановлено термін – 90 календарних днів. При цьому виторг резидентів-експортерів у іноземній валюті повинен бути зарахований на рахунки експортерів в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в зовнішньоекономічному контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення  митної декларації, а в разі експорту послуг – з моменту підписання акту про надання послуг.

Для продовження термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями територіальне управління НБУ надає відповідним суб’єктам індивідуальний дозвіл.

         Основними формами валютних розрахунків є: банківський переказ, документарне інкасо, документарний акредитив. Відділення №12 ПАТ КБ „Надра” ЛРУ найчастіше  проводить розрахунки у формі банківського переказу. Документарне інкасо не використвується взагалі.

Банківський переказ – це просте доручення своєму банкові-кореспонденту виплатити певну суму коштів за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачеві з вказівкою способу відшкодування виплаченої суми. Він здійснюється за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому.