Банківська система України: принципи побудови та функції

Для регулювання стану грошово-кредитного ринку і впливу на стан банківської системи в Україні Національний банк використовує наступні інструменти:

- облікова ставка Національного банку як базова ціна національної валюти, та заходи щодо регулювання рівня процентної ставки в банківській системі

- обов’язкове резервування залучених коштів комерційних банків;

- операції рефінансування з підтримання ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування , операції РЕПО;

- випуск державних цінних паперів та операцій з ними на грошово-кредитному ринку України;

- операції на валютному ринку з підтримання курсу національної валюти.

Таким чином, на сьогодні в Україні використовуються всі методи та інструменти щодо забезпечення регулювання грошово-кредитного ринку. З початку створення Національного банку в Україні відносини між Національним банком та комерційними банками носили не ринковий характер, а лише адміністративний, тому нашу банківську систему й відносили до перехідного типу. НБУ здійснював кредитні емісії і спрямовував кошти на покриття взаємозаборгованостей між підприємствами та покриття дефіциту державного бюджету, а також на надання кредитної допомоги підприємствам окремих галузей економіки. Це відбувалося через продаж ресурсів комерційним банкам або через безпосереднє кредитування уряду чи інших органів державного управління.

Досліджуючи операції, які проводить НБУ з метою регулювання грошового обігу, можна зробити висновки, що така політика НБУ не досягла очікуваного результату. Оскільки поки здійснювався процес оцінки та проведення аукціону, підприємства втрачали час, а зростаючі темпи інфляції не дозволяли чекати. Нині НБУ не проводить аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для подальшого кредитування ними підприємств.

НБУ на сьогодні лише здійснює рефінансування комерційних банків з метою підтримання їхньої ліквідності та регулювання грошово-кредитного ринку України. У разі необхідності він може зменшити обсяг грошової маси в економіці застосовуючи різні заходи, такі як: підвищення рівня обов’язкових резервів комерційних банків, або обмеження обсягу ресурсів, що продаються ним через кредитні аукціони [8]. Отже, на наш погляд, Національний банк України почав виконувати свої прямі обов’язки, і банківська система трохи менше залежить від політичних ігор, тобто банківська система України поступово формує свої ринкові відносини.

Як раніше зазначалося, в Україні діє дворівнева банківська система з універсальним підходом до регулювання та нагляду, однак на нашу думку, в Україні доцільно запропонувати систему банківського регулювання та нагляду з подвійним механізмом, оскільки у сфері банківського нагляду та впливу на регулювання вона більш дієва.

Перший рівень такої системи повинен складатися з Національного банку України та організації чи фонду страхування депозитів. Відповідно до цього Національний банк повинен частково передати виконання деяких функцій цій організації, а саме нагляд та контроль за банківською діяльністю для ведення банківської статистики та визначення рейтингу діяльності банківських установ.

Що стосується банківської системи України, то, проводячи поетапні реформування, враховуючи національні особливості економіки, необхідно поступово перетворити центральний банк в дійсно незалежний впливовий інститут, який за допомогою монетарних важелів буде здійснювати регулювання грошово-кредит ринком, захищаючи тим самим інтереси і банків, та їх вкладників, а також загальнодержавні інтереси на міжнародному рівні.

Що стосується другого рівня банківської системи, який займають комерційні банки, то вони становлять основу кредитної системи держави і відповідно до ст.2 Закону України “Про банки та банківську діяльність” можуть здійснювати різноманітні банківські операції на підставі ліцензії НБУ, зокрема відкривати і вести банківські рахунків підприємств, фірм, населення, приймати вклади грошових коштів у своїх клієнтів та розміщувати їх від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, видавати банківські чеки, надавати кредити. Отже, можна сказати, що комерційні банки - це багатофункціональні установи, які здійснюють спектр банківських послуг для задоволення потреб клієнтів. Комерційні банки використовують не тільки власні, а і залучені кошти у вигляді вкладів населення, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел, причому залучені кошти, як правило, перевищують обсяг власного капіталу.

У наш час комерційні банки на рівні з іншими кредитно-фінансовими інститутами здійснюють нехарактерні в минулому операції та послуги, зокрема: факторинг, лізинг, операції по купівлі – продажу цінних паперів чи валюти для своїх клієнтів та інші. Така тенденція призвела до розширення спектра банківських послуг, підвищення їх якості для реалізації головної мети банківської діяльності – одержання максимального прибутку.

Тому в Україні для того, щоб банківська система ефективно функціонувала з урахуванням досвіду розвинутих країн, необхідна подальша реструктуризація першого рівня банківської системи. У регулюванні банківської діяльності слід приділити увагу розвитку системи гарантування вкладів та надати можливість працювати не лише “великим” банкам, а й середнім та малим, вводити новітні технології в системі управління банківськими операціями.

4.Структура банківської системи України

Банківська система України побудована за дворівневим принципом.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України (НБУ), який здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а також сприяння дотриманню стабільності банківської системи і в межах своїх повноважень — цінової стабільності.

Національний банк України є юридичною особою, має статутний фонд (10 млн грн.), який перебуває в загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається господарською діяльністю. При цьому свою діяльність Національний банк здійснює самостійно, незалежно від органів державної влади, у своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України.

Національний банк України виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни. Як головний банк держави, НБУ виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів. Йому належить монопольне право випуску грошей в обіг, а також випуску національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк України створює Державну скарбницю України та організовує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

Національний банк України репрезентує інтереси держави з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях. Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме:

      визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

      відсоткову політику;

      рефінансування комерційних банків;

      операції з цінними паперами на відкритому ринку;

      депозитну політику;

      управління золотовалютними резервами;

      регулювання імпорту й експорту капіталу. Національний банк згідно із законодавством України здійснює регулювання та банківський нагляд за діяльністю інших банків, через державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках.

Національний банк України як орган валютного регулювання і валютного контролю видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.

Керівними органами Національного банку України є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Рада Національного банку України розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, а також здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики. При цьому Рада здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.

Правління Національного банку України приймає рішення щодо економічних засобів і монетарних методів, необхідних для реалізації основних засад грошово-кредитної політики, про заміну відсоткових ставок Національного банку України, про формування резервів і покриття фінансових ризиків Національного банку України щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку тощо).[рис.1]

Рис.1. Структура Національного банку України

Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності та власності.

Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

В Україні банки створюються у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. За формою власності банки в Україні є державними, зокрема Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк, приватними та змішаними. За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, міжрегіональні та регіональні. За належністю статутного капіталу та способом його формування - на пайові та акціонерні банки. Відповідно до чинного законодавства кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їхню кількість до мінімально необхідної, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. В Україні у 2002 р. був створений перший кооперативний банк зі статусом місцевого.

Учасниками (засновниками) банку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, у яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Органами управління банку е загальні збори учасників, спостережна рада та правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку е ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Банк діє відповідно до статуту, у якому визначені: найменування банку, його місцезнаходження, організаційно-правова форма, види діяльності, які має намір здійснювати банк, розмір і порядок формування статутного капіталу банку тощо.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 120 мільйонів гривень.

Банки за погодженням із Національним банком України можуть відкривати на території України та за її межами свої філії та представництва. Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп із дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Однією з умов ефективного функціонування банківської системи є гарантування банківської таємниці, а саме інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин із ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею, зокрема, е:

а) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

б) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

в) фінансово-економічний стан клієнтів;

г) системи охорони банку та клієнтів;

ґ) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи-клієнта, її керівників, напрями діяльності;

д) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

е) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

є) коди, що використовуються банками для захисту інформації;

ж) інформація про банки чи клієнтів, що збирається підчас проведення банківського нагляду.

Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.

Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків, а порядок розкриття банківської таємниці суворо регламентується чинним законодавством.[9]