Банківська система України: принципи побудови та функції

34

Львівський інститут банківської справи

Університету банківської справи НБУ

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

«Банківська система України: принципи побудови та функції»

Виконала:

Ст. гр. 306-ФКбс

Солошенкова Катерина Олександрівна

Науковий керівник:

Галько О.Р.

Ст. викладач кафедри банківської справи

Львів

2011

Зміст

Вступ.........................................................................................................................3

1.Суть та принципи побудови банківської системи.............................................4

2.Функції банківської системи...............................................................................8

3.Основні етапи розвитку української банківської системи.............................12

4.Структура банківської системи України……………………………………..22

5. Підсумки діяльності комерційних банків України за 2010 рік..............…...28

Висновки................................................................................................................32

Список використаної літератури..........................................................................34

Вступ

Банківська система держави являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті – забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів у державі, тому часом її називають кровоносною системою держави. Від того, наскільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відповідає економічному розвитку держави та її економічній політиці, залежить ефективність руху фінансових ресурсів.

Проблемі оптимізації світової грошово-кредитної системи як взагалі, так і в умовах України, було приділено чимало уваги в публікаціях вітчизняних економістів та спеціалістів з країн СНД.  Так, багато питань стратегічного та прикладного змісту знайшли відображення в численних працях О.Васюренка, А.Вожжова, А.Гальчинського, А.Дробязка, О.Дзюблюка, В.Козюка, В.Міщенка, В.Новицького, Ю.Пахомова, О.Петрика, О.Плотнікова, А.Поручника, Ю.Прозорова, М.Савлука, Н.Савченка, В.Стельмаха, В.Усоскіна та інших авторів.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб на основі доступних літературних джерел з’ясувати та проаналізувати основні риси банківської системи України.

Для досягнення поставленої мети у роботі розглянуто такі питання:

      Суть, принципи побудови та функції банківської системи

      Історія розвитку банківської системи України

      Структура української банківської системи

      Аналіз основних показників діяльності банківської системи України

Об’єкт дослідження – основні риси розвитку банківської системи в Україні.

Предметом дослідження є суть і структура банківської системи.

У ході дослідження методологічних засад функціонування банківської системи на сучасному рівні використовувались: принцип історизму, принцип суперечності, системно-структурний підхід, кількісно-якісний аналіз.

1.Суть та принципи побудови банківської системи

Банківську систему в літературі часто трактують як просту сукупність банків, що функціонують в економіці країни. При такому підході до визначення сутності банківської системи вона являє собою механічне об’єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій.

Насправді це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Так, прийнятий у 1991 р. Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними.

Тому більш правомірним видається формулювання банківської системи як законодавчо визначеної, чітко структурованої та субординованої сукупності фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємоув’язані в самостійну економічну структуру.[1]

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

      відносно окремих банків як її структурних елементів;

      відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

      забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;

      забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх в систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.

Не менш виразно проявляється відмінність функцій банківської системи як самостійної структури від функцій окремих банків.

Розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

      однорівневу;

      дворівневу.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинутих країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою. Вона складається з двох рівнів. Верхній рівень — центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути й урядові структури. Нижній рівень — комерційні банки. їх клієнти — підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська

система. За такою системою відносини між банками будуються в двох

площинах: по вертикалі і по горизонталі.

По вертикалі — це відносини підпорядкування між центральним банком як керівним органом усієї банківської системи і комерційними банками. По горизонталі — відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.[2]

Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи,

яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки

і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено

основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає:

Верхній рівень - Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і

відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової

конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне

господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки.

Умовами нормального функціонування банківської системи є:

      достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розви­вається і кількісно та якісно змінюється;

      відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення;

      наявність центрального банку, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці;

      існування   поряд   із   центральним   банком   найрізноманітніших комерційних банків,  які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб;

      діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються    акумуляцією    і    розподілом    коштів    підприємств, організацій, а сприяють наколиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

2.Функції банківської системи

Банківська система спроможна виконувати три такі функції

      трансформаційну;

      створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

      забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації — більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами:

      по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні.

      по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал  вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може виконувати навпаки.

Як посередники на грошовому ринку, банки функціонують переважно за рахунок чужих капіталів — акціонерного капіталу, залучених коштів вкладників та позичок інших банків. Тому вони перебувають під постійним контролем і тиском з боку великої кількості клієнтів та акціонерів  

Як посередники грошового ринку, банки повинні брати на себе всю відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції проявляється :

      у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок — від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

      у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпечення стабільності банківської діяльності, які включають:

• страхування банківських ризиків, передусім кредитних;

• страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

• створення  внутрішньобанківських резервів для  покриття збитків від кредитних ризиків;

• створення механізму обов'язкового резервування банківських депозитів;

• централізоване встановлення економічних нормативів з тих напрямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками;

• створення централізованого нагляду і контролю за банківською діяльністю;

• створення механізму централізованого рефінансування комерційних банків;

   • узаконення різних механізмів централізації банківського капіталу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).