Банківські операції

     1) операції з цінними паперами в торговому портфелі;

     2) операції з цінними паперами в портфелі банку на продаж;

     3) операції з цінними паперами в портфелі банку до погашення;

     4) інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

     Торговий  портфель цінних паперів — це цінні  папери, придбані банком для перепродажу  та переважно з метою отримання  прибутку від короткотермінових  коливань їх ринкової ціни. До торгового портфеля цінних паперів можуть бути віднесені лише високоліквідні цінні папери.

     Цінні папери в портфелі на продаж — це цінні папери, до яких не належать торгові  цінні папери та цінні папери, що утримуються до погашення.

     Цінні папери в портфелі до погашення — це боргові цінні папери, щодо яких є намір і здатність банку утримувати їх до строку погашення.

     Усі цінні папери, придбані банком, мають  обліковуватися на балансі залежно  від того, до якого портфеля вони належать.

     У разі зміни намірів та здатності банку утримувати базові цінні папери з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ціни, такі цінні папери можуть бути переведені з торгового портфеля до портфеля цінних паперів на продаж. І навпаки, цінні папери з портфеля на продаж переводяться до торгового портфеля, якщо банк приймає рішення про отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкових цін або дилерської маржі.

     У портфелі до погашення обліковуються  придбані боргові цінні папери з  фіксованим строком погашення, також з фіксованими платіжками або з платіжками, що можна вилучити. Переведення цінних паперів з портфеля до погашення до портфеля на продаж можливе, якщо в банку виник сумнів щодо здатності утримувати цінні папери до строку погашення і це було пов’язано зокрема з: погіршенням кредитоспроможності емітента, зміною податкового законодавства, об’єднанням або ліквідацією банку, зміною законодавств та регулятивних вимог, зміною вимог до капіталу, збільшенням ризиків.

     До  інвестицій в асоційовані та дочірні компанії належать пайові цінні папери емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірньої компанії банку, за винятком таких цінних паперів, що придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дат придбання (обліковуються у портфелі банку на продаж).

     З метою забезпечення контролю за прямими  інвестиціями банку та обмеження  інвестиційного ризику, пов’язаного  зі здійсненням інвестиційної діяльності, НБУ встановлює вимоги до цієї діяльності банків. Банки мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди й акції інших юридичних осіб на підставі письмового дозволу НБУ (за винятком випадків, коли інвестиції в юридичну особу не перевищують 5 % від регулятивного капіталу банку,  
а також якщо діяльність юридичної особи обмежується наданням фінансових послуг). Банкам забороняється інвестувати кошти у підприємства, статутом яких передбачено цілковиту відповідальність його власників. Пряма чи опосередкована участь банку в капіталі будь-якого підприємства не має перевищувати 15 % від капіталу банку, а його сукупні інвестиції — 60 %. Ці обмеження не поширюються на діяльність інвестиційних банків. Крім того, вказані обмеження не застосовуються, якщо банки придбали акції та інші цінні папери у таких випадках:

     - у зв’язку з реалізацією права заставодержателя та за умови, що банк не утримує їх понад рік;

     - з метою створення фінансової холдингової групи (при цьому банк придбав акції, емітентом яких є інший банк);

     - у результаті андеррайтингу (при цьому цінні папери, які придбав банк, перебувають у його власності не більше року).

     Як  уже зазначалося, комерційні банки  в Україні можуть зай- 
матися торгівлею цінними паперами, тобто здійснювати функції брокерів і дилерів. Як фінансовий брокер на ринку цінних паперів банки виконують посередницькі (агентські) функції під час купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта на підставі договору комісії або договору доручення. До сфери діяльності брокерів належить надання консультацій стосовно розміщення цінних паперів на вторинному ринку. В разі договору комісії угоду укладають від імені банку, в разі договору-доручення — від імені клієнта. Банк як брокер приймає доручення свого клієнта на придбання цінних паперів і має право передбачати у договорі певні гарантії такої покупки. За гарантії можуть приймати депозит, заставу або вексель.

     Як  комісіонери комерційні банки зобов’язані  докладати всіх зусиль для проведення угоди на умовах, максимально вигідних для клієнта, тобто під час  купівлі намагатися укласти угоду  за мінімально можливою ціною, а в разі продажу — за максимально можливою ціною; виконувати всі вказівки клієнта, зокрема й ті, що стосуються обмеження курсу, часу і місця проведення угоди.

     Типова  комісійна угода передбачає укладання  двох договорів:

     - комісійного договору між банком (комісіонером) і клієнтом (комітентом);

     - договору купівлі-продажу між комісіонером і третім учасником угоди (договору контругоди).

     Зазвичай, перш ніж укласти комісійний договір  на придбання цінних паперів, комітент-покупець переказує у розпорядження банку-посередника на свій розрахунковий рахунок грошову суму, достатню для покупки необхідних цінних паперів. У разі укладання договору комісії на продаж цінних паперів комітент-продавець заздалегідь депонує у банку-посередника (комісіонера) ті цінні папери, які він бажає продати. В разі простої комісійної угоди банк зобов’язаний здійснювати операцію за допомогою контругоди з третьою особою. За комісійної угоди банк зобов’язаний надати комітенту вичерпний звіт про угоду з переліком усіх витрат і надходжень і точні дані стосовно доходів.

     Комерційні  банки, здійснюючи діяльність в ролі інвестиційних компаній можуть за домовленістю з емітентом виступати організаторами випуску цінних паперів. Власне, у  цьому разі банки здійснюють опосередковану емісію цінних паперів, тобто виступають посередниками. Підприємства приватного й державного секторів у разі емісії цінних паперів здебільшого звертаються до послуг третіх осіб. Як правило, посередниками у таких випадках виступають банки як інститути, що мають найбільший досвід і можливості для такої діяльності. З метою спільної організації випуску цінних паперів одного емітента банки й інші інвестиційні інститути можуть створювати тимчасові об’єднання — консорціуми або синдикати. Цілі діяльності консорціуму (синдикату) можуть передбачати не лише випуск і первинне розміщення цінних паперів, а й введення їх у біржовий обіг, підтримку їхнього курсу тощо.

     Емісію  цінних паперів за дорученням емітента здійснюють у три етапи:

     1 етап — підготовка емісії;

     2 етап — прийом і випуск цінних паперів у емітента;

     3 етап — розміщення цінних паперів серед інвесторів.

     Розміщення  цінних паперів здійснюють у закритій і відкритій формах. Закрите розміщення здійснюють без залучення посередників. За відкритої передплати інвестиційна компанія або консорціум публікує зареєстрований проспект емісії, в якому потенційним інвесторам пропонують надати банкам емісійного консорціуму в певні терміни заявки на придбання акцій або облігацій. По завершенні терміну підраховують кількість замовлених інвесторами цінних паперів і здійснюють розподіл їх. Якщо число перевищує обсяги емісій, передплатники отримують менше цінних паперів. Також можлива конкурсна передплата, за цього способу курс розміщення або ціну, за якою інвестори можуть придбати цінні папери, заздалегідь не фіксують. Інвесторам пропонують надати свої пропозиції щодо курсу, кінцевий курс обчислюють на підставі аналізу цих пропозицій.

     Банки, які виступають у ролі інвестиційних  компаній, можуть надавати гарантії з  розміщення цінних паперів на користь  третіх осіб. Це своєрідне страхування ризику інвестиційної компанії. Банки гарантують емісійному консорціуму або інвестиційній компанії, які проводять розміщення цінних паперів, що в разі нерозміщення акцій вони приймуть їх на себе за певним курсом. Якщо акції будуть розміщені, вони отримують комісію і винагороду за свій ризик.

     Процеси становлення й розвитку ринку  цінних паперів в Україні безпосередньо  пов’язані з приватизацією й  розвитком акціонерної справи, розширенням  ринку державних боргових зобов’язань  та з іншими процесами, що спричинюють значне зростання емісії цінних паперів, постійне збільшення кола суб’єктів господарської діяльності, котрі виступають у ролі емітентів, та активне формування вторинного ринку цінних паперів. Утім, вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без упровадження на фондовому ринку України системи установ, що здійснюють реєстрацію прав власності на цінні папери, облік цих прав, зберігання цінних паперів та розрахунково-клірингової операції з ними. Проведення банками депозитарної діяльності й діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснюється на загальних засадах організаційно-технічного обслуговування операцій із цінними паперами, розглянутих у темі 6.

     В Україні серед перспективних  напрямів функціонування комерційних банків особливе місце може належати трастовим послугам, які передбачають управління цінними паперами та виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. Взагалі термін «траст» охоплює довірче управління портфелем або частиною портфеля цінних паперів клієнта й пов’язаними з ним грошовими коштами. В разі здійснення трастових операцій банк на підставі укладеного договору набуває відповідних прав і виступає розпорядником певної кількості цінних паперів на користь довірителя чи третьої особи. Згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІІІ банки, отримавши відповідну ліцензію, здійснюють довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами.

     У розвинених країнах трастовим послугам уже давно належить чільне місце  серед широкого набору операцій, які  здійснюють комерційні банки. Розвиток цього виду послуг був зумовлений потребами підприємств і домашніх господарств стосовно правильного нагромадження багатств, передання їх іншим особам, оптимального управління ризиками під час здійснення різноманітних фінансових операцій, а також обставинами, що вимагають певного досвіду і професійних знань для раціонального управління власністю. І хоча надання трастових послуг можуть здійснювати професійні компанії та страхові фірми, комерційні банки, що мають серйозний досвід і широкі можливості у виконанні таких функцій, як облік операцій, зберігання цінностей у сейфах, депозитні операції, операції із цінними паперами, фінансовий аналіз діяльності підприємств тощо, безумовно посідають провідні позиції у цьому сегменті ринку.

     Найінтенсивнішого розвитку й найбільшого поширення  трастові операції набули у США. Від  кінця ХІХ ст. ці операції концентруються у комерційних банках. Банки використовують трасти для подолання обмежень, встановлених для них, на проведення операцій із цінними паперами. Вони займаються вкладенням довіреного їм капіталу в акції та облігації надійних корпорацій і компаній; трастові відділи банків справляють вагомий вплив на політику корпорацій через цінні папери, що передані їм на збереження й інвестування.

     Трастові  послуги можуть надаватися як фізичним, так і юридичним особам. Здійснення банками управління персональними трастами передбачає:

     1) управління майном клієнта за дорученням. При цьому володіння і розпорядження капіталом після смерті в інтересах спадкоємців є найпоширенішим видом довірчих послуг. Банки здійснюють управління заповітними, прижиттєвими та страховими трастами для фізичних осіб. Заповітний траст засновують за розпорядженням покійного, яке викладено у заповіті. Банк керує ним на користь бенефіціара. Сутність прижиттєвого трасту полягає в тому, що особа передає кошти або цінності в управління банку і доручає йому здійснювати виплату доходів упродовж життя, а після смерті — його спадкоємцю. У цьому разі банк здійснює зберігання, інвестування, а також має право розпоряджатися доходами і основною сумою відповідно до угоди. Прижиттєвий траст становить особисту домовленість між довірителем і довіреною особою (банком). Фактично умови договору між трастовим відділом банку і фізичною особою є таємницею і не підлягають розголошенню. Страховий траст виникає у разі, коли фізична особа призначає траст-відділ банку довіреною особою зі страхового полісу і доручає йому виплачувати страхову суму після своєї смерті спадкоємцеві;

     2) агентські послуги, до яких належить збереження цінних паперів, управління активами і юридичне обслуговування. Під час надання цих послуг банк діє від імені і за дорученням свого клієнта на підставі укладеної на певний строк угоди, тобто виступає як агент. Якщо у разі трасту банк як довірена особа набуває юридичного права на розпорядження власністю, то за агентських відносин право на власність залишається за власником майна. Основною формою агентських угод є збереження активів, серед яких переважають цінні папери. Банки, окрім збереження, отримують доходи та інформують клієнтів про всі надходження за цінними паперами. Ці послуги також передбачають погашення траст-відділами різних видів облігацій, обмін цінних паперів, продаж, купівлю, отримання і доставку цінних паперів. Таким чином, особливістю надання траст-відділами банків агентських послуг є те, що всі послуги надають за дорученням клієнтів. Перелік їх може змінюватися за бажанням клієнтів; згідно із договором, траст-відділ набуває право розпоряджатися всім інвестиційним портфелем клієнта.