Банковские операции

2)     За умов інфляційної економіки реальний запас ліквідних коштів має тенденцію до знецінення. За даних умов кошти недоцільно тримати в запасах, вони повинні обертатися і приносити дохід як засіб від знецінення. Тобто кошти потребують обігу – потоку.

3)     Ґрунтуючись на понятті запасу, існує думка, що банки, маючи у власності значні суми основних засобів (нерухомості) більше забезпечені ліквідними коштами. Але в даному випадку може йтися лише про загальну ліквідність. Адже забезпечити короткострокову ліквідність неможливо шляхом реалізації майна, враховуючи тривалість процесу реалізації. Як можливий варіант банк може розмістити конкретний обсяг фінансових ресурсів у такі форми активів як касова готівка з короткострокові державні цінні папери. Інший варіант може передбачати розміщення аналогічної суми у банківські будівлі та іншу нерухомість. У першому і у другому варіанті буде однаковий коефіцієнт загальної ліквідності, оскільки показник відображує співвідношення між всіма зобов’язаннями банку і його активами. Отже, запас ліквідних активів однаковий. Проте механізми грошових потоків різні.

Коефіцієнти ліквідності недостатньо правильно відображають необхідність у ліквідних коштах. Наприклад, банк. у якого загальний коефіцієнт ліквідності дорівнює 80,0% може бути фактично більш ліквідним як банк з коефіцієнтом 60,0%, якщо у першого вклади стабільні, а у другого мають тенденцію до вилучення. Недолік цієї ситуації полягає у тому, що для точного визначення потреби в ліквідних коштах і оптимізації їх обсягу необхідно враховувати динаміку потоку

Розглянемо поняття ліквідності балансу. Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів по активу покривати термінові зобов’язання по пасиву. Можливість швидкого перетворення активів банку на грошову форму для виконання його зобов’язань визначається такими чинниками:

      структура активів банку: чим більше частка першокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, тим вище ліквідність банку;

      структура пасивів банку: підвищення питомої ваги вкладні до запитання та зниження частки строкових вкладів зменшує ліквідність балансу; також на рівень ліквідності балансу впливає надійність депозитів і позик, отриманих банком від інших кредитних установ;

      ступінь ризику, притаманний окремим активним операціям: чим більша частка високоризикових активів у балансі банку, тим нижча його ліквідність;

      відповідність термінів розміщення коштів термінам залучення ресурсів: рівновага в балансі між сумою і терміном вивільнення коштів по активу в грошовій формі і сумою і терміном майбутнього платежу по зобов’язаннях банку забезпечується в тому випадку, коли пасив по терміну такий, як і актив.

Ліквідність балансу банку оцінюється за допомогою розрахунку спеціальних показників – нормативів ліквідності: норматив миттєвої ліквідності, норматив поточної ліквідності, норматив короткострокової ліквідності. Згідно з цими нормативами змога комерційного банку виконувати свої платіжні зобов’язання оцінюються шляхом зіставлення окремих його активів з іншими статтями балансу, при чому норматив встановлюється як певне мінімальне значення активів стосовно цих статей.

На нашу думку, оцінка дотримання банком сукупності економічних нормативів має охоплювати, крім обов’язкових, встановлених Національним банком, ще й додаткові, встановлені банком для себе самостійно, виходячи з необхідності дотримання оптимального співвідношення між строками і сумами залучення пасивів і розміщення коштів в активах, які б відповідали їм за строками депозитів, наприклад, строками до трьох місяців, від трьох до шести місяців, від шести до одного року та понад один рік.

Згідно з міжнародними банківськими стандартами активи банку за ступенем їх ліквідності можна розділити на три групи:

1)    ліквідні кошти, що знаходяться в негайній готовності, або першокласного ліквідного засобу: каса, кошти на коррахунку, першокласні векселя і державні цінні папери;

2)    ліквідні засоби в розпорядженні банку, що можуть бути перетворені на кошти. Йдеться про кредити й інші платежі на користь банку з термінами виконання в найближчих 30 днів, умовно реалізованих цінних паперах, зареєстрованих на біржі (як і участь в інших підприємствах та банках), і інших цінностях (включаючи нематеріальні активи);

3)    неліквідні активи – це прострочені кредити і ненадійні борги, будинки і спорудження, що належать банку і відносяться до основних фондів.

Оскільки при нестачі ліквідних коштів підприємства-клієнти звертаються до банку за позикою або знімають залишки коштів зі своїх депозитів, ліквідність кредитної установи визначається ліквідністю його клієнтів, яка в свою чергу являє собою ліквідність кредиторської заборгованості. Ступінь кредитоспроможності позичальника банку робить істотний вплив на своєчасне повернення позичок і тим самим на ліквідність балансу банку: чим більше частка високоризикових кредитів у кредитному портфелі банку, тим нижча його ліквідність.

3.3Основні напрямки діяльності, щодо оптимізації ресурсного потенціалу

Організаційна структура конкретного банку повинна бути адекватною колу та обсягам здійснюваних операцій (говорити про економічну доцільність не доводиться, оскільки роботу окремих підрозділів важко оцінити в кількісному вимірі).

Удосконалення організаційної структури має сприяти поліпшенню керованості банком, кращій координації дій підрозділів, загальному підвищенню ефективності роботи. Цього можна досягти двома прямо протилежними способами:

1)    збільшення витрат на створення нових підрозділів для виконання додаткових функцій та обсягів роботи (що доцільно насамперед для баків, які розвиваються);

2)    пошуком резервів скорочення витрат – для надмірних систем, які відчувають труднощі з подальшою діяльністю існуючих організаційних структур. Саме через такі проблеми деякі системні банки замість балансових філій створили територіально відокремлені безбалансові відділення.

Ще один вагомий фактор, що впливає на сучасні банківські установи: зі зміною технологічних та економічних параметрів ринку змінюється й структура кадрових потреб банків. Скорочується штат працівників, вивільнених завдяки комп’ютеризації та автоматизації від виконання рутинних обов’язків, зростає попит на кваліфікованих фахівців з високим рівнем комп’ютерної підготовки. Знанням нових банківських продуктів і технологій – спеціалістів з фінансового, системного аналізу, планування, з операцій із цінними паперами та інвестиціями.

Крім потреби у фахівцях середнього рівня ієрархічної структури, при розробці управлінських рішень стосовно УАП виникає необхідність у керівному органі, який би координував роботу підрозділів, вирішував комплексні проблеми, що входять за межі компетенції окремих підрозділів, мав доступ до необхідної інформації та забезпечував колегіальність рішень.

Основні завдання банку щодо оптимізації ресурсів:

      визначення стратегії банку, розгляд і затвердження стратегічного та оперативного планів, бюджетів, змін до них, участь у розробці політики;

      аналіз ринкових тенденцій щодо процентних ставок, встановлення процентних ставок за наданими та залученими коштами;

      оцінка тенденцій основних показників діяльності: прибутку, прибутковості активів, прибутковості капіталу, чистої процентної маржі, спреду;

      аналіз вкладень та ресурсів із метою диверсифікації зобов’язань, запобігання надмірній концентрації активів, розгляд відповідних положень і лімітів;

      оцінка загально банківської позиції щодо прийнятих ризиків (ризику процентної ставки, ліквідності, кредитного, валютного), розподіл коштів на основі зваженого ризику, вибір засобів хеджування;

      підготовка висновків для Правління банку, директив та наказів підпорядкованим підрозділам.

Визначення стратегії банку тісно пов’язане з його організаційною структурою. Адже для реалізації намірів необхідна структура, яка дасть змогу динамічно управляти діяльністю установи (якщо вона неадекватна, то гальмуватиме розвиток системи). Проектування структури базується на стратегічних планах; з їх зміною відбуваються зміни і в організаційній структурі.

Стратегічне управління включає два взаємодоповнюючі процеси: вибір стратегічних позицій та управління в реальному часі. Можливості вітчизняних банків щодо планування власної діяльності зумовлені насамперед зовнішнім середовищем – економічною та політичною нестабільністю. Це призводить до невизначеності макроекономічних показників (приросту грошової маси, ВНП, інфляції); параметрів ринків, на яких доводиться працювати; мінливості законодавчого поля та правового регулювання. Тому для банків часовим горизонтом планування, у рамках якого розробляються прогнозні показники, є рік; оперативне планування проводиться з розбивкою на квартали (місяці).

Розвиток планування гальмують фактори суб’єктивного характеру:

1)     самовпевненість керівництва та не усвідомлення необхідності планування;

2)     не розробленість методологічних засад і засобів планування в умовах нестабільної економіки.

Плавання за своєю суттю є процесом формування цілей при передбачуваних обмеженнях з урахуванням початкових умов. При цьому існують певні вимоги до постановки цілей:

      вимірюваністю та конкретність. Для банку – це встановлення цільових значень показників прибутковості, обсягу прибутку, чистої процентної маржі;

      упорядкування цілей у часі – тобто визначення послідовності та термінів їх здійснення;

      реалістичний підхід, що визначається наявними ресурсними обмеженнями та впливом зовнішніх чинників;

      узгодженість, тобто досягнення одних цілей не повинно перешкоджати досягненню інших. Аспектом узгодженості є їх відповідність за напрямами діяльності (функціональний рівень) та за підрозділами.

При складанні планів враховуються фактори, які впливають на прийняття рішень при управлінні ресурсною базою, а саме:

• оцінка економічних умов, що визначають середовище, в якому працює банк; ці умови є визначальними при встановленні процентних ставок, попиту на банківські продукти та послуги, забезпечення ресурсами;
• аналіз конкурентів, який допомагає розробити політику щодо встановлення плати за надані та залучені кошти, тарифи;
• оцінка потенційних можливостей зростання банку залежно від умов ринку, конкурентного оточення, внутрішніх ресурсів.

Суть управління ресурсами полягає у формулюванні стратегії та здійснення заходів, які допомагають привести структуру балансу банку у відповідність із його стратегічними програмами. Узагальнюючим моментом, якому підпорядковується управління, є формулювання завдання (місії). Як і будь-яка інша комерційна структура, банк прагне максимізувати свою ринкову значущість при збереженні прийнятного рівня ризику. Проте для вітчизняних банків зробити ринкову оцінку акцій практично неможливо, тому завдання формулюється, як правило, у термінах прибутковості та ризику.

                                                    Висновок

Комерційні банки – це специфічні грошово-кредитні установи, які з’явилися в Україні  в 1991-1992 р. головним компонентом їхньої діяльності є грошові кошти, а головною метою діяльності – отримання прибутку. Для досягнення цієї мети комерційні банки повинні вміти оптимізувати обсяги і структуру своїх грошових ресурсів, а основним джерелом банківських ресурсів є залучені й запозичені кошти.

Обов’язковим елементом банківських ресурсів є капітал  комерційного банку. Оцінка його достатності передбачає розрахунок суми фактично наявного капіталу і визначення обсягу капіталу, мінімально необхідного для адекватного покриття ризиків, узятих на себе банком. При цьому рівень необхідного покриття визначається регулятивними нормами, порівнянням фактичного і необхідного обсягу капіталу, в результаті чого складається висновок про його достатність чи дефіцит. Удосконалення методу розрахунку достатності капіталу полягає у переході до агрегування всіх ризиків (кредитного, процентного, валютного, ринкового). Такий підхід дає змогу точніше оцінювати достатність капіталу і відповідно ступень покриття ризиків, які бере на себе банк.

При формуванні залучених і запозичених коштів комерційний банк повинен раціонально підходити до різноманітних їхніх джерел, оптимізувати їх бо вони мають різний вплив на його фінансову стійкість, так як майже всі залучені й запозичені кошти є платними для банку.

Комерційний банк може випускати облігації для одержання запозичених коштів лише за умови повної оплати всіх випущених ним акцій. Поки що запозичення банками за рахунок випуску облігації в Україні не дістало розвитку. Причиною цього є незабезпеченість облігацій, нездатність багатьох недавно створених банків збільшити статутний капітал до обсягу норматив, встановленого НБУ, фінансові труднощі які виникли у більшості банків у 1995-1998 рр., а також зовсім недостатній рівень розвитку вторинного ринку цінних паперів.