Банковские операции

У процесі планування використовуються:

o макроекономічний аналіз;

o інформація від клієнтів. [6]

2.3Оцінка ефективності формування ресурсного потенціалу

Особливе місце у ресурсах ПАТ КБ ПриватБанку для забезпеченя його фінансової стійкості належить прибутку.

Прибуток - це головний показник результативності роботи банку.  Кількісна і якісна оцінка прибутковості провадиться з метою з'ясовування фінансової стійкості банку.  Система цієї оцінки грунтується на прийнятої у світовій банківської практиці моделі формування чистого прибутку.  Ця модель побудована таким чином, що доходи і витрати групуються на основі якісних критеріїв, що дозволяє дати не тільки кількісну, але і якісну оцінку рівня прибутковості банку.

Саме така характеристика блоків формування чистого прибутку банку лежить в основі кількісного і якісного аналізу її рівня.  Одним із підходів до оцінки рівня прибутковості банка є виявлення сформованої тенденції зростання прибутку банку.

Проте така форма аналізу прибутку можливий на основі даних за декілька років.  Позитивна оцінка рівня прибутковості дається в тому випадку, якщо склалася тенденція її росту в основному за рахунок процентного маржу і непроцентних прибутків.  Негативний висновок про прибутковість банку може бути зроблений, якщо позитивні тенденції зростання прибутку пов'язані в основному з прибутками від операцій на ринку цінних паперів, із непередбаченими прибутками, а також із відстрочками по сплаті податків.

Особливістю функціонування банків є те, що велика доля їхніх збитків покривається поточними доходами.  Тому в банках, на відміну від підприємств, платоспроможність забезпечується лише частиною власного капіталу.  Банк вважається платоспроможним, доки залишається недоторканим його акціонерний (пайовий) капітал, тобто вартість активів банка дорівнює сумі його забезпечених зобов'язань плюс акціонерний (пайовий) капітал.

Різниця між доходами і витратами комерційного банки складає його валовий прибуток (валовий прибуток).

Саме показник валового прибутку (тобто без урахування сплати податків і розподіли залишкового прибутку) дає характеристику ефективності діяльності комерційного банки.

У банківській практикці не існує якогось одного показника, який би характеризував рентабельність роботи  банки.

У загальноекономічному значенні поняття рентабельності і прибутковості збігаються.  Тому фактично необхідно розрахувати показник рентабельності банку .

Для того щоб оцінити ефективність діяльності ПАТ КБ ПриватБанку в порівнянні з іншими суб'єктами економіки, доцільно використовувати такий показник, як відношення чистого прибутку до розміру оплаченого статутного фонду банку.  Він характеризує ефективність і доцільність вкладень коштів у той або інший банк, ступінь «віддачі» статутного фонду.

Проте статутний фонд банку, як і багато інших показників його діяльності (наприклад, розмір власних і притягнутих коштів, розмір кредитних вкладень і т.д.), має протягом року значні коливання.  Тому більш правильним є їхнє застосування не на визначену дату, а використання середніх за період значень.

Вище уже відзначалося, що прибуток комерційного банку визначається як різниця між доходами і витратами.  Тому необхідно з'ясувати чинники, що вплинули на балансовий річний прибуток даного комерційного банки.

Існують і інші показники, що характеризують ресурси банки.  До їхнього числа відноситься співвідношення доходу і суми прибутків комерційного банки.  Цей показник відбиває питома вага прибутку в загальній сумі прибутків комерційного банки.  Іншими словами, він показує, яка частина доходів комерційного банки йде на формування прибутку.  Якщо відняти значення цього показника (у долях одиниці) з одиниці, то буде отриманий показник, що характеризує ту частину загальної суми прибутків, що банк спрямовує на відшкодування своїх витрат.  Зниження цього показника є вкрай небажаним для банку, оскільки означає збільшення долі доходів банку, використовуваних на покриття витрат, і одночасне зниження долі прибутку в доходах. [9]

Розділ3.УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСАМИ УПАТ КБ ПРИВАТБАНКУ

3.1Методи підвищення ресурсного потенціалу на рівні усієї банківської системи

Ключовим елементом щодо підвищення ресурсного потенціалу банків України є комплекс заходів, спрямованих на оптимальне управління активами та пасивами, що пов’язано із необхідністю реалізації двох важливих завдань: по-перше, забезпечення ліквідності банку і, відповідно, підтримання належного рівня його фінансової стійкості на ринку; по-друге, забезпечення максимальної дохідності банківських операцій, що є необхідною умовою прибуткового господарювання комерційного банку як підприємства.

Управління формуванням ресурсами дає можливість констатувати, що управлінська стратегія стосовно ресурсів передбачає залучення максимально допустимого обсягу ресурсів (як власних, так і залучених) із наступним їх розміщенням у максимально дохідні активи, які характеризуються заданим рівнем ліквідності та мають прийнятний рівень ризику. Таким чином, формування структури ресурсів має безпосереднє відношення до управління банківськими ризиками. Той факт, що банки здійснюють одночасно операції із залучення та розміщення коштів, зумовлює наявність додаткових факторів ризику, а також особливого підходу до обмеження їх впливу. Ризики активно-пасивних операцій пов’язані, перш за все, з рівнем так званого відсоткового ризику, під яким розуміють можливість втрат через непередбачену, несприятливу для банку зміну відсоткових ставок, що призводить до скорочення, зведення до нуля чи негативної величини маржі банку.

Завдання оптимізації структури ресурсів полягає в постійному виборі з безлічі певних видів кредитно-інвестиційної діяльності банку такого набору, який дозволяє одержати максимальний результат із мінімальними витратами.

До методів підвищення ресурсного потенціалу банків, які пов’язані з формуванням структури активів та пасивів належать аналіз тенденцій в динаміці окремих груп балансових даних з подальшим прогнозом розвитку структури активів та пасивів банку, збір та обробка інформації про ринкові відсоткові ставки за пасивними та активними операціями в банківській системі й по конкретному регіону. Особливу увагу менеджерам слід приділяти оцінці чутливості до змін відсоткових ставок, розробці методів управління співвідношенням активів та пасивів, чутливих до зміни рівня відсоткових ставок, методів перевірки різних управлінських стратегій управління активами та пасивами.

Інтегрований підхід до підвищення ресурсної бази банків повинен базуватися на таких основних принципах: визначення стратегії та цілей, для досягнення яких необхідно якомога повніше контролювати обсяги, структуру, доходи та витрати як за активами, так і за пасивами; контроль над активами повинен бути скоординований із контролем над пасивами таким чином, щоб управління активами та пасивами характеризувалося внутрішньою єдністю; головним елементом стратегії управління стосовно формування структури ресурсів є прибутковість; управління ризиками є актуальним завданням банківського менеджменту, для вирішення якого необхідно подбати про методологічне, організаційне, інформаційне та програмне забезпечення банків.

Фінансова стійкість та ефективність діяльності банків значною мірою залежать від якості, стабільності його ресурсної бази, оптимального співвідношення між статутним капіталом, резервним фондом, коштами суб’єктів господарювання, вкладами населення, субординованим боргом, міжбанківськими кредитами.

Необхідною умовою фінансової стабільності банків є не лише якісне, врівноважене зростання обсягу ресурсів, а й наявність раціональної (оптимальної) їх структури, її постійне вдосконалення, спрямоване на зменшення обсягу неробочих, проблемних активів та на диверсифікацію активних операцій банку. У цьому зв’язку інвестиційна політика банку повинна спрямовуватися на розв’язання проблем дохідності, ліквідності, на зменшення ризику від операцій із цінними паперами шляхом проведення політики диверсифікації портфеля цінних паперів в межах заходів стратегії управління.

Працюючи в умовах становлення банківської системи банки повинні дотримуватися зваженої, реалістичної стратегії подальшого розвитку, адаптованої до вимог ринку, запроваджувати світовий досвід управління ресурсами, дбати про свою фінансову надійність, про довіру вкладників і кредиторів, прагнути до отримання максимального прибутку за мінімального ризику здійснюваних операцій.

Планування управлінської стратегії формування ефективної структури банків повинне: базуватися на оцінці перспектив у сфері політики, економіки, технологій; спиратися на сучасні методи прогнозування й аналізу, які допоможуть відслідковувати нові тенденції ринку банківських послуг; бути вихідною функцією в діяльності банків, щоб забезпечити в умовах конкуренції позицію банку на майбутнє та, по можливості, її оптимізувати. Інтегрований підхід до управління активами та зобов’язаннями повинен базуватися на таких основних принципах: визначення стратегії та цілей; внутрішня єдність управління активами та пасивами; прибутковість; управління ризиками.

Банкам рекомендується ввести в практичну діяльність механізм оцінки кредитоспроможності позичальника як обов’язковий елемент стратегії управління стосовно формування ефективної структури ресурсів.

Пріоритетним напрямом формування оптимальної структури ресурсів банків є реалізація завдань із підтримання належного рівня прибутковості банку шляхом регулювання величини чутливих до змін процента вкладень і відповідних їм залучених ресурсів, які також чутливі до змін ринкової норми процента. При цьому до активів, чутливих до зміни процентної ставки, належать короткострокові цінні папери, позики, надані під плаваючі процентні ставки, короткострокові вкладення на грошовому ринку, урядові й муніципальні цінні папери, які підлягають погашенню з реінвестуванням вкладених коштів за поточними ставками. До пасивів, чутливих до змін процентної ставки, належать депозитні сертифікати, які погашаються протягом року, депозитні рахунки грошового ринку, зобов’язання банку з плаваючими процентними ставками. Чутливість активів та пасивів банку до змін процента зростає також у міру закінчення строків їхнього розміщення й залучення відповідно.

3.2 Принципи удосконалення ресурсної  бази в ПАТ КБ ПриватБанку і шляхи підвищення її ліквідності

Стратегія управління відносно формування структури пасивів і активів насамперед повинна забезпечити належний рівень ліквідності. Проблема підвищення ліквідності ПАТ КБ ПриватБанку – одна з важливих у регулюванні діяльності банку. Саме тому показники ліквідності належать до групи показників оцінки фінансового стану банку і деякі закордонні аналітики ставлять на перше місце за ступенем їх важливості для діяльності кредитної установи в цілому.

Ліквідність банку – це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками і сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати)

Ліквідність ресурсної бази ПАТ КБ ПриватБанку на практиці показане в своєчасному і повному обсязі забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов’язань перед усіма контрагентами, що визначаються наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів за статтями активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів. Ліквідність ресурсів банку базується на постійній підтримці об’єктивно необхідного співвідношення між трьома складовими – власним капіталом банку, залученими та розміщеними коштами шляхом оперативного управління їх структурними елементами.

Ліквідність ПАТ КБ ПриватБанку може бути визначена як запас і як потік, тобто ліквідність є статична (запас) і динамічна (потік).

Статична ліквідність – ліквідність банку, що визначена на конкретний термін часу, на певну дату. Тобто, на будь-яку дату проводиться «зріз» всіх операцій, оцінка активів, які можна перетворити на готівкові кошти і визначається виконання зобов’язань банку на необхідну дату. Це обмежений підхід, оскільки до уваги не беруться ліквідні кошти, які банк може отримати на кредитних ринках у вигляді притоку фінансових ресурсів.

Динамічна ліквідність – ліквідність банку визначена на конкретний час, але з урахуванням прогнозу стану ліквідності на наступний період. Справа в тому, що статична ліквідність може бути повною при умові, що наступного дня банк повинен виплатити великий депозит. Динамічна ліквідність може бути короткостроковою та довгостроковою. Короткострокова ліквідність визначається з урахуванням прогнозу стану банку на термін понад один рік.

Статичну і динамічну ліквідність можна поділити за степенем повноти: повна, задовільна, незадовільна. Повна ліквідність банку дає можливість виконувати наявні зобов’язання, не порушаючи сроки або інші критерії. Задовільна ліквідність банку – стан ліквідності, при якому банк порушує зобов’язання тільки по платежах, пов’язаних з адміністративно-господарськими витратами. Усі інші види порушень свідчать про незадовільну ліквідність.[19,с.216]

Українська банківська практика орієнтується на ліквідність як на запас. Тому допускається ряд помилок, якими не передбачаються врахування опосередкованих зв’язків у системі управління банківською ліквідністю:

1)     Стосується запасу ліквідних коштів розміщених у кредитах. За умов неповернення, прострочення та пролонгації кредиторської заборгованості реальний обсяг запасу фактично зменшується на суму останньої. А тому грошові потоки мають тенденцію до подовження строку їх кругообігу. Тому показники повинні відображати фактичне продовження можливих строків погашення позик внаслідок їх пролонгації або прострочки. А отже, існує потреба брати до уваги строки пролонгації та пор строчки наданих кредитів, кредитоспроможність позичальників та механізм погашення кредитів.