Влив писемності та мови на розвиток української культури

Міністерство  освіти і науки України

Національний  технічний університет «Харківський політехнічний інститут» 
 
 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

з Української  культури

на тему : «Вплив писемності та мови на розвиток української культури» 
 

                                                                                                  Виконав:

                                                                                                   Ст. групи БФ-50

                                                                                                  Куценко А.В. 
 
 
 
 
 

Харків 2010

Зміст:

Вступ

1. Формування української культури
2. Вплив мови на розвиток української культури
3. Вплив писемності на розвиток української культури

Висновок

Список джерел інформації 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Введення

     Культура - це область людської діяльності, пов’язана із самовираженням  людини, проявом його суб'єктності. Саме тому всяка культура має додаткові характеристики, тому що зв'язана як із творчістю людини, так і повсякденною практикою, комунікацією, відбиттям, узагальненням і його повсякденним життям. Будь-яка культура зазнає змін, і цей процес є безкінечний. Культура є спосіб людської життєдіяльності по перетворенню природи, суспільства й самої людини, виражений у продуктах матеріальної й духовної творчості.

     Упродовж тривалого видозмінювання, українська культура також зазнала великих змін. Різні чинники впливали на її розвиток та допомагали набути більш яскравий та повний вигляд. У результаті політичних та соціальних подій, наша культура пережила як втрати, так і збагатила себе та весь український народ.  Від самого початку появи української держави, культура почала розвиватись і накопичувала знання, які влучно використовувала та зберігала упродовж років. Ще з тих часів, почали зароджуватись перші прояви культури. Українська культура формувалась и розвивалася в загальному руслі європейських культур. Також вона успадкувала культуру східнослов’янських племен та зазнала впливу від кочових народів і Візантії, звідкіля було прийнято християнство.

Археологічні  знахідки і свідчення арабських  авторів говорять про наявність  на ще на Русі до прийняття християнства свого алфавіту, створеного на основі грецького. Численні написи на ремісничих виробах свідчать про широке поширення грамотності серед міського населення вже на початку ХIст. На етапі завершення формування державності Київської Русі серед слов'ян поширюється писемність.  Це дає поштовх до більшого розвитку української культури у різних сферах її діяльності.  
 
 
 
 
 
 

Формування  української культури

Сьогодні  підкреслюється, що Київська Русь була поліетнічною, тобто багатонаціональною державою. В основному в сучасній літературі початком націогенезису  українців вважається період Київської  Русі, хоч він і не досяг тоді завершення. Згодом внаслідок несприятливих  історичних обставин цей процес був  перерваний і поновився на повну  силу в XV-XVII сторіччях. У цьому, імовірно, і полягає специфіка етногенезу українців.

    Український етнос остаточно  сформувався на рубежі XVI-XVII ст., причому  каталізаторами цього процесу  стали загроза фізичного знищення  з боку Степу (утворення Кримського  ханства - васала Османської імперії), національний гніт польської  шляхти та перехід аристократії  до католицтва і укладення  церковної унії. На хвилі національної  боротьби росла національна самосвідомість. Остання виявилася на побутовому  рівні в усвідомленні своєї  приналежності до “руського народу”,  а на вищому, ідеологічному рівні  - у боротьбі за національні  права, за православ'я, за створення  національних державних інститутів  і атрибутів.

На сьогодні існує декілька гіпотез етногенезу українців:

1) теорія «споконвічності» - українці існують стільки, скільки  взагалі існує людина сучасного  типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн.  років;

2) теорія «автохтонності»  (М.Грушевський), згідно з якою  етнічну основу українців складало  населення пізнього палеоліту,  яке проживало на території  України, а росіяни і білоруси  мали свою окрему етнічну основу  і територію проживання;

3) теорія «єдиної  колиски» (яка була загальноприйнятою  в СРСР у 30-80-і рр. ХХ ст.): зародження і розвиток трьох  близьких слов'янських народів  з єдиної древньоруської народності;

4) теорія «незалежного»  розвитку окремих східнослов'янських  народів”, тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення  останнім часом.

З появи української людини та української держави і бере початок українська культура. Вона впродовж років зберегла свої властивості, свій характер та індивідуалізм. Дуже вплинули фактори виникнення писемності і української мови, що дали поштовх для розвитку таких сфер як література, книго писання, обрядовість, співи та інші.  
 

Вплив мови на українську культуру

Мова – основа духовного життя народу, втрата її, як сказав великий український письменник Панас Мирний, "смерть для його душі". 
 
Саме тому загарбники України, бажаючи зламати волелюбний дух українського народу на культуру, проводили політику переслідування нашої мови, особливо багато випробувань вона зазнала в ХІХ-ХХ століттях. 
 
Як ви вже знаєте, люди в процесі суспільної діяльності мають постійну потребу вступати в різні стосунки з іншими людьми, погоджувати з ними свої дії, ділитися власним досвідом і запозичати собі досвід інших членів колективу, давати поради й розпорядження і одержувати їх, інакше кажучи, люди завжди мають потребу в спілкуванні з іншими членами суспільства.  Спілкування між людьми відбувається за допомогою мови. Тим самим розвиваючи культуру, та самі культурні  
 
Як нам відомо, немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не володіло цим найважливішим засобом людських зносин; нею постійно користуються люди в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніки, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови, люди висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений досвід.  
 
Без мови взагалі не може існувати людське суспільство.

Українська мова, як окрема почала формуватися у ХІV столітті, виділившись із східнослов'янської мовної спільності (давньоруської мови). Тому близькоспоріднені з українською мовою – це російська та білоруська. 
 
У світі існує дуже багато мов. Наприклад, ціла група слов'янських мов, що мають багато спільного, скільки вийшли з одного джерела (спільнослов'янської мовної єдності): польська, чеська, болгарська, сербська, хорватська, словенська тощо. Всім відомі також західноєвропейські мови: французька, німецька, англійська; скандинавські: шведська, датська, литовська. Всіх не перерахувати, бо в світі їх не одна сотня. І для кожного народу його мова є найважливішою, у ній втілюється погляд на світ, на самих себе. І кожна мова є значною частиною своєї культури. Для кожної людини рідний дім – це місце, де можна відпочити від турбот, це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле, ласкаве слово. Слово, мова – це те, що дає нам можливість висловити свої почуття, думки. Наша мова – українська, тому що земля наша – Україна. 
 
Нині українська мова оживає в школах і дитячих садках, на телеекранах, на високому рівні державного спілкування. Плекали, пестили, допомагали жити їй усі ці складні часи, коли мова наша була на межі зникнення, охоронці слова – українські письменники-патріоти. 
Максим Рильський закликав у своїх творах та наукових працях бути уважними дорідної мови та берегти культурні нажитки. Блискучий знавець її скарбів, він звертався до сучасників і майбутніх поколінь. 
 
Як парость виноградної лози, 
 
Плекайте мову... 
 
...Чистіша від сльози 
 
Вона хай буде. 
 
Хтось з великих казав:  "Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина". А коли це рідна мова? Коли багатьом українцям потрібно заново вчитись бути громадянами у своїй державі, а, отже, і шанувати державну мову? М.П.Рильський писав іще у ті далекі роки: 
 
Мужай, прекрасна наша мово, 
 
Серед прекрасних братніх мов. 
 
А як актуально вони звучать і досі!

Як і культура, українська мова також зазнала змін, було впроваджено багато нових слів, які були запозичені у інших народів. Але це не значить, що ми втратили зв’язок із минулим, що ми забули ким ми є і які культурні цінності маємо. Однією з найбільшою цінністю української культури є

Багато митців-письменників допомагали  народові розвинути  його мову і тим високого підносили його угору серед інших народів бо немало славиться поміж людьми той народ, у якого мова розвинута та збагачена творами всякого письменства.

  Історія кожної культури вивчається в нерозривному зв’язку з історією народу, який є носієм її мови, та є її творцем. Отже, і періодизація української літературної мови тісно пов’язана з Істрією українського народу. Тож усі ці історичні процеси тісно пов’язані між собою, що стосуються української мови, культури, писемності та народу. 
 

Українська  мова становить величезну культурну  цінність, що створювалася протягом ряду століть багатьма поколіннями українського народу в особі кращих його представників  – передових письменників, вчених і культурних діячів.

  Українська  мова – національне надбання українського суспільства, вона повинна охоронятися  та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни.

  Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ та культура, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського:

  "Відберіть  у народу все – і він усе  може повернути; але відберіть  мову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?"

  Тож за великий проміжок часу, українська культура видозмінюючись набула зовсім інакшу форму аніж на почту її розвитку. Завдяки подіям різного типу щось втрачаючи, щось накопичуючи, вона зараз  має такий вид, який ми використовуємо повсякденно в житті.

  Писемність  та мови збагачує наше життя та взагалі  культурний розвиток народу, адже ми маємо  шанс навчатись, пізнавати щось нове, бути освіченими. Українські письменники, художники, філософи прославляли українську культуру та давали їй більш масштабний кругозі

Вплив писемності на розвиток української мови

Писемність  у східних слов'ян з'явилася приблизно  ще в першій половині IХ ст. У “Житії” слов'янського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 р. в кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані “руськими письменами”. Введення християнства значно прискорило розвиток писемності, культури і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках IX ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) - Костянтина (в чернецтві - Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов“янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок ХI ст. на Русі використовувалися дві системи письма - кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця - розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

Завдяки освіті з’явились нові напрямки в  розвитку культури. А початок шкільній (книжній) освіті був покладений Володимиром, який відразу після охрещення киян став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. Так було покладено початок підготовці книжних людей, а з середини – другої половини ХІ ст. – і перших пам’яток руської книжності, що походили з церковного середовища. Від часів Володимирового хрещення церква стала головним поширювачем писемної культури. Поява кириличної абетки, як відомо, пов’язується з так званою Моравською місією Константина (в чернецтві Кирила) і Мефодія, братів з грецького міста Салоніки. Працюючи у 860-х роках як місіонери у Великій Моравії, брати на основі грецького письма впорядкували першу слов’янську абетку і здійснили та записали нею перші переклади з греки на слов’янську Євангелія та Псалтиря.

  Чимало  дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія, з іменами яких пов’язують створення слов’янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названа кирилицею, зробив український філолог, відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця "Слов’янське письмо перед Костянтином" переконливо доводить правдивість оповіді Чорноризця Храбра, який писав, що Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується зимою 860-861 рр. Якщо це вже сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.