Іван Мазепа

     І.Мазепа – меценат і засновник низки пишних храмів. При його добі кульмінаційного розвитку досягло українське бароко – стиль пишний, урочистий. Він організував будівництво величезних храмів у Києві: Братського та Микольського монастирів, церкви Всіх Святих у Києво_Печерській лаврі, там же збудував Економічну браму з церквою над нею. Дослідники нарахували 12 збудованих в 1690–1705 роках І.Мазепою та закінчених після його смерті храмів.

До того ж нараховується до 20 храмів, реставрованих І.Мазепою. Це – Софія Київська, Михайлівсько_Золотоверхий монастир, Успенський собор і Троїцька надбрамна церква в Києво Печерській лаврі, церкви в Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, Межигір’ї, Мгарський монастир.

Ніхто не міг зрівнятися з Мазепою в справі церковного будівництва. Його заслуги тут були загальновизнані. Підкреслюючи це,

Петро І казав, що І.Мазепа «великий строитель святым церквам».Не треба доводити, що література «високого стилю», з такими представниками, як Єпифаній Славинецький (?–1675), Симеон Полоцький, Дмитро Туптало (Ростовський), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, розвивалася завдяки відповідним умовам, створеним І.Мазепою.

Сам І.Мазепа був освіченою людиною, людиною високого розуму, вихованою в європейському дусі. Відомо, що жоден із гетьманів України не володів так добре пером, як він. Він мав неабиякий літературний хист, був талановитим поетом, автором популярної пісні:

«Всі покою щиро прагнуть, а не в єден гуж всі тягнуть...». Не доведено його авторство іншої пісні: «Ой горе тій чайці небозі...».

Художній талант І.Мазепи проявився і в тому, що він був музикантом, чудово грав на улюбленому козацькому інструменті – бандурі та співав козацькі думи і пісні, а також свої власні твори.

Про високий культурний рівень І.Мазепи свідчить наявність у нього в Батурині великої, багатої, цінної бібліотеки. Книжки в ній були на різних мовах. І.Мазепа славився як знавець іноземних мов. Крім української, добре володів польською, латинською, італійською, німецькою, більш_менш французькою та, як свідчить сподвижник І.Мазепи Пилип Орлик (1672–1742), «досить міцно» татарською.

Добре відомо, що І.Мазепа міг говорити з кожним мовою свого співрозмовника, тобто мав той талант, що його Френсіс Бекон вважав ще в XVII ст. за першу прикмету великої людини.

Про високу освіченість І.Мазепи та його знання іноземних мов є багато відомостей. Ось слова про нього визначних сучасників: «Людина дуже освічена і прекрасно говорить латинською мовою» (французький дипломат Де Ля Невіль, 1689 р.); «Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших... Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки» (французький дипломат Жан Балюз, який був у Батурині в 1704 р.); «Учений в латинській, польській і руській мові» (Данієль Крман – словак, посол від лютеран при шведському королі, бачив гетьмана під Полтавою у 1709 р.). Повна драматизму постать гетьмана І.Мазепи відтворена в російській, польській, англійській, французькій, американській, італійській, іспанській, шведській, канадській та багатьох інших літературах світу). За твердженням історика і літературознавця Сергія Білоконя, в зарубіжній літературі про нього написано 67 художніх творів. Про І.Мазепу писали росіяни О.Пушкін, К.Рилєєв, Ф.Булгарін, поляки Ф.Гавронський, Б.Залеський, В. Богданко, Ю.Словацький, англієць Дж. Н.Г.Байрон, французи Вольтер і Гюго, американці Д.Сміт, К.Байт, Джорж Говард Пейн.

Невдача І.Мазепи в боротьбі за Україну як незалежну державу мала трагічні наслідки для української культури. Послабились західноєвропейські культурні впливи, посилилась русифікація України, яка почала втрачати свою духовну еліту. Це відсувало українську культуру на другий план, в тінь російської, принижувало, спричиняло появу рис вторинності, провінційності.

Іван Мазепа дбав про розвиток освіти та культури і всякими способами  допомагав, сприяв їх розвитку в Україні. Саме за його правління Київський  колегіум одержав високий статус академії, а саме у 1701 році, також  за його підтримки з`явились нові корпуси і кількість студентів  збільшилась до двох тисяч, чимало молодих  людей вирушило за кордон здобувати  знання в західноєвропейських університетах, Мазепа дбав про її розвиток, щедро  обдаровуючи маєтностями. Добре  відоме покровительство гетьмана православній церкві, як ревний покровитель православ`я  він будує по всій Гетьманщині  цілу низку чудових церков, споруджених  у пишному стилі, що його часу називають мазепинським, або козацьким, барокко. На потреби церкви він жертвував великі матеріальні цінності та споруджував все нові і нові храми. На кошти Мазепи зведено ряд будов у Києво-Печерській лаврі, поставлена церква Вознесіння у Переяславі та інших містах. На замовлення гетьмана мистецьки зроблена срібна плита до церкви Гробу Господнього в Єрусалимі. Значну частину своїх основних прибутків Мазепа скеровував на розвиток релігії та культурних установ. У 1693 році наново побудував братську церкву Богоявлення, поставив новий будинок для Академії,щоб поліпшити умови «всякому з малоросійських дітей, хотящему вчитись».

Крім того, у Києві, Чернігові, Переяславі та в інших містах і  навіть селах він заснував і фондував школи, бурси, шпиталі і друкарні, щоб «українська молодь могла  в повну міру своїх можливостей  користуватися благами освіти», наділяв маєтностями українські монастирі, котрі на той час були вогнищами просвіти завдяки власним  школам.

Взагалі з самого початку  свого гетьманування Іван Мазепа виявив себе як великий покровитель  і меценат національної культури, мистецтва, науки, православної церкви. Він не був демократом. Аристократ, він цілеспрямовано створював в  Україні аристократію з середовища козацької старшини й української  шляхти. Підтримуючи Україну економічно, надавав їй земельні маєтності , бажав  зробити її незалежною, політично, дбав про освіту та навіть зовнішню культуру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Іван Мазепа був дуже шляхетною  і обдарованою людиною, володів  кількома іноземними мовами, був великим  прихильником мистецтва та архітектури. Велику увагу приділяв освіті і книговидавництву, та розвитку духовності.

А ще й сам був дуже віруючим і неабияким віршотворцем і кавалером ХVІІ століття. Із 17 гетьманів, що були за часів Української Гетьманської держави Мазепа чи не єдиний обдарований  поет і музикант.

Але головною метою його життя було служіння рідній Україні, українському народу. А ще в цих  книгах я знайшов відповідь на питання, що ж зрадив І Мазепа інтереси українського народу чи союз України  з Росією?

Виявилося, що першим порушив  угоду не Мазепа, а російський цар  Петро І, відмовивши Україні в  військовій допомозі, коли їй загрожував наступ польського короля Станіслава Ліщинського. На лист Мазепи про допомогу він відповів «не тільки десять тисяч, а й десяти душ не можу дати - самі бороніться, як хочете».

Саме після такої відповіді  гетьман Мазепа перестав вважати  себе зобов’язаним дотримуватись союзу  з Москвою.

І прийняв рішення шукати інших, більш надійних політичних союзників. А ще, в архиві французького міністерства закордонних справ є знаменитий документ з московського архіву. Ще за п’ять років (1703р) до зради Мазепою укладеного в Коломаках договору цар склав проект про знищення козацтва або колонізазацію гетьманщини москалями та німцями.

Виходячи з цього автор  і рішуче може сказати, що для нас  Іван Мазепа національний герой.

Саме він, піднесши прапор революції кинув назавжди незалежницьку традицію, скроплену кровю Це він кинув на цілий світ гасло, яке геніально сформував Вольтер: « Україна завжди прагнула бути вільною».

Не можна називати зрадником  людину, для якої інтереси її батьківщини  стоять вище за междержавні угоди , власний спокій і безпеку.

Не дарма ж саму високу оцінку діяльності Мазепи дав сам  український народ,визнавши,що «... від  Богдана до Івана не було у нас  гетьмана».