Автор: Пользователь скрыл имя, 28 Февраля 2013 в 19:18, доклад
Під булавою Мазепи. Хмельницький, який повернув колесо української історії на шлях державно-політичного відродження, не мав ні часу, ні змоги особисто патронувати над розвитком українського мистецтва. Його суботівські будівлі чи пожертви й фундації не мали якогось особливого наставлення, а тим менше накресленої лінії в підтримуванні культурного будівництва. Те, що в тій ділянці творилося, було вибухом тієї стихії, що, гамована століттями, виладовувалася, як кожна стихія, без плану й без системи
Тарасевич учився ритування у аугсбурзьких братів Кіліанів, від яких перейняв секрети своєї виїмково досконалої штихарської техніки. Під кінець життя постригся в ченці і став намісником Києво-Печерської лаври. По його смерті залишилася бібліотека, прецікавий каталог якої багатий на західноєвропейські «куншти», атласи та малярські підручники, й донині зберігається в монастирській бібліотеці.
Крім Тарасевичів, слід згадати Інокентія Щирського, як автора алегорії з портретами царів Петра та Івана, Данила Галаховського, творця прекрасної заголовної карти й зображення євангеліста Івана в Київському Євангелії 1707 р., портрета царя Петра та панегіричного тезису, присвяченого гетьманові Мазепі, й, нарешті, Іларіона Мігуру, який в орнаментиці своїх гравюр користувався мотивами української народної орнаментики.
У цілому роль і заслуга української ритовини й гравюри для української образотворчості й культури взагалі з’ясовуються в постійному її запліднюванні західноєвропейськими мотивами й елементами, а тим самим у прискоренні емансипації української образотворчості з пут канонічного традиціоналізму. Піді впливом і за посередництвом української ритовини прийшло до пробудження нових сил, а в парі з тим і до свідомості, що національна душа обстоюється не тільки фізичною боротьбою, а й творенням нових культурних цінностей. Народилося мистецтво, яке примушувало себе визнати й оцінити.