Театр Стародавнього Риму

МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ 
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
КАФЕДРА ТЕОРЕТИЧНОЇ І ПРИКЛАДНОЇ ЛІНГВІСТИКИ ТА НОВОГРЕЦЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Реферат на тему: 
«Театр Стародавнього Риму» 
з дисципліни: Латинська мова

Виконала студентка 
ПА 13/12 
Абрамова Н.В. 
Перевірила: Корнієнко В. В.

Київ 2012 

 

Зміст

  1.Вступ 3

   2.Походження театру Давнього Риму 4

2.1.Давньогрецький театр 4 
2.2.Давньоримський театр 4 
2.3.Устрій римського тетру 5 
2.4.Вистави та актори 6 
3.Висновки 6 
Список використаної літератури…………………………………...7

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ

 

Кожен період в історії  світової культури по-своєму цінний. Але не випадково особливу роль відводять античній культурі. І література, і мистецтво, і драматургія, і філософія античного світу стали відправною точкою в розвитку всієї подальшої культури. Мистецтво античного світу вперше по-справжньому відкрило й оспівало людину, пізнало її як прекрасний і довершений  феномен природи.

          Римська історія становить заключну  ланку древньої історії Середземномор'я.  Вивчення історії римської культури  дає змогу зрозуміти закономірності  розвитку багатьох соціальних  та культурних феноменів, робить  можливим більш ґрунтовний підхід  до вивчення й розуміння сьогоднішніх  соціальних і культурних процесів.

Особливе місце в історії античної культури займає театральне містецтво.

Слово «театр» походить від  грецького «theatron» — місце для видовищ, видовище. Театр — це рід мистецтва, а також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед публікою.

Театр як будівля, призначена для представлення драматичних  творів традиційно містить у собі сцену — майданчик, де відбувається дія, — і глядацьку залу. Сцена, спроектована під максимальне використання декорацій, звичайно обрамлена порталом. У протилежному боці — гола сцена, що видається в залу, оточена місцями для глядачів із трьох чи навіть чотирьох боків. Утім, драматичні вистави можуть відбуватися й без подібної споруди.

Витоки сучасного театру як мистецтва можна знайти ще в  давніх мисливських і сільськогосподарських  забавах, а також у масових  народних обрядах. Виникнення театру пов'язане з народною творчістю, трудовими і релігійними обрядами, іграми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Походження театру Давнього Риму

 

Як історія Давнього Риму нерозривно пов’язана з історією Давьої Греції,  так й   історія римського театру має багато спільного с грецьким театром.

Тому спочатку розповім про те, що являв собою давньогрецький театр.

 

2.1Давньогрецький театр

На противагу прямокутній  дерев’яній сцені східного театру, в Афінах 5 ст. до н. є. (коли зароджувалися  трагедія й так звана давня  антична комедія) відповідна споруда  мала форму відкритої кам’яної будівлі  у вигляді «оркестри» (центрального кола), обрамленої ярусами рядів  довжиною трохи більшою за півколо. Навпроти них розташовувався продовгуватий майданчик, обмежений позаду будівлею, що називалася скеною (звідси походить «сцена») і використовувалася для перевдягання акторів.

Спочатку в античному  театрі, вочевидь, домінувала умовність. Як у трагедії, так і в комедії  основним елементом був хор на орхестрі. Неодмінними складовими фривольних, пікантних і ліричних феєрій Аристофана (близько 450–385 до н. є.), як і трагедії, були танок і поетична декламація.

Виконавці головних трагічних  ролей носили стилізовані маски  й високі головні убори (onkoi), що відповідали типажу; на ногах у них були котурни, взуття на дуже товстій підошві, що додавало акторам неприродної висоти (таке взуття стало символом трагедії на противагу сандаліям комедії), а їхні костюми відрізнялися як формальністю, так і багатством обробки. Безглуздо перекручені маски та смішне вульгарне вбрання комічних акторів надавали виставі фантастичного вигляду.

Проте також простежується поступовий рух у бік більшого реалізму. Трагедії Еврипіда (близько 484–406 рр. до н. є.) набагато ближчі до реальності, ніж твори його попередників Софокла й Есхіла (525–456 рр. до н. є.), давній хор перестав відігравати центральну роль. Наприкінці свого життя Аристофан, майстер давньої комедії, став свідком появи менш фантастичної «середньостатистичної комедії» (близько 375–325 рр. до н. є.), яку замінила ще більш близька до правди життя «нова аттична комедія» Менандри (342–291 рр. до н. є.)

 

2.2.Давньоримський театр

Незважаючи на помітно  менший внесок Давнього Рима в розвиток драматичного мистецтва, саме він передав  грецькі театральні традиції більш  пізнім епохам. У давній Аттиці драма  вийшла з релігійної церемонії та довго зберігала з нею тісний зв’язок, коли у Римі цей зв’язок цілком втрачається. Театральне дійство перетворюється на звичайний розважальний захід. Літературна драма ніколи не знала того розквіту, що був в Афінах, і зрештою, її витіснили гладіаторські бої та грубі, вульгарні видовища у виконанні мімів.

Виникнення театрального мистецтва в Римі пов'язане з  святами збору урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були сатури — побутові комічні сценки, що включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізніше стали ставитися комедії і трагедії за грецьким зразком.

Римськими акторами були звичайно раби і відпущеники. Взагалі театр  в Римі не мав того високого  освітнього, як би священного характеру, яким він  довго відрізнявся в Греції. Запозичені з Греції сценічні ігри потроху поступилися місцем таким уявленням, які не мають нічого спільного ні з трагедією, ні з комедією: міми, пантоміми, балет.

Відвідування театру було безкоштовне, однаково вільне для чоловіків  і жінок, але не для рабів. З  метою привернути до себе глядачів або здивувати їх розкішшю і пишнотою, улаштовувачі ігор усипали театр квітами, кропили в ньому ароматними рідинами та багато прикрашали золотом.

 

2.3.Устрій римського театру      

   Римський театр виник, коли розклався патріархально-родовий лад. Він не знав суспільно-хороводних форм грецького театру і не спирався на самодіяльність міського населення. Римський театр відразу був професійним.     

   Довгий час в Римі не існувало постійних театральних будівель. Для виступів будувалися спеціальні тимчасові дерев'яні споруди, які після закінчення вистави ламалися. Сценічним майданчиком був дерев'яний поміст, піднятий над землею на половину людського зросту. До нього вели три вузьких драбинки в декілька ступенів - по них піднімалися персонажі, приїхавши (за сюжетом) з іншого міста. Фоном служила задня стіна балагану з фіранкою. Для глядачів ставили лави, але іноді дивитися спектаклі дозволялося тільки стоячи. Так грали досить довго, в тому числі і комедії Плавта. 

     Однак з розвитком драматургії зростала необхідність вносити зміни і у виконання. Необхідність побудови постійного спеціального театрального будинку в Римі обговорювалася сенатом. Однак сенат вважав, що театр розбещує юнацтво і жінок - і в 154 році припинив розпочате кілька років тому будівництво кам'яного театру.  

 Перший постійний кам'яний театр був споруджений близько 55 р. до н.е. полководцем Гнеем Помпеєм Великим і вміщував до 17 000 глядачів. До кінця I ст. до н.е. в Римі з'явилося ще два театри, що вміщали до 45 тисяч глядачів. Римський театр відрізнявся від грецького. Розміри орхестри зменшилися наполовину, вона перетворилася в півколо (в театрі еллінізму орхестра займала три чверті кола). Хору в римських п'єсах не було, тому місця на орхестрі займали знатні глядачі. Римський театр був обрамлений розкішним портиком, до якого примикала курія - зал засідань сенату (в ньому в 44 році був убитий Ю.Цезарь.)

         Згодом будівля стала триповерховою. Амфітеатр вирівнювали по висоті зі сценою. З'явився єдиний строкатий парусиновий купол, що захищав глядачів від дощу і палючого сонця - веларій. Сцена була покрита монументальною стелею. Охолоджував глядачів у театрі водопровід. Театр в Римі мав завісу; до початку спектаклю його опускали перед сценічним майданчиком. Римські театри на відміну від грецьких споруджували на рівному місці і амфітеатр підтримував потужний фундамент зі склепіннями. Опис ідеального римського театру дав архітектор Вітрувій (I ст. до н.е.).

 

2.4.Вистави та актори 

Основною якістю театральної  вистави в стародавньому Римі вважалася видовищність.  ЇЇ досягали шляхом виведення на сцену десятків і сотень статистів у яскравих строкатих костюмах, прикрашених справжніми дорогоцінними каменями, справжніми військовими обладунками, зброєю.  Вважалося, що така природність сприяє успіху спектаклю. 
         Акторське виконання було значно примітивніше, ніж в грецькому театрі. Вистави як і в грецькому театрі були умовними - жінок грали чоловіки . Однак, актори у всіх жанрах, окрім ателлан грали без масок. До I століття до н.е. їх заміняли гримом і перуками . Правда, відмова від масок у акторів була вимушеною. 
           Аристократична римська молодь довго бавлячись виконанням ателлани, монополізувала носіння маски як спосіб зняти з себе безчестя акторського заняття. Так встановився принцип, що без маски може грати лише актор, який одержує за свою працю грошову винагороду.     Але відсутність маски порушувала загальний умовний стиль спектаклю.

 У римському театрі найвідомішими були трагічний актор Есоп і комічний актор Росций, який довго боровся за те, щоб грати вистави в масці. Він отримав на це дозвіл тільки тоді, коли зняв з себе "безчестя" акторської праці та відмовився від гонорарів. Але римські маски мали отвори для рота і очей набагато більше, ніж грецькі, тобто актори могли користуватися тепер і мімікою.      

    За часів Римської імперії Театр продовжував розвиватися в бік інтересу до видовищності і яскравості, нехтуючи змістом драматургії і остаточно розвиваючі зв'язок з культовою обрядовістю.       

  Стали з'являтися нові театральні будівлі - амфітеатри. Колізей вміщав до 90000 чоловік, а Великий цирк в Римі – близько 385000 чоловік. 

 Імператор Октавіан Август (27 р. до н.е. - 14 р. н.е.) для виховання звичаїв прагнув відродити на сцені римського театру трагедію. У цьому починанні його підтримав поет Горацій (65 до н.е. -8 до н.е.). Він виклав свої погляди на трагедію і цивільні завдання мистецтва у віршованій праці "Наука поезії".

  У той же період був поширений пантомім - сольний чоловічий театралізований танець. Актор виступав у масці і грав відразу декілька ролей, у тому числі жіночих. Зміст пантоміми під музику "розповідав" хор. Любов'ю римлян користувалася і пірриха - танцювальний спектакль у виконанні ансамблю танцівників; в якості сюжету зазвичай вибирали міфологічну історію.  

 

 

 

 

 

3.Висновки

  У V в. н.е. під натиском загонів германців Римська імперія пала. Разом з державою загинув і античний театр. Мистецтво сцени відродилося в нових формах в інший час, вже в епоху християнства.

Однак так само навіть не підлягає сумніву вплив історії Давньоримського театру на сучасне театральне мистецтво, як не підлягає сумніву вплив культури Стародавнього Риму на розвиток усієї світової культури.

Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40–томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: “Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне”.  Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси – практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини – римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої “домашні” звичаї. Динамізм римської культури – така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії .

  Сьогодні театр здобув унікальні технічні можливості. Він справді вражає яскравістю костюмів (що навіть в найдрібніших деталях відбивають епоху, до якої відноситься дія вистави), видовищністю різноманітних декорацій, багатством звукового оформлення тощо.

Змінюється життя, але  театр, як і  раніше, будить добрі  почуття, піднімає людину над буденністю, сприяє гуманізації суспільства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Матвєєва Л.Л. «Культурологія», навчальний посібник для студентів вищих начальних закладів,  Київ «Либідь» , 2005 р.

2. Кормич В.І., Багацький В.В. «Культурологія: Історія і теорія світової культури» Харків, 2002 р.

3. «Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима», Москва, «Правда», 1987 г.

4. Куманецкий К. «История культуры древней Греции и Рима», Москва, «Высшая школа», 1990 г.