Таїна імені

ОА-111 Міщенко Альона

Доповідь  на тему: «Таїна імені»

Вступ

Богато є таємниць у світі, і одна знайбільших з-поміж них – мова. Здається, ми знаємо якесь слово, немовби розуміємо його. Проте все, що закладено в нього упродовж віків, нерідко не можимо повною мірою видобути. Потрібно докласти чимало зусиль, щоб заховане у слові постало перед нами у всій красі, глибині і неповторності.

Усі діяння наші, думки і сподівання закріплюються у слові. Слово  – наше найзіркіше око, наймогутніша сила. Через слово людина пізнає те, що недоступне було безпосередньому  спостерігачу. За допомогою слова  ми проникаємо в думи і почуття, які  хвилювали людей за тисячоліття  до нас.

Є слово, з яким людина не розлучається ніколи. І народиться дитина — до неї  це слово приходить першим. Воно має бути дзвінким і красивим. Це — ймення твоє.

Дитині  ім'я дають батьки. Воно вирізняє людину з-поміж інших людей, супроводжує  її у щасті й журі, у життєвих випробуваннях. Ім'я з'єднує нас  із батьківською хатою, рідною мовою  і культурою, минулим і прийдешнім, з багатьма народами світу, з поезією слова. Ймення окремих людей зливаються в симфонію краси, несуть у світи відлуння вічності.

В кожному  імені людини викарбовано часточку історії народу. Тут сліди давніх епох, мрії і сподівання народу, його творча снага, господарські і культурні зв'язки. Українська мова має свої традиції в іменуванні людей. Упродовж віків розв'язувалося питання: які ймення красиві, а які ні?

В українській  мові, як і в російській та білоруській, витворилася система імен, в основу якої покладено імена християнського календаря. Ця система істотно відрізняється від дохристиянської. Адже до прийняття християнства, за часів язичництва, наші пращури давали імена залежно від різних обставин життя. На вибір імені впливала або пора року, або назви тварин і дерев, або зовнішні риси людини... Або навіть побажання батьків. Тому у язичників дітей називали Зима, Вовк, Лев, Орел, Сокіл, Ворона, Милава, Красава. В цих іменах і поезія, і зачарування пращурів навколишнім світом, і любов до своїх нащадків, і «дипломатія» для завоювання дітям щастя.

Називали дітей по-різному. З ім'ям Вовк пов'язувалося сподівання на силу і витривалість сина. Якщо довго очікували сина — його іменували Ждан. Коли ж був небажаний — отримував Ім'я Неждан або Нечай. Імена з негативним змістом типу Горе були в народній свідомості не просто іменами, вони оберігали дітей від поганих сил. Люди вірили в магічну силу імені. Воно, на їх думку, приносило силу і славу, щастя і успіх, хворобу і смерть. Які ж були прекрасні ймення, що складалися з двох слів: Ратибор, Володимир, Всеволод, Мирослав, Радослав, Милонег, Верхослава. Прийняття християнства на віки змінило панораму імен. Багато з них ми шануємо і досі.

Яка ж  тепер сукупність наших імен? Що ми отримали у спадок від пращурів і які імена створили за нашого часу? Які надбання від інших народів  було прийнято в пізніші часи?

Передусім вирізнимо візантійські християнські імена. Вони з'явилися разом із уведенням  християнства на Русі у кінці 10 століття. Візантійські імена були неоднорідні. Візантія їх успадкувала від імен давньогрецьких, давньоримських, давньоєврейських та інших. Візантійськими їх називаємо тому, що вони прийшли з Візантії. На Україні такі візантійські імена, як Олексій, Петро, Михайло, Григорій, Галина, Ганна, Катерина, Олена, були і продовжують бути популярними. Далі йдуть давньоруські Володимир, Святослав, Любомир, Всеволод, Ростислав, Людмила і подібні. До них прилягають утворені за грецьким зразком імена типу Віра, Надія, Любов, Богдан. Запозичено ще за русичів і деякі скандинавські імена: Ігор, Олег, Ольга. Вам, напевно, подобається звучання слів Ванда, Власта, Квітослава, Росиця, Ружена. Вони схожі на східнослов'янські імена. Що це за ймення? Це запозичення із західнослов'янських і південнослов'янських мов. Поповнився фонд імен і з інших джерел. Поширенню імен із західноєвропейських мов (Альберт, Арнольд, Артур, Едуард, Еміль, Ернст, Конрад, Марат, АльвІна, Віолетта, Евеліна, Едіта (Едіт), Елеонора, Ельвіра, Ельза, Жанна) сприяли зарубіжна художня література, оперне мистецтво, преса, кіно. Радянська епоха внесла нові барви в іменотворення. Після Великого Жовтня народ увічнював у нових іменах революційне оновлення світу: Воля, Свобода, Слава, Октябрина. Оповиті любов'ю до Леніна імена-іювотвори Вілен, Владлен, Владилен, Вілена, Віліна, Владилена, Владлена, Леніна, Нінель.

Краса імені... Тисячоліттями люди творили  імена, шліфували їх, передавали нащадкам. Поняття «краса імені» охоплює багато характеристик. Це і мелодія слова, і захоплення носієм імені в житті, в художніх творах, театрі, кіно. У духовному досвіді людини рельєфно вирізьблюються знамениті носії імені. Крім того, красиве ім'я легко вимовляється, добре запам'ятовується. Від нього можна утворити багато зменшено-пестливих форм. Таке ім'я не викликає в людей небажаних асоціацій.

Хіба не викликає подив і захоплення безмежжя пестливих форм в українській  мові?! Візьмемо ймення Іван, що було тривалий час одним із найпопулярніших. Ось ряд його зменшено-пестливих форм: Іванко, Іваночко, Іванонько, Іваненько, Іванець, Іванечко, Іваник, Іванчик, Іванцьо, Іваночок, Іваньо, Іванько, Іванунь, Івануньо, Івась, Івасьо, Івасько, Івасенько, Івасечко, Івасик, Івасюнь, Івасюньо, Івасюненько, Івасюнечко, Іваїико, Івашенько, Івашечко. Ніжні переливи цього імені звучать у народній пісні, художній літературі та усному мовленні. Порівняйте вихідне слово Іван і похідні в реченнях: Дід Іван косив траву. (Д. Павличко.); Лежи, Іване. Кожен, хто вклонився твоїй могилі,— пам'ятник тобі. (Л. Костенко.); Упало небо понад Іванком, упала зірка. (А. Малишко.); — Іван, Іван повернувся?! Іваночку! (О. Довженко.); Іваночку! Чекав кіноплівка. Лишай косу в сусіда на тину. Іди у кадр, екран — твоя домівка, два виміри, і третій — в глибину. (Л. Костенко.); Ось послухайте, Іванцю! (Леся Українка.); — Це ти, Івасю, сину мій? (А. Малишко.). Зменшувальні форми дозволять передати найтонші відтінки стосунків між людьми. Ласкаве материнське Іванку, Іваночку, Івасику, Наталочко, Натальцю несуть ніжність і любляче серце найдорожчої людини на землі. Усім знане витончено - ніжне ім'я Галина.

Ім'я Галина має багато зменшено-пестливих форм: Галя, Галинка, Галинонька, Галиночка, Галонька, Галочка, Галечка, Галюня, Галюнька, Галюся, Галюсенька, Галютонька, Галюточка, Галютенька. Візьмемо деякі з них у творах для дітей: Сміється Галя дзвінко, Від сонечка рожева.— Здорова будь, Галинко! — В саду шумлять дерева. (М. Пригара.); Татко напився та й хвалить її: — Дуже солодка водичка. Тільки чому це, Галюсю, твої Очки — немовби кринички? (П. Усенко.)

Не проста справа — обрати красиве  ім'я. Цьому зарадять гарні родинні  традиції, приміром, називають сина чи доньку іменем батька, матері, дідуся, бабусі. Або обранням імені вшановують видатних осіб, літературних героїв тощо. І, звичайно, велика роль милозвучності слова, його легкості у вимові. Отже, краса імені і в його зв'язках з родинною традицією, і в освяченості діяннями синів і дочок народу, і в його естетиці, і в розмаїтті, і у звуковій довершеності, і у варіаціях пестливих найменувань, і у врахуванні гармонії з прізвищем і батьківським іменем.

За  нашого часу називають новонароджених переважно іменами, успадкованими від попередніх поколінь, але старанніше дібраними і естетично відшліфованими. Цікавий такий факт: зараз коло імен звузилося до 50 одиниць. До того ж перші, найчастіше вживані, ймення охоплюють близько 70 процентів. Водночас батьки прагнуть збагатити й оновити склад імен. І знову звертаються до попередньої скарбниці, багатої схованки цих слів. Які ж імена тепер найпоширеніші? Розгорнемо словник-довідник «Власні імена людей» Л. Г. Скрипник і Н. П. Дзятківської, видрукуваний 1986 року. Тут читаємо, що «і в містах, і в селах чітко окреслюється група панівних імен, окремі з яких можуть у той чи інший рік відрізнятися частотою реєстрації, заступатися іншими, але сама група імен-улюбленців різко вирізняється на тлі імен обмеженого чи поодинокого вжитку. Лідерство по всій Україні тривалий час тримають імена Андрій, Віктор, Віталій, Володимир, Дмитро, Євген, Ігор, Олег, Олександр, Сергій, Юрій; Ірина, Людмила, Марина, Наталія (Наталя), Олена, Ольга, Світлана, Тетяна. Останнім часом до імен масового поширення долучилися Максим, Роман, Руслан, Алла, Валентина, Вікторія, Ганна, Інна, Оксана, Юлія. Не обійдені увагою батьків, хоч використовуються рідше, ніж вищезгадані, імена Анатолій, Антін, Богдан, Вадим, Валерій, Василь, Владислав, Вячеслав, Геннадій, Григорій, Костянтин, Леонід, Микола, Мирослав, Назар, Павло, Петро, Станіслав, Тарас, Ярослав; Галина, Віра, Катерина, Любов, Лариса, Лідія, Лілія, Марія, Надія, Яніна» '. Деякі імена борються за свою попередню популярність. І іноді її завойовують. Знову молодо починають звучати Арсен, Артем, Данило, Денис, Єгор, Іван, Ілля, Платон, Анастасія, Антоніна, Дарія, Євдокія, Єлизавета, Марія, Соломія, Уляна. Бувають і в імен припливи і відпливи. На тлі узвичаєності вирізняються жіночі імена Зоряна, Зорина, Калина, Сніжана, яким притаманні поетичні барви.

Сучасне українське найменування людей великою  мірою збігається з російським і  білоруським. Однак маємо тут  і своєрідні вияви. Зокрема, українській  мові притаманне ширше творення жіночих імен від чоловічих: Богдан — Богдана, Василь — Василина, Іван — Іванна, Михайло — Михайлина, Роман — Романа. Також зростає кількість давньоруських і слов'янських жіночих найменувань типу Мирослава, Ярослава, Златослава, Зореслава. Українська мова вирізняється і сукупністю офіційних варіантів того самого імені, порівняйте: Антон — Антін, Никон — Никін, Єремія '— Ярема, Єфрем — Охрім, Влас — Улас, Мойсей — Мусїї, Амвросій — Амбросій, Устин — Устим, Парфен — Пархом і Пархім, Феодосія — Теодозія, Фотинія — Хотина, Іларіон — Ларіон, Анастасій — Анастас, Арсеній — Арсен, Олексій — Олекса, Гарасим — Герасим, Дорофій — Дороці, Костянтин — Кость, Олександр — Олесь і Лесь,

Євгенія — Євгенаіївга, Наталія — Наталя і Наталка.

Українці часто називають дітей  іменами, пов'язаними з видатними діячами української культури, з історичними особами. Ми любимо великого Кобзаря — і ймення Тарас у великій шанобі. Дерево поезії Шевченка розкинуло віти на весь світ. Захоплюються життям і творчістю цієї світлої людини братні народи нашої країни. Тому ім'я Тарас зустрінемо не тільки на Україні. А яке популярне в нас ім'я Леся! Це пестлива форма від імен Лариса, Олександра та інших. Пестлива форма від'єдналася від вихідних слів і перетворилася на самостійне ймення. Велика заслуга в цьому геніальної поетеси Лесі Українки, життя якої було подвигом. Чарує могуття її дум і те, що Леся Українка взяла собі на віки ім'я свого народу і щоденно його звеличувала в борні і праці. Ймення Леся ніжно і гордо звучить у симфонії сучасних найменувань людей. У нашій республіці закріплюється ім'я Роксолана (Роксоляна), музичне і світле, напоєне свіжістю барв. Донедавна воно було майже не знане. Але ось побачив світ роман Павла Загребельного — і ймення народилося вдруге. Слово Роксолана походить від латинського Rоxоlаnа, що позначало роксоланку, або представницю іраномовного скіфського племені, а пізніше переосмислилося на назву русинки, українки. Роксоланою назвали в 16 столітті українську дівчину з міста Рогатина (теперішньої Івано-Франківської області) Настю Лісовську, яку захопили в рабство кримські татари і продали турецькому султанові. Потім Роксолана стала дружиною турецького султана і відігравала велику роль у політичному житті тодішньої Османської імперії. Вона відзначалася красою, розумом і музичним обдаруванням. Це ім'я припало багатьом до вподоби.

Імена живуть у народній пісні, де вони шліфуються і набувають мелодійності. Тут народ витворив багато їх варіацій, емоційних найменувань. У пісні бринить природна краса наших імен, їхня ніжність, і пісні і уст народу плинуть вони у художню літературу.

Вас має зацікавити питання: як виникли  імена? Яке слово є вихідним — звичайне слово чи власне ім'я?.. Спочатку було слово звичайне, а тоді ним почали називати людей. Власні імена народилися від звичайних слів. Якщо так, то імена Іван, Андрій, Петро, Віктор, Олександр, Галина, Олена, Ольга та інші колись щось позначали. У слів звичайних, від яких походять імена, було значення. Що ж означали деякі наші імена, коли вони були не іменами і спокійно жили в якійсь країні серед багатьох слів? Аж доки стали з них імена? Пізніше ж — як імена — вони примандрували до нас. Серед наших імен є багато таких слів-мандрівників.

Ось усім знане ймення Іван. Воно з'явилося у стародавній Іудеї. Через багато-багато літ давньоєврейське ім'я Йоханаан, помандрувавши по світах, невпізнанно змінилося, стало Іоанном. У такому вигляді воно й потрапило на Русь, де перетворилося на ім'я Іван. Його первісне значення, звичайно, забулося. Воно стало тільки іменем для вирізнення людини з-поміж інших людей. Стало настільки звичним, що багато хто вважає його таким українським, російським... Це давньоєврейське ім'я зайшло майже в кожну країну і так видозмінилося, що й важко його видозміни об'єднати у щось споріднене. Порівняйте польське, чеське і словацьке Ян, білоруське Янка, італійське Джованні, французьке Жан, англійське Джон, німецьке Йоганн, грузинське Вано, вірменське Ованес, естонське Юхан...

У стародавній Іудеї, давній Греції та Римі, як і в інших країнах, мовці брали якесь слово і  робили його іменем людини. За певних умов таке ім'я запозичали інші народи. Давайте побачимо, що означали найпоширеніші тепер на Україні імена. Було грецьке слово andreios  «мужній, хоробрий» — і стало іменем Андреіос, а потім нашим Андрієм. Олександр — з грецьких слів аlеxо «захищаю» і aner (родовий відмінок andros) «чоловік», тобто «мужній оборонець, захисник людей». Римляни мали слово victor «переможець», а потім зробили його іменем Віктор. У них було vital is «життєвий», з якого вийшло наше Віталій. З римського Sergius походить українське Сергій. Можливо, тут допомогло слово servus «служитель». До поширених належать імена Ігор і Олег. Пригадуєте київських князів на це ймення? Найменування Ігор і Олег скандінавські. Слово Ігор — це видозміна скандінавського імені Ingvarr, що сформувалося з Ingvio «бог достатку» і varr «охороняти, захищати». Ingvarr означало «охоронець, захисник Інгве». А ймення київського князя Олега, що збирався відомстити нерозумним хозарам? Що означало воно? Воно походить від скандінавського Helgi і означало колись «святий, священний». Закінчимо чоловічі найменування словами, що звеличують або вказують на твердість характеру. Це Максим, який народився від латинського прикметника maximus «найбільший», і Петро, в основі якого маємо грецький іменник petra «скеля, камінь».