Тайський Бокс

    Тайське весілля

      Одне з найбільш важливих подій в житті людини це весілля, так як в цей момент люблячі один одного чоловік і жінка з'єднуються разом на все життя. Тому церемонія одруження повинна проводитися в священний день. Насамперед молодята повинні скористатися порадами астрологів для того, щоб визначити, чи сумісні їх зірки, і якщо це так, то вибрати сприятливий день і час для проведення церемонії одруження. Як правило, весілля влаштовують в серпні, оскільки цей місяць вважається найбільш сприятливим для одруження. У сільській місцевості молоді люди поєднуються браком найчастіше в 20-річному віці, а в місті - у віці від 28 до 35 років. В основному це залежить від їх готовності до шлюбу. У наші дні молодь воліє одружуватися не за допомогою свахи, а вибирають собі чоловіка самостійно. Зазвичай заручини передує весілля, проте з міркувань економії, деякі пари вважають за краще поєднувати ці дві події в один день. Якщо під час заручин наречений дарує нареченій весільну кільце, то весілля не закінчується, поки батьки нареченої не отримають Син-сод (грошей, які вони запросили у батьків нареченого).

        Найцікавіша частина церемонії одруження - це процесія Кхан Марк (вручення подарунків), які родичі і друзі нареченої роздають по дорозі до її будинку.

        Весілля починається вранці із співу ченців. Потім наречений, наречена і їх родичі годують ченців, й ті відновлюють спів, тоді як старший чернець окроплює молодих і всіх присутніх святою водою. Після чого всі прямують до храму.

        Пізніше, вже вдень, наречений і наречена отримують благословення. Вони сідають навпочіпки і складають руки в молитовному жесті. Гостям дозволяється виливати святу воду з морської раковини на руки і голови молодят, щоб побажати їм щасливого подружнього життя. Потім слід урочистий обід в будинку нареченого або в ресторані, якщо церемонія проводиться в місті.

        Після обіду - заключна частина церемонії. Старші проводжають жениха і наречену до спеціально прикрашеної трояндами кімнати. На цьому церемонія одруження закінчується, а наречений і наречена стають чоловіком і дружиною.

    Tайська музика

      Кожна країна будь то Японія, Росія або Таїланд мають свою національну музику. Тут мова піде не про традиційні тайських мелодіях, а про цілком сучасних піснях. Азіатські країни перейняли практичні все, що стосується шоубізнесса, але тим не менш зберегли деякі особливості, які і відрізняють сучасну тайську музику від європейської. По-перше, азіатська музика перш за все спирається на національну, по-друге, англійська мова не є домінуючим у ній. І ще одна національна особливість, характерна і для України: піратство. Наприклад, у В'єтнамі кількість піратської продукції від загального числа досягає 98%, в Китаї - 92%, в Таїланді - близько 70%. Це через те, що тайський уряд досить жорстко веде боротьбу з піратами: недавно, весь контрафактний товар, зібраний поліцією, давили бульдозерами і ще запросили місцевих артистів на це дійство. Як зауважили багато, що число піратських дисків росте з кожним роком, і коли влада зможе взяти ситуацію в свої руки невідомо. Загалом можна по різному ставитися до піратів, але факт залишається фактом. Зараз у Таїланді багато груп різних музичних напрямів і співають на різних мовах.

    Буддизм в Таїланді

      Буддизм грає важливу роль  в житті тайців. Оскільки практично  все населення в Таїланді - буддисти, буддійські ритуали обов'язково супроводжують всі знаменні події в житті тайців: день народження, одруження, переїзд на нову квартиру, похорон, відкриття нової фірми, покупка автомобіля.

        Досі не відомо, де і коли  з'явилися перші буддисти в Таїланді. Прийнято вважати, що буддизм був вперше занесений в країну близько IIIв. до н.е., коли буддійські місіонери Тхеравада, на чолі з поважними Соной і утара були послані індійським імператором Асока в Суванапум (сучасний Након Патом). Але за найбільш достовірним даними перших буддисти в Бірмі та Центральному Таїланді з'явилися близько 100г. Так чи інакше, буддизм став відомий всюди і отримав визнання на всьому півострові.

        Якщо не вдаватися в подробиці,  то доктрина буддизму виділяє  три основних аспекти буття:  дукка - страждання, анікка - мінливість  і анатта - тлінність. Таким чином,  остаточною метою буддизму є  ніббана (або Нірвана в санскриті), що буквально означає зникнення бажань і в той же час всіх страждань (або Дукка). Це - кінець не тільки страждань і дій (карма), а й циклу перероджень, який і є саме життя.

        У Таїланді сповідається буддизм тхеравади. Ця гілка буддизму отримала поширення в Південній Азії (Таїланд, Шрі-Ланка, Бірма), тому тхеравадскій буддизм часто називається "південним буддизмом" на противагу "північного буддизму" (Китай, Японія, Корея, Тибет). До того ж північний буддизм весь відноситься до махаянской (від "махаяна" - велика колісниця) гілки буддизму, а південний (тайський) - до хинаянського (від "хинаяна" - мала колісниця). Хинаянського буддизм старіший і жорсткіший в порівнянні з усіма іншими варіантами буддизму, особливо в способі достженія нірвани і завершення циклу перероджень.

        Протягом багатьох століть буддизм  був головною рушійною силою  в розвитку тайської культури. Тайці всіх верств суспільства  сповідували буддизм. Не дивлячись  на те, що буддизм вважається  державною релігією, громадяни країни  мають повну свободу у виборі  релігії. Хоча в конституції Таїланду і говориться, що тайські королі зобов'язані бути буддистами, тим не менш, вони повинні бути захисниками будь-яких віросповідань. До того ж цих інших релігій не так вже й багато: це мусульмани (близько 4%, малайці і вихідці з Індії) і християнство всіх напрямів (менше відсотка, тільки фаранг). Решта етнічні меншини на території Таїланду і ті сповідують буддизм.

        У країні існує приблизно 27.000 буддійських храмів, більшість з них розташовано в сільській місцевості. Буддійські ченці в Таїланді відрізняються цнотливістю, стриманістю, терпимістю і глибокими знаннями релігійних ритуалів. Щоб дозволити людям більше часу приділяти релігійним ритуалам, всі основні священні буддійські дні оголошені національними святами. До того ж, з давніх часів у Таїланді існує звичай, за яким чоловіки у віці старше двадцяти можуть тимчасово прийняти чернечу обітницю (час сезону дощів). Стати ченцем на час від декількох днів до трьох місяців, зобов'язаний кожен чоловік, навіть Король Бхуміпол або Наслідний принц Макха Ваджіралункорн.

    Історія буддизму

      Історія буддизму почалася в  той день, коли Гаутама Шак'ямуні,  ставши Буддою, "повернув колесо  дхарми", тобто почав проповідь  свого вчення. Це відбулося в  543 або 525 до н. е.. 1-й дати  дотримується будд. традиція, 2-я  загальноприйнятою в науці. За  життя Будди його послідовники становили одну з многочисл. сект, к-рая називалася громадою мандрівників (парівраджіка). Члени етоі громади вели мандрівну життя, збиралися разом тільки в період дощового сезону (Варша), поселяючись або в побудованих ними хатинах (АВАС), або в будівлях і парках (арам), подарованих їм багатими покровителями. Ці будови називалися Віхар, пізніше так стали називатися монастирські будівлі. Будда проповідував своє вчення на порівняно невеликій території (южн. частина провінції Уттар-Прадеш і Біхар провінція в сучас. Індії), гол. обр. в околицях міст Раджагріха, Паталіпутре (Патна), Капилавасту і в районі Бодхі-Гая, де він досяг просвітління. Перед смертю Будда просив монахів запам'ятати дві умови, що гарантують збереження його вчення на багато століть:

    не  сваритися через дрібних і нікчемних приписів дисципліни в громаді, дотримуючись наиб. істотні настанови

    ревно прагнути до просвітління

         Більшість вчених вважають, що невизначеність першої умови стала однією з головних причин розколу сангхи. Тексти підтверджують, що суперечки з дисциплінарних правилами Винаи привели до поділу буддизму на безліч шкіл. Але існує більш важлива причина Первонач. розколу громади на два напрямки - стхавіравада і махасангхіка - це ставлення до особистості Будди. Хто такий Будда - косміч. еманація або земне істота? - Саме це питання стало гол. причиною поділу будд. громади на тих, хто вважав Будду земною істотою і вчителем, і тих, хто бачив у ньому божеств. природу. Очевидність доктринального розбіжності між послідовниками Будди виявилася лише на поч. н. е.., коли з'явилася можливість порівняти тексти палийского канону з першими махаянистской трактатами на санскриті. Традиційно історія раннього буддизму простежується через зборів ченців - собори (сангити), на яких брало вчення Будди відновлювалося по пам'яті. Відразу ж після смерті Будди супроводжували його учні (500 осіб) провели 1-й собор (декламування по пам'яті), на к-ром згадали всі подробиці з життя Вчителі та затвердили звід дисциплінарних. правил (Віная-пітака) і звід висловлювань Вчителя (Сутта-пітака), включив, за однією версією, 80 тисяч, за ін - 84 тисячі висловлювань. Всі ченці, за винятком одного, на ім'я Пурана, визнали їх істинність. Так, вже на першому соборі намітився розкол сангхи. Минуло понад сто років. Невеликі будд. громади існували вже на значить. території Індії. Знову виникли суперечки між ортодок. ченцями, які стверджували, що знання вчення Будди в його повному обсязі і є просвітлення, і послідовниками Пурани, які вважали істинним шляхом пізнання божеств. природи будд. Ченці зібралися в м. Вайшали на 2-й собор, на к-ром стався закінчать. розкол сангхи; ортодок. ченці об'єдналися в школу стхавіравада, а їх противники утворили школу махасангики, к-раю розділилася на неск. сект. Слово "махасангики" означає належить до "Великому зборам" (Махасангіті), тому що на цьому соборі були присутні і члени сангхи і миряни, тобто вже в 4 ст. до н. е.. проявилося принципову відмінність між двома напрямками буддизму: тхеравада представлена ​​монашою спільнотою, махаяна - змішаної громадою ченців і мирян.

        Важливу роль у становленні  буддизму як світової релігії зіграв цар Ашока, час правління к-якого вважається "золотим віком" в історії буддизму. Як правитель величезної імперії Ашока іменувався "всеправітелем над Джамбудвіпі" (материком, населених людьми). Ашока не відразу став послідовником Будди. Будучи спадкоємцем престолу, він займався з наставниками розл. шкіл ортодоксальних і еретіч. напрямів, а потім, відвідавши будд. громаду, познайомився з основами вчення Будди і став упасакі - світським послідовником буддизму. Ставши імператором, він спочатку не приділяв особливої ​​уваги сангхи, але потім став активно підтримувати буддистів. За його сприяння відбувся 3-й собор в м. Паталіпутре (253 до н. Е..). Гол. рисою реліг. політики Ашоки була віротерпимість, до якої він дотримувався протягом майже всього періоду свого царювання (дарував печери аджівіка, головним суперникам буддистів, посилав своїх представників у громади джайнов і до брахманам). Політика віротерпимості дозволила Ашоке уникнути конфлікту з сильною прошарком брахманів, з аджівіка, джайни і разом з тим посилити буддизм, к-рий, завдяки концепції єдинодержавним правителя - чакравартина, став идеологич. основою проведення централиз. політики в многонац. імперії. На 3-му соборі переважали ченці школи стхавіравади, к-які зуміли переконати Ашоку в істинності свого розуміння вчення Будди. Собор благословив зміст однієї з частин майбутнього канону, який отримав назву Катхаваттху, в к-ром обговорюються навчання всіх 18 шкіл буддизму і затверджується правота поглядів Стхавіравадіни. Надалі Катхаваттху стає найважливішим узаконеним трактатом тхеравади. Слідом за Ашокой його оточення стало приймати буддизм: почалося будівництво монастирів і культових об'єктів, зросли пожертвування, число послідовників. У текстах палийского канону і ланкійських хронік наголошується, що єретиків і самозванців-ченців стало більше, ніж справжніх віруючих. У результаті цього 7 років ні в одному монастирі не здійснилися читання дисциплінарних правил перед ченцями упосатха, т. к. справжні ченці відмовилися здійснювати цю церемонію в присутності єретиків. Тільки після втручання Ашоки тхеравада була оголошена істинним вченням Будди, а ченці, не згодні з ним, вигнані з сангхи. У палійскіх джерелах говориться, що сам цар. присутній на соборі, виключив з сангхи 60 тис. ченців-єретиків, 3-й собор займає особливе місце в історії буддизму. На ньому відбулося закінчать. поділ буддизму на два напрями, після чого різко загострилися відносини між тхеравадінов та їх супротивниками; було прийнято рішення направити будд. місіонерів в усі відомі в ті часи країни світу. Зокрема, ланкійські хроніки розповідають про місії в Кашмір і Гандхари (район Пешавара, Пакистан), в країну іонів (еллінське гос-во, Півн. Індія), в райони Гімалаїв, в Суварнабхумі (зап. узбережжі Індокитаю), на Шрі-Ланку . Дальш. історія буддизму найчастіше пов'язується з боротьбою між прихильниками махаяни і хінаяни, але це в принципі невірно, тому що термін "махаяна" (велика колісниця) з'явився лише на рубежі 1-2 вв. н. е.., і тоді послідовники махаяни стали називати тхеравадінов хінаяністамі, тобто істотами "малої колісниці". Тхеравада сформувалася відразу ж після смерті Будди, її утворили найбільш близькі та фанатичні його послідовники, к-які прагнули зберегти кожне слово, кожен жест і кожен епізод з життя Вчителя. Саме тому тхеравадінов надають таке значення періодично скликати собори, на яких брало знову н знову відновлюється життя і вчення Будди. Ост. собор, 6-й за рахунком, був проведений в 1954-1956 в м. Мандалаї (М'янма). Досягнення просвітління мислилося як буквальне слідування способу життя Будди і його практиці медитації, к-які нерідко призводили до фатального результату. Школа тхеравадінов була чернечого орг-цією, яка залежить від мирян, але не орієнтованої на них. Серед учнів Будди були і такі, к-які вірили в божеств. сутність Вчителі, вважали його богом, прийняв вигляд людини. Слід зазначити, що сприйняття неординарної людини божеством відповідало древнеинд. традиції, згідно до-рій під зовнішньою оболонкою смертного тіла могло ховатися божеств. тіло, доступне погляду істинно віруючого. Буддологи зазвичай відзначають ключову роль Сарвастивада у становленні сівбу. варіанту буддизму, школи к-рого і надали вченню буддизму універс. характер. Школа Сарвастивада виділилася з тхеравади, а суть тхеравади майже не змінилася до наст. вр. Сарвастівадіни першими спробували пояснити феномени буття і просвітлення за допомогою категорій дхарм, що представляють собою постійно змінюються комбінації Зменшити. физич. і духовних начал (рупа-нама). На відміну від тхеравади школа Сарвастивада вперше зайнялася філос. обгрунтуванням не тільки вчення Будди, а й реліг. практики. Введення філософії в Первонач. вчення Будди дозволило широко використовувати в системі буддизму небудд. ідеї, створити концепцію свідомості, що зазнає разл. зміни в процесі руху по рівнях існування будд. системи світогляду. У нач. н. е.. школа Сарвастивада отримала визнання і підтримку у правителів Кушанской імперії. Согл. зах. будд. традиції, при третьому Кушанська царя Канішке (2 ст. н. е..) у м. Кашмірі, можливо в Гандхари, було проведено 4-й будд. собор (не визнаний тхеравадінов), на к-ром були присутні 500 ченців від розл. шкіл і сект буддизму за винятком ортодоксальної школи тхеравади. Більшість членів цих зборів були послідовниками Сарвастивада. Ченці ухвалили нову редакцію Винаи та коментарі до вина, Сутра і Абхідхарма. Ці тексти були записані санскритом на мідних аркушах і замуровані в побудованої на честь цих зборів ступі. До часів Канишки відносять створення таких важн. будд. трактатів і творів, як Махавасту, Лалітавістара, Аваданасатака, Дівьяавадана, Ланкаватара, Саддхармапундаріка: остання стала основоположною для багатьох кит. і яп. шкіл буддизму. У цей період творили такі видатні будд. мислителі і поети, як Ашвагхоша, Арьяшура, Васумітра та ін, було створено канон сарвастивадинов, що зберігся в кит. і тиб. перекладах. Створення будд. каноничен. літ-ри спочатку (в кін. 1 тис. до н.е.) на місцевих мовах Індії і Шрі-Ланки, потім в 1 в. до н.е. на палі і, нарешті, в 1-2 ст. н. е.. на санскриті стало якісно новим етапом поширення буддизму, бо з'явилася можливість переводити будд. тексти на інші мови і вивчати буддизм безпосередньо з першоджерел, а не зі слів місіонерів. Уже в кін. 1 - поч. 2 в. н. е.. будд. тексти з'явилися в Китаї. Правителі династій Вей і Цзінь (220 - 420) підтримували буддизм, в 399 з Чан'яня на Захід вирушила велика експедиція на чолі з ченцем Фасяном для пошуку і збору будд. текстів. За 14 років китайці відвідали більше 30 країн, у тому числі Зап., Пн., Серед. і Півн. Індію, Непал та Шрі-Ланку, і привезли безліч сутр. В Індії Фасян зустрів послідовників двох великих махаянистской шкіл - Мадхьямика і Йогачара. Перша проповідувала серединний шлях між видимими і невидимими феноменами буття, метафізично обгрунтований теорією порожнечі (шуньята). Погляди мадхьямиков відображені в літературі праджняпараміти. Друга стверджувала, що все буття є породженням свідомості. У відомому тексті Йогачара Ланкаватара-сутрі Будда описується як закінчення потрійного косміч. тіла (трико), а в тексті Алаявіджняни аналізуються причини згортання і закінчення свідомості. Тексти обох шкіл отримали популярність у Китаї. В історії буддизму простежуються багато закономірності та особливості розвитку інд. філос. реліг. думки. Філос. обгрунтування вчення Будди Сарвастівадіни відкрило простори для постійних дискусій між послідовниками розл. шкіл буддизму, особливо запеклих між махаяністи і тхеравадінов. Традиція вчених диспутів зародилася в часи створення Упанішад і досягла розквіту в будд. монастирях, подібних знаменитим монастирям-університетам Наланда і Вікрамасіла, де відстоювали свою інтерпретацію вчення Будди найкращі і найбільш образів. проповідники. Вже в 4 ст. н. е.. був створений трактат Шаптадасабхумі - шастра в 15 т., 7 з яких брало були присвячені мистецтву спору. Згодом він був доповнений трактатами по будд. логіці, серед яких брало найбільш визнаними до цих пір є трактати Дігнагі і Дхармакірті. У 5 в. н. е.. з'явилися такі всеосяжні енциклопедії вчення Будди, як роботи Буддхагхоші "Вісуддхімагга" на палі і Васубанху "Абхідхармакхоша" на санскриті, в яких брало вперше була викладена космологіч. модель буття. У 5 в. н. е.. активізується буддизм в Китаї, де монах Кушраджіва та його учні перевели будд. сутри на кит. мову, в результаті чого вчення Будди стало надзвичайно популярним спочатку у освіченої знаті, а потім у результаті синкретизму буддизму з даосизмом у народу. При династій Сунь і Таї (581 - 907) настав період процвітання буддизму: по всій країні будувалися монастирі і храми, створювалися печерні храми, в яких брало жили монахи-відлюдники, виникали чисто кит. школи буддизму: Тяньтай-цзун, Цзінту, Хуаянь-цзун, чань та ін, сформувався культ богині Гуань-інь (жіноча форма бодхисаттви співчуття Авалокітешвари), буддизм вплинув на філософію, етику, літературу і мистецтв Китаю. У 5 в. буддизм з Китаю проник в Корею, а в 6 ст. до Японії. У наступні століття тут з'явилися різні старі і нові школи буддизму, в наші дні їх налічується кілька десятків. Помітно пожвавилися зв'язки між китайськими та індійськими цивілізаціями, зросла інтенсивність культурного взаємовпливу. У 5-7 вв. важливі зміни відбулися у громадській думці Індії, що значною мірою було викликано релігійно-філософськими ідеями буддизму, які поступово поглиналися численними релігійними системами, пристосованими до кастової структурі індійського суспільства і в сукупності відомими як ортодоксальний (який визнав авторитет Вед) індуїзм. Складний сплав ідей, пов'язаних з культами Вішну, Шиви і його дружини Парваті (відомої під іменами Калі, Ума та ін), буддизму і Бхатія (всеподавляющей любові до бога), породив у Північній Індії (Бенгалії) нову релігію - тантризм, який згодом розділився на індуїстський і буддійський варіанти останній проник до Тибету і став основою нового напряму буддизму - ваджраяни. У 8 в. в Пекіні була створена тантрична школа, після навчання в якої японський монах Кукай створив у своїй країні на початку 9 ст. аналогічну школу Сингон-сю. У середині 1 тис. буддизм позбувся масової опори в Індії, зберігшись у вигляді невеликих громад, вписаних в індійську кастову структуру, але отримав широке поширення за її межами, де і відбулося його перетворення у світову релігію не стільки через філософського багатства доктрин і літератури , скільки завдяки принципу непорушення місцевих культурно-релігійних традицій, включаючи міфологію, традиційної культи, громадські структури тих країн, де його приймали в якості державних релігій, і наступної взаємної адаптації буддизму і цих традицій.Історія тайського боксу 

    Національні види спорту

      Зараз серед тайців популярні  багато сучасних видів спорту: гольф, теніс, боулінг і катання на льоду. Але місцеві традиційні види спорту, такі як тайський бокс і бої на повітряних зміїв до цих пір залишаються в центрі уваги. Тайський бокс - найпопулярніший і видовищний вид спорту в Таїланді, разом з тим його первісне призначення було самозахист. З'явився він у 16 ​​столітті під час воєн з Бірмою. Як свідчать літописи, тайські боксери наводили жах на бірманські війська і змушували їх відступати. Тайський бокс по праву вважається самим видовищним видом спорту на арені. На відміну від західних видів боксу, тайський дозволяє використовувати ноги, плечі й лікті. Бої проходять в Ratchadamnoen Stadium і Lumpini Stadium. Дуже часто тайський бокс показують і по телебаченню, особливо у вечірній час.

        Інший древній тайський вид  спорту - бої на повітряних зміях – улюблені бої тайськими королями, які опікувалися і грали в нього кілька століть. У сьогоднішні дні головне змагання відбувається в Санам Луанг (Бангкок). Існують сотні форм і кольорів повітряних зміїв, які роблять в Таїланді. Кожен змій величезний у розмірах і, щоб їм управляти, потрібно багато людей. Повітряні змії діляться на "чоловічі" і "жіночі". Мета змагання - змусити чужого повітряного змія приземлитися на своїй половині поля. Ці змагання популярні в Таїланді не менше боксу, тому на кожне змагання збираються юрби народу.

        Для рибних змагань вирощують  володіють сильними плавниками 8 - сантиметрових риб і в маленькому акваріумі нацьковують двох самців один на одного. Для тайців, що люблять змагання і видовища, особливо для жителів півдня, завжди бажаним розвагою є півнячі бої

        Такрав-гра, у якій м'яч спритно посилають через сітку на полі противника, використовуючи при цьому будь-які частини тіла. 

    Тайський  бокс

      Це один з найдосконаліших  видів бойових мистецтв планети,  що виникли більше двох тисяч  років тому. Як бойове військове мистецтво тайський бокс став невід'ємною частиною тайської культури, ввібравши в себе національний і фольклорний колорит тайського народу, його релігію і духовний світ. 17 березня щороку відзначається в Таїланді, як день боксерів Муай Тай. "Лагідний як ягня і лютий як тигр" - такий національний характер тайців. І це яскраво проявляється в тайбоксе. На початку бою відбувається церемонія Вай Кру: бійці виконують ритуальний танець, виконуючи м'які і дуже красиві рухи під плавну, мелодійну музику, не поступаючись в цьому професійним танцюристам.