Історична типологія культури

     3 одного боку формування загальнолюдських  цінностей вимагає монотеїстичного світосприйняття (в широкому розумінні), а з іншого -соціально-історичні протиріччя уже між сучасними "племенами" (читай державами) не адекватні рівню загальнолюдських потреб. Отже, періодизація культурно-історичного процесу, що ґрунтується на хронології духовних начал, може бути найбільш плідною при вивченні окремих галузей людської культури, особливостей її змісту і форми, розповсюдження серед народів - сусідів тощо.

     Як  зазначалось вище, визначальним елементом  культури є людина, яка одночасно виступає її суб'єктом і об'єктом. Зрозуміло, що сукупність Створеного людиною (матеріальні і духовні цінності) в різні історичні часи була різною як за формою, так і за змістом. Суспільні науки, враховуючи цю обставину, виділили певні особливості розвитку соціокультурного поля в різні історичні періоди.

     Насамперед, з поступальним розвитком людства  формувався певний культурно-історичний тип людини, якому був притаманний  свій тип культури. Слід звернути увагу  на те, що питання первинності чи вторинності в системі людина - культура є некоректним. Первинними є одночасно і культура, і людина. Культура існує постільки, поскільки існує людина, а людина самореалізується в полі культури. Самореалізація людини протягом тривалого історичного періоду веде до формування певного стилю як форми цієї самореалізації.

     Тому  історична типологія культури через  її основні стилі (романський, готичний, бароко, класицизм) дозволяє прослідкувати  і зафіксувати культурно-історичні  періоди на рівні їх прогресивного  значення в історії людства.