Регіональна типологія культури

       4. створення машинного виробництва;

       5. лідерство у світовому культурному  розвиткові. 

       Європейський  культурний регіон - це не стільки територія, скільки особливий спосіб співжиття  соціумів, система цінностей, прогрес у всіх сферах буття.

       У давнину територія сучасної Європи була етнічно неоднорідною. Греки, етруски, ромеї, кельти, лігури, іберійці, іллірійці, фракійці, скіфи склали за історично короткий проміжок часу основні нації сучасної Європи. Як вважає більшість науковців, основи європейської культурної спільноти започатковані в ранньому Середньовіччі (V-ХІ ст.). В цей час різні етноси, що проживали на цій території, та прийшлі племена з півночі через болючий процес формування та розпаду нових державних утворень складають основи західноєвропейського Середньовіччя. 
Однак європейський культурний регіон - це не тільки середньовічна Європа другого тисячоліття, але й насамперед висхідний розвиток від античності, християнської культури середніх віків, Відродження, Реформації, Просвітництва до Новітнього часу XX ст. Європейський культурний регіон багатий типами культур, які, видозмінюючи одна одну, забезпечили йому соціально-економічний, духовний прогрес. Людина античного світу не виділяла себе із природи, не вважала себе єдиною у всьому чуттєво усвідомленому космосі. За своїм образом і подобою вона населяла його божествами, з якими жила на рівних. Люди жили як боги, а боги - як люди.

       Античності  Європа завдячує появою перших архітектурних  ордерів, філософських шкіл, розвитком  літератури, скульптури, живопису, театру, музики. Слід зазначити, що у Стародавній Греції та Римі практично відбувся перший поділ на гуманітарні та природничі науки, на предмети науки. Антична культура лягла в основу більш пізніх соціальних систем.

       Увага. Антична Європа, будучи рабовласницькою, не пройшовши етапу феодального розвитку, в управлінні на тисячоліття випередила соціально-економічний розвиток Європи, започаткувавши такі типові для буржуазного суспільства форми демократії, як поліс, сенат, виборність. 
У своєму розвитку західно-європейське Середньовіччя не було однорідним як за складом населення, так і за способом становлення тих чи інших державних утворень. Однак, в його основі загальними рисами є аграризація населення, соціальна диференціація, християнство. Останнє і як певна культурологічна концепція давало відповіді на "усі" питання. В літературі другої половини XX ст. можна зустріти визначення Середньовіччя як етапу інквізиції, догматизму тощо. Але це радше політичні терміни, ніж науково обґрунтовані теореми. Середні віки були прогресивним явищем у зміні суспільно-економічних формацій. У цей період широкого поширення набуває освіта, зароджується латинська міська та сільська література, лицарська поезія, поезія трубадурів та вагантів, готичний стиль в архітектурі, університетська освіта. Домінуючим стає сакральне мистецтво.

       Зміцнення середньовічних міст, поступове переростання ремесла в мануфактуру, накопичення  багатства у міської знаті  вимагали появи вільної робочої  сили, а отже, створили передумови формування нової культурної епохи, яка дістала назву Відродження (XIII - перша чверть XVII ст.). Відродження найбільш рельєфно проявилося вперше в італійських містах. Епоха Відродження започаткувала фундаментальні відкриття в природничих науках, гуманізм в суспільних відносинах (Раннє Відродження), а в період свого занепаду і переходу в Реформацію - зміну наукової парадигми.

       Епоха Відродження була не просто відродженням чогось вже досягнутого античним світом чи формуванням нових відносин, - вона була своєрідним способом життя, мислення, світобачення.  
Становлення і перемога буржуазних відносин в Європі у XVIII ст., перша технічна революція лежали в основі наступної епохи - епохи Просвітництва, коли знання стає загальносуспільною цінністю, а розвиток світової спільноти - суспільно зпрогнозованим, з передбачуваними етапами в майбутньому. 

       Індійський  культурний регіон

       В основі виділення цього регіону  лежать два фактори: географічний територія  і місце) та культурно-історичний (своєрідність розвитку). За етнічно-родовим походженням  тут проживають араби, афганці, бхіли, греки, гуни, кушуни, тюрки та інші. В довідниках зазначено, що понад 72% складають індоарії. Населення Індії розмовляє 834-а мовами і діалектами і налічує близько 80-и етносів. Індія пройшла складний шлях свого розвитку. Як цілісне утворення вона перебувала дуже короткі періоди, весь час потрапляючи під поневолення іншими народами. Незважаючи на це культура Індійського регіону зберегла свій специфічний характер і своєрідність. Вона почала складатися у IV тисячолітті до Р.Х. і уже в III тисячолітті панувала на території близько 2 млн. квадратних кілометрів. Незважаючи на наявність писемності і значну писемну спадщину, уявлення про культуру цього періоду детерміновані залишками матеріальної культури (письмові джерела повністю не розшифровані). Загально прийнято вважати, що в цей період уже панував культ богів, храму. Сутністні елементи культури цього періоду прослідковуються в культурі наступних тисячоліть, що дає підставу вважати цей період визначальним у всьому подальшому культурному розвитку. У другому тисячолітті до Р.Х. відбувається розселення арійських племен, формування нової культурної єдності - індійської культури.

       Початок першого тисячоліття заклав підвалини  системного релігійного світобачення, викладеного у Ведах (священне знання), що стали основою веданти - філософської системи. Жорстка кастова система, не підлягаючий сумніву авторитет брахманів, невдоволеність населення своїм соціальним станом сприяли формуванню буддизму і джайнізму з їх чотирма істинами: існування страждань, причини страждань, звільнення від страждань, шлях до звільнення. Звільнення від страждань можливе шляхом медитації.

       Джайнізм  і буддизм приживались на реальному  соціальному ґрунті і поступово  наповнились положеннями брахманізму, сформувавши такий релігійний напрямок як індуїзм, що став духовним світоглядом сучасної Індії.

       Світоглядні релігійно-філософські системи індійського  регіону суттєво вплинули на зміст  і форму його мистецтва. До наших  часів збереглися такі сакральні  пам'ятки архітектури, як релікварії, колони, храми, монастирі. Пам'ятки світської архітектури практично не збереглися і відомі з історичних описів. Література, скульптура, живопис в основному носили релігійний характер, часто були пов'язані з етнічно-родовим сприйняттям світу, є художньо канонізованими, що сприяло збереженню і трансформації в сьогодення тогочасного світосприйняття. 

       Латиноамериканський культурний регіон

       Особливість цього регіону в тому, що його культурні засади слід розглядати в  двох історичних площинах: до відкриття  Америки і після відкриття Америки. В доколумбовий період цей регіон був заселений індіанськими племенами, вихідцями із Азії. Сучасна наука доводить, що це сталося ще 70-25 тис. рр. до Р.Х. В період з III по IX ст. тут явно виділяються дві культурні зони: Мезоамерика та Андська область. Сьогодні ці зони пов'язані з такими колись високорозвинутими цивілізаціями, як майя, ацтеки та інки.

       Сучасні дослідження не дають однозначного пояснення всіх особливостей культури цих цивілізацій, причин освоєння ними природничих наук, призначення багатьох залишків матеріальної культури (канали, дороги, величезних розмірів загадкові геометричні знаки тощо). Археологічні розкопки свідчать, що до інків, майя, ацтеків тут тривалий час існували такі культури, як Ламбайеке, Чавін, Мочіка, Чіму, Тіауанако та інші. Культура людей стародавньої Америки вражає і сьогодні. Вони мали добрі знання з математики, астрономії, медицини, мореплавства; розвивали багатогалузеве ремесло, освоїли такі землеробські види культур як кукурудза, картопля, помідори, соняшник та інші; винайшли письмо, відкрили каучук, створили багатожанрову літературу, міфологічний та історичний епос, філософську і любовну лірику, казки, пісні, були добрими архітекторами - створили храмову архітектуру культу Сонця, володіли мистецтвом настінного живопису.

       Кінець XV ст. поклав початок занепаду цієї самобутньої багатовікової культури. Європейці з'явилися тут як завойовники, африканці - як їх раби. Виникають нові расово-етнічні утворення: метиси, самбо, мулати. Практично з початку XVI ст. в цьому регіоні починає формуватись нова людина, культурно-етнічна самоідентифікація якої стала не просто складною, а в більшості випадків неможливою. 
У XIX - першій чверті XX ст. прибуття в Латинську Америку вихідців із Близького Сходу та Європи призвело до такого багатоетнічного змішування рас, якого до того людство не знало. В культурно-історичному плані цей процес не був однорідним. 
Відносна ізоляція від культури Старого Світу зберегла в лоні народної культури (фольклор, міфологія, ритуали) здобутки корінних народів Латинської Америки, а пізніше, проникаючи у культуру Старого Світу, створила нові інтегративні цінності. 

       Висновки

       Жодна теоретична концепція не може охопити  всієї сукупності національно-культурних явищ, відносин, які існували в минулому і притаманні сьогоденню. Життя сотень давніх народів, які в первісному суспільстві перебували у формі родових і племінних спільнот, в умовах Античності і Середньовіччя у формі народностей різних рівнів згуртованості та і інтеграції, містить надзвичайно широкий спектр відмінностей, що не завжди дозволяють згрупувати їх навколо якоїсь однієї визначальної ознаки. Тому закономірною є палітра наукових досліджень, шкіл, що по різному Описують і визначають критерії регіональної типології культури. Однак, при всій розбіжності поглядів у 80-х роках минулого століття, поступово складається усталений, науково обґрунтований погляд на проблему типологізації культури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література: 

Кравець М.С., Семашко  О.М., Піча В.М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. Львів, 2003. – с.65-85. 
Шевнюк О.Л. Культурологія. Навчальний посібник. К., 2004. 
Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с82-83.