Проблеми культурних кордонів

Проблеми  культурних кордонів

В ієрархії політичної ідентичності в якості верхнього  “поверху” може виступати цивілізаційна  ідентичність, яка часто співпадає  з суперетнічною ідентичністю, але  має чіткіше виражений геополітичний  відтінок. Можна говорити про існування декількох типів культурних кордонів, які впливають на формування відповідних культурних спільнот. Культурні регіони також мають свою ієрархію. Причому на самосвідомість і соціокультурну динаміку територіальних спільнот впливає величезна сукупність чинників: історичні особливості освоєння простору, етнічна строкатість населення регіону і характер етнічного розселення, рівень урбанізації, збереження або розмитість комплексів традиційної культури т.і. В даному випадку доводиться мати справу з вузловими районами і, відповідно, межами певного простору. До таких, наприклад, можна віднести етноконтактні зони, тобто гравітаційні межі етнічних систем (у вигляді широких або вузьких перехідних зон), що виконують переважно контактні функції. Бар'єрні функції на даному рівні ієрархії можуть виконувати державні кордони. Будучи пороговими межами, рубежі держав також служать геокультурними системами, які є одночасно і геополітичними утвореннями. На субетнічному і регіональному рівнях культурних районів також можна зустріти як порогові, так і гравітаційні межі. До типу порогових меж можна віднести адміністративні рубежі, що виділяють сітку культурних районів. Пороговий характер адміністративних меж додає “регіонам” вигляд однорідних територіальних утворень, приховуючи при цьому системно-вузлові реалії. Зазвичай культурні кордони спостерігаються між регіонами, які в минулому були у складі різних державних утворень, або самі були ядрами певних держав чи державно подібних суб’єктів.     

В наш час  особливу функцію в утворенні меж між культурними зонами почали виконувати засоби масової інформації. Держава через ЗМІ може навіювати масовій свідомості геополітичну шкалу “союзник – партнер, – суперник– ворог”. Виникає можливість більш оперативного конструювання образів “наших” і “чужих”, тим самим побічно забезпечуючи позитивний або негативний характер етнічної компліментарності.

Проблеми культурних кордонів, фактично, полягають у тому, що окрім  етнічних і адміністративних меж  існують кордони соціокультурні, тобто суперетнічні межі. У цьому випадку, мається на увазі не суто етнічну ідентичність, а суперетнічну, навіть цивілізаційну ідентичність. У своїй відомій праці «Зіткнення цивілізацій», С.Хантігтон прогнозує, що у майбутньому саме соціокультурні та цивілізаційні кордони будуть визначальними і основними у світових і регіональних політичних процесах. Ідеології зникнуть, замість них виникнуть модерні форми традиціоналізму та культурного фундаменталізму. Конфлікти, в тому числі міждержавні та етнополітичні матимуть не мілітаристську природу, а швидше цивілізаційну і культурну. Можливо, ця думка є перебільшеною, проте, як на мене, в ній можна знайти певне раціональне зерно. В першу чергу це стосується можливості появи різноманітних конфліктів на цивілізаційному ґрунті. Деякі політологи поспішили з висновками і вважають, що події від 11 вересня 2001 року були яскравим свідченням початку міжцивілізаційної війни між країнами, що сповідують євроатлантичні цінності та країнами, що сповідують фундаменталістські форми ісламу. На мою думку, це не зовсім так. Культурні кордони є надзвичайно важливими та впливають на природу міжнародних відносин. Разом з тим, вони не обов’язково є конфлітогенними. Проблема культурних кордонів може продукувати різноманітні небажані конфлікти, але можуть і детермінувати масу явищ неантагоністичного характеру.

Врахування особливостей культурних кордонів важливе для  держави, яка визначає адмінітсративно-територіальний поділ, тобто устрій. Державні структури мають враховувати всі можливі варіанти формування територіальних одиниць для того щоб не виникли етнонаціональні конфлікти на пустому місці. Навіть більше, з етнічних та політичних міркувань не бажано розділяти райони компактного проживання національних меншин між різними одиницями – це також може призвести до проявів громадянської непокори і може генерувати конфлітогенну ситуацію. Тобто, держава має враховувати як політичні реалії, так і історичні, культурні умови формування територіальних одиниць з точки зору культурних кордонів. Зазвичай культурні кордони відділяють регіони з різними проявами менталітету та національної або політичної свідомості. Саме тому врахування особливостей існуючих культурних кордонів у середині держави є передумовою впровадження в політичну практику ефективних форм кризового менеджменту та технологій розв’язання міжетнічних т. і. політичних конфліктів. Для того щоб зрозуміти справжні політичні тенденції варто приділяти увагу поза політичним факторам, які тим не менше справляють значний вплив на політичну дійсність.

Література

1. Орачева О.И. Региональная идентичность: миф или реальность? // Региональное сознание как фактор формирования политической культуры в России. М.: МОНФ, 1999.
2. Дугин О. Основы геополитики – М.: Арктогея, 2000.