РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

      Писемність і література  Месопотамії

 

     Найбільше досягнення культури Месопотамії -  писемність. Раніше за всіх її створили шумери в IV тисячолітті до н. е. Спочатку з'явилося малюнкове письмо - піктографія. Поступово окремими знаками почали позначати вже не слово, а склади і звуки, а малюнки змінили свій вигляд. Для письма використовували глину - найпоширеніший природний матеріал у Дворіччі. З ретельно очищеної глини виготовляли табличку, напис наносили паличкою або металевим стержнем. За формою клиноподібних рисок писемність отримала свою назву - клинопис. Готову табличку обпалювали у спеціальних печах.

    Від шумерської писемності походять клинописні системи Аккада, Вавілонії, Асірії. Свого часу мала місце цікава ситуація: коли лінгвісти розшифрували асірійський, потім вавілонський клинопис, вони передбачили відкриття ще давнішої культури. Археологи розкопали шумерські пам'ятники значно пізніше.

    Зараз уже прочитано тисячі табличок найрізноманітнішого  змісту: царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори. В НіневіЇ була зроблена виключна знахідка - перша в історії людства бібліотека. Її створили за наказом асірійського царя Ашшурбаніпала. Збереглася і табличка з суворим наказом, розісланим по всій країні, збирати або переписувати глиняні таблички. Бібліотека була блискуче організована: внизу кожної таблички - повна назва книги і номер "сторінки", ящики розміщалися на полицях відповідно до тем, у кожної полиці - номер.

    У бібліотеці Ашшурбаніпала збереглася перша з відомих у світовій літературі епічна поема. Вона була створена ще шумерами і розповідає про царя міста Урук, героя Гільгамеша. Гільгамеш і його друг Енкіду здійснюють безліч подвигів. Після смерті Енкіду Гільгамеш не може примиритися з тим, що, на відміну від богів, люди не живуть вічно. Він вирушає шукати таємницю безсмертя. Пошуки приводять його до першої людини - Ут-напішті. Ут-напішті переказує Гільгамешу історію свого життя. Переклад цієї розповіді на європейські мови викликав справжню сенсацію, оскільки вона практично повністю співпадала з розповіддю про "великий потоп" у Біблії: гнів богів, споруда великого корабля, земля, покрита водою; навіть зупинка па вершині великої гори! Наприкінці своєї подорожі Гільгамеш, загубивши чарівну квітку безсмертя, розуміє: вічно живе в пам'яті нащадків той, хто здійснює добрі справи.

    Образи  і сюжети шумерської, вавілонської, асірійської міфології збереглися після загибелі цієї цивілізації. Наприклад, міфи про створення світу і  людей з глини, про вмираючого і воскресаючого бога Тамуза. Семиденний тиждень склався в асірійців і вавілонян, які поклонялися семи головним богам. Такі приклади можна продовжувати. 

    2. Перші школи. Літературні  твори. Наука, школи  та школярі

    Державі, як і тепер, потрібні були грамотні люди. В III тис. до н. е. в Шумері виникають школи. Це найдавніші школи в світі. Спочатку школи готували писців, землемірів. Згодом вони перетворилися на своєрідні академії. Тут не просто вчилися писати, читати та рахувати, а й вивчали різні предмети: математику, граматику, музику (згадаймо гробниці Ура й арфи), законодавство. Учнів знайомили з текстами з медицини, ботаніки, літератури. Школи називалися «будинками табличок», вчитель — «батьком», а учні — «дітьми будинку табличок».

    Шумерське письмо набагато складніше, ніж наше. Воно налічує декілька сот знаків. Щоб освоїти його, одного року замало.

    Писали  в Месопотамії, як ви знаєте, на глиняних табличках. Тому заняття розпочиналися  з їх виготовлення. Школярі замішували глину та ліпили таблички. Тепер можна було писати. Дітлахам видавали таблички з письмом, і вони старанно їх копіювали. Якщо значок не вдавався, можна було стерти його вогкою ганчіркою. Вчитель пояснював, що означав кожний значок. Назавтра учень мав вивчити їх.

    Старші  учні копіювали вже цілі тексти. Ті, які виконано правильно, підсушували та несли до бібліотеки. Там їх ставили на полиці. Одну з найдавніших бібліотек виявлено в Урі. Вона налічувала 2 тис. табличок. Аби легше було знайти потрібну табличку, складали опис бібліотеки. На окремих табличках вказували назву тексту та номер полиці.

    Вчитель мав помічника. В перекладі ця посада називалася «людина з різкою». Ви вже зрозуміли, що то був за помічник. Невдоволений учнем учитель кликав помічника. А далі можна уявити, що чекало бешкетника. 

    3. Література та  усна народна творчість  Месопотамії

    Отож  навчання в школі провадилося  через переписування та заучування текстів напам'ять. Просто якісь  слова та речення вчити нецікаво. А от перекази, міфи, прислів'я, пісні, анекдоти — то інша справа. Саме завдяки цьому усна та літературна творчість народів Месопотамії добре збереглася. Цьому, безумовно, сприяв і писемний матеріал — глиняні таблички. Вони не горять, не розчиняються в воді, не гниють.

    Культуру  жодного давнього народу не представлено так повно, як населення Месопотамії. Написи викарбовували також на камені, як, наприклад, закони Хаммурапі, на печатках, посуді тощо.

    Найдавнішою памяткою вавилонської літератури є  «Епос про Гільгамеща». Вперше його було записано ще в III тис. до н. е. у вигляді окремих оповідей про подвиги урського царя Гільгамеша та його батька. Пізніше невідомий поет на грунті цих оповідань створив велику поему.

4. Письмо Стародавнього  Єгипту

      Єгипетське письмо називають  ієрогліфами. Над їх розшифруванням билися довго. Допоміг щасливий випадок. Солдат наполеонівської армії неподалік м. Розеттпа знайшов камінь із тримовним написом. Нижній напис виконано давньогрецькою мовою. Його прочитали легко. Стало зрозуміло, що вище розташовано такі ж написи, але єгипетським письмом двох різновидів. Як підступитися до них? З якого боку читати? Що означає кожен знак — літеру, слово чи ціле речення?

    Розшифрував єгипетське письмо французький вчений Жан-Франсуа Шампольон. Це була людина фантастичних здібностей. Побачивши  Розеттський камінь 11 -річним хлопчиком, він схвильовано вигукнув: «Я прочитаю його, як виросту!» Ї справді прочитав. На це пішло 20 років. Дуже допомогло вченому знання багатьох сучасних та давніх мов.

    Але звучання єгипетської мови відтворити важко. Справа в тому, що ієрогліфами записано лише приголосні звуки. Голосних не записували. Отже, постає питання, які голосні та куди вставити.

    Повсякденні записи вели на папірусі. Його виготовляли з рослини під тією ж назвою. Для цього зі стебла зрізали тонкі смужки, розправляли їх і склеювали шарами навхрест. Клали під прес і отримували досить міцний аркуш. За необхідності аркуші склеювали в довгий сувій.

    Папірусів збереглося обмаль. Адже це матеріал нетривкий, як і сучасний папір. Але в гробницях  та саркофагах, у храмах, на статуях, обелісках, колонах написів збереглося дуже багато. Їх нанесено фарбою або викарбовано на камені. Це оповіді про богів, подвиги фараонів, звернення до богів, лікарські рецепти, літературні твори тощо.

    Письмо. Стародавні греки розрізняли три види єгипетського письма: ієрогліфи, письмо ієратичне й демотичне.

Ієрогліфи, «вирите святе письмо», — це монументальне  письмо, вживане для написів у  святинях, гробницях і при всяких урочистих обставинах. Письмо ієратичне («священне») ідемотичне («народне») — це в дійсності те саме письмо, яким користувалися в щоденному громадянському житті. Від ієрогліфів вони відрізнялися тим, що літери не ставлено окремо, а лучено їх разом.

    Ієрогліфи — це письмо образкове: кожний предмет  зображували окремим малюнком.  

    Рух чи діяльність означали так, як вони уявлялися очам. Наприклад," людина з києм означала «бити», птах із розпростертими крилами — «летіти», ноги в русі — «ходити». Важче було зображувати речі, що їх ми не бачимо, та

абстрактні  понятті. Деколи один і той же знак уживали для означення двох слів,

     З образкового письма з часом витворилося  письмо звукове. Деякі образки вживалися  і як слова, і як літери. Наприклад, хвиляста лінія означала й «воду» (нв), і початкову літеру цього  слова — «н»; відкриті вуста означали «вуста» (ре) й літеру «р».

    Обидві  системи — образкова і звукова  — виступають часто разом поруч  із собою й тому єгипетське письмо дуже важке для читання. Щоб усунути  непорозуміння, єгипетські писарі при  сумнівних словах ставили ще «знак  означення». Скажімо, людина з рукою при вустах означала, що йдеться про мову і про всякі духовні діяння; чоловік із києм указував на насильницькі виступи; сувій папірусу вміщували при абстрактах.

    Єгипетське  письмо мало понад 500 знаків, чи літер. Єгиптяни подібно, як і інші східні народи, не зазначали цілком самозвуків. Писали найчастіше від правої руки до лівої, але на монументальних пам'ятках є написи зліва направо.

    За  матеріал для писання правив папірус (по-єгипетськи — «па-п-іур» — «рослина Нілу»). Це — рід тростини. Єгиптяни перерізували її бильця вздовж і зліплювали разом в аркуші. Папірус був доволі дорогим і тільки заможніші люди могли ним користуватися; бідніші писали не раз на кам'яних табличках, шкаралупках мушель тощо. На папірусі писали пензлем, який умочали в туш, спрепаровану із сажі й гуми.

    Єгипетське  письмо тривало до IV—V ст. по Хр. Останні  ієрогліфи походять із 394 р., а останній зразок демотичного письма — з 476 р. Пізніше знання єгипетської абетки забулося, так що довгі століття стародавні написи залишалися таємницею. Спроби відчитувати ієрогліфи почалися в XVII ст. Тодішні археологи вважали написи на пірамідах за метеорологічні записки або за переклади Давидових псалмів. На правильний шлях першим ступив датський учений Зога, який у 1797 р. опублікував написи зі славного обеліска в Римі і вказав, що імена фараонів тут позначені окремими знаками. Вирішальне значення для цеї справи мала експедиція Наполеона до Єгипту в 1798 р. Бонапарт сам дуже цікавився старовиною й утворив науковий єгипетський інститут, що мав зайнятися студіями єгипетської культури. Серед зібраних тоді пам'яток знайшовся базальтовий блок із Розетти з написом у трьох письмах. Як виявилося пізніше, це був декрет жерця з Мемфіса на честь Птолемея Епіфанеса від 196 р. до Хр., складений «священною, народною та грецькою мова ми». Відчитанням цього напису зайнявся французький учений Жан Франсуа Шампольон (1822 р.). Наперед він порівняв три особисті імені — Птолемея, Александра і Клеопатри, а що вони були писані звуковим письмом, він добув кільканадцять єгипетських літер та за їхньою допомогою почав відчитувати решту. У 1822 р. Шампольон вів одночасно студії над коптською мовою й відкрив у ній діалект мови давніх єгиптян, і власне це дало йому ключ до розуміння єгипетського письма.

    Письменство. На ниві літератури єгиптяни не дали творів найвищого рівня. В їхніх письменницьких працях виявляється якась тверезість і поміркованість, яка примушує їх триматися конвенціональних зразків і не дозволяє розвинути ширше індивідуальні сили. Коли з'являлася якась літературна форма, письменники трималися її цілими століттями, не зважуючись чим-будь змінити спосіб писання. Тому єгипетське письменство здається нам одноманітним і сірим. Найстарший вид літератури в  Єгипті — це

приповідки  філософічно-морального змісту. Вже з часів IV династії заховався збірник таких повчань міністра Кагеммі. Життєві науки цього мудреця доволі обмежені.

   Писар Енеї у своїх повчаннях говорить багато про жінок. Він наказує  мати найглибшу пошану до матері й  вірність для дружини. Мудрий чоловік  старається утримати жінку в добрім гуморі, не докучає їй непотрібними наказами, завжди є погідним, не починає сварки. Але від чужих жінок  треба триматися здалека: «Бережися перед жінкою, яку не знають у місті. Не дивися на неї, як вона проходить, не старайся познайомитися з нею. Вона є як потік глибокої води: його вирів ніхто не знає!»

    Найглибші за змістом є повчання фараона  Аменемхета І, що їх він залишив своєму синові (ми навели їх в іншому місці). Це вже не практичні вказівки щодо життя, а поважний погляд на світ і його вартість. Заповіт фараона сумний: він зневірений у людях — всі вони зрадливі й невірні, важко між ними знайти добро й чесноту...

    До  приповідок  близько стоїть єгипетська сатира. До найстарших її зразків належить історія про «вимовного мужика». Нечесний урядовець безправно забрав у селянина віслюка, але мужик так хитро й вимовно боронив свою справу, що його промову записали й передали фараонові. «Серцю його   світлості   це   було  приємніше, ніж усе, що є в усій   ї країні». Це — сатира на єгипетське урядництво.

    У сатирі на вибір звання писар жартує з долі військового старшини: «Що  ти кажеш, що офіцерові доводиться краще, ніж писареві? Ходи, оповім тобі про  долю славетного офіцера! Приводять  його ще дитиною й замикають в  казармі. Дістає кулаком у живіт, дістає вдруге в чоло, голову має розлупану раною, кладуть його і б'ють, аж нагаї ріжуть йому шкіру. Ходи, я скажу тоді, як він іде походом по Сирії, як марширує через гори; свої харчі й воду несе сам на рамені, навантажений, наче віслюк... Коли зійдеться з ворогом, то є як зловлений птах. Коли повернеться назад, до Єгипту, то є як дерево, яке перегриз хробак. Він хворий, лежить, везуть його на віслюкові   додому,   його вбрання розкрадають, а його служник утікає. Тому, писарю, завертай назад зі своєю думкою про щастя офіцера».