Осіта другої половини ХІХ ст.

"Просвіти" видавали  книги для народу, здійснювали театральні постановки, створювали народні хори, вели боротьбу за право викладання у школах українською мовою.

7. СТАНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ШКОЛИ

Київська художня школа  започаткувалася при лаврських іконописних майстернях, де працювали художники високого професійного рівня. Прізвищ багатьох із них не збереглось, з усієї когорти історія залишила одне — Алімпій. У "Києво-Печерському патерику" говориться, що він "добре ізвик хитрості іконей, ікони писать хитр бе зело". Йому приписуються початки художньої школи.

З XVIII ст. у Лаврі постійно працює художня школа. Навчання художників-іконописців  ведеться за найкращими європейськими методиками, тобто малювання з оригіналів — кужбушків, а також з натури. Ця школа орієнтувалася на релігійний живопис.

В Україні починає формуватися  професійна мистецька освіта. Для  навчання світському образотворчому мистецтву  в Києві засновуються тимчасові  класи живопису, малювання та креслення, які утримувалися на благодійні внески. На базі Товариств заохочення красних  мистецтв створюються школи, що пізніше  теж були реорганізовані в художні  училища. Перше з них було організоване в Одесі в 1889 р. і підпорядковувалося Петербурзькій Академії мистецтв. В Одеському художньому училищі працювали К. Костанді, П. Волокидін, Т. Фраєрман та ін. На базі Київської рисувальної школи М. Мурашка в 1901 р. було відкрито художнє училище, яке переходить у відання Петербурзької Академії мистецтв. Організаторами та першими викладачами були перший ректор училища академік Петербурзької Академії мистецтв В. Ніколаєв, художники В. Менк, X. Платонов, М. Пимоненко, В. Орловський, I. Селезньов та ін.

В училищі працювали відділи  живопису та архітектури, їх викладачами були Ф. Кричевський, О. Мурашко, М. Бойчук, М. Козик та ін. Вихованці училища стали провідними художниками України та Європи і зробили гідний внесок у розвиток образотворчого мистецтва. Це О. Архипенко, М. Донцов, I. Кавалерідзе, А. Петрицький, I. Падалка, В. Седляр та багато інших.

У Xаркові працювала приватна школа М. Раєвської-Іванової, де початкову художню освіту здобуло багато молоді. Пізніше на базі цієї школи відкрилося художньо-промислове училище, що працювало за програмою, розробленою в Петербурзькій Академії мистецтв.

У зв'язку з розвитком  народних промислів постала потреба  у підготовці професійних майстрів декоративно-прикладного мистецтва. У цьому важливу роль відіграла Миргородська художньо-промислова школа ім. М. Гоголя. Вона була обладнана з урахуванням найвищих вимог того часу; тут було створено музей та велику бібліотеку. Роботи кращих учнів завжди були бажаними і популярними на різноманітних виставках як в Україні, так і поза її межами. Одним із провідних фахових викладачів у школі був відомий український художник О. Сластіон. Училища підготували міцне підґрунтя для становлення української національної художньої школи.

8. ОРГАНІЗАЦІЯ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ

Друга половина XIX століття – доба опанування української народної пісні у професійній музичній культурі. Видатні музиканти, вчені-фольклористи, виконавці беруть активну участь у збиранні народної пісні, її художній обробці, виявленні її специфічних  особливостей. Особливе місце у справі збирання, гармонізації та творчого використання народної пісні належить М.Лисенкові. Він видав 7 випусків пісень для голосу з фортепіано, безліч обробок народних пісень для хору, збірку народних ігор та дитячих пісень “Молодощі”, 5 випусків обрядових пісень, шкільну збірку.

Своєю творчою, організаційною діяльністю М.Лисенко, зокрема створенням у Києві Музично-драматичної школи, заклав фундамент для підготовки музично-педагогічних кадрів в Україні. Важливе місце у системі навчання належало вивченню таких дисциплін, як оркестрове й хорове диригування, хоровий клас, сольний спів, історія  культури й літератури, естетика та ін. Значення Музично-драматичної школи  у підготовці національних кадрів було настільки вагомим, що у подальшому це створило передумови для відкриття  на її базі (1918 р.) Музично-драматичного інституту М.Лисенка. Мистецькі традиції школи, її виконавські та педагогічні принципи позитивно вплинули на діяльність інституту, зокрема на розвиток диригентського напрямку в системі вищої освіти.

Помітний внесок у розвиток музичної освіти зробили учні та послідовники М.Лисенка. Так, К.Стеценко створив “Програму  по співам у Єдиній школі” в Україні. Уперше за всю історію вітчизняної  музичної освіти з’явилась національна  за змістом програма, в основу якої покладено концептуальне положення  про українську пісню як могутній фактор національного виховання  дитини. Вперше музична дисципліна, що мала назву “Співи”, набула статусу  обов’язкової і вводилася до навчальних планів шкіл від початкового до вищого ступеня по 2 години на тиждень. М.Леонтович  створений “Практичний курс навчання співів у середніх школах України” з музичними ілюстраціями.

Саме зазначені українські композитори успішно поєднували творчу діяльність з педагогічною роботою. Їх внесок в організацію музичної освіти сприяв плідному розвитку національної педагогіки мистецтва.

У другій половині ХІХ століття спостерігається тенденція до організації  спеціальних музичних навчальних закладів. Підготовку хорових диригентів починають  здійснювати музичні училища, що відкриваються в багатьох губернських  центрах. Важливими осередками хорового співу були духовні навчальні  заклади (церковнопарафіяльні школи, єпархіальні училища, гімназії, духовна  академія). Обсяг здобутих знань, у  тому числі й з хорового диригування (у семінаріях), дозволяв багатьом вихованцям цих навчальних закладів стати хоровими диригентами. Серед випускників  духовних навчальних закладів М.Леонтович, О.Кошиць, К.Стеценко, П.Козицький.

Свідченням усвідомлення глибокого культуротворчого впливу хорового мистецтва на формування особистості є те, що хоровий спів вивчався майже в усіх навчальних закладах України.

Високий рівень вокально-хорової  освіти відзначав діяльність Київського інституту шляхетних дівчат, заснованого  у 1836 році. Навчання музики в цьому  та інших подібних закладах здійснювалось  упродовж усього терміну навчання (6 років) за спеціальною “Програмою музичного курсу в інститутах Відомства закладів Імператриці Марії”.

Яскравим прикладом мистецької освіти були педагогічні навчальні  заклади (учительські семінарії  та учительські інститути), де вокально-хорове навчання становило важливий елемент  професійної підготовки майбутнього  педагога. Навчальним планом передбачалось  вивчення хорового співу, теорії музики та сольфеджіо, гри на музичних інструментах.

Істотне місце відводилось  хоровому мистецтву в гімназіях. У процесі занять хоровим співом характерною для всіх гімназій була орієнтація на формування в учнів  розвиненого естетичного смаку.

В інших навчальних закладах (прогімназіях, училищах, початкових школах) музично-виховний процес не набув систематичного характеру, залежав від керівництва  або викладача цього предмета, часто регулювався потребами  богослужіння, подіями з життя  школи, міста.

В історії становлення  музичної освіти на Західній Україні  друга половина ХІХ ст. позначена  розгортанням музично-освітньої роботи та активізацією хорового руху. Осередками хорового співу були переважно такі навчальні заклади, як гімназія та семінарія, а також функціонування музично-хорових  товариств: “Боян”, “Бандурист” і  ін.

Особливістю становлення  й розвитку музичної освіти на західноукраїнських землях у цей період було те, що вона залежала переважно від стану  хорової музики та її пропаганди. Навколо  останньої концентрується багато митців, формується виконавство, виникають  музичні школи, культурно-освітні  товариства.

ВИСНОВОК

Отже, розвиток освіти після реформ, які були змушені приймати уряди царської Росії та Австро-Угорської імперії, пішов більш великим темпом. Початкова освіта стала доступною для усіх верств населення, а на Західній Україні вона була обов’язкову для дітей віком від 6 до 14 років. Відкривалися нові навчальні заклади. Але нажаль велика частина населення оставалася неписемним із-за того що початкові школи могли охопити не більше третьої частини населення. Було мало навчальних закладів в яких викладалося українською мовою. В цей час також виникають недільні школи для селян, робітників і ремісників, в яких навчання велося у неділю і святкові дні українською мовою. Діють різноманітні клубні заклади. Метою яких є поширення серед народу освіти та досягнень культури. Поширенням освіти серед народу та сприяння формуванню національної свідомості займаються також "Просвіти". Вони видавають книги для народу, здійснювали театральні постановки, створюють народні хори, ведуть боротьбу за право викладання у школах українською мовою.

Важливу роль у збереженні та поширенні знань відігравали  бібліотеки. У XIX ст. було відкрито перші  публічні бібліотеки, а згодом виникли  і народні.

На цей час припадає становлення професійної художньої  школи, починає формуватися професійна мистецька освіта. Створюються мистецькі школи, які пізніше були реорганізовані в училища. Училища підготували міцне підґрунтя для становлення української національної художньої школи. Не оминуло все це і музичну освіту. Музична дисципліна, що мала назву “Співи”, набула статусу обов’язкової і вводилася до навчальних планів шкіл від початкового до вищого ступеня по 2 години на тиждень. В цей час спостерігається тенденція до організації спеціальних музичних навчальних закладів.

Можна стверджувати, що в  цей період освіта розвивалась, відкривалися нові навчальні заклади різних рівнів. Це сприяло покращенню освіти в Україні.

Література:

1. Бокань В, Польовий Л. Історія Української культури: – К.: МАУП,2002
2. http://shpargalka.org.ua/r/2/2145.html
3. http://sr.ksu.edu.ua/component/content/article/40-ukrhistory/952-rozvitok-kulturi-v-ukran-u-drugj-polovin-xix-st.html
4. http://ukrmap.su/uk-uh9/1055.html
5. http://histua.com/knigi/istoriya-ukraini-zaruba-vaskovskij/kultura-drugo-polovini-19-st
6. http://www.info-library.com.ua/books-text-1157.html
7. Історія української музики / АН УРСР. Ін-т мистецтва, фолькл. та етногр. ім. М.Т.Рильського. – К.: Наук. думка, 1989.
8. Мартинюк А.К. Диригентсько-хорова школа в українській освіті // Теоретичні та практичні засади культурології: Вип. 3. – Запоріжжя: ЗДУ, 2000