Ім'я

 Ім'я

 

Ім'я — власна назва  персони, організаційної одиниці (наприклад: підприємства), речі, продукта (бренда), ідеї або концепції. Звичайно виконує  ідентифікаційну функцію — щоб  розрізняти членів одного класу. Згідно сучасних наукових досліджень[1] імена  утворюють ідентифікаційний реєстр (індекс) індивідуумів в межах певної інформаційної множини.

Науковим дослідженням імен займається галузь мовознавства — ономастика, котра досліджує  історію, використанняя та походження імен, тобто коннотація імені. Інша частина ономастики займається теоретичним дослідженням імен, тобто питанням: що є іменем? Це теорія основного значення імені — денотація імені.

 

Антропономастика є  частиною ономастики котра досліджує  власні назви персон — імена, прізвища та псевдоніми.

 

Особове ім'я

Основне ім'я - це юридично зафіксоване слово, за допомогою  якого (разом із формою по батькові та прізвищем) здійснюється індивідуалізація, тобто легалізація особи. За існуючими  в нашій країні законами, батьки зобов'язані зареєструвати дитину протягом місяця після її народження.Зафіксована в актовій книзі і в свідоцтві про народження тричлена форма має бути точно відтворена в наступних документах особи.

До вибору імені батькам  слід ставитися з усією відповідальністю, щоб не довелось їх дітям у майбутньому порушувати питання про зміну імені в юридичному порядку. Варто пам'ятати, що працівники загсів не мають права виправляти ім'я немовляти в актових книгах і свідоцтвах про народження у тих випадках, коли батьки розчарувалися в ньому.

Ім'я дитини визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. По батькові дитини визначається за іменем батька. По-батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала батьком.

 

Основними мотивами, які  в наш час визначають обрання  імен для немовлят є:

Родинна традиція, за якою сина чи доньку називають іменем батьків, дідусів, матерів, бабусів, чи когось із близьких родичів.

Милозвучність імен, його легкість у вимові. Більшість із популярних жіночих імен має "лелійні" сонсорні звуки л, н: Алла, Аліна, Ганна, Наталія, Олена, Ольга, Світлана, Юлія, Яніна.Подружні пари часто звертаються до жіночих імен, утворених від чоловічих Андріана, Богдана, Василина, Віталіна, Романа, Руслана.

Ім'я, яке було віднайдено, в художній літературі, фольклорі  і сподобалось родичам відповідно ним і називали дитину.

Ім'я давали в залежності від свята, зазначеного в церковному календарі. Вшанування імен дитини видатних осіб, літературних персонажів, кіно - героїв, спортсменів: Юрій, Павло, Андріан, Валентина

Отже, цілком добровільно  обираючи ім'я для дитини, ми, підкоряємось певному колективному смакові, моді на імена, примхи якої не завжди вдається встановити.

 Останнім часом  набуло поширення таке явище, як стандартизація. Вона охопила не лише повні форми імен, а й пестливі, на які здавна був

багатий наш народ. Петра  кличемо лише Петею, начебто не називали його

наші матері Петриком, Петрусем, Петрунею, Юрка, Юрася, Юрасика  називаємо лише Юрою, Мишка, Михайлика, Михася — Мишею. Забули й Наталку, Оленку, Ганнусю, Василька, як і загалом більшість таких природних для української мови здрібнілих форм на -ко: Андрійко, Вітько, Сашко, Сергійко, Володько, Миколко і под. А здавалося б, мали поважати цей суфікс, адже саме він утворив найпоширеніший тип наших прізвищ на -ко і -енко, який став своєрідною візитною карткою українця.

На закінчення розмови  про імена хотілося б нагадати ще одну народну

традицію, пов'язану з  обранням імені для дитини, а саме звичай називати

її на честь котрогось  з батьків подружжя. На Закарпатті до нашого часу

зберігається традиція наречення першого сина іменем діда, а другого —

іменем батька. Отже, давши  дитині ім'я свого батька чи матері, ми не

лише виявляємо цим  свою любов і повагу до них, а й продовжуємо життя

імені у колі нашої  родини, створюємо певну традицію роду, яку, можливо,

продовжать і наші діти.

 

 

Імена людей  в різні часи і у різних суспільствах

 

Як відомо спочатку було слово. Тобто спочатку люди навчилися  мові. І відразу почали називати все що існує у світі, зокрема себе і один одного.

Найдавніші імена людей  у всіх народів - це просто прізвиська, які давали їм оточуючі. Як правило  прізвисько відображало характерну особливість людини, яка відрізняла її серед інших - Швидкий, Веселий, Кривоніс, Мила і т.д. Також відомо, що в минулому у багатьох народів прийнято було давати людині декілька імен - одне при народженні, інше - коли людина ставала дорослою, крім того імена могли змінюватись, коли людина здійснювала певний вчинок (добрий чи поганий) або займала нове положення у суспільстві. Цікаво також, що дитині могли давати як ім'я яке означає гарну якість (щоб людина мала цю якість коли виросте) так і погану (щоб дитину не чіпали злі духи).

З розвитком сімейно-родових  відносин спосіб найменування людей починає змінюватись. Поряд з власним іменем починає вживатись ім'я батька, а також родове ім'я (прізвище) - ім'я спільне для членів даної родини, роду. В деяких суспільствах до імені людини додають також ім'я його сина, або назву місцевості звідки він родом. Яскравий приклад - класичні мусульманські (арабські імена). Наприклад абу Хасан, Мухаммад ібн Ахмед Ісфахані перекладається як батько Хасана, Мухаммад син Ахмеда з Ісфахану. Можливий варіант (характерний також для біблійських персонажів) - Мухаммад ібн Мустафа ібн Ахмед ібн Хасан ... - Мухаммад син Мустафи сина Ахмеда сина Хасана і т.д... У складі арабського імені також може бути присутнє прізвисько або ім'я родини (відповідник укр. прізвища).

В більшості країн  Близького Сходу, Центральної Азії, а також у східнослов'янських країнах до останнього часу зберігся спосіб повного іменування людей типу - Іван (ім'я) Степанович (по-батькові) Непийпиво (прізвище) , тобто Іван син Степана з родини Непийпиво. При цьому при близькому спілкуванні так само як і в інших народів людину можуть називати лише по імені, або прізвиськом. Останнім часом в ділових стосунках набуває поширення європейська модель іменування - Іван Непийпиво, тобто лише ім'я та прізвище людини.

Первісно власні імена  людей у всіх народів утворювались за допомогою слів рідної мови. Після появи більш тісних контактів між різними народами, зокрема після поширення світових релігій і іноземних культур у багатьох народів стали поширюватися імена іншомовного походження - у мусульманських країнах - арабські, у християнських - грецькі, староєврейські і латинські. Саме така ситуація в Україні і Росії - багато імен грецького походження. Приклад - Григорій (грецьк. Швидкий) і т.д.

 

 Система імен українців

 

 У кінці X ст., коли Київська Русь прийняла християнство, на зміну давньоруським найменням прийшли християнські імена грецького, латинського і староєврейського походження, запозичені з Візантії разом з релігією. Але давньоруські імена ще тривалий час продовжували побутувати паралельно з новими християнськими іменами. Так, великий київський князь Володимир, який запровадив на Русі християнство, одержав при хрещенні ім'я Василій, а його син Ярослав Мудрий звався церковним ім'ям Юрій. Проте літописці іменують обох князів лише своїми, слов'янськими іменами. І не тільки в Х ст., а й пізніше, у XI і XII ст., особи князівського дому мали по два імені — при хрещенні дитина одержувала церковне ім'я, але одночасно вона нарікалась давньоруським, так званим «мирським», іменем.

У староукраїнській мові поширеним було також усічення основи імені, скорочення його до початкового складу: Хведь, Клим, Юр замість Хведор, Климент, Юрій.

Система імен, що побутує  в українського народу, формувалася  протягом багатьох століть. Основу її складають імена християнського календаря.

У дохристиянських іменах доволі прозора етимологія. Дітей  називали здебільшого у відповідності  до обставин родинного життя. Наприклад, довгоочікуваного сина називали Ждан, небажаного — Неждан, Нечай, перший син діставав ім'я Одинець, третій у сім'ї — Третяк тощо В іменах відображалися певні риси людей (Буян), пора року, коли дитина з'явилася на світ (Зима), віра в магічну силу імені, спільного із назвою рослини, тварини тощо (Береза, Лев, Орел, Сокіл) та ін.

Імена з негативним емоційним  забарвленням давалися як застережний захід: за уявленням давніх українців, погані імена (Горе, Захворай) оберігали дітей від дії злих сил. У дохристиянський період поряд з одноосновними іменами функціонували і двоосновні з компонентами -слав, -мир, -волод, -гоет, -бор: Милослав, Радослав, Володимир, Всеволод, Ратибор, Житомир, Боримир, Творимир, Брячислав, Мстислав, Ростислав, Ярослав, Ярополк, Святополк, Доброгост, Мутижир та ін.

Спільна для всієї  України система імен має на окремих  територіях свої особливості. В силу ряду історичних, політичних та географічних факторів деяка специфіка імен помітна на західноукраїнських землях.

До складу імен, які  функціонують серед корінного українського населення, особливо на межі з іншими етнічними регіонами Закарпаття, увійшли угорські запозичення (Йовшка, Пішта, Фері, Імрі, Тібор, Гіза, Жужа), чеські (Вожена, Власта), польські (Юзик, Броня, Кася), румунські (Даць, Флорій, Думіка, Никора, Ляна, Нуця), німецькі (Вілі, Руді, Терміна, Терта, Йогакка) та ін.

На Буковині виділяється група імен, не властивих іншим територіям України: Теофій, Дністрян, Донекій, Філомена, Арманія, Фонета та ін. У середовищі українців зустрічаються молдавські імена: Віоріка, Лівія, Родіка, Філінія, Манолія і подібні.

Великою фонетичною і  словотвірною різноманітністю відзначаються розмовно-побутові варіанти імен. На різних територіях України, крім спільного фонду цих варіантів, якими користуються усі представники нації, існує також свій набір скорочених, здрібніло-пестливих та згрубіло-зневажливих найменувань.

Дослідник імен сучасних говорів Закарпаття П. П. Чучка констатує, що 270 імен, які функціонують серед  українського населення цього краю, реалізуються у 2200 варіантах.

 Наприклад, 70 варіантів  має ім'я Ганна, серед них  і місцеві типу Аннуца, Анда,Анцина,Аньча, Ганизя, Ганішка, Ганьча, Низя, Онизя, Онуша та ін. Понад сто розмовно-побутових варіантів імені Іван засвідчила Л. В. Кракалія в буковинських говорах. Деякі з них виникли в процесі багатовікових контактів українського народу з молдавським, як-от: Івануца, Івон, Івоніка, Івонел. Варіанти імені Марія: Маріука, Марікуца, Маріуца, Маріца, Маріучка, Марійора, Марцьола тощо. Місцеві риси мають розмовно-побутові імена й інших регіонів України.

На здатність імен варіюватися не завжди зважають при  оформленні документів, що викликає ряд небажаних явищ: у документи потрапляють повні імена у місцевій звуковій оболонці, замість повних імен фіксуються розмовно-побутові усічені варіанти, у документах тієї самої особи трапляються різні варіанти імені тощо. Це неминуче призводить до юридичних ускладнень.

Сьогодні українці продовжують  послуговуватися традиційним набором  імен, який складався очевидно тисячоліттями.

За часів Радянського  Союзу спостерігались деякі тенденції  уніфікації. Спостерігалась, наприклад, значна концентрація імен, тобто невелика кількість їх охоплювала переважну більшість новонароджених. Так, за підрахунками, проведеними за даними РАГСів, у місті Ульянівську п'ять найпоширеніших чоловічих імен (Сергій, Олександр, Андрій, Володимир, Ігор) і шість жіночих (Олена, Світлана, Наталя, Ірина, Ольга, Марина) одержали майже три чверті всіх народжених у 1967 році хлопчиків та дівчаток. Така ж група найпоширеніших імен (з незначними змінами) отримала першість того року і в місті Києві. Всього у 1967 в місті було використано лише 66 жіночих і 52 чоловічих імені. Більше того, п'ять жіночих імен (Олена, Ірина, Світлана, Тетяна, Наталя) охопили половину маленьких киянок. А серед чоловічих імен першість зайняли Олександр, Сергій, Олег, Володимир, Ігор.

У теперішній час на вибір старих традиційних імен (в іменнику - маловживані), як стверджують інформанти, впливають такі чинники:

• прагнення відтворити занедбану культуру українського народу, яка обов'язково відображалася в іменнику;
• підвищений інтерес окремих українців до історії рідного краю;
• бажання вибрати дитині оригінальне українське ім'я та ін.

 

В український іменний  репертуар широко входять імена, пов'язані з конкретними історичними  особами, з видатними діячами  української культури. Багато юних громадян дістають іменна Богдана, Богдан на честь Богдана Хмельницького. Переважно на Україні побутує ім'я Роксолана, яким було названо у XVI ст. українську дівчину Настю Лісовську.

Усе частіше зустрічається  у ролі документального ім'я Леся, яке батьки дають на честь Лесі Українки, набуло широкого поширення Тарас, осяяне славою і генієм Тараса Шевченка.

 

Прізвище

Прізвище це — частина  власної назви особи її повного  імені. У більшості народів вона ідентифікує її родову приналежність, що передається від покоління  до покоління і вказує на спорідненість, але існують і інші традиції прізвищ. Прізвище може стояти як на першому так і на останньому місці повного імені персони — в залежності від традицій народу та вжитку.

Новонароджена дитина як правило отримує  прізвище батька, інколи матері. Здебільшого для жінок існує також традиція змінювати прізвище при вступі до шлюбу, що означає перехід від однієї родини до іншої. Часто зустрічаються подвійні прізвища, котрі виділяють приналежність особи до двох родин. Існує також традиція змінювати закінчення прізвища в залежності від статі особи або ж її стану у суспільстві.

В українській мові й інших слов'янских мовах (через морфологічні особливості  мови) жіночі прізвища, як правило, відрізняються  формою від чоловічих. У деяких мовах, наприклад в литовскій, прізвища мають різні форми для чоловіків, заміжніх і незаміжніх жінок (Ясайтіс, Ясайтене, Ясайтіте).

Прізвища виникли відносно недавно. Тривалий час людина мала тільки ім'я, нам відомі лише імена видатних діячів єгипетської та старогрецької  історії (сократ).Для відрізнення  від іншої людини, що могла мати таке ж саме ім'я, в ті давні часи, часто вказували на батька, або на походження людини.

У давній Русі, відомі з  літописів та інших пам'яток особи, які мали тільки імена. Мали Нестор. Олег. До них іноді для виразності додають по-батькові. Давид Ігорович.

Прізвища, як такі, в той  час були ще непотрібними. Але незабаром така потреба виникає. Вчені наводять такий приклад: Коли князь набирав військо то закономірним було, що у великому списку виявилося багато однакових імен. Тому і виникли справжні імена і до них прізвища родові, спадкові. Так з XIII століття вже зрідка зустрічаються додані до імен назви, що їх можна розглядати, як прізвища.