Младограматична течія у мовознавстві

   Ідеї  вченого:

1. Створив оригінальну синтаксичну теорію;
2. Новою була ідея використання в дослідженні мови методу інтроспекції (експеримент над собою);
3. Обґрунтував важливість прикладного мовознавства;
4. Мова не складається з елементів, а дробиться на елементи;
5. Первинним для свідомості є не найпростіші факти, а найскладніші, не слова, а фрази. Тому не можна визначити слово як сукупність морфем, а словосполучення як сукупність слів, а фразу як сукупність словосполучень;
6. Обґрунтував значення єдності літературної мови для консолідації націй та роль у цьому процесі шкільного вчителя.

   Вчення  О. Шахматова про речення відіграло  значну роль в подальшому розвитку теорії мови.

   Казанська лінгвістична школа

   Казанська лінгвістична школа сформувалася в  майже паралельно з Московською. Засновник цієї школи – І. О. Бодуен де Куртене, а її представниками були його учні М. В. Крушевський, В. О. Богородицький, В. В. Радлов, С. К. Булич, К. Ю. Аппель, О. І. Александров, П. В. Владимиров та ін. Ідеї Казанської лінгвістичної школи викладені в ґрунтовних программах лекцій, прочитаних Бодуеном де Куртене в Казанському університеті, у книжці Крушевського «Нарис науки про мову» (1883), у працях Богородицького «Нариси з мовознавства і російської мови» (1901) та «Лекції з загального мовознавства» (1911).

   З приводу назви Казанської лінгвістичної школи існують 2 сторони питання. Сам глава цієї школи Б. де Куртене не був безпосередньо тривалий час пов'язаний із Казанню. Його наукова біографія складалася таким чином, що він міняє багато які міста і університети. Великий період діяльності він працював в Петербурзі (майже 20 років). Довгий час він працював в Дерптськом університеті, потім у Варшавському університеті. Точну прив'язку до якогось міста було б важко дати. Але саме в Казані Б. де Куртене згуртував навкруги себе кружок дуже активних і здатних молодих людей, ідеї яких відрізнялися новизною і незвичністю. Тому в історії лінгвістики згадується саме казанська лінгвістична школа. В зарубіжному мовознавстві зустрічається назва «Російська школа польської лінгвістики». Б. де Куртене за походженням поляк. Після закінчення Варшавського університету він тривалий час перебуває в багато яких університетах за кордоном. Потім при Петербурзькому університеті він починає працювати над дисертацією і, успішно захистивши її, одержує право читати лекції з порівняльної граматики індоєвропейських мов, хоча дисертацію він захистив по древнепольській мові. Потім його інтереси перекинулися на фонетику і діалектологію. Він починає збирати матеріал по різних місцях, де жили слов'яни: на Балканах, в Італії. В петербурзькому університеті Б. де Куртене не міг отримати кафедру. Він не був благонадійний на свої політичні переконання, але йому запропонували кафедру в Казані.

   Характерні  риси казанської лінгвістичної школи. Це була передова лінгвістична школа, і погляди її перекликаються з передовими ідеями мовознавства того часу. Сам Б. де Куртене вказував на деякі відмінні риси. По-перше, це прагнення до створення лінгвістичної теорії, без якої немислима жодна наука.

   Як  недоліки, Б. де Куртене називав тягу до руйнування старих теорій, старих поглядів. Відразу замінити всі старі постулати на нові неможливо. Виходило, що, відкинувши старе, лінгвісти позбавлялися фундаменту для створення нового. Другий недолік - створення великого числа термінів. Б. де Куртене прагнув стримувати це термінологічне новаторство, хоча він і сам створив велике число термінів.

   Казанська лінгвістична школа прагнула підходити  до трактування лінгвістичних явищ з погляду психологізму. Спочатку панувала індивідуалістична психологія. Потім цей психологізм був подоланий і набув забарвлення соціологічного психологізму. Поступово пануючим ставав погляд, що зміни в мові мають колективний, а не індивідуальний характер. (Зміни виникають в мовленнєвому процесі). Відбувається відхід від індивідуальної психології і поворот у бік соціальної психології. «Психічний світ не може розвиватися без світу соціального». Прагнення до систематизації призводить до того, що більш чітко розмежовується звук і буква з одного боку і звук і фонема з іншого. Загострюється інтерес на вивченні живих мов. Підкреслюється, що хоча історизм і необхідний, потрібно займатися і сучасним станом.

   Бодуен  де Куртене Іван Олександрович (1845—1929) — видатний російський і польський мовознавець із старовинного французького роду. Член Польської АН, з 1887 р., член-кореспондент Петербурзької АН з 1897 p., дійсний член НТШ у Львові з 1914 р. Закінчив Варшавський університет (Головну школу), після чого стажувався у Празі, Відні, Берліні, Лейпцигу, де слухав лекції відомих мовознавців, у тому числі ПІлейхера і Лескіна. Листувався з Ф. де Соссюром, Г. Паулем, Г. Шухардтом, О. Есперсеном, А. Мейе. Писав праці російською, польською, німецькою, французькою, чеською, італійською, литовською та іншими мовами. Викладав у Казанському (1874—1883), Юрієвському (Дерпському, Тартуському, 1883—1893), Краківському (1894—1899), Петербурзькому (1900—1918) і Варшавському (1918— 1929) університетах. Був людиною прогресивних поглядів. Виступав на захист прав малих народів Росії та їхніх мов, за що був ув'язнений у 1914 р. Захищав українську мову, доводив її окремішність і самобутність у публікаціях «Кілька слів про об'єктивну та суб'єктивну самобутність України з погляду мовного, племінного, національного й державного» (1925), «Про з'їзд славістів і про платонічний панславізм» (1903), «Українське питання з позанаціональної точки зору» (1913). Підтримував прагнення українців створити у Львові національний університет («Українські університети в Польській державі»; 1922), контактував з І. Франком та В. Гнатюком. «Не та чи інша мова мені дорога, — заявив він, — а мені дороге право людини залишатися при своїй мові, вибирати її собі, право не піддаватися відчуженню від усебічного використання власної мови, право людей вільно самовизначатися і групуватися, також на основі мови». Основні лінгвістичні ідеї Бодуена де Куртене викладені у працях «Деякі випадки дії аналогії в польській мові» (1868), «Про давньопольську мову до XIV ст.» (1870), «Дослід фонетики резанських говірок» (1874; докторська дисертація), «Дослід теорії фонетичних альтернацій» (1895), «Деякі розділи порівняльної граматики слов'янських мов» (1881), «Про класифікацію мов» (1910) і в численних (600) статтях. З числа його учнів особливо відомий академік Щерба.

   Лінгвістична  концепція вченого була різко  полемічною щодо панівної молодограматичної парадигми. Вихід із кризи мовознавства кінця XIX ст. він вбачав у зв'язку лінгвістики з психологією і соціологією, у послідовному синхронному підході до мови, у відмові від обов'язкового історизму.

   Бодуен  де Куртене зосередив увагу на процесах, які мають місце в індивідуальному мовленні. Він вважав, що реально існує лише індивідуальне мовлення. Національна мова, на його думку, існує тільки в ідеалі, а насправді це наукова фікція, «середнє випадкове поєднання мов індивідів»; «Мова існує тільки в індивідуальних мозках, тільки в душах, тільки у психіці індивідів або осіб, що становлять певне мовне суспільство». Учений закликає вивчати людину як носія мови. Однак він тут же наголошує на нерозривності в мові індивідуального і загального: те, що є в індивіда, є одночасно й загальним, що пояснюється однаковістю психічних особливостей у всіх індивідів. Отже, мова є явищем колективно-індивідуальним.

   У мові одночасно діють закони рівноваги  і закони історичного розвитку мови. Статика стосується перших, а динаміка — других. Мову Бодуен де Куртене розглядає як континуум, тобто діяльність, що розгортається в часі і просторі. Ученого цікавлять причини мовних змін. І він уперше в історії мовознавства виділяє таку причину, як прагнення до зручності, до різного роду економії затрат, чим пояснюються такі мовні зміни, як спрощення сполучень приголосних, явища асиміляції, дисиміляції, регулярність морфологічної системи тощо. Бодуен де Куртене розуміє мову як систему. Мова, вважав він, це така сукупність, частини якої пов'язані між собою відношеннями значення і форми. Кожне мовне явище можна вичерпно описати лише за умови врахування його системних зв'язків. Так, зокрема, «фізіологічно тотожні звуки різних мов мають різне значення, згідно з усією звуковою системою, згідно з відношеннями до інших звуків». У мовній системі він виділяє три підсистеми: фонетичну, морфологічну й синтаксичну. На відміну від Ф. де Соссюра, який значно пізніше прийшов до думки про системність мови і вбачав цю системність тільки в синхронії, Бодуен де Куртене вважав, що системність характерна й для динамічного аспекту мови, а тому й вимагав ураховувати системний характер і в діахронічному аналіз.

   У вченні Бодуена де Куртене простежується  чітко проведена антиномія мови і мовлення: з одного боку, він виділяє комплекс складових частин і категорій, а з іншого – безперервно повторюваний процес. Першим звернув увагу на соціальну диференціацію мови.

   Однією  з головних заслуг вченого є введення до мовознавства понять фонеми і морфеми. Поняття фонеми в його вченні видозмінювалося, але незмінною була його психологічна інтерпретація. Фонема – це результат  мовного узагальнення, абстракція від  реальних звукових реалізацій, інваріант стосовно варіантів, тобто звуків. Таке визначення фонеми для того часу було прогресивним. „Морфема – будь-яка частина слова, що має самостійне психічне життя і далі не членується” – зазначав дослідник.

   Бодуен  де Куртене є творцем теорії чергувань, яка стала основою морфології. Його розуміння мови як системи, соціальна зумовленість мовних явищ, елементи знакової теорії мови, теорія фонем і морфологічних змін, типологія мов – це ті проблеми, які вплинули на подальший розвиток мовознавства, зокрема на формування структуралізму і соціологічної школи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Висновки

   Узагальнюючи  написане, варто сказати, що молодограматична течія у мовознавстві зробила  значний внесок у лінгвістику,зокрема  праці найвидатніших представників – Ф. Фортунатова та І. Бодуена де Куртене.За поширенням та кількістю праць, відпрацьованістю методики й за впливом на суспільну мовну практику младограматизм не має собі рівних серед течій і шкіл мовознавства ХІХ – поч.. ХХст. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

   Геруцький Л. “Общее языкознание”. Мінск, 2001р.

   Реформатський А.А. “Введение в языкознание”. –  М., 2000р.

   Березін К.С., Головін А.К. “Общее языкознание”. – М., 2000р.

   Використані інтернетсайти:

   Dammar.ucoz

   Litopys.org.ua

   New.5ballov.ru

   Referatcentral.org.ua

   Uk.Wikipedia.org