Лекция по "Культурологии"

Лекція   1

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

 

План

1. Основні функції мови.
2. Культура мови і культура мовлення фахівця.
3. Специфіка мови професійного спрямування.
4. Комунікативні ознаки культури мовлення фахівця.
5. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

 

Література:

1. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ, 2003. – 432с.
2. Мацько Л.І.,Кравець Л.В. Культура української фахової мови. – К.:ВЦ “Академія ”, 2007 . – 360с.
3. Мацюк З.О.,Станкевич Н.І. Українська мова професійного спілкування. – 2-е вид. – К.: Каравела, 2008. – 352с.
4. Пентилюк М.І. Культура мови і  стилістика. – К.: Вежа, 1994. – 240с.
5. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248с.

 

 

Мова – це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова – явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування – людське суспільство. Мова – засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

Формою існування мови є мовлення – конкретний, практичний вияв мови, „мова в дії", реалізація мови у різних сферах життєдіяльності.

Терміни «мова професійного спілкування» і «ділова мова» не тотожні. Діловою  мовою послуговуються представники різних професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий стиль та розмовний. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад в офіційних переговорах, ділових бесідах тощо.

Отже, мова професійного спілкування забезпечує різні комунікативні  потреби мовців у професійній  сфері. Щоб досягти значних успіхів у професійній діяльності, необхідно досконало володіти мовою професійного спілкування.

Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу.

Мова професійного спілкування  є поліфункціональною підсистемою  літературної мови і виконує загальномовні  та специфічні функції. Такими функціями  є:

 

Комунікативна функція

Мова є  засобом спілкування і порозуміння між людьми. Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови.

Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються у сім кіл спілкування, перше з яких – це сім'я, де вона народилася, а найширше, сьоме, – спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Поміж ними – стосунки між друзями, партнерами, колегами, „службовими людьми", земляками. У кожному з цих кіл людина формує свою мовну поведінку. Професійне спілкування – одна з важливих ланок цього ланцюга.

Мова – засіб обміну інформацією у всіх суспільно важливих сферах комунікації: політиці, науці, у галузі економіки, виробництві і діловій сфері, в освіті, культурі та ін. Обслуговуючи потреби суспільства у забезпеченні інформаційних процесів, мова утверджує свою полі-функціональність, повнокровність і силу. Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується, стає мертвою.

Мислетворча функція

Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки. Мислити – означає оперувати мовним матеріалом, словами, реченнями. Без цього органічного зв'язку мовлення і пізнавальна діяльність людини неможливі. Мислення – це внутрішнє мовлення.

Кожний момент діяльності зумовлюється думкою і її носієм – мовою.

Номінативна функція

Мова є  засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей.

Попри однаковість  реалій, кожна нація бачить світ по-різному. Українська мова – це самобутня мовна картина світу української нації. Порівняймо: українське слово лікарня пов'язане зі словами лікувати, ліки, тоді як російське больница асоціюється зі словами болеть, боль; українське шанувальник має зв'язок зі словами шанувати, пошана, а російське поклонник — зі словами поклоняться, поклонение. Разом з іншими факторами етнотворення мова формує національний менталітет, національну культуру і духовність нації. Омовлені загальнолюдські поняття існують поряд із національно вагомою лексикою з мовного і соціально-культурного простору саме української нації, напр.: лани широкополі, садок вишневий, скнилівська трагедія, Помаранчева революція тощо.

Пізнавальна функція

Мова – засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду.

У пізнанні нового, раніше не відомого мова є обов'язковим  чинником. Думки, виражені за допомогою мови, збереглися на камені і глиняній табличці, на пергаменті і папері. Вивчаючи інші мови, ми пізнаємо інший світ, іншу культуру і збагачуємо свій досвід і знання.

Культурологічна функція

Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу – творця мови.

Оволодіваючи мовою, людина опановує і культуру народу. Мова – б „генофонд культури" (О. Гончар), „жива схованка людського духу"                 (П. Мирний). Вона духовно єднає покоління, дає змогу сягнути культурних скарбів минулих століть.

Мова – це міст між культурами. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури. Українська мова – це ключ до багатої української культури.

Естетична функція

Мова – засіб творення позитивних емоцій, краси. Естетика мови – це ресурси і можливості мови виступати в контексті мистецтва. Словесне мистецтво – це творення художніх образів у всіх родах і жанрах літератури, у публіцистиці, ораторському слові.

Однакове  задоволення, позитивні емоції маємо від слова писемного і живого, якщо митець уповні виявив естетичний потенціал слова або якщо воно звучить досконало. Читання художньої літератури, заучування напам'ять улюблених віршів – це виховання відчуття краси мови, примноження краси нашого буття.

Експресивна функція

Мова є  засобом вираження внутрішнього світу людини.

Мову вживають не лише для простого повідомлення, а й для вияву своїх переживань, почуттів, емоцій. Радість, щастя, здивування, смуток, гнів, неспокій та глибинні порухи почуттів людини розкриваються для інших через мову. А вся система мовних засобів, що висловлюють світ емоцій, віддзеркалює неповторність світобачення і світовідчуття української нації, особливості морально-етичних принципів і релігійних настанов.

Ідентифікаційна функція

Мова є  засобом ототожнення в межах  певної спільноти.

Вона єднає  між собою представників певної нації у часі і просторі. Завдяки мові ми усвідомлюємо себе українцями, відчуваємо свою спільність з тими, хто далеко від нас, із тими, хто жив до нас. Мова – це той „найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя" (К. Ушинський). Мова – довговічніша за будь-яку форму суспільної організації. Ця функція пов'язана з набуттям національної гідності.

Етична  функція

Мова – засіб дотримання норм поведінки, моральних правил.

Досягається це існуванням сукупності мовленнєвих  етикетних формул та настанов щодо їх використання. Ввічливість, чемність, тактовність, шанобливість, стриманість – визначальні ознаки українського мовленнєвого етикету.

Фатична функція

Мова є  засобом фатичного спілкування. Фатична комунікація (дослівно –беззмістовна, пуста) – це обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію. Йдеться про зачин розмов, стримані відповіді, стереотипні запитання про життя, сім'ю, справи, здоров'я, врожай, як-от: Як справи? Дякую, добре. А у вас? Як життя? Що нового? Як успіхи? та ін. Поетеса Ліна Костенко порівняла цей обмін репліками з "настільним тенісом розмов". Характер цих запитань і відповідей умовний, але для встановлення контакту, підтримання розмови вони дуже важливі. Фатична комунікація має національну специфіку, а також відповідає нормам народної етики. Без дотримання фатичних ритуалів не буде мати успіху дипломатія, ділові перемовини.

Це перелік  основних функцій мови.

Охоплюючи усі сфери суспільного життя, мова супроводжує поступ суспільства. Тому функції мови можна розглядати докладніше.

Волюнтативна: мова є засобом вираження волі щодо співрозмовника – прохання, запрошення, поради, спонукання.

Виховна: слово прищеплює моральні приписи, виховує національно-свідомого громадянина, естетичне світовідчуття.

Магічно-містична: йдеться про існування особливої таємничої, магічної, гіпнотичної сили слова. Ця сила слова своєю дією може впливати на душевний і фізичний стан, поведінку людини. її використовували в давнину в замовляннях, або заговорах, які мали практичну функцію, але за словесною формою вони були справжніми мистецько-поетичними творами.

Філософсько-світоглядна: мова прив'язує етнос до його природного оточення, ландшафту, предметного обжитого космосу, з рослинністю та звіриною включно, який становить неорганічне тіло народу.

Державотворча: мова є виявом саморозвитку держави, головним чинником, який консолідує сучасне українське суспільство в націю. Цю функцію мова може виконувати з опорою на всі основні функції, забезпечуючи підвищення авторитету української мови, формування національно-свідомої еліти, культурного, інформаційного суверенітету.

Усі функції  мова не виконує окремо, вони взаємодіють  між собою, впливають одна на одну або ж близькі за своєю суттю. Скажімо, фатична функція випливає з етичної, естетична є складовою культурологічної, нагромаджувальна є результатом пізнавальної, а державотворча функція реальна лише за умови дії усіх. Повнота виконання функцій означає ефективність мово існування.

 

2. Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і як духовні вартості органічно пов'язані між собою. Слово культура (від лат. догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова – це прояв культури.

Культура  мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

Культура  мовлення фахівця – передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення фахівця:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного

мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість

мовлення);

• естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);
• поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах професійної діяльності).

Шляхи підвищення особистої культури мовлення фахівця передбачають тільки наполегливу і самовіддану працю. їх можна визначити як тверді принципи і як звичайні практичні поради:

• свідомо і відповідально ставитися до слова;
• стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати слововживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником. Навчитися чути себе, таким чином виробляти чуття правильного мовлення;
• оволодівати жанрами функціональних стилів. Потрібно однаково добре вміти написати вітальну листівку, заяву, доручення, лист для електронної пошти, підготувати науковий реферат чи публічний виступ та ін.;
• удосконалювати фахове мовлення. Для цього читати фахову літературу (наукові статті, фахові газети і журнали), постійно користуватися спеціальними енциклопедичними і термінологічними словниками, набувати практики публічних виступів із фахової тематики (використовувати нагоду виступити з рефератом чи з доповіддю на студентській науковій конференції);
• не піддаватися впливам "модних" тенденцій, аби прикрасити мовлення екзотичним чужомовним словом, "демократизувати" жаргонізмом; уникати мовної агресії.