Культурологія знань, їх специфіка

   Діахронний метод потребує викладу явищ, фактів, подій світової і вітчизняної культури в хронологічній послідовності;

   Синхронний передбачає всебічне порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної ретро- або перспективи; Порівняльний метод застосовується в культурологічних дослідженнях двох або декількох національних культур. Він також передбачає виявлення загальних та особливих закономірностей, тенденцій розвитку, сфери взаємовпливів, а відтак встановлює рівень своєрідності або спорідненості культур;

   Сутність типологічного методу полягає в аналізі культурних явищ від абстрактного до конкретного і виявленні на цій підставі типологічної близькості історико-культурних процесів;

   Серед специфічних методів найпоширенішим є археологічний, який на підставі аналізу матеріальних предметів, добутих під час розкопок, дає вченому можливість зробити висновки про загальний стан культури;

   Семіотичний метод, що ґрунтується на вченні про знаки, дає змогу вивчити знакову систему (структуру або текст) будь-якого артефакту;

   Психологічний метод орієнтує дослідника на вивчення суб'єктивних механізмів діяльності культури, індивідуальних якостей, несвідомих психічних процесів. Цей метод дуже важливий для дослідження особливостей національних культур;

   Біографічний метод переважно застосовується у літературознавстві як тлумачення літератури через відображення біографії й особистості письменника. Вперше цей метод застосував французький критик Ш. О. Сент-Бев. У науковому літературознавстві - це один з важливих принципів дослідження. Його особливості полягають у роботі з текстами. Але і його абсолютизація може призвести до нівелювання ролі духовно-історичної атмосфери, стилю епохи, впливу традиції;

   Особливе місце належить цивілізаційному підходу. Його сутність полягає в осмисленні історії розвитку людства через інтегровані галузі спеціалізованих гуманітарних і природничих знань у контексті культурної епохи. У ньому знайшли сконцентрований вигляд усі названі підходи до вивчення культурно-історичних явищ.

              Предметом культурології як навчальної дисципліни є історичний та соціальний досвід людини, закріплений в традиціях, нормах, звичаях, законах тощо. Вивчення його змісту, структури, динаміки, технологій функціонування та механізмів збереження, трансляції, освоєння та зміни традицій, цінностей і норм формують науковий світогляд, що сприяє розумінню множинності шляхів соціокультурного розвитку, толерантному сприйняттю інших культур та глибшому усвідомленню вітчизняних культурних досягнень.

              Важливість культурології як навчальної дисципліни полягає також у тому, що поряд з науковими проблемами, які становлять основу її предмету, акцентується увага на загальнокультурному розвитку особистості, потребі в самоосвіті, на формуванні уявлень про особливості професійної діяльності та її соціальних і екологічних наслідках. Але найголовніше - це донесення до студентства сутності культуротвірного змісту обраного фаху, що реалізується через формування моральних, соціальних, естетичних орієнтирів, необхідних для досягнення особистого успіху та діяльності в інтересах суспільства.               Культурологія, займаючи важливе місце у блоку соціогуманітарних дисциплін, дає знання про навколишній світ та механізми його функціонування через систему ціннісних орієнтацій, сприяє самоідентифікації особистості та визначенню нею свого місця в суспільстві. Вивчення власної культури та інших культурних феноменів сприяє усвідомленню цінності людського буття та плюралізму культурних вимірів, з порівняльного аналізу яких формується стійка орієнтація на міжкультурне спілкування.

3. Культурологія знань, їх специфіка

              Культурологія є наукою (точніше, групою наук з різним рівнем спеціалізованості по предмету), що вивчає культуру у всіх змістах і аспектах її розуміння. Однак, відсутність єдиного загальноприйнятого визначення феномена культури веде до найширшого розкиду думок із приводу об'єкта і предмета культурології.

              Таким чином, культурологія (цикл культурологічних наук) може бути визначена як один з інтегративних напрямків у соціально-гуманітарному науковому знанні, що знаходиться в одному ряді з історичними, соціологічними і психологічними науками.

              Подібне визначення будується на наступних підставах. Серед наук про види і форми людської діяльності можуть бути виділені науки, зосереджені на вивченні визначених спеціалізованих галузей, виділюваних по предметі цієї діяльності. Це науки про технології соціальної організації і регуляції людської діяльності і взаємодії (політична, юридична, економічна, військові, етика й ін.), науки про технології пізнання, соціальної комунікації і трансляції соціального досвіду (наукознавчі, педагогічні, філологічні, мистецтвознавчі, естетика й ін.) і науки про технології виробництва матеріальних продуктів (технічні, сільськогосподарські й ін.).

              В групі наук, що досліджують людську діяльність у її аспектних вимірах, виділяють кілька планів такого пізнання:

— структуруючі досліджуваний аспект діяльності по предметно- функціональному принципі і по соціально-функціональних групах її виконавців; наприклад, історія галузей діяльності (економіки, права, мистецтва, релігії й ін.) і соціальних груп її виконавців (станів, класів, професій і т.п.);

— структуруючі досліджуваний аспект діяльності по просторово- історичному принципі, а її виконавців — по інституціональній приналежності (державної, етнічної, конфесіональної), наприклад, історія країн, народів, релігій і історичних епох чи соціальна специфіка різних держав, етносів, конфесій і історичних епох чи психологічна специфіка націй, етносів, конфесіональних груп і історичних епох і т.п.;

— структуруючі досліджуваний аспект діяльності по його внутрішній функціональній логіці; наприклад, внутрішня логіка побудови історичного знання і система історичних субдисциплін, методологія історії, теорії історичної еволюції, прогресу, цивілізацій і ін. чи внутрішня логіка і субдисциплини соціологічного знання, методологія соціології, теорії соціальних процесів, інститутів та інше;

— структуруючі досліджувані аспекти діяльності за технологіями і сферами його практичного застосування (прикладна область); наприклад, технології соціального проектування, планування і регулювання, технології соціальної взаємодії та інше чи те ж саме в області психології і т.п.

              Ту ж саму структуру має і культурологічне знання як наука, що вивчає такого ж роду аспектний зріз людської життєдіяльності. Ці структурні плани культурології можуть бути охарактеризовані в такий спосіб:

             культурологічний рівень вивчення спеціалізованих галузей діяльності (предметно-функціональний принцип структурування), на якому здійснюються дослідження екстраутилітарних, ціннісно-нормативних параметрів цієї діяльності, що нормують і регулюють її за критеріями соціальної прийнятності тих чи інших способів її здійснення;

             “емпірична" культурологія (просторово-історичний принцип структурування), вивчає минулі (соціально дезактуалізовані) і дійсні (зберігаючі соціальну актуальність) процеси породження, функціонування, мінливості й елімінації культурних явищ у їхньому конкретно-історичному (що спостерігається) прояві;

             "фундаментальна" культурологія (принцип структурування по внутрішній функціональній логіці) досліджує основні закономірності виникнення, існування і мінливості культурних явищ, структурує і узагальнює цей матеріал головним чином по внутрікультурних процесуальних функціях і значеннях (повсякденна і спеціалізована культури, культурні інститути, культурна семантика, соціологія і психологія культури, її онтологія і гносеологія, культурні процеси, форми, артефакти й ін.). Нею розробляються методологія і методи вивчення культури, принципи моделювання культурних процесів і т.п.;

             прикладна культурологія розробляє методи, підстави і технології прогнозування, проектування і регулювання соціокультурних процесів. У поле її зору — основні напрямки культурної політики, мети і методи діяльності мережі культурних інститутів, задачі і технології соціокультурної взаємодії, культурно-просвітницької і дозвілевої роботи з населенням, охорони і використання культурної спадщини і т.п.

Висновки

              Термін "культурологія" запропонував у 1909 р. німецький філософ і фізик В. Освальд. Вчений не лише показав різницю між культурологією і соціологією, а й використав термін "культурологія" для опису специфічних явищ, якими є культура як феномен суто людської діяльності. В. Освальд фактично визначив місце культурології в системі інших наук.

              У 1939 р. американський філософ Леслі Уайт (1900-1975) незалежно від В. Освальда повернувся до тлумачення терміну "культурологія", вводячи його в контекст антропологічних досліджень про культуру. Його праця "Наука про культуру" (1949р.) сприяла виділенню культурології в окремий напрям досліджень, поставила питання про необхідність визначити предмет культурології як науки та започаткувала цілісний підхід до вивчення культурних явищ.

              Однак у західноєвропейській науковій традиції культурологія в розумінні цілісного сприйняття культури не утвердилась. Переважно феномен культури розглядався із соціально-етнографічних позицій. Тому провідними науками про культуру в Європі й Америці стали соціальна та культурна антропологія, соціологія, структурна антропологія, історична культурологія, семіотика та посткультурна лінгвістика (постмодернізм). Зокрема, значного поширення в західній культурології набула культурна антропологія. Її називають ще етнічною чи етнологічною культурологією. Вона вивчає традиції, звичаї, обряди, ритуали, міфи і вірування, а також весь уклад життя традиційних, докапіталістичних суспільств і так званих "архаїчних" народів. Останніми роками значне поширення одержали структурно-семіотичні концепції культури, що спираються на новітні лінгвістичні методи дослідження.

Список використаних джерел

1.             Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2.             Бокань В. Культурологія : Навч. посіб. для студ. вуз./ Во-лодимир Бокань,; Межрегион. акад. управл. персоналом. -К.: МАУП, 2000. -134 с.

3.             Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. -К.: Кондор, 2004. -763 с.

4.             Кормич Л. Культурологія : (Історія і теорія світової культури ХХ століття): Навчальний посібник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України, Одес. нац. юридична академія . -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2003. -303 с.

5.             Культурологія: Навчальний посібник/ І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т хар-чових технологій. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -367 с.

6.             Культурология: История мировой культуры/ Под ред. А.Н.Марковой. -2-е изд., переработ. и доп.. -М.: Культура и спорт: ЮНИТИ, 2000. -575 с.

7.             Подольська Є. Культурологія : Навчальний посібник/ Єлизавета Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова,; М-во освіти і науки України, Нац. фармацевтичний ун-т. -Вид. 2-е, перероб. та доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -390 с.

8.             Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія: Навчальний посібник.- Київ: Центр навчальної літератури, 2003, с.6-27.

9.             Поліщук Є. Історія культури : Короткий довідник/ Євген Поліщук,. -К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. -181 с.

10.        Шевнюк О. Культурологія : Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. -К.: Знання-Прес, 2004. -353 с.

4