Культурне життя Чернігова кінця ХІХ – поч. ХХ ст

І.М. Коцюбинський не тільки декларував, а й сам багато робив, щоб втілити свої наміри в життя. І про це свідчать його твори, написані у цей час (“На камені”, “Цвіт яблуні”, “Інтермеццо” та ін.), де він розкривається як видатний письменник-новеліст, художник-психолог.

Вбираючи все те краще, що було характерне для української і західноєвропейської літератури, М. Коцюбинський підіймався по тернистій дорозі української словесності все вище і вище і відчував своєю творчістю, що є самобуття і далеко не всім відома українська література. Тож не випадково, що саме твори М. Коцюбинського починають перекладати крім російської й на європейські мови. Таким чином, чернігівський письменник входить в життя німців і французів, шведів і чехів, естонців і латишів, поляків і росіян.

Своїми теоретичними та творчими роздумами М. Коцюбинський ділився з молодими чернігівськими літераторами на “суботах”, які проходили в його садибі. Вплив М. Коцюбинського на ранню творчість П. Тичини, О. Соколовського, А. Казки та інших був особливо відчутний, про що неодноразово заявляли і самі письменники.

Підсумовуючи вище сказане, можна з усією вневненістю говорити про те, що розвиток культури в Чернігові в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. мав різнобічний характер, охоплював велику кількість талановитих людей, відзначався активністю і плідністю. А все це впливало і на суспільне життя в місті, на ту загальну атмосферу, яка складалася під впливом бурхливих подій, що відбувалися в країні. Розвиток культури Чернігова кінця Х1Х – поч. ХХ ст. – це яскрава сторінка в історії культури всієї України.

Перша друкована книга в Чернігові

Чернігів здавна відігравав помітну роль в розвитку української культури. Ще з часів Київської Русі в місті велось літописання, створювались рукописні книги. Книгодрукування ж у Чернігові почалось у XVII ст. Це сталося більш ніж 355 років тому. 7 вересня 1646 р. в Чернігові побачила світ перша друкована книга під назвою “Перло мноценное”. Її написав і видав Кирило Транквіліон-Ставровецький – український письменник, церковний діяч, друкар і видавець. Він створив одну із пересувних друкарень, яка стала цікавим явищем в тодішньому культурному житті України.

Видавнича діяльність К. Транквіліона-Ставровецького, його творча спадщина розглядається в фундаментальних працях з історії української культури, мистецтва і друкарства. Уривки з його творів увійшли до багатьох збірок і хрестоматій. До вивчення життя і творчості К. Транквіліона-Ставровецького зверталось багато дослідників. Серед них виділяється своїми працями С.І. Маслов.

Дослідники вважають, що Кирило Транквіліон-Ставровецький (на прізвисько “Безбородий”) народився в кінці 60-х – на початку 70-х років XVI ст. в Ставрові неподалік від Дубно (нині Ровенська область). Освіту здобув в Острозькій слов’яно-греко-латинській академії. В 1580-х роках викладав слов’янську і грецьку мови у православній братській школі у Львові. Потім працював викладачем у Вільнюсі. На початку XVII ст. став провідним діячем Львівського православного братства, набув відомості як проповідник. На той час він підготував до видання “Псалтир”, який був надрукований у друкарні Львівського братства 1615 р.

Невдовзі К. Транквіліон-Ставровецький написав книгу “Зеркало богословия”, яку видав уже в своїй пересувній друкарні в Почаєві 12 березня 1618 р. Того ж таки року він перебрався разом з друкарнею до іншого містечка на Волині – Рахманова (нині село Шумського району Тернопільської області). Тут Кирило видає 9 листопада 1619 р. збірку своїх проповідей під назвою “Євангеліє учительное”. Автор виступив проти вчень протестантів, відмовившись від критики католиків.

Як і попередню книгу Кирила православна ієрархія зустріла з пересторогою, навіть вороже. Собор Київський на чолі з митрополитом Іовом Борецьким в 1620-х роках засудив “Євангеліє учительное”, а в 1627 р. це зробили і в Москві. Але не зважаючи на це, книга викликала інтерес у читачів і в 1696 р. вона була перевидана в Уневі, а наступного року в Могильові.

З 1621 р. по 1625 р. К. Транквіліон-Ставровецький служив проповідником у Замості (нині місто в Польщі). В 1626 р. він приймає унію – стає греко-католиком. 25 березня 1626 р. призначається архімандритом чернігівського Єлецького монастиря. Варто нагадати, що згідно Деулінської угоди 1618 р. Чернігів увійшов до складу Польщі. Тому православне духовенство переселилось до Росії.

В чернігівський період життя і діяльності К. Транквіліона-Ставровецького (1626-1646 роки) його пересувна друкарня майже не діяла. Лише 7 вересня 1646 р. побачила світ остання книга автора – “Перло многоценное”. За твердженням автора вона вийшла з друку “єго власним коштом” з “новой друкарни в маєтностях монастиря Черниговского Єлецького”. Дослідник історії українського друкарства Іван Огієнко вважав, що ця “нова друкарня” знаходилась, мабуть, в одному із монастирських сіл – Горбовому чи Авдіївці. Невдовзі після виходу книги “Перло многоценное” К. Транквіліона-Ставровецького не стало. Подальша доля його друкарні невідома. Видавнича діяльність на Лівобережній Україні відновилась лише 1674 р. у Новгороді-Сіверському.

Чернігівський першодрук є оригінальною пам’яткою української культури XVII cт. Ця пам’ятка дає уявлення про українське мистецтво книги того часу. “Перло многоценное” – невелика книга в четверту частину аркуша, надрукована на папері в два кольори – чорним і червоним. Сторінки мають лінійні рамки. Видавець використав чотири різні шрифти. Графічне оформлення книги відзначається різноманітністю. На титульному аркуші вміщено заголовок у рамці. Вона складається із двох колон з капітелями, які підтримують не високе склепінчасте перекриття. В нижній частині в центрі зображено серце із забитими в нього трьома цвяхами. На звороті титульного аркуша вміщено зображення герба князів Корецьких і вірші до нього. Сторінки книги оздоблюють ініціали, заставки і кінцівки, віддруковані з дощок, що належали автору. Використана також одна дошка гравера Іллі, відбитки з якої зустрічаються і в київському виданні “Требника” Петра Могили.

“Перло многоценное” – це своєрідна збірка статей релігійно-моралізаторського змісту у віршах та прозі. У “Предмові до чительника” автор так пояснює назву книги: “Книга названная “Перло многоценное” для двох поважних причин. Первое, для високого богословського разума. Повторе, для сладкоглаголивого риторского языка и поетицкого художества”. Далі він пише, що “перла родятся в глубине морской от блискавици и с трудностью на свет выносятся”, а статті цієї книги “суть яко перлы многоценные… вынесены в мир сей дольний видимый високопарным и многозрительным умом моим на вечную радость и ненасытимую сладость душам христолюбивым”. Автор відзначає, що його книга може бути посібником для вчителів і учнів шкіл, а також для проповідників. Основний текст доповнюють додаткові статті.

Вірші К. Транквіліона-Ставровецького мають моралізаторсько-дидактичний характер і близькі до традиційних псалмів і інших духовних пісень. І лише в окремих віршах Кирило відгукується на тогочасні події. Найбільш відомий твір “Лекарство роскошникам того света”, в якому викладені роздуми про марність життя, про могутність смерті, яка не жалує ані бідних, ані багатих. Своєю побудовою і римами вірш нагадує народні думи. Книга “Перло многоценное” побачила світ в греко-католицький період життя автора і тому його прокатолицькі симпатії виявились доволі повно. Книга стала відомою. В 1699 р. арендар братської друкарні в Могильові Максим Вощанка випустив нове видання “Перла многоценного” із значними змінами. Великої популярності зажила ця книжка у російських старовірів. З неї переписували і ходили в рукописах прозові статті, в яких мовилось про кінець світу, про прихід із західних країн антихриста. Відношення нащадків до поетичної творчості Кирила було більш стриманим. Лише найбільше відоме “Лекарство роскошникам” зустрічається в рукописних копіях.

Примірники “Перла многоценного” зберігаються в найкрупніших бібліотеках і музейних зібраннях Москви, Санкт-Петербурга, Львова, Саратова, в Національній бібліотеці у Варшаві. Один з них знаходиться в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В.В. Тарновського. Літературна творчість і видавнича діяльність Кирила Транквіліона-Ставровецького займає своє певне місце в історії української культури. І не випадково його особистість, діяльність і твори завжди привертали увагу багатьох дослідників.

Родина Коцюбинських і громадська бібліотека

Чернігівська громадська бібліотека була однією з перших в Україні. Вона згуртувала навколо себе відомих громадських діячів: родину Русових, І. Шрага, О. Тищинського, І. Рашевського та ін. Дуже тісно була пов’язана з роботою бібліотеки і В.У. Дейша, а згодом і М. Коцюбинський.

В.У. Дейша була досить освіченою, розумною жінкою. Вона закінчила чернігівську гімназію, навчалася в Петербурзі на вищих Бєстужевських курсах. Свого часу зблизилась із активною молоддю, брала участь у нелегальних гуртках, які займались вивченням і розповсюдженням забороненої літератури, спрямованої проти царсько-імперського режиму.

У Чернігові Віра Устимівна ввійшла до української організації “Громада”, брала активну участь в культурно-просвітній роботі і в роботі громадської бібліотеки.

У 1892 р. керівництво громадською бібліотекою було доручено Вірі Устимівні і вона з молодечим запалом взялася до цієї роботи.

Взявши за основу “Каталог систематичного читання” Одеського видання 1883 р., Дейша приступила до складання аналогічного каталогу для Чернігівської бібліотеки.

Як людина високоосвічена, яка була добре обізнана з кращими зразками світової літератури, глибоко продумавши і вивчивши це питання, Віра Устимівна вносить свої корективи при складанні каталогу, збагачуючи його шедеврами світової літератури. У меморіальній бібліотеці музею М. Коцюбинського зберігається цей каталог, в якому рукою Віри Устимівни зроблені додатки і помітки на полях.

До розділу “Літературна критика, історія літератури і мистецтва” вона додає праці З. Боровиковського, Пиріна, Костомарова, Станюковича, Стоюніна, Скабичевського, Анненкова, Міллера, Михайловського, Прудона тощо.

В розділі “Іноземна література” пропонує критичні статті кращих літературознавців про видатних зарубіжних письменників та їх творчість, а також критичні та літературознавчі праці зарубіжних авторів. Поруч з працями Веселовського, Чернишевського, Скабичевського, Писарєва, про творчість Лессінга, Гейне, Берне, Рабле, Вольтера, Гюго вона додатково включає критичні праці зарубіжних авторів у перекладі на російську мову.

У каталозі Віра Устимівна віддала данину і літературі педагогічній, включивши до розділу “Педагогіка” праці Ушинського, Пирогова, Спенсера, Каменського, Лесгафта.

З українських авторів вводить Шевченка, Глібова, Драгоманова, Марка Вовчка, Котляревського, Кропивницького, Максимовича, Кониського, Куліша, Яворницького, Житецького, Потебні.

Додатково запропонувала включити етнографічні збірники Комарова, Рудченка, Драгоманова, Чубинського, Головацького та альманахи “Молодик”, “Степ”, “Хата”, “Луна”, “Рада”, “Складка”, “Нива”, “Ластівка”, “Основа”. Цікаво мала бути представлена на її думку зарубіжна класика. В каталог вона включає твори Данте, Бокаччо, Сервантеса, Шекспіра, Мольєра, Лессінга, Шіллера, Вольтера, Руссо, Бальзака, Беранже, Флобера, Золя, Пруса, Ожежко.

Каталог був настільки детально, зі знанням справи складений, що ним згодом користувався і Михайло Михайлович Коцюбинський при складанні каталогу для розсилки сільським кореспондентам.

Навколо бібліотеки гуртувалася молодь, проводилися збори, лекції, читання.

Поліція невпинно стежила за діяльністю громадської бібліотеки. Активна праця Віри Устимівни насторожила жандармерію. У 1893 р. її беруть під домашній арешт, а після смерті матері негайно ув’язнюють, спершу в Чернігові, а потім у Варшаві.

Їй інкримінують зв’язки з підпільником Ф. Свідерським, через якого вона отримувала заборонену літературу. Звільнившись з в’язниці в травні 1894 р. після 7 місячного ув’язнення, Віра Устимівна деякий час жила у свого брата в Москві, а потім повернулась у Чернігів і знову приступила до роботи в громадській бібліотеці.

А ставши дружиною Михайла Михайловича Коцюбинського, Віра Устимівна стає його активною помічницею, другом і порадником і в літературній роботі, і в громадському житті.

З 1897 р. членом правління громадської бібліотеки стає і М.М. Коцюбинський. Маючи за плечима досвід педагогічної, журналістської роботи письменник з особливою активністю включився в роботу. За дорученням правління бібліотеки Г.О. Коваленко в 1897 р. друкує статтю під назвою “В справі видання популярно-наукових книжок”, яка закликала усі інші губернії України стати на захист народної освіти. Він пише: “18-27 вересня цього року відбувся в Чернігові з’їзд лікарів і земських діячів Чернігівської губернії. Між іншим було порушено питання про народну освіту. Боротись з хворобістю людей можна тоді, як народ буде культурніший і освіченіший.

Через це з’їзд постановив просити земський уряд, щоб заведені були скрізь школи звичайні, а також недільні і вечірні, щоб учителі і лікарі читали селянам лекції популярно-наукові, щоб скасовано було заборони і перешкоди в справі лекцій та сільських бібліотек;

просити уряд вищий, щоб скасували заборони лекцій і бібліотек українською мовою, бо іншої наші люди не розуміють; позаяк ще досі мало видано книжок мовою українською з поля гігієни та медицини, – просити земський уряд, щоб видав премії за написання тих книжок і щоб видав їх земським коштом.

Будемо сподіватись також, що про цю пекучу потребу не мовчатимуть лікарські та учительські з’їзди інших губерній нашого краю”.

Ще в 1898 р. члени правління громадської бібліотеки подали на розгляд губернського земства умотивовані пропозиції відносно української мови:

1.       Щоб допущено було українську мову в школах Чернігівщини.

2.       Щоб дозволено було видавати народною місцевою мовою шкільні підручники і книги.