Культура Стародавнього Риму

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний  університет

Вінницький торговельно-економічний  інститут

Кафедра філософії та економічної  теорії

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Історія української  культури»

на тему :

«Культура Стародавнього Риму»

 

 

 

 

 

 

 

                                                                               Виконала студентка 1 курсу

                                                                               групи ТКЛ – 11 (д)

                                                                               Тищенко Тетяна

 

 

 

 

 

 

Вінниця – 2010

Зміст

Вступ . ………………………………………………………………………….. 3

1. Римська релігія……………………………………………………………4
2. Система виховання і освіти………………………………………………8
3. Наука………………………………………………………………………10
4. Літературна традиція……………………………………………………..12
5. Мистецтво…………………………………………………………………15

Висновки…………………………………………………………………………18

Список використаних джерел…………………………………………………..19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

У перші століття існування  Рим не відзначався благоустроєм і красою, а був схожий на решту другорядних міст Стародавнього світу з непоказними одноповерховими будинками, брудними й захаращеними вулицями.

Із завоюванням еллінських держав Рим потрапив під вплив  передової елліністичної культури. У містах будували модні на той час базиліки, вулиці, на зразок грецьких, вимощували бруківкою.

Квартали бідноти забудовували багатоповерховими спорудами. Кімнати  в таких будинках були без елементарних зручностей, вони здавалися в оренду римським бідарям, умови життя яких у Римі були жалюгідними. Однак іншого притулку міський плебс не мав, тож біднота з усієї Італії скупчувалася в столиці. Удень і вночі на вулицях Рима стояв гамір, стукотіли бруківкою колеса возів і підкови коней.

Вулиці стародавнього  Рима були криві і вузькі. Місто, що виникло із з’єднання кількох селищ, не могло мати єдиного плану. Центром його, і географічним, і політичним, був Форум – спочатку торговий майдан, що містився в низині, між Палатінським і Есквілінським горбами. За часів роздільного існування селищ Палатіні і Есквіліні Форум був дуже заболочений і служив кладовищем для палатінських жителів. Саме тут виявлені розкопками найдавніші поховання на території Рима. Пізніше, вже в епоху Септімонтія, були вжиті заходи по осушуванню Форуму. Основні новини політичного й приватного життя можна було почути тільки на Форумі, де відбувалися народні збори, влаштовувалися торги й здійснювали суд.

Стародавні римляни  пишалися своїм містом, могутнім Римом, який вони називали «матір’ю міст»  і «вічним містом». І , дійсно, зовнішній вигляд Рима в епоху імперії був надзвичайно пишний і чудовий. Місто справляло незабутнє враження на тих, хто потрапляв до нього вперше. Але, звичайно, це обличчя Рим дістав на протязі довгих віків існування.

 

1. Римська релігія.

На вірування стародавніх римлян значно вплинула грецька релігія. Греки були язичниками. Римські боги спершу не були пов’язані з окремими силами природи. Але римляни піддалися чарівному впливові еллінської культури, і римські боги стали багато в чому подібними до грецьких.

Так, Юпітер був схожим на Зевса, Марс – на Ареса, Венера –  на Афродіту, Юнона – на Геру, Мінерва  – на Афіну. Римські боги так само, як і грецькі, поділялись на головних та другорядних. Юпітер став богом неба й блискавок, Мінерва – богинею  мудрості, Венера – богинею кохання й родючості, Вулкан – богом ковальства та вогню, Аполлон – богом світла, Юнона була покровителькою жінок і шлюбу, Меркурій, подібно до грецького Гермеса, був вісником олімпійських богів, покровителем мандрівників, торгівлі. Нептун, як і Посейдон, отримав у царство море, а Діана, як грецька Артеміда, стала богинею полювання. На честь богів римляни влаштовували свята, що відігравали велику роль у суспільному житті.

Завойовницькі походи, які  постійно здійснювали римляни, знайомили  їх із богами підкорених народів. Нових богів приєднували до традиційно римських. Численні раби, потрапляючи до нових римських господарів, зберігали пошану до своїх богів.

Визнання нових, заморських богів підривало основи традиційної  римської релігії. Бурхливі події громадянських війн, численні проскрипції привели до зміни традиційних вірувань. Поширилося уявлення про потойбічний світ, про блаженство в загробному житті. Люди втрачали впевненість у земному житті й шукали порятунку від страху, невлаштованості, страждань, постійного очікування смерті.

Виникнення  християнства.

Могутня Римська імперія  немовби в міцних лещатах тримала  в покорі завойовані народи. Будь-які  спроби звільнитися з-під римського  володарювання зазнавали невдачі. Численні народи стогнали під ярмом  не лише римських завойовників, а й власних гнобителів.

Поступово втрачаючи  віру у визволення власними зусиллями, пригноблені народи дедалі більше сподівались  на порятунок від надприродної сили, тобто від Бога. Знедолені чекали встановлення царства справедливості, але минав час, а жодних змін не відбувалося. Усі релігії, які існували на той час, не давали людям ніякої надії. Однак у І ст. до н.е. утворилася нова релігія, що сповідувала віру в одного Бога – справедливого і милосердного, єдиного для всіх людей, який мав прийти на землю. Вона дістала назву християнство й проповідувала по всьому світові ідеї добра, милосердя та любові до всіх людей.

У І ст. до н. е. народи східних провінцій Риму склали перекази про те, що Бог уже приходив на землю, але його люди не впізнали. Він з’явився у вигляді дитини, що народилася в сім’ї пересічних людей – теслі Йосифа та його дружини Марії. Змалку ця дитина на ім’я Ісус відрізнялася від решти дітей глибиною розуму, незвичними вчинками. Досягнувши тридцяти років, Ісус подався мандрувати, збираючи навколо себе апостолів (своїх учнів і прибічників).

Зустрівши на березі річки  Йордану святого проповідника Іоанна, Ісус прийняв від нього хрещення й почав проповідувати серед  простого іудейського люду ідеї справедливості і милосердя. Ці ідеї були незвичними для того часу, не всі були спроможні їх правильно зрозуміти. Нові моральні засади бентежили, зачаровували та приваблювали численних рабів і бідняків. З волі іудейських священників, які бачили в Ісусові свого суперника, його віддали на суд римській владі як людину, що підбурювала населення до повстання проти Риму. За наказом прокуратора Іудеї Понтія Пілата Ісуса було страчено – його розіп’яли на хресті. Але учні і послідовники Ісуса не зреклися свого вчителя. Вони розповідали всім, що на третій день після страти Ісус з’явився перед ними живий і обіцяв, що повернеться на землю ще раз, аби встановити царство справедливості. Минали роки, повернення Ісуса чекали всі, хто вірив у його вчення.

Оповіді про життя  і смерть Ісуса були записані в різних варіантах. Так з’явилися Євангелія, написані його учнями. Крім цього, у країнах Східного Середземномор’я та в самому Римі виникли записи численних висловів і заповітів Ісуса до людей. Усі, хто вірив у вчення Ісуса вважали, що він є Христос. Тому віра в Христа дала назву всій релігії – християнство.

Священною книгою християн була і є Біблія, яка проповідує основний зміст християнської релігії.

Перші християнські громади.

Ідеї християнства приваблювали тисячі людей. У багатьох містах Римської імперії прибічники Христа стали створювати численні громади християн – об’єднання вірних. Цей процес значно прискорювався тим, що християнська релігія не визнавала відмінностей між людьми різних національностей, походження, майнового стану. Згодом нова релігія потрапила до самого Рима, де також з’явилися християнські громади.

Імператорська влада  в Римі і провінціях активно боролася з християнами: прибічників релігії  кидали до в’язниці, страчували, віддавали  на розтерзання диким звірам задля  розваги глядачів у цирках. Але все одно християнство поширювалося й на початку IV ст. до н.е. цілком заволоділо свідомістю людей.

Змінилось і ставлення  Римської влади до християнства. Імператор  Константин у 313 році оголосив його державною  релігією імперії. У 325 році у місті  Нікеї (Мала Азія) зібрався Перший Вселенський Собор. Цей Собор дібрав серед численних священних текстів ті, що відповідали вимогам нової релігії й оголосив їх канонічними (єдино вірними).

До священних текстів  віднесли чотири Євангелія (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна), Послання апостолів, описи їхніх діянь і Апокаліпсис. Так було узаконено Новий Завіт.

Нова релігія виникла  і формувалась в середовищі, де панував іудаїзм, тому в християнстві збереглося багато елементів іудейської релігії. Але вони не суперечили одне одному. З того часу Старий Завіт (викладення основ іудейської релігії) і Новий Завіт (основи християнського вчення) поєднали у священну книгу – Біблію. Християнські громади об’єдналися в релігійну організацію – християнську церкву, на чолі якої стояв архієпископ Рима (глава християнської общини) – папа.

Ставлення римських імператорів до християн.

Римські імператори, які  правили до ІV ст. н.е., відчайдушно боролися з християнською релігією. Вони вбачали в ній небезпечного ворога, оскільки знали, що її сповідують переважно раби та пригнічені верстви населення, які мріють про звільнення від гнобителів. Найбільших переслідувань християнство зазнало за правління Діоклетіана. Та це не зупинило поширення нової релігії. Стало зрозуміло – краще мати християн за своїх союзників, аніж ворогами. Поступово почалося зближення керівників церкви з імператорською владою. Наступник Діоклетіана Константин почав підтримувати церкву, а та у свою чергу закликала християн до покори своїм панам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Система виховання і освіти.

Особливу роль у римлян відігравало сімейне виховання. Діти виховувалися в дусі поваги до вірувань і звичаїв предків, беззаперечного підкорення батьківській владі. З часів заснування міста протягом усього «царського періоду» батько родини мав право розпоряджатися життям і смертю своїх родичів, щоправда, це право рідко використовували. При народженні дитини її клали в пелюшках перед ногами батька. Якщо той брав немовля до рук, то давав усім зрозуміти, що визнає дитину своєю. Якщо батько зрікався дитини, її підкидали на сходи храму або на узбіччя дороги.

Протягом життя діти підкорялися  батькові в усьому. Дівчина, виходячи заміж, переходила в рід чоловіка й потрапляла під владу батька своєї нової родини.

До 7 років дітей виховували вдома, тримали їх на жіночій половині, потім віддавали до школи. Там їх навчали історії, геометрії, літератури та музики. З 14 років, після завершення початкової освіти, хлопчики приступали до вивчення філософії та красномовства. Після 18 років для більшості молодих людей освіта закінчувалася. Діти багатіїв зазвичай продовжували навчання в Елладі й Александрії в тамтешніх філософів.

Кожен юнак мав пройти обов’язкову  дворічну службу у військових таборах  чи походах. Лише після цього він  ставав повноправним римським громадянином. Жінки в римських родинах мали більшу свободу, ніж у грецьких. Матір у родині величали «матроною». Зазвичай дружини не обідали разом з чоловіками в триклінії(їдальні), але мали право там з’являтися,  а також вільно виходити на вулицю. До ІІ ст. до н.е. побутувала така форма шлюбу, за якою дружина перебувала під цілковитою владою чоловіка. Пізніше вона стала вільнішою, набула право на розлучення, але чоловік не був зобов’язаний урахувати її інтереси у заповіті.

 Справжній громадянин у римлян — це слухняний син і дисциплінований воїн. Прадавнє законодавство передбачало суворе покарання за порушення батьківської волі, в цьому ж напрямі діяла державна релігія з її обожнюванням громадянської і військової доброчесності. У V ст. до н. е. з'явилися елементарні (у перекладі з латині — основні) школи, де навчалися головним чином діти вільних громадян. Предмети — латинська і грецька мови, письмо, читання і лічба. Пізніше серед знатних і заможних сімей набула поширення домашня освіта. У II ст. до н. е. виникли граматичні і риторські школи, які також були доступні тільки для дітей багатих римлян. Риторські школи були своєрідними вищими навчальними закладами (ораторське мистецтво, право, філософія, поезія). Поступово юристи-вчителі утворили досить стійкі групи, які отримали назву «кафедри». За таким же принципом оформляються кафедри риторики і філософії, медицини й архітектури. Декілька вищих шкіл виникає у II ст. н. е. (Рим, Афіни). Студенти, які приїжджали здобувати освіту з різних частин Римської держави, об'єднувалися в земляцтва — «хори».

У період республіки навчання було приватним, і держава в нього не втручалася. Однак у часи імперії держава почала контролювати систему освіти. Вчителі перетворилися на оплачуваних державних службовців. Відповідно до розмірів кожного міста встановлювалася кількість риторів і граматиків. Вчителі користувалися рядом привілеїв, а в IV ст. н. е. всі кандидатури викладачів підлягали затвердженню імператором. Така система мала і позитивні, і негативні наслідки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Наука.

Римляни зуміли освоїти і переробити накопичений наукою різних країн потенціал і, розвиваючи його, досягнути найзначніших результатів, особливо в тих галузях знань, де можливе практичне застосування наукових досягнень.

На римській філософії найсильніше позначався грецький вплив, тут не склалося жодного оригінального напряму. Популярність отримали насамперед морально-етичні вчення. Майже офіційною доктриною римської держави став стоїцизм, який бачив мету філософії в тому, щоб вказати шлях до щастя. Видатним представником цього напряму був Сенека. Він відігравав помітну політичну роль при імператорі Нероні, але закінчилася його кар'єра трагічно. Запідозривши участь Сенеки в змові, Нерон змусив філософа покінчити життя самогубством. Сенека насамперед розробляв проблеми практичної моралі: подолання страху смерті, важливість стриманості, етична рівність людей, існування долі. Філософська розробка такого кола ідей дозволяє вважати вчення Сенеки одним з джерел християнської етики.