Культура Стародавнього Єгипту

 Геродот, порівнюючи грецькі містерії Діоніса з єгипетськими народними виставами на честь богів, бачив у них таку разючу схожість, oо вважав батьківщиною грецьких свят і обрядів саме Єгипет. Уже сам цей факт свідчить про неабиякий вплив староєгипетського театрального мистецтва на античну культуру.

 Важливу роль у приватному та громадському житті  єгиптян відігравала музика. Не випадково  музиці та співу навчали в школах, а на стінах храмів та гробниць часто  зображували єгипетські музичні  інструменти — струнні, духові, ударні. Музикою та співом супроводжувалися літургія та релігійні містерії, популярними мелодіями насолоджувались учасники народних гулянь. Професії співака та музиканта були престижними в суспільстві, декотрим із них навіть дозволяли будувати собі гробницю.

 Нотами єгиптяни не користувалися, їх замінювала хейрономія, тобто певна жестикуляція, яка визначала ритм і мелодію. Здебільшого хейрономом для своїх акомпаніаторів виступав сам співак. На жаль, відтворити звуки й тональність староєгипетських мелодій не вдалося, проте фахівці вважають, oо копти, церковний спів яких не схожий ні на грецький, ні на вірменський, зберегли староєгипетські наспіви.

 Характерні  особливості староєгипетського  танцювального мистецтва вдається відтворити завдяки тодішнім зображенням  танцівників і танцівниць.

 Фізична культура і спорт у Єгипті також тісно  пов’язувалися з релігійним культом. Вони набули такої популярності в  країні, oо правила прийому гостей рекомендували розважати останніх акробатичними номерами. Проте спорту Єгипті oе не став масовим, залишаючись забавою фараона, вельмож і воїнів.

 Серед багатьох видів спорту єгипетська знать надавала перевагу боротьбі вільного стилю. Нерідко  змагання у цьому виді спорту відбувалися  між єгиптянами та іноземцями (про  це свідчать стародавні зображення), причому єгиптяни неодмінно перемагали. Скоріше всього, такі змагання організовувалися не для того, oоб виявити сильнішого й спритнішого, а щоб зайвий раз продемонструвати велич Єгипетської держави. Воїни і фараони захоплювалися також фехтуванням на палицях і стрільбою з лука. Неабияку увагу приділяли єгиптяни плаванню (ним займалися також жінки), легкоатлетичним вправам та елементам важкої атлетики. Жінки й доньки вельмож любили грати в м’яч, займалися гімнастичними вправами, а самі вельможі охоче випробовували свою силу та спритність на полюванні. Аменхотеп III, скажімо, хвалився, що власноручно вбив 102 леви та чимало диких биків (цікаво було б дізнатися, як давно стало традицією перебільшувати мисливські подвиги?). Нерідко спортивний азарт проявлявся у полюванні на птахів (за допомогою сітки чи бумеранга) і рибальстві (за допомогою вудочки та гарпуна). Командні спортивні ігри в Стародавньому Єгипті, здається, не практикувались. Об’єктивність і справедливість не стали незмінними супутниками спортивних змагань, особливо коли мірялися силою та спритністю вищий і нижчий за чином (першому надавався цілий ряд переваг). Одним словом, єгиптяни не досягли у вихованні людини того високого рівня фізичної й духовної гармонії, який був притаманний античній культурі.