Контрольная работа по "Культурологии"

1. Дайте визначення культурології.

У вітчизняній науці поняття “культурологія” використовується досить широко, проте багато фахівців не вважають її самостійною наукою, оскільки вона не має чітко визначеного свого предмету, котрий розчиняється в інших дисциплінах: філософії, історії, археології, мистецтвознавстві, антропології, соціології тощо. Проте становлення предмету культурології відбувається на наших очах, оскільки вона більш чітко формулює свою мету. Культурологія, розглядаючи соціальну реальність як культурну цілісність, охоплює надзвичайно широку сферу проявів людської культури, що існує і виявляється на різних рівнях, - від культури мислення до ритуалу, від світової культури до культури руху тощо. Саме поняття феномену культури виходить з визнання його як існуючого на різних рівнях свого буття та функціонування: онтологічному (буття), феноменологічному (вияви), гносеологічному (пізнання), аксіологічному (ціннісному). В культурі реалізуються різні способи сприйняття світу, різноманітні типи мислення.

Отже, можна стверджувати, що культурологія – це комплексна наука про культуру, що розглядає у широкому контексті буття людини як роду, котрий реалізує своє космічне призначення і здійснює свою світову роль, як життя, наділене свідомістю, що робить можливим принципово новий спосіб адаптації до світу. Насправді, культура стає новим рівнем взаємодії людини з дійсністю, роблячи їхні стосунки двосторонніми, оскільки дозволяє людині не тільки сприймати світ і реагувати на нього, але й самому формувати, контролювати ці стосунки і керувати ними. Виникнення культури означає виникнення якісно нового буття людини і нового способу функціонування його свідомості. Культурна діяльність людини стає якісно новим рівнем опредметнення його свідомості.

2. Визначте завдання культурології як науки

Основні завдання культурології:
1. аналіз культури як системи культурних феноменів;
2. виявлення ментального змісту культури;
3. дослідження типології культури;
4. розв'язання проблем соціокультурної динаміки;
5. вивчення культурних кодів та комунікацій.

3. Дайте визначення ментальності

Мента́льність (від лат. mens — пов'язаний з духом, духовністю) — спосіб мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи (наприклад етнії, професійного або соціального прошарку) до навколишнього світу.

На відміну від ідеології, ментальністю звуться не форми мислення або оціночні поняття, через які середовище впливає на особу (чи групу) і спонукає її до дії, а ставлення, відношення, що вона сприймає і спосіб поведінки, що від неї очікується.

Ментальність — це призма, через яку людина дивиться на світ і себе в ньому. Тож можемо говорити про те, що вона притаманна кожній людині, незалежно від етнічної належності, соціального стану, статі, мови тощо. Звичайно ж, ментальність залежить від цих факторів, особливо від національності та зумовлених нею мови та культури, проте вони не заперечують її існування, а, навпаки, формують ментальність.

4. У чому виявляється глобалізм новітньої культури?

Дослідники міжнародних відносин зазначають, що розвиток національної держави у наш час можливий у двох основних напрямах: шляхом поступової інтеграції до глобалізованої світової економічної системи або проведення ізоляційної зовнішньої політики. У зв'язку з цим актуальним залишається аналіз питання про взаємодію і взаємозалежність глобалізації та національної ідентичності, що є метою нашого дослідження.

Глобалізацію можна визначити як «процес (або сукупність процесів), який втілює в собі трансформацію просторової організації соціальних відносин і взаємодій, що вимірюється за допомогою таких показників, як їх інтенсивність, швидкість і вплив, та спричиняє міжконтинентальні або міжрегіональні потоки й структури активності, взаємодій і проявів влади».

В епоху глобалізації, з одного боку, на повсякденну діяльність людей усе більше впливають події, які відбуваються в інших частинах світу, а з іншого - дії певних спільнот можуть мати важливі глобальні наслідки. Все це стимулює пошук нової соціально-політичної парадигми, адекватної змінам, що відбуваються у світі. 

Можна говорити також про виникнення феномену «глобальної культури» або «макдональдизації», до якої слід додати і розповсюдження по всьому світу стандартизованої їжі, одягу, музики та інше.

Оскільки глобальна культура може утворювати нові культурні цінності або змінювати існуючі, вона може сприяти зникненню національно-культурних ідентичностей різних народів. Найсерйозніша проблема - це не просто експансія глобальної культури, а руйнація нею національних ідентичностей народів. У зв'язку з цим на локальному рівні слід очікувати зростання розуміння необхідності захисту національного розмаїття. Зазначимо, що відповіді на загрози національній ідентичності на локальному рівні поки не знайдено.

Глобалізація сприяє зростанню національної свідомості в усіх куточках планети. При цьому територіальна цілісність поступається праву націй на самовизначення і перед багатонаціональними державами можуть поставати проблеми сепаратизму.

5. Які особливості сеедньовічного ідеалу людини?

У епоху середньовіччя естетичний ідеал втратив всякий зв'язок з дійсністю. Панування релігійної свідомості привело до того, що вся земна, тілесна сторона життя людини всіляко принижувалася і знецінювалася. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна суть, бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною досконалістю, т. е. він всеблагой, всемогутній, всепремудрый, всевишній. Людина ж могла наблизитися до естетичного ідеалу в тій лише мірі, в якій він зміг відмовитися від мирських потреб і гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано в Новому заповіті, «бо, якщо живете по плоті, то помрете, а якщо ж духом умерщвляете справи плотські, то живі будете».

6. Які характерні риси художнього стилю барокко?

Барокко (італ. barocco через ісп. bar- ruecco від португ. barroco - вигадливий, неправильний, дурний, зіпсований) - один із самих важких і багатозначних термінів історії мистецтва. Словом «барокко» називають ряд історико- регіональних художніх стилів європейського мистецтва XVII- XVIII ст., останні, критичні стадії розвитку інших стилів, тенденцію неспокійного, романтичного світовідчування, мислення в експресивних, неврівноважених формах.

Характерні риси:

Симетрія в стилі, простір

Дуже багато ліпнини.

Складні поверхні площини в будинках, великі складності в колонах, рясно оброблені стелі з заглибленими частинами.

Присутність витонченої "хитливої" меблів, виготовленої з дерева, що піддається різьбленню з красивою шпоною і покритим лаком. Стіни прикрашалися дзеркалами, і цілком декорувалися. Відсутність прямих ліній і кутів.

Речі інкрустовані з ніжно-квітчастим візерунком. Стиль "легковажний" з елементами еротизму. Панує граціозний, примхливий орнаментальний ритм. Інтер'єри витончені, декоративні, легкі.

Характерні кольори:

Приглушені пастельні тони; червоний, рожевий, білий, блакитний з жовтим акцентом.

Характерні лінії:

Вигадливий опукло-вгнутий асиметричний малюнок; у формах півколо, прямокутник, овал; вертикальні лінії колон; виражене горизонтальне членування.

Характерні форми:

Склепінні, куполообразні і прямокутні; вежі, балкони, еркери.

Характерні елементи інтер'єру:

Прагнення до величі і пишності; масивні парадні сходи; колони, пілястри, скульптури, ліпнина і розпис, різьблений орнамент; взаємозв'язок елементів оформлення.

Характерні конструкції:

Контрастні , напружені, динамічні; вигадливі по фасаду і разом з тим масивні і стійкі.

Характерні вікна:

Напівциркульні і прямокутні; з рослинним декором по периметру.

Характерні двері:

Аркові прорізи з колонами; рослинний декор.

7. Що таке архетипи

Архети́п (грец. άρχή (arche) — початок і грец. τυπος (typos) — тип, образ; прототип, проформа) — прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень. Це поняття, що походить від традиції платонізму і грає головну роль у «аналітичній психології», розробленої Юнґом, що вплинула на сучасну культурологію. У філософії Платона під архетипом розумівся осяжний розумом зразок, «ейдос», у схоластів — природний образ, відбитий у розумі, в Августина Блаженного — споконвічний образ, що лежить в основі людського пізнання.

8. Визначте основні тенденції культури кінця 19 століття

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20 % площі) і Російською (80 %) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі. Тобто на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

9. В чому полягає сутність неолітичної революції?

Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

Термін "неолітична революція" увів у 1949 англійський археолог Гордон Чайлд.

10. Що таке субкультура

Субкультýри — сукупність культурних зразків, тісно пов'язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї. У антропології  — група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки. Субкультура - це спільність людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Найчастіше субкультури переходять у окремі ідейні поняття, бо важко назвати культуру, до якої б вони відносились.

Хоча з’ява терміну «субкультура» у науковій літературі датується 30-ми рр. ХХ ст., дійсного поширення він набув у 1960-70-х рр., у зв’язку з дослідженнями молодіжних рухів. Спочатку на передній план виступає префікс «sub» (тобто «під-»), позначаючи сховані, неофіційні культурні шари, що є підкладкою «денної поверхні» пануючої культури. [1]. Пов'язане поняття - андерграунд.