Автор: Пользователь скрыл имя, 17 Апреля 2013 в 00:14, реферат
Рама́яна (в перекладі означає - подорож Рами») — частина індуїстського канону (смріті), що отримала своє остаточне оформлення між IV в. до н. е. — ІІ. н. е. На відміну від Магабгарати, Рамаяна є порівняно струнким цілим з композицією та розгортанням сюжету. Індійські поетики називають міфічного автора Рамаяни — Вальмікі — «першим поетом» (адікаві), а саму Рамаяну — першим художнім епосом (кав'я). В Рамаяні вже чітко виступають риси творчого методу пізнішого стилю кав'я: насиченість викладу ліризмом; ретельне виписування картин природи, які часто набувають символічного характеру; безліч стилістичних прикрас — порівнянь, поетичних тропів і постатей, багатозначних висловів, здійснюють принцип «подвійного сенсу» (дгвані). Вважається одним із найважливіших священних текстів індуїзму канона смріті.
1. Вступ
2. Рамаяна:
Визначення та основні відомості
Склад та короткий зміст твору
Аналіз головного героя
Аналіз твору, приховане значення
3. Магабгарата:
Визначення та основні відомсті
Склад твору
Аналіз твору
4. Висновок
5. Список літератури
Міністерство освіти та науки України
Київський національний університет будівництва і архітектури
Кафедра політичних наук
Реферат
на тему: Епічні поеми «Рамаяна» та «Магабгарата»
Виконала: ст..гр. ДАС-25
Дмитренко І.С.
Київ 2010
Зміст:
1. Вступ
2. Рамаяна:
3. Магабгарата:
4. Висновок
5. Список літератури
Епічні поеми «Магабгарата» та «Рамаяна»
1.Вступ
Найвизначнішими епічними поемами Стародавньої Індії є «Махабхарата» та «Рамаяна», які були створені у IV ст. до н. е. Ці твори — справжня енциклопедія Стародавньої Індії. В них міститься цікавий матеріал з різних аспектів соціального та культурного життя, політичного устрою, повсякденного життя стародавніх індійців. Уже у давнину та середньовіччя вони були відомі далеко за межами Індії.
2.Рама́яна (в перекладі означає - подорож Рами») — частина індуїстського канону (смріті), що отримала своє остаточне оформлення між IV в. до н. е. — ІІ. н. е. На відміну від Магабгарати, Рамаяна є порівняно струнким цілим з композицією та розгортанням сюжету. Індійські поетики називають міфічного автора Рамаяни — Вальмікі — «першим поетом» (адікаві), а саму Рамаяну — першим художнім епосом (кав'я). В Рамаяні вже чітко виступають риси творчого методу пізнішого стилю кав'я: насиченість викладу ліризмом; ретельне виписування картин природи, які часто набувають символічного характеру; безліч стилістичних прикрас — порівнянь, поетичних тропів і постатей, багатозначних висловів, здійснюють принцип «подвійного сенсу» (дгвані). Вважається одним із найважливіших священних текстів індуїзму канона смріті.
Згідно традиції індуїзму, дійство «Рамаяни» відбувається в епоху Трета-юга, біля 1,2 млн. років тому. Вченими «Рамаяна» датується IV століттям до н.е. В ній розповідається історія сьомої аватари Вішну Рами, чию дружину Сіту викрадає Равана – цар-ракшаса Ланки. В епосі висвітлюються теми людського буття і поняття дхарми (моральний обов’язок). Так як і «Магабгарата», «Рамаяна» це не просто звичайна історія. В ній описані вчення древніх індійський мудреців, а персонажі Рами, Сіти, Лакшмани, Бхарати, Ханумана, и Равани являються невід’ємними елементами культурної свідомосі стародавньої Індії.
Основним змістом є історія вигнанця Рами та його вірної дружини Сіти, їхнє життя в лісовому усамітненні, викрадення Сіти царем лютих духів (ракшасів) Раваною, пошуки її Рамою, його союз із мавпячим царем, облога острова Ланка — царства Равана, бій мавп із ракшасами і єдиноборство Рами з десятиголовим Раваною, його перемога, звільнення Сіти і розлука із нею Рами.
«Рамаяна» складається з 24 000 віршів (480 002 слів — біля однієї четверті тексту «Магабхграти», що в 4 рази більше «Іліади»), які розподілені на сім книг і 500 пісень, які називають «канди».[2] Вірші «Рамаяни» складені в розмірі з тридцяти двох складів, який називається ануштубх.
Епічна поема складається з 24 тисяч віршів (шлок), об'єднаних у 7-й книжок (канди):
Дашаратха правив царством Косалою зі столицею у місті Айодх'я. У нього були три дружини: Каусалья, Кайкеї та Сумітхра, але тривалий час залишався бездітним. Прагнучи отримати спадкоємця він здійснив пожертвування, відоме під назвою путра-камешті яджня. Як наслідок Каусалья народила йому Раму, Кайкеї - Бгарату а Сумітра - близнят Лакшману та Шатруґхну. Усім синам певною мірою була дарована сутність бога Вішну, оскільки Вішну забажав прийняти смертну форму, щоб стати на поєдинок із демоном Раваною, який притісняв богів, і міг бути переможений лише смертним. Хлопці виховувалися принцами, отримавши добру освіту й знання писань та військову підготовку. Коли Рамі сповнилося 16, до двору Дашаратхи прийшов мудрець Вішвамітра, звершувшись за допомогою проти демонів, що вносили безлад у жертовні ритуали. Мудрець вибрав Раму, з яким пішов також Лакшмана, постійний товариш Рами впродовж усього епосу. Отримавши від Вішвамітри настанови й надприродну зброю, Рама й Лакшмана здолали демонів.
Царством Мітхіла правив Джанака. Одного дня у борозні свого плуга цар знайшов дівчинку-немовля, і несказано зрадів, вважаючи її подарунком від богів. Дівчинку назвали Сітою, що на санскриті означає борозна. Вона виросла незрівняною красунею. Коли прийшла пора одруження, цар вирішив влаштувати сваямвару - змагання між претендентами. Колись Шива подарував царю важкий-преважкий лук, і тепер монарх проголосив, що дівчину отримає той, хто зуміє з цим луком впоратися. На сваямвару прийшли мудрець Вішвамітра з Рамою та Лакшманою. Тільки Рама зумів напнути лук і зламати його. Як наслідок були організовані весілля між синами Дашаратхи та дочками й племінницями Джанаки. Після гучних весіль новоодружені повернулися до Айодх'ї.
Рама та Сіта прожили в подружжі 12 років. На той час Дашаратха зістарився і висловив бажання коронувати Раму, на що згодилася рада Косали й піддані. Напередодні великої події Кайкеї, ревнощі якої підбурювала покоївка Мантхара, зажадала двох дарів, обіцяних колись давно Дашаратхою — вигнати Раму в пущу на 14 років, а престол передати синові Кайкеї Бгараті. У царя розривалося серце, але він змушений був дотримати царської обіцянки й виконати жадання Кайкеї. Рама прийняв батькове веління з абсолютною покорою й спокійним самоконтролем, властивим йому впродовж усього епосу. З ним у вигнання пішли Сіта та Лакшмана. Коли він попросив Сіту не йти за ним, вона відповіла: «пуща, де ти живеш, для мене Айодх'я а Айодх'я без тебе для мене справжнє пекло». Як лише Рама пішов, цар Дашаратха, неспроможний здолати горе, відійшов на той світ. Тим часом, про події в Айодх'ї дізнався Бгарата, який тоді відвідував свого вуйка. Він відмовився скористатися наслідками маминих інтриг, відшукав Раму в пущі, й попросив його повернутися на царство. Але Рама твердо вирішив виконати батькове веління щодо слова й відмовився. Бгарата, проте, захопив із собою Рамині сандалі, помістив їх на троні й правив тльки як регент Рами.
Рама із Сітою та Лакшманою пішли на південь вздовж русла річки Ґодаварі. Вони побудували для себе хижі й жили плодами землі. В лісі Панчаваті їм зустрілася жінка-ракшаса Сурпанакха, сестра Равани. Спочатку вона спробувала спокусити братів, а, зазнавши невдачі, заповзялася убити Сіту. Лакшмана її зупинив, відтявши у неї ніс та вуха. Довідавшись про це її брат-демон Хара, організував напад на принцесу, але Рама зумів знищити Хару й підвладних йому демонів.
Звістка про події досягла вух Равани, й він заповзявся знищити Раму, спочатку полонивши Сіта за допомогою ракшаси Маріча. Маріча прийняв подобу золотого оленя й заполонив увагу Сіти. Заворожена красою оленя, Сіта звернулася до Рами з благанням упіймати його. Рама розумів, що все це витівки демонів, але не зміг відговорити Сіту від забаганки, й, врешті-решт, він погнався за оленем у лісові хащі. Через якийсь час Сіта почула, що Рама гукає її. Злякавшись за життя чоловіка, вона наполягла на тому, щоб Лакшмана чимскоріш біг йому на допомогу. Лакшмана намагався переконати її, що Рама нездоланний, а тому для нього краще виконувати Рамин наказ і охороняти Сіту. Сіта в істериці наполягала на тому, що не вона, а Рама потребує допомоги. Нарешті він згодився, але за умови, що вона не покидатиме хижі й не впускатиме жодних незнайомців. Коли шлях звільнився, з'явився Равана у личині аскета й попросив у Сіти притулку. Сіта впустила його, не здагадуючись про хитромудрий план свого гостя, і, як наслідок, лихий Равана силою забрав її.
Гриф Джатаю намагався врятувати Сіту, але отримав смертельну рану. Равана відніс Сіту на острів Ланка, де її тримали під охороною ракшасів. Равана вимагав від Сіти одружитися з ним, але навічно вірна Рамі Сіта відмовилася. Рама з Лакшманою довідалися про викрадення Сіти від Джатаю, і негайно ж вирушили на порятунок. Під час пошуків вони зустріли жінку-аскета Шабарі, яка направила їх до Суґріви та Ханумана.
Дія відбувається в цитаделі мавп Кішкіндха. Там Рама з Лакшманою зустрічаються з Хануманом, найвеличнішим із мавп'ячих героїв, прихильником Суґріви — опального претендента на трон Кішкіндхи. Рама заприятелював із Суґрівою й допоміг йому перемогти брата Валі та повернути собі царство. Щоб віддячити Рамі за допомогу Суґріва розсилає у всі чотири кінці світу пошукові загони, які повертаються із півночі, сходу та заходу без успіху. Південний пошуковий загін під проводом Анґада та Ханумана довідався від грифа на ймення Сампаті, що Сіту забрали на острів Ланка.
Прекрасна книга (Сундара канда) — серце Рамаяни. В ній з подробицями розповідається про пригоди Ханумана. Довідавшись про Сіту, Хануман набрав велетенських розмірів і перестрибнув через океан на острів Ланка. Там він вивчив місто демонів і встановив слідкування за Раваною. Йому вдалося встановити місцезнаходження Сіти - в гаю Ашоки, де її домагається погрозами Равана зі своїми демонами. Хануман вселяє в Сіту віру, віддавши їй Рамину каблучку з печаткою. Він пропонує віднести її назад до Рами, але вона відмовляється, бо не бажає, щоб її торкалася інша особа чоловічої статі, крім Рами. Вона говорить, що Рама повинен прийти власною персоною і помститися за ганьбу, яку їй довелося знести при викраденні.
Тоді Хануман влаштував
В книзі описана битва між силами Рами та Равани. Отримавши звіт від Ханумана, Рама й Лакшмана із союзниками відправилися до берега моря. Там до них приєднався брат-ренегат Равани Вібхішана. Мавпи будують міст через океан, яким принци зі своїми військами переправляються на Ланку. В результаті тривалої битви Рама вбиває Равану й віддає трон Ланки Вібхішані.
Зустрівшись із Сітою, Рама попросив її пройти через випробовування вогнем (аґні парікша) як доказ своєї чистоти, оскільки вона так довго залишалася в палаці демона. Коли полум'я жертовного вогнища огорнуло Сіту, бог вогню Аґні виніс її, неушкоджену, до трону, тим самим підтвердивши її чистоту.
Коли 14 років вигнання завершилися, Рама із Сітою та Лакшманою повернулися до Айодх'ї, де його коронували на царство.
В книзі описується подальше життя Рами, Сіти та Раминих братів. Після коронації сплинуло багато років. Однак, незважаючи на випробування вогнем, містом поповзли чутки про чистоту Сіти. Під впливом громадської думки Рама вигнав Сіту в ліс, де вона знайшла притулок в ашрамі мудреця Валмікі. Там вона народила двох хлопчиків, назвавши їх Лава та Куша. Сини виросли, не відаючи про своє походження, і стали учнями Валмікі.
Валмікі склав Рамаяну і навчив Лаву та Кушу співати її. Згодом, Рама влаштував церемонію ашвамедха яджня (пожертвування коня), на яку прийшли Валмікі з Лавою та Кушею. Хлопці проспівали Рамаяну перед царем та його великим двором. Під час розповіді про заслання Сіти, Раму охопило горе, й Валмікі привів Сіту. Сіта закликала свою матір Землю прийняти її, й земля розступилася, а Сіта зникла під нею. Тоді Рама довідався, що Лава та Куша його сини. Згодом з'явився посланець богів і повідомив, що Рамине завдання в цій інкарнації завершене. Рама повернувся в небесне царство.
Вважається, що Завершальна книга (Уттара канда) була додана до початкової розповіді Валмікі пізніше.
Аналіз головного героя.
В образі Рами можна
Аналіз твору, приховане значення.
Рама мешкає в
кожному Тілі. Він - Атма-рама, Рама
- Джерело Блаженства кожної