Душа  людини в залежності від її чеснот після смерті переселялася в раба чи, дерево, птаха або тварину, в  іншу людину. Душа відкликається добром на поклик іншої людини, добрі сили завжди мають перевагу над злими, мир і злагода дають змогу  гідно продовжувати життя, забезпечують процвітання загалові.

     Міфи  з історії з героями епосу (Кий, Щек, Хорив, Либідь – засновники Києва). Противниками позитивних героїв виступають персонажі змієподібної форми, пізніше  казкові негативні персонажі  Соловей-Розбійник, Змій-Горинич, чудо-юдо, водяний цар. Неантропоморфну нечисту  силу уособлюють нижчі істоти міфології  – негативні домовики, мавки, мара, кикимора, болотяними, криничними, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо.

     Світ за уявленнями слов’н створено з яйця-райця, яке знесла жар-птиця. Воно опромінює землю, викликає рясні дощі. З яйця-райця виникає все живе на Землі. З уявою про те, що яйце є джерелом усього живого, пов’язаний звичай розписувати писанки до Великодня. Первісним матеріалом, з якого створено людину, було дерево. Оживлення дерева пов’язувалось з блискавкою. Слов’янський Даждьбог таємно зійшов на землю і життєдайною іскрою запліднив дочок Отця Русі. Бог Велес прийняв пологи, і слов’яни стали вважати себе дітьми Дажбога. Прокопій Кесарійський описує звичай антів просити у Сварога збереження життя воїнів і перемогу жертвуванням.

     Релігія східних слов'ян, як і інші складники  культури, які формувалися на етапі  родоплемінних відносин, з виникненням  і розвитком державності неминуче повинні були зазнати серйозних  змін. Якісно нові культурні процеси  в Київській Русі відбулися вже  після прийняття християнства.

     Волхви

     Найдавніше  літописне повідомлення про них  датується 912 р. і міститься в повісті  про смерть Олега. Йдеться в ній  про чаклуна, який віщував князю  Олегу смерть від власного коня.

     Про існування волхвів в останні  століття  I тисячоліття н.е. свідчать також окремі поховальні комплекси, виявлені в різні роки на могильниках  сучасних українських земель. Це так звані "скорочені поховання" в яких померлого було покладено на бік з підігнути ногами. Таких поховань не багато, але вони все-таки присутні на деякому числі могильників.

     Такий звичай захоронення пояснюють етнографічні матеріали  ХІХ-ХХ ст.,  в яких відбиті  традиції давнішніх часів. Згідно з  ними одну групу населення, дуже нечисленну, ховали в мішках, підрізаючи або  м'язи ступні щоб "померлий не ставав із домовини". Це були чаклуни, попередниками  яких у давньоруські часи саме були волхви. На зламі І-ІІ тисячоліть, як і в пізніші століття люди бажали убезпечити своє існування від посмертних витівок з язичницьких жерців та чаклунів через зв'язування їх мотузками, обгортання саваном тощо, внаслідок  чого з’являлось скорчене положення  кістяка.

     Обряд одруження

     Вже найстарший літопис говорить про  те, що не всі українські племена  в однаковий спосіб заключали  подружні зв'язки. Одні з них визнавали  обов'язковим свого роду подружній  контракт, де наречений домовлявся не тільки з судженою, але з її «родом», при чому сам акт сватання і вінчання обходився урочисто, а другі тих формальностей не визнавали. До перших належали найкультурніші з-поміж східнослов'янських племен — поляни, до других — сіверяни й деревляни.

     «Деревляни  — говорить літописець — жили звірським  способом, по худоб'ячому. Вбивали один другого, їли все нечисте, а весіль у них не було, але поривали дівчат біля води». Подібно й сіверяни —  «жили в лісі, як усяке звір`я, їли все нечисте і були в  них розмови про сороміцькі речі перед батьками й перед жінками  і не було в них весіль, тільки ігрища поміж селами. Сходилися на забави, на танці та на всякі бісівські  пісні й тут поривали собі жінок, як хто з котрою зумовився. Мали по дві й по три жінки», залежно від заможності. В князя Володимира було до його хрещення — кількасот жінок.

     Подібно не без глибокого змісту було «поривання»  дівчат біля води. Криниці й джерела  користувалися в поганській Україні  особливою пошаною, вважалися святими  місцями й таке «пірвання» дівчини  біля води мусіло мати свій суто обрядовий  церемоніал. Цей зв'язок подружжя з  водою утримувався серед українського простолюддя довго по прийняттю  християнства. Довго іще «водили  молодиць до води», проти чого виступали  раз ураз християнські проповідники.

     Мистецтво

     Протягом  сторіч у східних слов'ян нагромаджувався  багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головний будівельний  матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися "гради", які  служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових  обрядів. Більшість споруд у слов'янських "градах" споруджувалася зі зрубів - колод, укладених в чотирикутні  вінці. Зі зрубів будувалися і прості хати, і 2-3-поверхові тереми, зруби  закладалися в основу кріпосних  валів.

     Вироби  з дерева, металу, кістки, каменю, глини  не просто задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним  для творів прикладного мистецтва  був рослинний орнамент, на відміну  від геометричного візантійського.

     Особливо  вражають високою естетикою і  технікою виконання ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних  металевих кульок).

     Використана література

1. Iсторiя  української культури /За загал.  ред. I.Крип'якевича. - ДО.:Лібiдь, 1994.- 656 с.
2. Ковальчук О.В. Украiнське народознавство. - ДО.:Освiта, 1992.- испр. і перераб. /Гл. ред. М.Д. Аксенова. - М.: Аванта, 1999.- 704 с.
3. Бокань В.А., Польовий Л.П. Історія культури України: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – С. 232.
4. Асеєв Ю.С. Джерела. Мистецтво Киiвськоi Русi. - К.:Мистецтво, 1979.- 216с.
5. Грушевський М.С. Нарис історії українського народу. - К.: Либідь, 1991.-398 с.