Загальна характеристика злочинів проти здоров'я

Із показань засудженого вбачається, що наміру вбивати Ф. I. він не мав. Образившись на те, що брат побив його руками й ногами, він наздогнав того і вдарив молотком по голові, після чого, злякавшись учиненого, втік. Ці показання узгоджуються з іншими зібраними у справі доказами, зокрема показаннями потерпілого Ф. I., свідка Г., даними протоколів огляду місця злочину, відтворення обстановки й обставин події, висновками судово-медичної експертизи щодо характеру і локалізації заподіяних тілесних ушкоджень.

Будь-яких доказів того, що Ф. мав  намір позбавити брата життя, у справі немає. Про відсутність такого наміру свідчать також характер взаємовідносин між ними як до, так і після вчинення злочину та факт завдання засудженим лише одного удару і припинення злочинних дій за відсутності перешкод для їх продовження.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться  в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 1 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини», замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з не залежних від його волі обставин.

Постановлюючи вирок, суд зазначив, що Ф., завдаючи потерпілому удар молотком по голові, повинен був знати про  можливі наслідки таких дій, тобто  дійшов висновку, що засуджений діяв із непрямим умислом на вбивство. За таких обставин дії Ф. необхідно кваліфікувати за наслідками, що фактично настали, тобто за ч. 1 ст. 101 КК як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Призначаючи засудженому покарання, суд послався на характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, перебування Ф. у стані сп'яніння, а також на те, що він позитивно характеризувався до вчинення злочину. Однак при цьому не було враховано конкретних обставин події, а саме що сварка між засудженим і потерпілим виникла з ініціативи останнього, який теж перебував у стані алкогольного сп'яніння і побив Ф. Крім того, суд не взяв до уваги, що на утриманні засудженого перебувають дружина та двоє неповнолітніх дітей. Виходячи з наведеного і того, що фактично Ф. учинив злочин, за який передбачено більш м'яке покарання, слід вважати, що призначене йому покарання є надмірно суворим.

3 викладених підстав Верховний Суд України клопотання засудженого Ф. та потерпілого Ф. I. задовольнив, вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 22 березня 1999 р. та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Кіровоградського обласного суду від 18 травня 1999 р. щодо Ф. змінив — перекваліфікував дії останнього зі статей 17, 94 КК на ч. 1 ст. 101 КК та призначив йому за цією статтею чотири роки позбавлення волі, а на підставі ст. 43 КК остаточно визначив чотири роки шість місяців позбавлення волі.[15; с. 178]

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 —  позбавлення волі на строк від  п'яти до восьми років; за ч. 2 ст. 121 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

2. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122). 

Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним  для життя і не потягло за собою  наслідків, властивих тяжкому тілесному  ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. [2]

Тривалий розлад здоров'я виявляється  в порушенні функцій будь-якого  органу. Правила відносять до такого розладу послаблення функцій  органів зору, слуху, язика, ноги, руки тощо. Повна втрата органу або позбавлення його назавжди здібності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 кваліфікуватися не можуть. Разом з тим, склад злочину, що розглядається, може мати місце й у разі повної, але тимчасової втрати органом його функцій.

Стаття 122 застосовується лише за умови, що порушення функції будь-якого  органу було тривалим. Відповідно до Правил під тривалим слід розуміти розлад здоров'я строком понад 3-х тижнів (більш ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

З суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений з прямим або непрямим умислом.

Умисне середньої тяжкості тілесне  ушкодження, внаслідок якого настала  смерть потерпілого, щодо якої має місце  необережна вина, має тягти відповідальність за сукупністю злочинів — за статтями 122 і 119.

Частина 2 ст. 122 встановлює відповідальність за середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування  потерпілого або його родичів  чи примусу до певних дій (наприклад, звільнити житлову площу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 122 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 122 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

2.3 Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123)

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, є тілесним ушкодженням за пом'якшуючих обставин.

Поняття сильного душевного хвилювання та інші умови застосування ст. 123 аналогічні таким самим ознакам, висвітленим при аналізі складу умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116).

Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризується як прямим, так і непрямим умислом. Необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання тягне відповідальність за ст. 128, причому такий стан має розглядатися як обставина, що пом'якшує відповідальність (п. 7 ст. 66).

Пленум Верховного Суду України  в п. 23 Постанови № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про  злочини проти життя та здоров'я  особи» зазначає, що потрібно мати на увазі, що суб’єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 та 123 КК, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної, майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.[5; с. 208]

Якщо в діях винного поряд  з ознаками, передбаченими ст. 123, є така кваліфікуюча ознака, як настання смерті потерпілого, відповідальність все одно настає за ст. 123.

Протизаконне насильство може за своїм  характером створювати право особи  на необхідну оборону. Тому умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, хоча і в стані сильного душевного  хвилювання, але якщо воно було результатом  перевищення меж необхідної оборони, слід кваліфікувати не за ст. 123, а  за ст. 124.

За ст. 123 заподіяння середньої тяжкості або легкого тілесного ушкодження не є злочинним.

Покарання за злочин: за ст. 123 — громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або  обмеження волі на строк до трьох  років, або позбавлення волі на строк  до двох років.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124).

Відповідальність за цей злочин настає за наявності наслідків, зазначених у ст. 121. Умови, за яких тяжке тілесне  ушкодження вважається вчиненим при  перевищенні меж необхідної оборони  або заходів щодо затримання злочинця, такі самі, як і при умисному вбивстві, передбаченому ст. 118.[2]

Якщо цей злочин вчинений у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протиправними діями потерпілого, відповідальність настає не за ст. 123, а за ст. 124.

Заподіяння середньої тяжкості і легкого тілесного ушкодження за обставин, зазначених у ст. 124, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Покарання за злочин: за ст. 124 — громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

4.    Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125).

 У частині 1 ст. 125 встановлена  відповідальність за легке тілесне ушкодження.[2]

Це таке тілесне ушкодження, яке  не спричинило короткочасного розладу  здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (садна, синці тощо).

Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 настає і в тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, якщо фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.

Суб'єктом цього злочину є  особа, якій виповнилося 16 років.

У частині 2 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я  чи незначну стійку втрату працездатності. Відповідно до Правил короткочасним є розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше ніж 21 день (три тижні). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 відсотків.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 125 —  штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян або  громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи строком до одного року; за ч. 2 ст. 125 — громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

2.5  Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128). 

Необережне тілесне ушкодження тягне кримінальну відповідальність за умови, якщо були заподіяні тяжкі  або середньої тяжкості тілесні  ушкодження. Заподіяння через необережність легких тілесних ушкоджень не є злочином.

Суб'єктивна сторона при вчиненні передбаченого ст. 128 злочину може бути у вигляді злочинної самовпевненості  або злочинної недбалості.

Необережне заподіяння тілесного  ушкодження, що призвело до смерті потерпілого, стосовно якої має місце необережна вина, кваліфікується як необережне вбивство.

Суб'єктом злочину, передбаченого  ст. 128, може бути особа, якій виповнилось 16 років.

Покарання за злочин: за ст. 128 — громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або  обмеження волі на строк до двох років.

 

 

3. ПОРІВНЯЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОБОЇВ І МОРДУВАНЬ (СТ. 126 ККУ) ТА КАТУВАНЬ (СТ. 127 ККУ)

 

3.1 Побої та мордування (ст. 126)

Ст. 126 Кримінального кодексу України  передбачає відповідальність за побої і мордування.

1. Умисне завдання удару, побоїв  або вчинення інших насильницьких  дій, які завдали фізичного  болю і не спричинили тілесних  ушкоджень,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають  характер мордування, вчинені групою  осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких,-

караються обмеженням волі на строк  до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.[2]

Основним безпосереднім об'єктом  злочину є здоров'я особи. Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.

Об'єктивна сторона злочину полягає: 1) в завданні удару, побоїв або 2) вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю.

Побої – це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не спричинило тілесних ушкоджень. Інші насильницькі дії – це інші, крім удару та побоїв, насильницькі дії, які можуть полягати, зокрема, у: щипанні, викручуванні кінцівок, защемленні тієї чи іншої частини тіла за допомогою будь-яких пристроїв, здушуванні шиї, вириванні волосся, дії на тіло термічними факторами тощо.

Завдання удару, побоїв, вчинення інших  насильницьких дій утворюють  склад злочину, передбаченого ст. 126, за двох умов, а саме тоді, коли вони:

а) завдали потерпілому фізичного  болю;