Історія кримінологичної науки в класичний період

Ідеї класичної школи безперечно були плідними, але недо­оцінювали особливості особи у вчиненні злочину. Класична школа спиралася тільки на "чистий розум" і майже не врахову­вала практики й існуючого фактичного матеріалу про злочини та боротьбу з ними.

3. Кримінологичні ідеї Вольтера

Вольтер (1694-1778) – великий французький мислитель і літератор, один з головних натхненників і визнаних лідерів європейського Просвтництва.

Народився в Парижі в сім'ї нотаріуса. У 1717 р. за вільнодумні вірші був поміщений до Бастілії. Після вторинного вироку був висланий з Франції.

З 1726 – 1729 рр. жив в Лондоні. Повернувшись на батьківщину в 1733 р., опублікував "Філософські листи", в яких викривав феодальні порядки, що панували у Франції, релігійну нетерпимість і мракобісся. Прагнучи використовувати неабиякий талант Вольтера на користь монархії, королівський двір намагався залучити його в круг свого впливу. В результаті Вольтер був призначений королівським історіографом (1745 р.), в 1746 р. він був вибраний у Французьку академію і був призначений "кавалером, що допускається в королівську опочивальню", але вже через 2 роки був вигнаний з Версаля за свою зарозумілість.

У 1750 – 1753 рр. Вольтер на запрошення прусського "освіченого" монарха Фрідріха II жив в Пруссії. Покинувши її, оселився в Швейцарії і зайнявся література – політичною діяльністю, став активно співробітничати з енциклопедистами, виступати проти Руссо і атеїстів і перетворив свій замок Ферне на притулок для передової інтелігенції, не припиняючи при цьому літературної діяльності. У своїх публікаціях він різко виступав проти клерикалізму і феодальних порядків [7].

У 60-і рр. поряд з освіченою монархією Вольтер висував ідеал республіки як найбільш розумної форми державного пристрою. Вплив Вольтера на розвиток суспільно – політичній думці було величезним. Його почитали як некоронованого короля Європи. Термін "вольтеріанець" став прозивним. Вольтер користувався великою популярністю в Росії [9]. Проте Катерина II, що протягом ряду років переписувалася з філософом, після Французької революції видала указ, що забороняв видання його тез та ідей. Проте прогресивні круги російського суспільства зберегли вірність своїм симпатіям до Вольтера, який в своїй творчості не раз звертався до історичного досвіду Росії. У 1778 р., незадовго до своєї смерті, він був тріумфально прийнятий в Парижі.

Вольтера не залишив після себе спеціальних політико-юридичних праць, подібно тим, що створили до нього, наприклад, Р. Гроцкий, Т. Гоббс, Дж. Локк або його сучасники Ш. Монтеськье і Ж. –Ж. Руссо. Погляди на політику, держава, право і закон вкраплені в самі різні твори письменника, є сусідами в них з міркуваннями на інші теми. Гостро критичний настрій, осміяння і заперечення соціальних, юридичних і ідеологічних засад тодішнього феодального суспільства яскраво відрізняє ці вольтерівські погляди. Інша виразна відмінність – пронизливий їх дух свободи, гуманізму і терпимості. Ця людина започаткувала ті процеси які на сьогодні відрізняють суспільство з високим рівнем розвитку та високою правовою культурою від тих суспільств надбанням яких є тиранія та деспотизм.

Вольтер – прибічник раціоналістичної релігії. Він визнавав бога як деяку першопричину світу (дєїзм) і вважав, що це допущення не протиречить науковій думці науковому дослідженню. Як і багато інших мислителів свого часу, Вольтер користувався для критики існуючих положень вченням про природне право. Природні закони, із його точки зору, - це закони розуму, закони, які дає людству природа [6].

Під свободою Вольтер розумів також відсутність всякого свавілля: "Свобода полягає в тому, щоб залежати лише від законів". В той же час це – свобода думки, свобода друку, свобода совісті. Коли Вольтер говорив про рівність, він мав на увазі формальну рівність перед законом, тобто відміну феодальних привілеїв і встановлення рівною для всіх цивільній правоздатності, але зовсім не рівність суспільного положення. "На нашому нещасному світі, - говорив він, не може бути, щоб люди, живучи в суспільстві, не розділялися б на два класи, один клас багатих, інший - бідних". Завидним вважав він положення, при якому свобода доповнюється і підкріплюється рівністю. "Бути вільним, мати довкола себе лише рівних, таке дійсне життя, природне життя людини". Приватну власність Вольтер вважав необхідною умовою упорядкованого суспільства. Лише власники, по Вольтеру, повинні наділятися політичними правами. Вольтер висловлювався за "свободу праці", під якою він має на увазі не що інше, як право продавати свою працю тому, хто більше за нього запропонує тобто по суті справи свободу капіталістичної експлуатації [10].

Він вимагав єдиного права замість незліченних кутюмов, тобто систем місцевого права, різних в кожній провінції. Вольтер відстоював принцип відповідності злочинів і покарань. Виступаючи проти надмірно суворих покарань, він обурювався їх безглуздою жорстокістю і рішуче засуджував страту. В той же час він вказував на необхідність вживання заходів для запобігання злочину. З величезною силою він виступав проти продиктованих фанатизмом і забобонами переслідувань людей за богохульство, блюзнірство, чаклунство, за незгоду з догматами віри. З обуренням говорить він про масові винищування "єретиків", здійснених католицькою церквою.

Він добивався знищення інквізиції і тортур, які продовжували ще застосовуватися у Франції. Вольтер гнівно батожив нелюдяні винищування мирного населення, що незрідка робилися тиранами в різні епохи історії. Він бачив в них "змови тиранів проти народів". Вольтер був противником воєн і сподівався, що вони будуть рідким виключенням, коли кожному стане ясно, що навіть найвдаліші війни можуть приносити вигоди лише невеликому числу осіб, і коли той хто почав війну із спонук честолюбства розглядатиметься як ворог народів [3].

Вольтер стояв також за реформу кримінального судочинства, висловлюючись за відміну системи формальних доказів і за широке допущення захисту в процесі. Вольтер вимагав реформувати юстицію, зокрема відмінити продаж, що існує в його час, судових і інших посад, які складали спадкове надбання приватних осіб.

Висновки

Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвіти періоду переходу від феодалізму до ка­піталізму (XVII-XVIII ст.).

Шарль Монтеск'є розвивав ідею закономірного розвитку всього в світі, вимагав від законодавця рахуватись із "загальним духом свого народу", вимагав точного визначення кола державних злочинів.

Ч. Беккаріа беззаперечно слід вважати кримінологом, а кла­сичну школу кримінального права — відповідно школою кри­мінології. Найнадійнішим, але й найсклад­нішим і важким засобом попередження злочинів Ч. Беккаріа вважав удосконалене виховання.

Про причини злочинності та заходи боротьби з нею писал також Вольтер, відмічаючи соціальну невлаштованість суспільства та нобхідність попередження злочинності.

"Класики", рішуче відкинули теологічне розуміння злочинності як прояви сатанинського початку, наслідок підступів диявола. На їх думку, злочин — результат свідомого вибору людини, що володіє повною свободою волі. У свою чергу, вибір між добром і злом визначається тим, наскільки людина в процесі виховання засвоїла етичні правила поведінки. Покарання покликане утримувати людей від скоювання злочинів, головне не в його жорстокості, а в невідворотності і справедливості покарання.

В цілому для класичної школи був характерний ідеалістичний раціоналізм. Її слабким местомом була недостатня увага до особи злочинця, до об'єктивних соціальних чинників, що детермінують злочинність, відома переоцінка можливостей кримінального покарання, зведення попередження злочинності до заходів виховання і освіти. Разом з тим ідеї класичної школи, безумовно прогресивні для свого часу і такі, що містили перспективні, об'єктивні раціонально-гуманістичні початки, зробили помітний вплив на розвиток кримінології в подальшому.

Список використаних джерел

1.                  Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2002. — 295с.

2.                  Алексеев А. И., Аргунова Ю. Н., Ванюшкин С. В., Демидов Ю. Н. Криминология: Учебник для юрид. вузов  — М. : ИНФРА-М-Норма, 2007. — 779с.

3.                  Баляба А. В., Виленская Э. В., Дидоренко Э. А., Розовский Б. Г. Криминология: приглашение к дискуссии / Луганский ин-т внутренних дел МВД Украины; Институт экономико-правовых исследований НАН Украины. — Луганск : РИО ЛИВД, 2003. — 316с.

4.                  Беккария Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 184с.

5.                  Іванов Ю. Ф. Кримінологія: Навч. посібник / Ю. Ф. Іванов., О. М. Джужа. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2006. - 264 с.

6.                  История политических и правовых учений: Учебник; МГУ. Юрид. факультет/ Под ред. О.Э. Лейста. - М.: Зерцало, 2002. – 677с.

7.                  Ишнаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издательская гругша ИНФРА. М-НОРМА, 2003. – 384с.

8.                  Кримінологія: Загальна та особливі частини: Підручник / За ред. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 2003. – 352с.

9.                  Криминология: Учебник / Под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского. - М.: БЕК, 1998. – 426с.

10.             Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений: Пособие для вузов / Под ред. А. В. Земцов.- М.: ПРИОР, 2004.- 1104с.