Історичні форми кримінального процесу

Довгий час розвиток кримінального права відбувався, головним чином, за рахунок внесення змін і доповнень до Кримінального  кодексу України.  З метою посилення захисту конституційного ладу, територіальної цілісності України та громадської безпеки 24 грудня 1994 р. було прийнято Закон України "Про посилення кримінальної відповідальності за деякі злочини проти держави". Встановлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, за посягання на територіальну цілісність України, за масові безпорядки. Були переглянуті склади державних злочинів, різко скорочувалося застосування виключної міри покарання — смертної кари.

Виконуючи зобов'язання, які Україна взяла на себе при  вступі до Ради Європи, з березня 1997 р. було введено мораторій на призупинення виконання смертних вироків. 22 квітня 2000 р. Верховна Рада скасувала смертну кару як вид кримінального покарання. Але найактуальнішим залишалося прийняття нового Кримінального кодексу України.

Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квітня 2001 р. і набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Він складається із Загальної  й Особливої частин, які поділяються на розділи і статті (всього 447 статей).

3.1. прийняття нового  КК;

Прийнятий Верховною  Радою України 5 квітня 2001 р. новий КК України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р¹., є знаменною віхою в становленні України як правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом, прийнятим внаслідок проведення в Україні правової реформи, яка ставить своїм завданням кодифікацію найважливіших галузей права. Новий КК є базовим для майбутніх Кримінально-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови виконання кримінальних покарань, система, підстави і порядок застосування яких встановлені саме в КК. Кримінально-процесуальний кодекс покликаний визначити ту процедуру, в ході якої встановлюється винність особи у вчиненні злочину. Вихідним тут є положення ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.        Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу породило хвилю коментарів і оцінок. Щоправда, при цьому якось загубилися члени робочої групи Кабінету Міністрів України, які протягом тривалого часу готували цей документ, працювали над його вдосконаленням. Навіть в порівняльній таблиці до проекту КК його авторами названо Кабінет Міністрів України, авторами остаточної редакції - народні депутати України - члени Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією та Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. На роль «батьків» КК України 2001 р. висунулися особи, про участь яких на попередніх етапах роботи над законопроектом щось не було чутно¹, чи не найбільше інтерв'ю з приводу прийняття нового КК дав голова одного з профільних комітетів Верховної Ради.

Робота над  проектом нового КК тривала більше восьми років, і він є результатом  колективної праці вчених, практичних працівників, комітетів Верховної Ради України і, звичайно, народних депутатів України, що і прийняли цей кодекс. Положення КК цілком ґрунтуються на приписах Конституції України, відповідають потребам сучасного життя, відображують зміни, що сталися в політичній, економічній і соціальній сферах нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвиткові України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними  положеннями КК є²:

1. кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності і всього правопорядку від злочинних посягань;
2. закріплення принципу, що КК — це єдиний законодавчий акт, який включає в себе всі закони України про кримінальну відповідальність.
3. закріплення основного принципу цивілізованого кримінального права «немає злочину — немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі»;
4. наявність в діях особи ознак складу злочину, встановленого (описаного) в кримінальному законі, — єдина підстава кримінальної відповідальності;
5. закріплення принципу особистої і винної відповідальності;
6. посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Введено, наприклад, таке покарання, як громадські роботи;
7. наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (наведено поняття організованої злочинної групи, злочинної організації, створені спеціальні склади злочинів про відповідальність організаторів і учасників організованих груп, передбачена відповідальність за вчинення терористичного акту та ін.);
8. введення системи покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, що забезпечує справедливість кари залежно від тяжкості злочину і особи засудженого. Істотне зниження санкцій порівняно з КК 1960 р.;
9. наявність широкого переліку норм, що встановлюють можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості та ін.), а також від покарання (наприклад, при звільненні з випробуванням, при умовно-достроковому звільненні та ін.).
10. відмова від покарання у виді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі. Відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;
11. наявність низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);
12. включення в Загальну частину самостійного розділу про відповідальність неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку в багатьох випадках пом'якшують відповідальність порівняно з дорослими злочинцями;
13. значне перевищення за обсягом КК 1960 р. (більш ніж на 150 статей), але це не означає, що новий КК цілком відкидає норми, які містяться в КК 1960 р. Багато з них витримали випробування часом, передбачені у всіх кримінальних кодексах цивілізованих країн і тому збережені в новому КК (наприклад, положення про неосудність, умисел і необережність, необхідну оборону, давність, види вбивств, характеристику тілесних ушкоджень та ін.). Деякі норми КК 1960 р. були незначно змінені і доповнені (наприклад, статті про готування до злочину, окреслення видів співучасників, формулювання диспозицій статей деяких злочинів, у тому числі проти власності, господарських злочинів та ін.). І таке положення є природним, тому що наступність у праві, в тому числі кримінальному, — найважливіша тенденція розвитку всієї правової матерії;
14. КК поділено на Загальну і Особливу частини. Загальна частина (статті 1-108) включає норми загального характеру: про завдання КК, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі і просторі, поняття злочину і його види, вік відповідальності, умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про звільнення від кримінальної відповідальності, поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення від нього та деякі інші. Особлива частина (статті 109-447) містить норми, в яких передбачена відповідальність за окремі види злочинів і зазначені покарання, застосовувані до осіб, що їх вчинили. Це злочини проти основ національної безпеки України, проти особи, її конституційних прав і свобод, проти власності, злочини у сфері господарської діяльності, у сфері охорони довкілля, проти громадської безпеки, безпеки виробництва і транспорту, проти здоров'я населення, громадського порядку і моральності, авторитету органів державної влади і органів місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і міжнародного правопорядку та ін.

Новий КК, прийнятий  на перспективу, діятиме тривалий час, що, однак, не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Розвиток суспільства, поява якихось нових тенденцій у структурі злочинності, виявлення в ході правозастосування окремих недоліків конкретних норм КК можуть викликати необхідність у таких змінах і доповненнях. Законодавець не може допустити, щоб КК відставав від потреб реального життя, і повинен усувати таке відставання шляхом внесення в нього необхідних законодавчих новел¹. Оцінюючи КК 2001 р. в цілому, навряд чи варто називати його революційним. Адже, як автор спробував показати вище, він становить поступальний розвиток раніше існуючого кримінального законодавства України, зберігає його сильні сторони, а подекуди, на жаль, і недоліки.

По-справжньому  революційні зміни в кримінальному законодавстві України відбулися раніше, в ході вдосконалення КК 1960 р., а саме, на початку 90-х років - тобто перехід від кримінально-правової боротьби з приватнопідприємницькою ініціативою до хай і непослідовної і несміливої, але охорони підприємництва; виключення статей, які були спрямовані на захист монополії однієї ідеології; прагнення до уніфікації відповідальності за злочини проти власності (хоча до кінця ця ідея реалізована лише в КК 2001 р.).

Порівняльний  вже аналіз КК 1960 р. та КК 2001 р. дозволяє прийти до певних висновків. Найважливіший серед них той, що КК 2001 р. характеризується наступністю. В ньому збережені і розвинуті, а нерідко просто відтворені основні норми і інститути раніше чинного кримінального законодавства України. Це знаходить свій вираз в такому:

1. збережена назва кодифікованого кримінального закону, який зараз, до того ж, має стати єдиним чинним законом про кримінальну відповідальність - Кримінальний кодекс України. Збережені назви його головних структурних підрозділів - Загальна і Особлива частина;
2. залишилося сталим співвідношення Загальної і Особливої частин КК - норми та інститути, які раніше відносилися до кожної із цих частин, і далі вміщені в них же;
3. основні поняття КК 1960 р. відображені в КК 2001 р. Водночас здебільшого збережене значення термінів та термінологічних зворотів, які використовуються для позначення відповідних понять;
4. істотно не змінився об'єм криміналізації суспільних відносин;
5. кримінальна відповідальність, як і раніше, глибоко диференціюється;
6. як і в КК 1960 р., в КК 2001 р. статтями Особливої частини передбачаються умови звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці¹.

3.2.новели КК  – 2001 р.

Новацією Кодексу також є відповідальність за навмисне доведення підприємства до банкрутства, фіктивне банкрутство, незаконну приватизацію державного і комунального майна шляхом заниження його вартості або використання підроблених приватизаційних документів     Уперше введена кримінальна відповідальність за такі злочини проти громадського порядку і моралі, як проституція, примушення до зайняття проституцією або втягування до неї. При цьому, якщо раніше передбачалася відповідальність за зґвалтування тільки жінки, то тепер передбачена кримінальна відповідальність за подібні дії і стосовно чоловіків².

3 КК вилучено норму про кримінальну відповідальність за образу 
або наклеп, тепер ці питання вирішуватимуться в цивільно-правовому порядку.

Загальна частина Кримінального  кодексу складається з 15 розділів. Вона визначає завдання Кримінального кодексу, підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину і покарання, види карних покарань, загальні засади призначення покарань і звільнення від них, особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх та інші загальні положення.

Особлива  частина Кримінального кодексу складається з 20 розділів. Вона містить вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами, і конкретні покарання за здійснення цих діянь. Кожен розділ Особливої частини Кримінального кодексу присвячений певній групі злочинів.

Новий Кримінальний кодекс України передбачає довічне ув'язнення за найбільш тяжкі злочини. Кодекс вводить кримінальну відповідальність за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод громадянина, порушення недоторканності житла, неправомірне використання виборчих бюлетенів, неправильний підрахунок голосів, за порушення таємниці листування, телефонних розмов, перешкоджання законній діяльності профспілок, політичних партій і громадських організацій.

Новий КК єдиною підставою  для притягнення до кримінальної відповідальності називає наявність складу злочину, закріпленого в кримінальному законодавстві, вводить принцип особистої відповідальності, посилює відповідальність за здійснення тяжких і особливо тяжких злочинів з одночасним застосуванням до осіб, які здійснили нетяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Під дію кодексу підпадають також навмисна безпідставна невиплата заробітної плати, пенсій, стипендій терміном більше місяця, зазіхання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних вірувань   або   виконання   релігійних   обрядів,   а   також   порушення недоторканності особистого життя — незаконний збір, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.

Кримінальній  відповідальності також підлягають дії, що порушують права людини на отримання освіти, на безкоштовну медичну допомогу, на участь у страйках.

КК вводить нові види покарань, у тому числі арешт від 1 до 6 місяців, громадські роботи й обмеження свободи. Відповідно до останнього людина відбуває покарання у виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов'язковим залученням до праці.

Кодекс передбачає покарання  у вигляді позбавлення волі від 1 до 15 років і вводить замість смертної кари довічне ув'язнення, що не застосовується до осіб до 18 років, осіб, яким більше 65 років і до жінок, які вчинили злочин під час вагітності.

Істотно обмежене застосування конфіскації майна, цей вид покарання нині застосовується тільки за здійснення тяжких і особливо тяжких корисливих злочинів, і тільки у випадках, обумовлених в Особливій частині кодексу.

КК України містить  норми про відповідальність за здійснення терористичного акту і за створення злочинної організації. Разом з тим, кодекс містить "заохочувальну норму", відповідно до якої людина (крім організатора і керівника такої групи) може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо вона добровільно заявить про її створення чи про підготовку терористичного акта, або про те, що вона брала в цьому участь. КК України вводить кримінальну відповідальність за контрабанду історичних і культурних цінностей, сильнодіючих речовин.

Відповідальність  за навмисне ухилення від сплати податків, зборів та інших платежів настає у тому випадку, якщо це призвело до ненадходження в бюджети коштів у значних (17 тисяч грн.), великих (51 тисяч грн.) і особливо великих розмірах. Прогресивною нормою є звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо такий злочин вчинено вперше і якщо до моменту пред'явлення обвинувачення податки були сплачені, а нанесений збиток відшкодований. Разом з тим, ця заохочувальна норма не поширюється на несплату податків в особливо великих розмірах.

ВИСНОВОК.

Отже, вивчаючи історію розвитку кримінального права на всіх етапах її розвитку можна сказати про те, що на першому етапі розвитку в 1920 -  1940рр. головні риси кримінального права визначалися завданнями пролетарської революції — це, зокрема, придушення опору експлуататорських класів і боротьба з порушеннями революційного порядку.

Другим етапом, були воєнні часи, які визначали, що кримінальне законодавство в цілому виконувало функції із забезпечення обороноздатності країни, підтримання належного правопорядку, але його надто репресивний, звинувачувальний напрямок призводив до того, що в каральні жорна судового механізму потрапило чимало безвинних людей, які отримали клеймо "ворогів народу".