Історичні форми кримінального процесу

МВС УКРАЇНИ

 

ОДЕСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ  ІНСТИТУТ ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО  УНІВЕРСИТЕТУ  
   ВНУТРІШНІХ СПРАВ

 

 

Кафедра кримінального права та кримінології

 

 

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА       В УКРАЇНІ

 

 

 

 

Курсова робота

курсанта 36 взводу

рядового міліції

Кушпели С.В.

 

Науковий керівник

Викладач кафедри

Грітенко О.А.

 

 

Одеса – 2008

 

ПЛАН.

Вступ. Історичні  етапи розвитку.

1.Кримінальне право в Україні (1920 – 1950 р.).

        1.1.основні риси розвитку право в період репресивного режиму;

1.2. зміни в  праві в період  (1941 – 1950 р).

2. Загальна  характеристика КК 1960 р.

3. Зміни в  кримінальному праві після проголошення  незалежності (1999–          2005 р.).

   3.1. прийняття  нового КК;

   3.2.новели КК – 2001 р.

    Висновок.

    Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Історичні етапи  розвитку.

Витоки, кримінального законодавства  України сягають сивої давнини  — часів Київської Русі, приблизно 1016— 1054 р., коли князем київським Ярославом Мудрим була створена   "Руська Правда".   Вона  стала   першим   кодифі кованим   актом    що   містив   перші   кримінально - правові   норми   щодо  захисту   вільної особи  та  її «Руська Правда» відома у трьох списках: Коротка, Розширена і Скорочена редакції. Розширена редакція "Руської Правди^»   подальшим   її   удосконаленням   наступними князями.

Отже, у першому  випадку покарання виносилося і  виконувалося власником майна безпосередньо на місці вчинення злочину.

Вона започаткувала  й інститут давності притягнення до кримінальної відповідальності. Так, згідно зі ст. 19, громада не платила штрафу (дикої віри), якщо на її території було знайдено лише людські кістки (скелет) або труп людини, яку ніхто не знав.

Розглядаючи Україну на етапі розвитку 1920 – 2005 рр., можна виділити кілька етапів, які виявляються вивчаючи історію розвитку кримінального права.

Перший етап, це – етап розвитку кримінального  права в період репресивного режиму тому кримінальному праву в період 30-х років надавалося вирішальне значення. Вважалося, що за допомогою жорстоких покарань, шляхом посилення репресій можна швидко та ефективно розв'язати будь-яке завдання.

Другий етап – це зміни, які відбулися в кримінальному  праві в період війни, робився  наголос на час, який переживала СРСР, тому був прийнятий Указ Президії Верховної ради СРСР від 6 липня 1941 р. "Про відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, які викликають тривогу серед населення", що встановлював відповідальність у вигляді тюремного ув'язнення строком від 2 до 5 років, якщо ці дії за своїм характером не вимагали згідно із законом суворішого покарання.

Третій етап -  період "хрущовської відлиги". Так, Кримінальний кодекс УРСР 1960 р. відмовився від такого тяжкого покарання, як оголошення ворогом трудящих з позбавленням громадянства УРСР (отже, і громадянства СРСР) та з вигнанням назавжди за мело країни. Було вилучено норми, що позбавляли активного й пасивного виборчого права, а також права займати виборні посади в громадських організаціях та права на пенсію. Збереглися лише такі обмеження, як позбавлення права займати певні посади, військового чи спеціального звання, батьківських прав, причому два останні види покарань застосовувалися лише як додаткові.

Четвертий етап – це період прийняття нового Кримінального кодексу України, який був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. новий КК України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р¹., і є знаменною віхою в становленні України як правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом, прийнятим внаслідок проведення в Україні правової реформи, яка ставить своїм завданням кодифікацію найважливіших галузей права. Новий КК є базовим для майбутніх Кримінально-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови виконання кримінальних покарань, система, підстави і порядок застосування яких встановлені саме в КК.

Отже, приблизно розвиток кримінального законодавства в  Україні за період від 1920 до 2005 років  можна поділити на чотири періоду, які потрібно розглянут більш детальніше в своїй роботі.

 

 

 

 

 

 

1.Кримінальне  право в Україні (1920 – 1950 р.).

Головні риси кримінального права визначалися завданнями пролетарської революції — це, зокрема, придушення опору експлуататорських класів і боротьба з порушеннями революційного порядку.

Нове кримінальне право  базувалося на принципі доцільності, що протиставлявся принципу законності. Так, при визначенні вироку суд повинен був враховувати класову приналежність злочинця, соціальну спрямованість діяння тощо. Покарання передбачалося не лише за закінчене діяння, а й за задум та неповідомлення (недонесення).

"Керівні начала  з кримінального права РСФРР", що почали діяти в Україні  з серпня 1920 р., встановлювали широкий перелік різноманітних видів покарань: переконання, громадський осуд, обов'язок пройти курс політграмоти, оголошення бойкоту, конфіскація майна, позбавлення політичних прав, оголошення ворогом революції або народу, оголошення поза законом, розстріл тощо.

Оголошення поза законом або ворогом народу застосовувались як щодо окремих осіб, так і щодо членів їхніх сімей або цілих організацій. Слід зазначити, що існували такі антиправові інститути, як кримінальна відповідальність за принципом кругової поруки та заручництво. До кримінальної відповідальності притягувалась, наприклад, частина населення тієї місцевості, де були знищені склади, розібрані залізничні колії тощо¹.

Вирішальне значення у розвитку кримінального права  мало загальносоюзне законодавство, яке  ставало зразком для законодавчої діяльності в Україні. Подальший крок у посиленні ролі загальносоюзного законодавства було зроблено в Конституції СРСР 1936 р., яка віднесла все кримінальне законодавство до відання Союзу РСР в особі його найвищих органів державної влади, передбачивши створення й видання єдиного для всього СРСР Кримінального кодексу. Однак через те, що такий кодекс не було видано, в УРСР продовжував діяти Кримінальний кодекс УРСР поряд з окремими загальносоюзними кримінальними законами і указами Президії Верховної Ради СРСР, причому багато з них текстуально або з деякими змінами включалися до Кодексу. Тому всі кримінально-правові акти, видані в період 1937—1941 рр., можна поділити на дві групи: загальносоюзні кримінально-правові акти, що не включалися до КК УРСР, і кримінально-правові акти, прийняті в УРСР на підставі загальносоюзних законів і спрямовані на внесення змін до чинного КК республіки.

  

1.1.основні  риси розвитку право в період  репресивного режиму;

Кримінальному праву в період 30-х років надавалося вирішальне значення. Вважалося, що за допомогою жорстоких покарань, шляхом посилення репресій можна швидко та ефективно розв'язати будь-яке завдання. Тим більше, що наприкінці 20-х років партійно-державне керівництво на чолі з Сталіним розпочало штучно відроджувати властиве епосі громадянської війни протистояння соціальних сил і розкручувати маховик репресій, аби повернутися до звичайної воєнно-комуністичної політики. Особливо негативний вплив на розвиток кримінального законодавства мала шкідлива концепція про посилення і загострення класової боротьби в міру успіхів будівництва соціалізму, хибні положення якої були висловлені у доповіді Сталіна на об'єднаному Пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) у січні 1933 р.

Все це призвело до значного посилення у цей час суворості кримінальної репресії, розширення переліку злочинів, за які встановлювалася вища санкція, надзвичайно жорстокої постановки захисту соціалістичної власності. У цьому розумінні характерна також заміна з 1934 р. раніш прийнятого в кримінальному законодавстві терміна "заходи соціального захисту" терміном "покарання". Закон від 8 серпня 1936 р. запровадив на додаток до раніш встановлених видів позбавлення волі (у виправно-трудових таборах і загальних місцях ув'язнення) ще й найсуворіший вид позбавлення волі — тюремне ув'язнення.

Посилення кримінальної репресії виявилося і в тому, що Закон від 7 квітня 1935 р. знизив мінімальний  вік кримінальної відповідальності неповнолітніх і встановив, що, починаючи  з 12 років, особи, викриті у вчиненні крадіжки, заподіянні насильства і тілесних ушкоджень, вбивстві чи замаху на вбивство, підлягають притягненню до суду із застосуванням усіх встановлених законом мір кримінального покарання.

До цього слід додати поширення позасудової репресії, діяльність особливої наради при НКВС СРСР та численних "трійок".

Посилення кримінальної репресії знайшло своє відбиття перш за все у визначенні державних  злочинів. Так, у постанові ЦВК  СРСР від 14 березня 1933 р. роз'яснювалося, що у справах про шкідницькі акти на державних підприємствах і в установах "репресії повинні провадитись з особливою суворістю щодо викритих в цих злочинах службовців державних установ і підприємств". Постановою від 8 червня 1934 р. ЦВК СРСР доповнив Положення про злочини державні 1927 р. статтею про зраду Батьківщини, яка визначалась як "дії, вчинені громадянами Союзу РСР на шкоду воєнній могутності Союзу РСР, його державній незалежності чи недоторканості його території". Такі дії, як, наприклад, шпигунство, виказування військової чи державної таємниці, перехід на бік ворога каралися і раніш, але тепер їх було виділено в групу найтяжчих злочинів, які каралися розстрілом з конфіскацією усього майна, і тільки за обставин, що пом'якшували провину, — позбавленням волі на строк до 10 років. У разі втечі військовослужбовця за кордон члени його сім'ї, які знали про втечу, за недонесення каралися позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією усього майна. Інші повнолітні члени сім'ї, що проживали разом із зрадником, підлягали позбавленню виборчих прав і засланню у віддалені райони Сибіру на 5 років. Тим самим було грубо порушено один з основних принципів кримінального права, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягають лише особи, винні у вчиненні злочину. І треба відзначити, що застосування цього закону призвело до тюремного ув'язнення тисяч невинних людей¹.

На підставі союзного акта ВУЦВК і Раднарком  УСРР 20 липня 1934 р. прийняли постанову про доповнення КК УСРР статтями про зраду Батьківщини. Закон від 8 червня 1934 р. був повністю включений до КК УСРР.

У цей же час  було розширено перелік злочинів проти порядку управління. Тут  насамперед слід відзначити прийняту на підставі союзного закону постанову ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 13 травня 1934 р., яка передбачала кримінальну відповідальність за посягання на обороноздатність країни. До особливо небезпечних злочинів відносилось порушення правил міжнародних польотів. 25 лютого 1931 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР "Про відповідальність за злочини, що дезорганізують роботу транспорту" доповнили КК УСРР ст. 56-30а, яка передбачала порушення працівниками транспорту трудової дисципліни і встановлювала відповідальність за це у вигляді позбавлення волі до 10 років, а у випадках, коли ці злочини носили явно злісний характер, — найвищої міри покарання — розстрілу. До цієї групи можна також віднести такі злочини, як незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної розмінної монети, підробка паспортів, порушення правил паспортної системи, щодо яких в УСРР у період 1933—1937 рр. було прийнято низку законодавчих актів.

Жорстокість покарання надалі посилювалась. Постановою ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937 р. за особливо небезпечні державні злочини — шпигунство, шкідництво, диверсію — строк позбавлення волі було збільшено з 10 до 25 років.

Винятково велику увагу приділяє в цей час кримінальне  законодавство боротьбі із замахами на соціалістичну власність.

Під час насильницької  колективізації однією з форм протесту селянства ставав забій худоби напередодні  вступу до колгоспу. У зв'язку з цим ЦВК і Раднарком СРСР прийняли постанову від 16 січня 1930 р. "Про заходи боротьби з хижацьким забоєм худоби". Винні в такому забої підлягали позбавленню волі строком до 2 років. Райвиконкомам було надано право позбавляти таких селян права користуватися землею і конфісковувати їхню худобу. Ще одна постанова від 1 листопада 1930 р. взагалі забороняла під загрозою кримінальної відповідальності забій племінної худоби та молодняка. Так само постанова ЦВК і Раднаркому СРСР від 7 грудня 1931 р. встановила відповідальність за незаконний забій і приведення в непридатний стан коней. В Україні теж постановою ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 2 січня 1932 р. встановлювалась кримінальна відповідальність за незаконний забій худоби і коней, а також за інші злісні акти, що спричинили загибель худоби або коней чи призвели їх до непридатного стану.

До найважливіших  об'єктів соціалістичної власності  відносили в цей час трактори і сільськогосподарську техніку. Тому постанова ЦВК і Раднаркому СРСР від 13 лютого 1931 р. запровадила кримінальну відповідальність у вигляді примусових робіт на строк до 6 місяців чи позбавлення волі на строк до 3 років за злочинно-недбале ставлення до тракторів і сільськогосподарських машин. Слід мати на увазі, що зловмисне пошкодження державного чи суспільного майна призводило, як і будь-яке шкідництво, до найсуворішої кари, аж до страти. Таким же чином КК УСРР було доповнено статтями, що передбачали кару за поломку і псування тракторів і сільськогосподарських машин, а також за витрачання не за прямим призначенням пального для тракторів та ін.