Сцїцидальна поведінка

• пасивні  суїцидні думки характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але  не на тему позбавлення себе життя як самодовільної дії («добре було б померти», «заснути й не прокинутись» тощо);

• суїцидальні  задуми - це активна форма вияву  суїцидальності, тобто тенденція  до самогубства, глибина якої збільшується з розробкою плану її реалізації. Обдумуються спосіб, час і місце самогубства;

• суїцидальні  наміри передбачають приєднання до задуму рішення та вольового компонента, який спонукає до безпосереднього переходу в зовнішню поведінку;

Період  від виникнення суїцидальних думок  до спроб їх реалізації традиційно називається передсуїцидальним (передсуїцид).

Тривалість  його може вираховуватись хвилинами (гострий  передсуїцид) або місяцями (хронічний  передсуїцид). У випадках довготривалого передсуїциду процес розвитку внутрішніх форм суїцидальної поведінки чітко  проходить описані раніше етапи. Однак ця послідовність виявляється далеко не завжди. За гострих передсуїцидів можна спостерігати виникнення суїцидальних задумів.

Актуальність  дитячої проблематики в суїцидології визначається нагальністю профілактики самогубств серед учнівської молоді. Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень, 27,2 % дітей віком 10-17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8 % - уважають, що нікому немає до них справ, 25,5 % - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9 % - не стримуються в ситуації конфлікту.

Виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:

• переживання  образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим;

• реальна  або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;

• переживання, пов'язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;

• почуття  провини, сорому, образи, незадоволеність  собою;

• страх  перед ганьбою, приниженням, глузуванням;

• страх  перед покаранням;

• любовні  невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність;

• почуття  помсти, погроз, шантажу;

• бажання  привернути до себе увагу, викликати  жаль, співчуття;

• співчуття  або наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).

Молодь  найбільш уразлива до соціальних негараздів у суспільстві. Сьогодні зростає кількість чинників, що схиляють молодь до самогубства:

• алкоголізм, наркоманія, зловживання токсичними препаратами;

• депресії;

• ВІЛ/СНІД;

• фінансові  проблеми (безробіття);

• емоційне, психічне, фізичне, сексуальне кривдження з боку дорослих.

Першим, хто спробував пояснити самогубство  з психологічної точки зору, був  засновник психоаналізу Зиґмунд  Фрейд (1856 – 1939 роки). Драматизм людського  існування посилюється наявністю  у людини схильності до руйнування, агресії, що протистоїть “інстинкту життя”. Згідно з його теорією, виникає амбівалентний конфлікт – зіткнення протилежних бажань. Таким чином, внутрішній світ людини стає ареною боротьби двох антагоністів – Танатоса та Ероса. Вбивство – це агресія, спрямована на інших, а самогубство – теж агресія, але спрямована на сам суб’єкт: “…жоден невротик не відчував потягу до самогубства, не виходячи з імпульсу вбити іншого, спрямованого на самого себе” [14, с. 209]. Але, що цікаво, в останні 16 років життя, хворіючи на рак, З. Фрейд постійно думав про свій відхід з життя.

Систематизоване ж обґрунтування заборони суїциду  сформулював Фома (Тома) Аквінський (1225 чи 1226 – 1274 роки):

1. Самогубство  є порушення закону природи,  відповідно до якого “усе природне  повинно підтримувати своє буття”.

2. Це  порушення закону моралі, оскільки  шкодить суспільству, частиною  якого є сам суїцидент.

3. Самогубство  є порушенням закону Божого, що  підкоряє людину Божому провидінню  та залишає право лише Богові  забирати життя людини.

Таким чином, самогубство є потрійним гріхом: перед собою, перед суспільством та перед Богом.

Загальними  рисами суїциду є:

• Метою  суїциду є знаходження рішення. Суїцид не є випадковою дією. Його ніколи не роблять безглуздо чи безцільно. Він служить виходом з ускладнень, кризи або нестерпної ситуації. Йому притаманні непогрішима логіка й доцільність.

• Завдання суїциду полягає у припиненні свідомості. Головне практичне завдання суїциду - це те, до чого відбувається рух, повне припинення потоку своєї свідомості, нестерпного болю як рішення хворобливих і насущних життєвих проблем.

• Стимулом до скоєння суїциду є нестерпний психічний (душевний) біль. Якщо припинення своєї свідомості - це те, до чого рухається  суїцидально налаштована людина, то душевний біль - це те, від чого він  прагне втекти. Таким чином, суїцид найлегше зрозуміти як поєднання руху в напряму до припинення потоку свідомості та втечі від психічного болю та нестерпного страждання.

• Стресором  при суїциді є фрустровані  психологічні потреби. Суїцид слід розуміти не як безглуздий і необґрунтований учинок, а як реакцію на фрустровані психологічні потреби людини.

• Суїцидальною емоцією є безпорадність-безнадійність. У суїцидальному стані виникає  відчуття безпорадності-безнадійності: «Я нічого не можу зробити (окрім здійснення самогубства), і ніхто не може мені допомогти (полегшити біль, який я відчуваю)».

• Внутрішнім ставленням до суїциду є амбівалентність. Для самогубства типовий стан, коли людина одночасно намагається  перерізати собі горло та благає про  допомогу.

• Станом психіки при суїциді є звуження когнітивної сфери. Було б не зовсім правильно вважати суїцид проявом психозу, неврозу або психопатії. Точніше його можна охарактеризувати як скороминуще афектне й інтелектуальне звуження свідомості з обмеженням використання можливостей.

• Дією при суїциді є втеча. Втечу  відображає намір людини віддалитись  із зони лиха. Варіантами втечі є, наприклад, відхід із дому або сім'ї, звільнення з роботи, дезертирство з армії.

• Комунікативною дією при суїциді є повідомлення про свої наміри. Люди, які мають намір скоїти самогубство, унаслідок амбівалентного до нього ставлення, свідомо чи несвідомо подають сигнали лиха, скаржаться на безпорадність, шукають можливості порятунку.

• Закономірністю є відповідність суїцидальної поведінки  загальному життєвому стилю поведінки. 
 
 
 
 
 
 

3.Причини  скоєння суїциду 

Самогубство, зазвичай, скоюються від відчаю, на знак протесту, щоб зберегти почуття  поваги, щоб уникнути болю чи помститися. «Факторами ризику» є бідність, безробіття, втрата близьких та проблеми в сімейних відносинах. Люди, в родині яких самогубці, схильні частіше закінчувати добровільно життя. Важливу роль також грають моральні та фізичні травми, отримані в дитинстві. Негативний вплив також здійснює соціальна ізоляція людини і психічні проблеми, конкретно-депресії. Вважається, що депресія є хворобою самогубців – до 70% депресивних хворих відчувають схильність до суїцидальних тенденцій, а 15% з них здійснюють самогубство. Тому, проблема самогубства – це проблема депресії.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) нарахувала 800 причин самогубства. Серед них: 1) 41% - невідомі; 2) 19% - страх покарання; 3) 18% - душевна хвороба; 4) 18% - засмучення домашніми проблемами; 5) 6% - пристрасті; 6) 3% - грошові втрати; 7) 1.4% - перенасиченість життям; 8)1.2% - фізичні хвороби.

Акти  суїциду збільшуються в кількості  під час різдвяних свят. Засмучені  розпадом сім’ї, смертями рідних, самотністю, соціальними чи економічними негараздами  люди відчувають, що «щасливий сезон» не приніс радості, що може стати поштовхом до самогубства. Люди з високим рівнем освіти менш схильні до суїциду, а найбільш схильні – люди з неповною середньою освітою.

Приблизно 80% самогубців попередньо дають можливість дізнатися оточуючим про свої наміри, хоч спроби повідомлення можуть бути завуальовані. Спочатку загроза може бути підсвідомими проханнями про допомогу, захист і втручання. Пізніше, коли не знаходиться нікого, хто міг би допомогти, людина може призначити час і визначити спосіб самогубства. Які б не були ці висновки – у формі прямих відкритих заяв чи вміло замаскованих натяків, у кожному разі вони не повинні ігноруватися оточуючими. Бо це людське життя – найцінніше, що є у нас. І якщо нам важливе і дороге наше життя, то треба прикласти максимум зусиль, щоб і близькі цінували своє.

Підготовка  до самогубства залежить від особливостей людини і зовнішніх обставин. Іноді показники суїцидів можуть бути невербальними. Дуже часто вони зводяться до того, що називається, приведеннями до ладу своїх справ. Для когось це може означати оформлення заповіту, для іншого – написання довгих листів, розв’язання суперечок і конфліктів з рідними і близькими.

До поведінкових ознак відносимо: людина починає  дарувати іншим речі; що мають велике особистісне значення, приводити  до ладу свої справи, намагається примиритися  з давніми ворогами, демонструє радикальні зміни в поведінці, такі як: в їжі – їсти мало чи, навпаки, багато; у сні – спати дуже мало або ж багато; у зовнішньому вигляді – стати не зовсім чепурним; у звичках – пропускати заняття, уникати спілкування з однолітками, знаходитися в засмученому настрої; бути надзвичайно діяльнісним чи, навпаки, ігнорувати все і всіх навкруги.

Ситуаційні  ознаки. Людина може наважитись на самогубство, якщо:

1)соціально-ізольована (не має друзів чи має лише  одного друга), відчуває себе відкинутим  іншими; 2)проживає в нестабільному оточенні (серйозна криза в родині – у відносинах з батьками чи батьків між собою; алкоголізм як власна чи сімейна проблема; 3)відчуває себе жертвою насилля – фізичного, сексуального чи емоційного; 4)раніше були спроби суїциду (12% після невдалої спроби самогубства на протязі двох років повторює її і досягає бажаного; 80% самогубців намагались в минулому звести рахунки з життям хоча б один раз); 5) має схильність до самогубства внаслідок того, що воно мало місце в житті когось із друзів, знайомих чи рідних (у 6% самогубців один з батьків був самогубцем); 6)переніс тяжку втрату (смерть близької людини, розлучення батьків); 7)дуже критично ставиться до самого себе; 8)має прогресуюче захворювання (фактор прогресуючого захворювання є більш значущим для суїцидального ризику, ніж втрата непрацездатності); 9)економічні негаразди, що стосуються більш широкої сфери, ніж просто матеріальне забезпечення (ситуація невизначеності майбутнього); 10)алкоголізм, хронічне вживання наркотичних і токсичних речовин.

Існує також залежність між релігією і суїцидом. В ісламських країнах кількість самогубств рівняється до нуля (0,1 випадок на 100тис. населення). В країнах християнства та індуїзму цей рівень помітно вищий – в християнських державах 11,2 випадки на 100 тис. в індуїстських відповідно 9,63. В атеїстичних державах (наприклад в Китаї) досягає 25,6 на 100 тис. жителів.

До певного  часу у європейців існували догми  про те, що самогубство вчиняють безумці, душу яких зсередини роз’їдає нечиста сила, повністю задовольняли. Але в ХVІІІ ст. для більш розумної свідомості такого пояснення стало недостатньо, тим більш, що не всі випадки самогубства вміщались в ці рамки. Саме тоді й виникли перші спроби узагальнити всі відомості про суїцид, тобто вивести теорію самогубства. Кінець ХІХ ст. свідчить про те, що кількість самогубств зростає, а теорії щодо їх виникнення досі в кожного науковця свої. Єдиної теорії досі немає. Одні звинувачують в цьому клімат та раціон харчування, інші звинувачують в цьому нігілізм, матеріалізм і інші руйнівні ідеї. Але з кожним роком все більше людей бажають покінчити життя самогубством, відмовляючись від найбільшого людського скарбу. А це говорить про нашу розгубленість перед цим страшним феноменом. 
 
 
 
 
 
 
 

4. Аномалії  душі, або теорії самогубства

Основоположник суїцидології Е.Дюркгейм звів всю сукупність мотивацій суїциду до негативного впливу соціального середовища і протікаючи в ньому процесів. Він виділив три типи самогубств: егоїстичне, альтруїстичне та анемічне.

Егоїстичне  самогубство має місце, коли зв’язки з життям обриваються, коли слабшає зв’язок із суспільством, результатом чого стає крайній індивідуалізм. На думку Е.Дюркгейма високий рівень освіти в сенсі схильностей до суїциду – річ небезпечна. Інтелектуали вбивають себе разів в 10 частіше, ніж люди малоосвічені. Це тому, що освіта і пов’язана з нею матеріальна забезпеченість спонукають до загострення індивідуалізму.

Якщо  порівняти ці дані зі статистикою  ХХІ ст. , то зараз більш підвласні  суїцидним думкам люди з незавершеною середньою освітою, а високо освітні особи значно рідше проявляють такі схильності.

Альтруїстичне самогубство, навпаки, є наслідком  недостатньо розвиненої індивідуальності. До цієї категорії можна віднести «самознищення» в примітивному суспільстві  людей похилого віку. Але в тому суспільстві, де людина мало цінує власне життя, готова принести його в жертву, так мало цінує і інше, чуже життя.