Попередження злочинності в місцях позбавлення волі

Запобігання й припинення злочинів. Запобігання  й припинення злочинів переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням  наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин уже почав  фактично вчинюватися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення  волі може спиратись на методи нейтралізації  криміногенних явищ, деалкоголізації  й девіктимізації, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового  утримання від учинення злочинів, медико-реабілітаційного характеру. Основними  запобіжними комплексами є:

1)       переорієнтація антигромадської настановки особи чи

групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало

відомо, виникла  рішучість вчинити злочин або  поведінка яких в

умовах виправно-трудових установ створює підвищену ймовір

ність учинення щодо них злочинного посягання, та ін. );

2)       активні   контрзаходи (оперативне   втручання суб'єктів

попередження  з метою запобігти насильству, масовим завору

шенням, втечам; створення умов, які роблять неможливим про

довження  злочинної діяльності; огляд, обшук, перлюстрація ко-  

респонденції; перевірка посилок і передач; прослуховування телефонних переговорів  засуджених: виявлення криміногенних  зон й угруповань, їх лідерів, авторитетів, "злодіїв у законі" і впровадження відповідних заходів по зменшенню  їх впливу на інших засуджених та ін. );

3)  організаційно-превентивний напрямок припинення зло

чинів (створення  спеціальних підрозділів по попередженню най

більш поширених  злочинів, присікання поширення різної дезін

формації  та чуток, якими вміло маніпулює  певна частина засуд

жених для "відновлення  справедливості" або виправдання  своїх

дій, та ін. );

4)  спонукальний напрямок (цілеспрямована робота адміні

страції виправно-трудових колоній та громадських організацій

по схиленню засуджених до добровільної відмови  від учинення

злочинів  і взагалі відмови від злочинного способу життя, терміно

ва ізоляція окремих засуджених, переведення  до іншого загону

або в іншу виправно-трудову установу та ін. );

5)      рішуча протидія розвитку злочинної діяльності й настан

ню більш  тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення

до кримінальної відповідальності та ін. ).

Література  до розділу 1

1.                Гуров А. И. Профессиональная преступность: прошлое и

современность. - М.: Юрид. лит., 1990.

2.                В пошуках альтернатив тюремному покаранню: Матері

али міжнародного симпозіуму 15-16 січня 1997 року. - К., 1997.

- Вип. 1.

3.                Європейські стандарти утримання в'язнів / Харк. право-

захисна група. - Харків: Фоліо, 1998.

4.                Карпец И. И. Преступность: иллюзии и реальность. - М.:

Рос. право, 1992. - С. 281-290.

5.                Криминология: Учеб. для юрид. вузов / Под общ. ред.

А. И. Долговой. - М.: Изд. группа ИНФРА-М - Норма, 1997.

- Гл. 28.  

1 Під місцями  позбавлення вол; слід розуміти  установи, названі в ст. 12 ВТК України,  а також слідчі ізолятори.

2 Тюремная  реформа в посттоталитарных странах:  Информ. бюл. о междунар. семинаре 10-12 ноября 1998 г. в Донецке. - Донецк, 1999. - С. 8.

А. Г. Кулик,

канд. юрид. паук,

начальник лаборатории

криминологических исследований НИИ

проблем борьбы с преступностью НАВДУ