Попередження злочинності в місцях позбавлення волі

3. Попередження злочинності  в місцях позбавлення  волі

Злочинність у місцях позбавлення волі - хоча й специфічна, але ж частина  всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватися  на двох рівнях - загальносоціальному  й спеціально-кримінологічному.

Загальносоціальне попередження злочинності в місцях позбавлення волі - це, насамперед, комплекс перспективних соціально-економічних, організаційно-управлінських, ідеологічних, культурно-виховних та інших заходів, спрямованих на вирішення й згладжування гострих соціальних проблем і  негараздів у країні, які в місцях позбавлення волі проявляються вже  в деформованому вигляді. Гострота соціальних протиріч відбивається перш за все на тих людях, які утримуються  в установах виконання покарань, на поширенні кримінальної субкультури, агресивності й насильства. Зменшення  суспільних суперечностей внаслідок  проведення гнучкої й розумної соціальної політики (що неодноразово доведено світовою історією) істотно знижує рівень і  тяжкість насильницьких і корисливо-насильницьких  проявів у людському середовищі, в тому числі й у місцях позбавлення  волі, поступово витискує криміногенні явища. Саме загальносоціальне попередження злочинності спроможне вирішити такі складні проблеми, як праця, освіта, життєві умови, дозвілля в'язнів  у виправно-трудових установах і  після звільнення з них, що мають  бути спрямовані на позитивну перспективу  ресоціалізації особи (модернізація підприємств  у місцях позбавлення волі, навчання необхідним професіям,  

що можливо  лише за підвищення рівня освіти й  загальної культури, сприятливих  життєвих умов, осмисленості дозвілля, підвищення духовності тощо). Отже, загальносоціальне  попередження злочинності, у кінцевому  підсумку, змінює уявлення про роль і місце виправно-трудової системи  в боротьбі зі злочинністю.

Цілком справедливо  відзначається в літературі, що виправно-трудовим установам слід повертати суспільству  повноцінну особу, а не остаточно  калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. 3 Конституції України практична  діяльність держави, її органів і  посадових осіб повинна гарантувати, затверджувати й забезпечувати  права та свободи людини.

Що стосується спеціально-кримінологічного попередження злочинності в місцях позбавлення  волі, то його напрями й заходи досить різноманітні, мають як загальний, так  і конкретний, цілеспрямованіш характер і спираються на багатий вітчизняний  і світовий досвід. Частина з них  знаходить відбиття в програмах  боротьби зі злочинністю (наприклад, Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю  на 1996-2000 роки, розділи VIII - "Удосконалення  кримінально-виконавчої системи").

Кримінологічна  профілактика. Цей напрямок попередження злочинності у виправно-трудових установах може включати заходи по втручанню в кризові ситуації, зменшення практичних можливостей  учинення злочинів, боротьбу з кримінальною субкультурою, залучення громадськості  до профілактичної роботи, надання  допомоги жертвам злочинів тощо.

Відомо, що втручання в кризові ситуації являє собою комплекс різноманітних  заходів по стриманню злочинних  проявів, що припускає нейтралізацію  й розв'язання міжособистих (групових) конфліктів засуджених за допомогою  специфічних для місць позбавлення  волі методів роботи суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести такі заходи:

1) здійснення  постійного оперативного (в тому  числі й за допомогою технічних  засобів) контролю за криміногенними  зонами у виправно-трудових установах,  де найчастіше й у певний  період виникають типові серйозні (й у той же час специфічні  для кожної окремо установи) негативні  явища, що сприяють виникненню   

й розвитку напружених міжособистих (групових) конфліктів або особливого психічного стану  засуджених, що погрожує вчиненням  злочинів. Наприклад, у результаті неналежного  нагляду за ув'язненими, низької  якості обшукової роботи, недоліків  у виховній роботі протягом 1997 р. вчинено 3 умисних убивства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, 6 втеч з-під варти, 112 втеч з колоній-поселень та ін. З  метою посилення нагляду та ізоляції засуджених у місцях позбавлення  волі в 1997 р. створено службу нагляду  та безпеки. До складу Головного управління виконання покарань було направлено понад 7, 5 тис. військовослужбовців, передано значну частину озброєння, спецзасобів, інвентарю. Наказом МВС України  № 908 від 29 грудня 1997 р. затверджено  Інструкцію по організації нагляду  за засудженими, які відбувають покарання  у виправно-трудових колоніях МВС  України;

2)   проведення комплексних профілактичних операцій у

виправно-трудових установах за участю всіх підрозділів, залу

чення сил  і засобів інших установ для  вирішення нагальних проб

лем. Аналіз роботи по забезпеченню нагляду та ізоляції ув'язне

них у місцях позбавлення волі ГУВП МВС України  за 1997 р.

показав, що незадовільна організація нагляду  та безпеки, обшуко

вої роботи, тобто послаблення заходів втручання  в кризові

ситуації, стали  причинами різкого збільшення вживання засудже

ними спиртних напоїв, наркотичних засобів, інших  заборонених

предметів;

3)   реалізація заходів протидії професіоналізації та консо

лідації злочинців, особливо серед тих, хто відбуває покарання за

насильницькі  та корисливо-насильницькі злочини, а  також серед

жінок і  молоді. Виправдали себе в цьому  напрямку такі заходи,

як комп'ютерний  облік інформації про криміногенних  осіб, розсі

кання угруповань засуджених зі злочинною орієнтацією, підтрим

ка й використання існуючих угруповань із позитивною спрямова

ністю, створення "режимних загонів" за участю в'язнів  та ін.;

4)   забезпечення психологічної підтримки засудженим, які

прибувають  у місця позбавлення волі (особливо в період пенітен

ціарної адаптації), орієнтування їх на свідомий вибір  позитивного  

шляху відбування покарання, своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з антигромадською  спрямованістю;

5)  удосконалення постпенітенціарної практики, контролю,

зокрема, створення  спеціальної служби пробації по нагляду  за

особами, які  звільнилися з місць позбавлення  волі, та надання їм

підтримки й допомоги;

6)      використання необхідних заходів по виявленню осіб, які

потребують  психологічного, клініко-психіатричного або іншого

обстеження  з метою попередження й усунення чинників, травмую

чих психіку.

Вжиття заходів, які максимально зменшували б  практичні можливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-наглядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших  недоліків, що сприяють учиненню злочинів. Для цього необхідно запроваджувати такі заходи, як: а) організація належного  оперативного обміну інформацією між  різними підрозділами виправно-трудових установ про угруповання й  елітні прошарки засуджених, які є  потенційними джерелами негативного  впливу й агресивних дій; б) недопущення  перевищення фактичного контингенту  засуджених понад ліміт, розширення існуючих і будування нових виправно-трудових установ, що відповідали б сучасним міжнародним стандартам; в) своєчасне  виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних  механізмів й особливостей, пошук  методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних і  каральних дій, гласне інформування ув'язнених про наслідки та санкції, які були застосовувані до винних; г) упровадження групової профілактики злочинів, тобто створення спрямованого механізму саморегуляції в спеціально або стихійно створених групах з  метою управління розвитком криміногенної  ситуації шляхом групової профілактики (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді, йога тощо); д) соціотехніка, тобто проведення заходів по спеціальному управлінню групами засуджених (руйнування малих груп, включення до групи  засудженого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за уста-   

новками груп шляхом постановки спільної мети, для  досягнення якої потрібні спільні зусилля, та ін. ); е) переорієнтація суб'єктів  криміногенної ситуації методом  інформування про реальні обставини; є) роз'єднання учасників криміногенної  ситуації за допомогою обмеження  або повного усунення особистих  стосунків; ж) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів. Завдяки цьому, наприклад, у 1997 р. вжиті заходи дозволили в 30-ти установах не допустити вчинення злочинів серед засуджених, попередити 1291 злочин, у тому числі 395 втеч, 21 напад на охорону, 10 захоплень заручників, 6 умисних убивств, 138 тяжких тілесних ушкоджень, 383 фізичні розправи, 338 інших злочинів, а також 339 випадків самогубства ("Огляд стану боротьби зі злочинністю в СІЗО (тюрмах) МВС України за 1997 р. ", - С. 43); з) підвищення рівня й удосконалення методів проведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо із засудженими, схильними до втеч, які вже скоювали злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, з хронічними алкоголіками й наркоманами; к) завершення формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх кваліфікованими й досвідченими кадрами, забезпечення їх спеціальними технічними засобами й обладнанням.

Адміністрації виправно-трудових установ попереджувати  злочини надзвичайно складно  через існуючу серед засуджених кругову поруку й підкорення в'язнів  злодійським законам. Як уже зазначалося, злодійські закони й традиції - це своєрідний неформальний регулятор "іншого життя". Характерно, що особи, які ніколи раніше не стикалися з такими "правилами" поведінки, починають їх засвоювати з моменту появи їх у слідчому ізоляторі, проходять так звану "прописку". Але й тоді, коли засуджені прибувають до виправно-трудових установ, продовжується  їх обробка професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до іншого способу  життя й поведінки з неофіційною  системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки у  виправно-трудових установах, але й  поза їх стінами.  

Отже, без  зруйнування кримінальної субкультури  неможливо ні виправлення засуджених, ані ефективна попереджувальна  діяльність у місцях позбавлення  волі. Ідеології кримінальної субкультури  треба протиставити метод розвінчання  злочинного світу, підрив авторитету лідерів  кримінального середовища, формування в громадській думці негативного  ставлення до злочинної субкультури  з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни дискредитаційні  заходи за спеціально розробленою програмою  через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду, мистецтво  тощо.

Залучення й консолідація зусиль широкої громадськості  у вирішенні проблем кримінально-виконавчої системи, в тому числі й у попередженні злочинності в установах відбування покарань, передбачає тривалу й уміло  організовану роботу по: а) створенню  відповідних громадських структур; б) поширенню кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, причини, умови  й мотиви злочинів, про злочинців  та потерпілих, умови відбування покарання  взагалі; в) налагодженню взаємодії  і координації між різними  державними, громадськими й релігійними  суб'єктами попереджувальної діяльності у виправно-трудових установах. Вважається, що поінформована й активна громадськість  є основною складовою демократичного суспільства.

У гл. 23 Виправно-трудового  кодексу України (ст. 122-127) регулюються  основні форми участі громадськості  у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлення  волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських  організацій над виправно-трудовими  установами. Можуть існувати й інші форми участі громадськості, не передбачені  чинніш виправно-трудовим законодавством. Указані форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття  засуджених, їх взаємовідносин з адміністрацією виправно-трудових установ, відповідальності й принциповості у своїй роботі. Необхідно підняти їх роботу на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві.   

Певне значення в попередженні злочинності в  місцях позбавлення волі мас релігія. Багато з засуджених - віруючі люди. Церква, релігія з їх основними  постулатами ненасильства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати відносини, які зможуть допомогти  подолати духовну кризу, вирішити міжособистий чи груповий конфлікт, життєву проблему і взагалі поступово підточувати  кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації  провадять добровільну роботу серед  засуджених, надають їм матеріальну  допомогу.

Таким чином, активізація традиційних і запровадження  нових форм участі громадськості  у справі поліпшення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потенціалу в місцях позбавлення волі.

Потребують  правового врегулювання й питання  надання допомоги потерпілим від  злочинів у виправно-трудових установах.