Особливості тримання осіб, засуджених до ДВП

План

Вступ………………………………………………………………………………….2

1. Історія встановлення  злочину придбання, одержання,  зберігання або збут майна,  здобутого злочинним шляхом та  визначення його в сучасному  законодавстві……………………………………………………………….....4 

2. Склад злочину придбання,  одержання, зберігання або збут  майна, завідомо здобутого злочинним  шляхом……………………………………..7

3. Спільні та відмінні  ознаки злочинів, передбачених ст. 198 та ст. 209 КК України………………………………………………………………….......10

Висновок…………………………………………………………………………….14

Список використаних джерел та література……………………………………...17

 

                                                                                                                                                                                      

 

Вступ

Основним завданням сучасного  українського законодавства є зміцнення  законності у всіх сферах суспільної діяльності, і в першу чергу  економічної. Економічна система є  основою всього суспільного механізму, тому що цією системою визначається виробництво  і розподіл матеріальних благ. Тому правильне функціонування економіки  України є головним чинником стабільності суспільства. У зв’язку з цим  у державно-правовій системі підвищена  увага приділяється регулюванню  цієї сфери суспільної діяльності, а кримінально-правові норми є  одним з важелів такого регулювання.

Після розпаду радянської системи господарювання, економічна система має яскраво виражений  злочинний характер, активно розширюється сфера тіньової економіки. Через  її структури збагачуються суб’єкти кримінального бізнесу. У системі  нелегальної економічної діяльності можна виділити кілька напрямів. Одним  з таких є придбання, одержання, зберігання і збут майна, здобутого  злочинним шляхом. Небезпека цього  виду злочинної діяльності полягає  в тому, що створюється зручне середовище для збуту майна, здобутого злочинним  шляхом, що стимулює розвиток злочинності.

Метою реферату є вивчення соціальної обумовленості наявності кримінально-правової норми в українському законодавстві і серед інших міжнародних кримінально-правових норм, що передбачає відповідальність за придбання, одержання, зберігання і збут майна, здобутого злочинним шляхом.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історія встановлення злочину придбання, одержання, зберігання або збут майна, здобутого злочинним шляхом та визначення його в сучасному законодавстві.                                                                                                                                                                                            Стаття 198 Кримінального кодексу України, який набрав чинності 1 вересня 2001 р., міститься у розділі «Злочини проти власності» КК України і встановлює кримінальну відповідальність за придбання, одержання, зберігання або збут майна, здобутого злочинним шляхом (із змінами від 16 січня 2003 р., внесеними Законом України № 430-ІV). Раніше ця стаття передбачала відповідальність тільки за придбання, збут або зберігання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом [1].

Відповідальність за зазначений злочин уперше була встановлена на початку ХІІ сторіччя в «Русской правде». У розділі «О воровстве» в «Пространной Правде» Ярослава Мудрого відповідальність встановлювалася тільки в тому випадку, якщо особа знала, що майно викрадене, а сумлінний покупець не притягувався до відповідальності (понесені ним збитки відшкодовував той, хто продав таке майно). Відповідальність за торгівлю майном, здобутим злочинним шляхом, наставала при завідомому знанні того, що майно здобуте саме злочинним шляхом. Покарання передбачало обов’язкове відшкодування збитків власникові майна та іншим особам, що постраждали від дій збувальника викраденого, а також накладався штраф на користь князя.

Судебник 1497 р. проголошував, що за прийом викраденого, його зберігання і продаж стягувалися збитки на користь  власника майна і призначалася в’язниця.

У Кримінальному кодексі 1903 р. царської Росії було загальновизнано, що «скупщики вещей, добытых преступным путем, являются как бы банкирами преступников, предлагающими капитал, без которого значительное количество преступлений не могло бы совершиться», ст. 279 містилася у главі про злочини проти суспільного порядку.

Злочини корисливого та корисливо-насильницького характеру  продовжують стійко займати вагому частку в структурі загальнокараної злочинності. На сьогодні велика кількість юридичної літератури присвячена розгляду нових видів злочинів у сфері економічної діяльності.

У зв’язку із переходом  до ринкової економіки істотно змінився рівень суспільної безпеки цього  виду злочину. Даним видом злочинної  діяльності реалізуються матеріальні  блага, вилучення яких з цивільного обігу призводить до збитків у  економіці України. Прийняття нового Кримінального кодексу вимагає  перегляду науково-правової методики щодо розглянутого виду злочинної діяльності, що свідчить про наукову актуальність цієї проблеми.

Суспільна небезпека придбання, одержання, зберігання або збуту  майна, здобутого злочинним шляхом, є своєрідним стимулом до вчинення нових злочинів; ефективною системою для швидкої реалізації злочинно здобутого майна, що сприяє вилученню  з легального товарообігу матеріальних цінностей та руйнуванню економічної  системи України і перешкоджає  пошуку злочинців і розкриттю  злочинів; набувачі – збувальники  пропагують злочинний спосіб життя, втягують нових людей у злочинну діяльність, все більше людей стають на злочинний шлях. Необхідно відзначити, що найчастіше, це особи, що відносяться  до групи заможних та благополучних, які не проти заробити на операціях  з майном, здобутим злочинним шляхом.

Незаконним шляхом найчастіше здобуваються: аудіо- та відеоапаратура, побутова техніка, хутряні вироби, одяг, комплектуючі частини до комп’ютерів, будматеріали, автомобілі та запчастини до них тощо.

У різних державах по-різному  розуміють небезпеку розглянутого злочину.

КК РСФСР 1922 р. передбачав кримінальну відповідальність за такий  злочин у ст. 181, а саме: «Придбання завідомо викраденого, – карається  примусовими роботами або позбавленням волі на строк до 1 року». Частина 2 –  той самий злочин, вчинений у виді промислу і з метою збуту –  карається позбавленням волі на строк  не менше одного року з конфіскацією майна. Цією нормою кримінально караним було тільки придбання майна і тільки здобутого шляхом крадіжки, а інші способи придбання майна, здобутого шляхом вчинення інших злочинів у цілому було відсутнє у кримінальному законі. І тільки ст. 208 КК РСФСР 1960 р. передбачила відповідальність за «придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом».

Кримінальне законодавство  країн колишнього СРСР по-різному  визначає суспільну небезпеку розглянутого злочину. Відповідно до модельного Кримінального  кодексу для держав – учасників  Співдружності Незалежних Держав, що має рекомендаційний характер, цей  вид злочинів відноситься до злочинів проти власності, як і в українському законодавстві.

У КК Республіки Бєларусь злочинне придбання або збут майна – ст. 236 – віднесено до злочинів проти здійснення економічної діяльності, тобто спрямоване на захист економічної системи Бєларусі. У ст. 236 КК Республіки Бєларусь міститься схожий момент із диспозицією ст. 198 КК України – не тільки придбання і збут, але і зберігання майна, здобутого злочинним шляхом; а ст. 236 КК Республіки Бєларусь, так само як і ст. 198 КК України, містить позитивний момент: вказівку на відсутність ознак легалізації.

У ст. 175 КК РФ відсутні склади одержання і зберігання майна, здобутого  злочинним шляхом, і передбачається кримінальна відповідальність лише за «придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом».

Кримінальне законодавство  Іспанії (1997 р.), так само як і українське законодавство, визначає настання кримінальної відповідальності тільки при наявності  завідомого знання про те, що воно здобуте  злочинним шляхом (ст. 301 Розділу  «Злочини проти власності і соціально-економічного порядку», Глава ХІV «Про зберігання викраденого та аналогічні злочини»).

Кримінальне законодавство  ФРН 1871 р. (із змінами на 15 грудня 1994 р.) відносить злочинне придбання  або збут майна до приховування –  приховування майна, здобутого злочинним  шляхом. На думку німецького законодавця, даний злочин посягає на інтереси правосуддя. У §259 КК ФРН до розглянутого виду злочинної діяльності відносяться  придбання, збут і сприяння збуту. Відмінною  рисою є те, що майно має бути здобуте протиправно – не обов’язково злочинно. Виходячи з цього, для кваліфікації розглянутого злочину не має значення, у результаті порушення якого нормативного акту здобуте дане майно [8].

Кримінальний кодекс Франції  від 22 липня 1992 р. відносить поняття  «злочинне придбання або збут майна» до Розділу «Про посягання  на власність». У главі 1 цього розділу  міститься перелік діянь, що складають  об’єктивну сторону даного складу злочину: приховування, зберігання, передача, а також будь-яке використання майна, здобутого злочинним шляхом, або виконання ролі посередника  для її передачі, якщо відомо, що ця річ отримана в результаті злочину  або вини. До придбання майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, відноситься  також будь-яке використання продукту злочину або вини, якщо відомо його походження.

Таким чином, злочинними вважаються будь-які дії особи з майном, здобутим злочинним шляхом, після  його одержання від добувача. Момент закінчення придбання або збуту  майна, здобутого злочинним шляхом, настає на етап пізніше, ніж в українському аналогу – з моменту одержання, зазначеного у ст. 198 КК України, майна  у володіння або для зберігання, а також з моменту збуту.

Російське законодавство  відносить цей злочин до Розділу  „Злочини в сфері економічної діяльності” (ст. 175 КК РФ «Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом»), а ст. 208 КК РРФСР 1960 р. була віднесена до злочинів проти суспільної безпеки і суспільного порядку. Небезпека полягала у тому, що така злочинна діяльність була стимулом до вчинення нових злочинів і для економіки країни загрози не представляла. Нове законодавство РФ придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, визначає як склад злочину з подвійним об’єктом: належне функціонування економічної системи країни та суспільний порядок. Спеціальна мета – збут зазначеного майна.

Українське законодавство, а саме ст. 198 КК «Придбання, одержання, зберігання або збут майна, здобутого  злочинним шляхом», відносить даний  склад до злочинів проти власності, що, на наш погляд, не зовсім вдало. Сьогодні правові норми, що регулюють кримінальну відповідальність за придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, відносяться до кримінально-правових норм у сфері боротьби з економічною злочинністю.

2. Склад злочину придбання, одержання, зберігання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Даний злочин підлягає кваліфікації за ст. 198 за визначених обставин: тобто, у випадку, якщо такі дії не містять ознаки легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом. Ознаки такої легалізації передбачені ст. 209. Останнім часом просліджується негативна тенденція щодо легалізації узаконення здобутого злочинним шляхом майна. Ст. 198 та Ст. 209 знаходяться у різних розділах Кримінального кодексу, але вони мають тісний зв'язок, адже останнім часом все більше доходів, здобутих злочинним шляхом легалізуються, тим самим ускладнюючи розкриття злочинів. Докладніше про це викладено нижче.

Об’єктом злочину є  встановлений законом порядок придбання  і відчуження майна, що забезпечує право  власності.

Предметом злочину є  майно, завідомо здобуте злочинним  шляхом.

З об’єктивної сторони  злочин характеризується заздалегідь  не обіцяним придбанням, одержанням, зберіганням  або збутом майна, завідомо здобутого  злочинним шляхом, і виражається  у формі: а) придбання; б) одержання; в) зберігання; г) збуту.

У цивільному праві під  придбанням майна необхідно розуміти укладання цивільно-правової угоди  майнового характеру: договору купівлі-продажу, дарування, обміну тощо. У таких випадках право власності на майно переходить від відчужувателя до набувача.

Інший зміст вкладається  в поняття «придбання» у кримінальному  праві. Ці два поняття мають лише зовнішню подібність і жодним чином  між собою не співвідносяться. Відчужуватель, що добув відчужуване майно шляхом вчинення злочину, є неправомірним  власником відчужуваного майна  і тому він передає набувачеві лише фактичну можливість розпоряджатися і володіти майном, що було здобуте, при цьому юридичних прав на дане майно набувач не одержує.

Поняття придбання та одержання  майна, завідомо здобутого злочинним  шляхом близькі за своїм змістом. Як придбання, так і одержання  забезпечують можливість розпоряджатися зазначеним майном як своїм власним. Відрізняються ці поняття способом придбання такої можливості. Під  одержанням майна, завідомо здобутого  злочинним шляхом, варто розуміти безкоштовну або оплатну передачу такого майна одною особою іншій  з наступним використанням на свій розсуд. Під зберіганням майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, варто розуміти володіння майном на короткий або тривалий час, у процесі  якого винний зберігає контроль (без  ознак співучасті) над ним. Воно може знаходитися у його приміщенні, в  особистому транспорті або в якому-небудь іншому місці відомому тільки хоронителю.

Збут майна, завідомо отриманого злочинним шляхом, означає дії, спрямовані на передачу майна третій особі, у  результаті здійснення яких дана особа  може розпоряджатися цим майном на свій розсуд. Збут такого майна може здійснюватися в різних формах, а  за своєю юридичною природою всі  форми злочинного збуту майна  рівнозначні і законодавець не вказує конкретну форму збуту.

Суб’єктом заздалегідь  не обіцяного придбання, одержання, зберігання або збуту майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, є  осудна фізична особа, яка досягла  шістнадцятирічного віку.

Заздалегідь не обіцяне  придбання, одержання, зберігання або  збут майна, завідомо здобутого злочинним  шляхом, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (за умови заподіяння значної  шкоди або тяжких наслідків), вимагає  кваліфікації за сукупністю злочинів – за статтями 198 і 364 (Зловживання  владою або службовим становищем) [8].