Методика кримінологічних досліджень

    Застосування  вибіркового методу передбачає обов’язкове  дотримання певних умов, основною з  яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою). А. Зелінський виокремлює три основні  умови репрезентативності вибірки:

    • здійснювати вибірку необхідно  тільки з великої генеральної  сукупності. Недоцільно здійснювати  вибірку з множини, що складається  з менш як тисячі одиниць;

    • відбирати вибіркову сукупність необхідно так, щоб кожна одиниця генеральної сукупності мала однакові шанси потрапити до вибірки. Іншими словами, вибірка не повинна бути тенденційною, залежною від волевиявлення і нахилів дослідника;

    • обсяг вибіркової сукупності повинен забезпечити її представницький характер (репрезентативність).

    Обсяг вибірки визначають за спеціальною  формулою; він залежить від частки ознаки, що вивчається у генеральній сукупності, й заданої помилки репрезентативності. Для визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таблицями.

    Відбір  вибірки є важливим етапом дослідження. Неправильне застосування способів відбору призводить до суттєвого  спотворення результатів дослідження. Застосовують чотири основні способи  відбору: випадковий, ступеневий, типовий  і серійний.

    При застосуванні випадкового способу відбору об’єкти, з яких складається генеральна сукупність, розміщуються за будь-якою випадковою ознакою, наприклад архівні кримінальні справи (500) — за початковою літерою прізвища обвинуваченого в алфавітному порядку. Після цього у вибіркову сукупність відбирають намічену кількість справ (100 або 50) через певні проміжки, наприклад кожна п’ята або десята. Цей спосіб доцільно застосовувати тоді, коли генеральна сукупність чітко визначена й не дуже велика. В інших випадках застосовують ступеневий, типовий або серійний спосіб. Ступеневий відбір полягає в тому, що з генеральної сукупності за жеребом або іншим схожим способом виокремлюють ланки, за допомогою дослідження яких складають думку про структуру загалом. Типовий відбір передбачає попередній розподіл генеральної сукупності на відносно однорідні розряди, з яких потім пропорційно здійснюють випадкову вибірку. Наприклад, досліджувані архівні кримінальні справи за ст. 215 КК України доцільно поділити на частини за ознаками статі водіїв, після чого з кожної частини випадково відібрати кожну п’яту справу. Серійний відбір полягає в тому, що генеральна сукупність складається з однорідних серій, що повторюються, і подана у вибірці однією серією.

    Вибірковий  метод фактично завжди використовують при опитуванні громадян, працівників  правоохоронних органів, засуджених, злочинців, а також при вивченні кримінальних справ з метою отримання необхідної інформації з проблем злочинності, оскільки практично неможливо опитати  або вивчити великі групи осіб або вивчити значну кількість  кримінальних справ. При цьому обов’язково  слід суворо дотримуватись умов і  вимог, що стосуються вибірки. В окремих  випадках для розрахунку репрезентативної вибірки залучають спеціалістів-статистів  або математиків.  

    4. Соціологічні методи кримінологічного дослідження

    До  соціологічних методів, які застосовують у кримінологічних дослідженнях, належать опитування, спостереження, методи експертних оцінок, експеримент, методи контрольної групи і документальний. Спільне для перелічених методів  полягає в тому, що всі їх, як правило, застосовують при здійсненні вибіркових кримінологічних досліджень. Розглянемо кожний з цих методів докладніше.

    1. Опитування. Це один з найпоширеніших методів дослідження проблем суспільного життя. Мета цього методу полягає в отриманні інформації про об’єктивні й суб’єктивні факти з боку опитуваних (респондентів). У кримінологічних дослідженнях за допомогою опитування вивчають, як правило, конкретні причини й умови злочинності, особу злочинця і потерпілого, ефективність застосовуваних правоохоронними органами заходів запобігання злочинності, рівень правосвідомості окремих соціальних груп населення, їх ставлення до проблем боротьби зі злочинністю.

    Опитування  можна здійснювати у двох основних формах — анкетування, тобто поширення анкет із запитаннями, і інтерв’ювання — бесіди-інтерв’ю. Кожна із зазначених форм опитування має певні переваги й недоліки. Анкетування забезпечує анонімність відповідей, що дуже важливо для вивчення думки й оцінки. До переваг анкетування належить також його відносна економічність. За допомогою цього методу можна опитати велику кількість респондентів без значних матеріальних затрат. Разом з тим при застосуванні цього методу можна отримати спотворену інформацію, що зумовлюється недостатнім розумінням запитань анкети і відсутністю зацікавленості в результатах здійснюваного дослідження. Анкетування часто здійснюють разом з інтерв’юванням, що сприяє підвищенню інформативності обох форм опитування. Інтерв’ю — це спосіб отримання інформації безпосередньо від респондента під час бесіди. Цей вид опитування забезпечує прямий контакт з респондентом і велику достовірність відповідей, але при цьому зникає анонімність, що необхідно враховувати при підготовці запитань. Інтерв’ювання трудомістке і тому, як правило, його застосовують разом з анкетуванням для уточнення проблеми й підготовки гіпотези.

    Залежно від техніки проведення бесіди розрізняють  інтерв'ю формалізовані, які здійснюють у суворій відповідності до підготовленого наперед переліку запитань, і неформалізовані, які здійснюють у формі вільної бесіди. Неформалізовані інтерв’ю висувають дуже високі вимоги до об’єктивності й методичної майстерності особи, яка веде бесіду. За масштабами і обставинами розрізняють неформалізовані інтерв’ю клінічні, що тривають до кількох годин, і фокусовані (експрес-інтерв’ю), що спрямовані на отримання однієї-двох відповідей.

    Якість  отриманої інформації при анкетуванні  та інтерв’юванні залежить від правильного  формулювання запитань, організації  й техніки опитування. Характер питань визначається метою і завданнями дослідження.

    2. Спостереження. Це специфічний метод кримінологічних досліджень, що полягає в безпосередньому сприйнятті інформації дослідником. Іншими словами, дослідник не отримує інформацію від інших осіб, а безпосередньо сприймає й описує факти, події, ситуації та процеси, які його цікавлять. Розрізняють два види спостереження — просте, коли події та факти фіксуються немов би поза середовищем, де відбуваються ці факти, події і досліджувані процеси, і так зване включне, коли дослідник пізнає певні явища, факти, події, перебуваючи серед діючих осіб. Дослідник змішується з певною групою і немов би стає одним з її членів. За допомогою простого спостереження досліджують особу злочинця, потерпілого, криміногенні фактори й іншу проблематику. Спостереження часто застосовують разом з експериментом.

    3. Експеримент. Як метод пізнання соціальної дійсності експеримент полягає у штучному створенні певної ситуації з метою перевірки наукової гіпотези. Іншими словами, експеримент — це моделювання умов з метою виявлення й вимірювання певних зв’язків між явищами та процесами. Сфера застосування експерименту у кримінології обмежується особливостями її предмета. Не можна моделювати криміногенну ситуацію і провокувати вчинення злочину з науковою метою. Кримінологічний експеримент слід застосовувати виключно для розробки заходів запобігання злочинам. Застосування експериментального методу можливе лише в разі виконання таких вимог: суворого дотримання законності; наявності науково обґрунтованої гіпотези; вибору типового об’єкта експерименту; наявності дозволу відповідних органів; наявності часу для забезпечення глибокої перевірки висунутих гіпотез і пропозицій.

    4. Метод експертних оцінок. Цей метод полягає в отриманні висновків з певних досліджуваних питань, викладених групою спеціально відібраних експертів з числа наукових і практичних працівників, які добре обізнані з проблемами боротьби із злочинністю. Метод експертних оцінок широко використовують для оцінювання рівня латентної злочинності, вивчення ефективності норм кримінального права, причин змін у динаміці злочинності та ін.

    Сутність  методу експертних оцінок полягає в  тому, що центром кількісної та якісної  оцінки об’єктивних і суб’єктивних факторів, що впливають на злочинність  або зумовлюють її, стає думка спеціалістів, що спирається на їх професійний науковий і практичний досвід. Основне завдання дослідження — сформулювати запитання, правильно вибрати експертів і організувати роботу з ними. Кількість експертів залежить від завдань дослідження, складності проблеми, що вивчається, та інших факторів. Розрізняють дві основні форми опитування експертів: індивідуальні та групові. Опитування можуть бути очними (безпосередніми) і заочними, письмовими й усними, складатися із загальних і окремих питань.

    5. Документальний метод. Без вивчення документів практично не відбувається жодної наукової роботи, пов’язаної з кримінологічними питаннями. Документ — це предмет, створений людиною і призначений для зберігання й передавання інформації. Документами є не тільки офіційна й неофіційна письмова інформація, а й фотографії, аудіо-, відеозаписи, книжки, рукописи, листи.

    Найчастіше  у кримінологічних дослідженнях використовують інформацію, що міститься  в архівних кримінальних справах. Вивчення архівних кримінальних справ є одним  з найпоширеніших методів кримінологічного дослідження, що здійснюється на підставі спеціально розробленої відповідно до мети, завдань і предмети дослідження  анкети. Як правило, така анкета складається  з чотирьох розділів. У першому  містяться питання, що стосуються безпосередньо  злочину, у другому — питання, що стосуються особи злочинця, у третьому — питання про мету й мотиви злочинного діяння, у четвертому — питання, пов’язані з виховним впливом судочинства, заходами покарання і профілактичної роботи за матеріалами справи.

    Залежно від теми дослідження вивчають особові  справи засуджених, які перебувають  у місцях позбавлення волі, статистичні  картки та інші облікові документи, що зберігаються в управліннях внутрішніх справ та управліннях (відділах) юстиції.

    Розрізняють два способи вивчення, аналізу  й обробки документальної інформації: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз).

    Традиційний аналіз полягає в огляді документа (зовнішнє дослідження) і вивченні його змісту (внутрішнє дослідження). Мета зовнішнього дослідження — встановити вид документа, час і місце створення, авторство й мету створення, достовірність документа та його контексту. Внутрішній аналіз складається зі змістовного, юридичного та психологічного аналізів тексту (зображення).

    Формальний  аналіз здійснюють за наперед підготовленою програмою. Застосовують цей аналіз за наявності значного за обсягом документального матеріалу, коли потрібні висока точність і об’єктивність аналізу.

    Після отримання необхідної інформації її обробляють і узагальнюють за допомогою  математичних методів, як правило, із застосуванням  ПЕОМ.

    6. Метод контрольної групи. Цей метод полягає в тому, що відбирають дві чи більше груп, одна з яких є основною (експериментальною), а інша — контрольною. Ці групи повинні бути максимально схожими за всіма ознаками, крім тієї, що вивчається. Порівняння результатів дослідження основної та контрольної груп свідчить про те, чи насправді є типовими закономірності, що встановлені для основної групи. Контрольна група є необхідним загалом, на якому виявляють кількісні та якісні ознаки досліджуваного явища і аналізують їх. Залежно від мети, завдань і предмету дослідження застосовують різні принципи відбору контрольної групи. Важливу роль у методі контрольної групи відіграє дотримання вимоги суворості при порівнянні груп за певними ознаками. Недотримання цієї вимоги може призвести до отримання недостовірних результатів.   

    5. Психологічні методи кримінологічного дослідження

    За  допомогою психологічних методів, які використовують у кримінологічних  дослідженнях, можна отримати розгорнуту характеристику особи злочинця, здійснити  якісну й кількісну оцінку внутрішньо- і міжгрупових процесів спілкування, що, зокрема, дуже важливо для класифікації та типології злочинців.

    Найпоширенішими у кримінології психологічними метода-ми є тестування і соціометрія.

    Тестування  є різновидом методу опитування. Тест — це завдання, запитання й ситуації, які розробляє дослідник і ставить перед досліджуваною особою. Мета тестування полягає у встановленні психологічних характеристик особи злочинця: його інтелектуальних можливостей як індивіда, творчих здібностей, схильності до ризику, самоконтролю, жорстокості, швидкості реагування в надзвичайній ситуації тощо.

    Для вивчення людини існує багато різних тестів. Зокрема, у кримінологічних  дослідженнях застосовують тести тематичної апперцепції (ТАТ), методику багатоаспектного дослідження особи (ММРІ), восьмикольоровий тест Люшера та ін.

    Тестові дослідження, що побудовані на науковій основі, дають можливість більш повно  і всебічно вивчити особу злочин-ця, у тому числі окремі категорії злочинців. Незважаючи на складність окремих психологічних тестів (які іноді складають-ся з великого переліку питань), за їх допомогою можна швидко дослідити велику кількість осіб.