Кримінологічне дослідження: визначення, задачі, види, суб’єкти та об’єкти

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………….3

Розділ І. Кримінологічне дослідження: визначення, задачі, види, суб’єкти та об’єкти………………………………………………………………..5

Розділ ІІ. Джерела кримінологічної інформації………………………...8

Розділ ІІІ. Методи, що використовуються при здійсненні кримінологічних досліджень. Етапи організації кримінологічних досліджень………………………………………………………………………..11

3.1. Поняття методики  кримінологічних досліджень……………..11

3.2. Етапи (процедура)  кримінологічного дослідження…………..11

3.3. Методи кримінологічних дослідженнь………………………..12

Висновок…………………………………………………………………24

Список використаної літератури……………………………………….27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми дослідження. В даній роботі ми будемо розглядати проблеми та досягнення в кримінології, а зокрема в  методології кримінологічних досліджень. Робота висвітлює і підкреслює важливість методології як для кримінології так і для інших наук в таких питаннях як значення методології кримінологічних досліджень, поняття та завдання методології кримінологічних досліджень та інше.

Розглядаючи дану тему потрібно керуватися положенням, за яким методологією будь - якої науки  є закони і категорії діалектики. Це стосується і кримінології. Тільки застосовуючи закони і категорії  діалектики при дослідженні злочинності, окремих її видів, процесу детермінації злочинів, кримінологія в змозі розкрити внутрішні закономірності цього антисоціального явища і визначити шляхи впливу на нього з метою поступового витіснення його з життя суспільства.

Злочинність слід розглядати у взаємозв'язку з іншими явищами, в історичному розвитку і постійному русі. В даному разі використовуються такі закони діалектики, як перехід кількісних змін у якісні, єдності і боротьби протилежностей, заперечення,  а також категорії одиночного, особливого і загального, причини і наслідку, змісту і форми, необхідності і випадковості тощо. Крім методології, застосовуються і конкретні методи вивчення злочинності. Це впорядкована система дій, спрямована на отримання нового знання на основі наявного. Ними можуть бути як власні методи кримінології, так і розроблені іншими науками.

Вивчення злочинності  викликається практичними потребами  попередження і припинення злочинів, викорінювання причин, що їх породжують. Для визначення ефективних заходів зміцнення правопорядку необхідно, насамперед, мати достовірні і повні дані про стан злочинності, про її структуру і динаміку, про загальні і окремі (безпосередні) причини і умови вчинення правопорушень. Важливо розглянути територіальний і галузевий розріз злочинності, її відмінності по різних регіонах, галузях і об'єктах господарства, визначити місця найбільшої кількості злочинних проявів і стосовно до цього аналізу уточнити умови, що сприяють цим проявам. Нарешті, варто критично проаналізувати засоби, що застосовувалися до цих пір, організацію і методи боротьби зі злочинністю, їхню ефективність і достатність у системі засобів подолання злочинності.

Вивчення злочинності  є необхідною умовою успішної діяльності органів внутрішніх справ. Здійснюється воно практично працівниками на різних рівнях — від вивчення причин і умов, що сприяють здійсненню конкретного злочину, до статистичного аналізу всієї злочинності.

Сьогодні злочинність  вразила всі сфери життєдіяльності  суспільства. У цьому зв'язку важливо  поглиблене вивчання злочинності та її різних аспектів.

Безпосередня мета вивчення злочинності — це одержання інформації про її стан, рівень, структуру, динаміку, про причини й умови, що сприяють злочинності, про ефективність застосовуваних мір боротьби з нею.

Вивчаючи злочинність, необхідно приділяти особливу увагу кримінологічній інформації, тому що частина відомостей може носити компрометуючий характер з метою опорочити чесних і сумлінних громадян (анонімні листи, підкинуті сфабриковані відеозаписи, фотознімки й ін.). Але можуть бути і достовірні відомості про порушення законності.

Передбачається доцільним  більш докладно розглянути визначення, завдання, види, суб’єкти та об’єкти  кримінологічного дослідження, проаналізувати джерела кримінологічної інформації, висвітлити методи, що використовуються при здійсненні кримінологічних досліджень, а також охарактеризувати етапи організації кримінологічних досліджень.

 

 

 

 

 

Розділ І. Кримінологічне дослідження: визначення, задачі, види, суб’єкти та об’єкти

Кримінологічне  дослідження – це пізнання та вивчення законів та закономірностей розвитку такого складкого негативного соціального явища, як злочинність, причини та умови її виникнення і розвитку, місця та ролі в цьому явищі особи злочинця, вироблення оптимальних рішень із запобігання і профілактики правопорушень [7,c.17].

Основне завдання кримінологічного дослідження полягає в отриманні репрезентативного (представницького) за обсягом, глибокого за інформаційним змістом матеріалу, який ґрунтується не лише на фіксації кримінологічно значущих ознак, а й на виявленні глибоких системних зв’язків між ними.

Наукове дослідження  у кримінології є процесом отримання нових знань про злочинність, її причини, умови, що сприяють їй, особу злочинця з метою розробки й реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності, пов’язаної з попередженням злочинних проявів.

Як і в будь-якому  науковому дослідженні, у процесі  вивчення злочинності важливе значення має визначення мети й завдання дослідження.

Після визначення мети, яка  формує загальну спрямованість дослідження, визначають його завдання, в яких ця загальна спрямованість дістає предметного уточнення.

Вирізняють три основних завдання кримінологічного дослідження. Перше полягає у вивченні кількісних та якісних показників злочинності (стан, рівень, структура, динаміка, характер, географія злочинності). Розв’язання першого завдання уможливлює розв’язання другого — вивчення причин злочинності. Третє завдання полягає в дослідженні системи здійснюваних у боротьбі зі злочинністю заходів з метою встановлення ефективності діяльності правоохоронних органів у сфері попередження злочинів, виправлення та ресоціалізації злочинців [1,c.28].

Розглядаючи методи кримінологічних  досліджень, для їх опису у різних джерелах застосовуються й різні класифікації. Так, одні вчені розрізняють: методи емпіричні (індуктивні), теоретичні (дедуктивні), методи об’єктивні (тобто ті, що безпосередньо відображають дійсні факти і явища), суб’єктивні методи (ті, що відбивають дійсні факти і явища за допомогою оцінок, які дають експерти). Інші — класифікують методи, що застосовуються у кримінологічних дослідженнях на дві групи: 1) ті, що слугують для збору емпіричного матеріалу і 2) ті, що застосовуються для його обробки і аналізу. Багато хто з науковців шляхом галузевої класифікації методів виділяють статистичні, соціологічні, психологічні, логічно-математичні, правові тощо методи. Деякі кримінологи виділяють загальнонаукові і конкретно-соціологічні методи, що застосовуються в кримінології. Досліджуючи це питання, Ю.Д. Бояджиєва вважає, що класифікація методів кримінології здійснюється на підставі трьох принципів: ступеня загальності методів, етапів емпіричного кримінологічного дослідження та ступеня кримінологічного пізнання. А. Зелінський [3] пропонує таку класифікацію методів: за обсягом; джерелами отримання інформації; способами обробки й аналізу кримінологічної інформації; дисциплінарною приналежністю.

За обсягом  кримінологічне дослідження може бути суцільним, коли досліджується весь масив так званої генеральної сукупності, або вибірковим, коли дослідження охоплює тільки певну частину генеральної сукупності.

За джерелами  отримання інформації розрізняють опитування, спостереження, вивчення документів, експеримент, експертні оцінки, а також окремі психологічні та економічні методи збирання інформації.

За способами  обробки й аналізу кримінологічної інформації виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження, як статистика, типологізація (класифікація), системно-структурний метод, математичне моделювання й загальнонаукові методи, які застосовують для опису й аналізу фактів, обґрунтування висновків та рекомендацій.

За дисциплінарною приналежністю методи кримінології (за початковим походженням) можуть бути статистичні, соціологічні, психологічні, математичні, кібернетичні та економічні.

Наукове дослідження у кримінології виконує чотири основні функції: описову; пояснювальну; прогностичну; регулятивну.

Описова функція передбачає повну і об’єктивну фіксацію характеристик об’єктів дослідження й існуючих між ними зв’язків та відносин.

Пояснювальна  функція полягає в теоретичному аналізі причинно-наслідкових зв’язків, виявленні закономірностей виникнення, розвитку та функціонування досліджуваних явищ злочинності.

Прогностична  функція — це наукове прогнозування розвитку явищ злочинності в майбутньому, визначення тенденцій і закономірностей цього розвитку.

Регулятивна функція полягає в розробці та реалізації рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення практики боротьби зі злочинністю на підставі конкретного емпіричного матеріалу, отриманого при здійсненні кримінологічного дослідження.

У вивченні злочинності  беруть участь об’єкти й суб’єкти кримінологічного дослідження.

Об’єктами кримінологічного дослідження вважають такі, які вивчають у процесі кримінологічного дослідження. До найзагальніших об’єктів кримінологічних досліджень належать злочинність, особа злочинця, причини й умови вчинення злочинів, заходи, які вживають державні та громадські органи щодо запобігання злочинам.

До суб’єктів  кримінологічного дослідження належать науковці й практичні працівники правоохоронних та інших органів, установ і організацій, що здійснюють кримінологічні дослідження [1,c.29].

 

 

Розділ ІІ. Джерела кримінологічної інформації

Під одиницеюспостереження  розуміється безпосереднє джерело інформації (окрема кримінальна справа, конкретний злочинець, індивідуального призначення вид покарання, окремий профілактичний захід та інші) [6,c.22].

Якщо об’єктів кримінологічного дослідження порівняно небагато, то всі вони підлягають вивченню, тобто  суцільному дослідженню. Межі суцільного дослідження визначаються, як правило, темою дослідження. Суцільне дослідження застосовують переважно тоді, коли досліджуваних об’єктів відносно небагато. У противному разі застосування цього методу потребує значних затрат часу, сил і засобів. Якщо об’єктів, які підлягають дослідженню, багато, то використають вибірковий метод (вибірку). Застосовуючи цей метод, можна отримати достовірні наукові результати, які майже не відрізнятимуться від результатів складного і трудомісткого суцільного дослідження [1,c.30].

Множину об’єктів, які необхідно охарактеризувати на основі вивчення якоїсь частини цієї множини, називають генеральною сукупністю, а частину множини, що вивчається, — вибірковою (вибіркою)[6,c.22]. Якщо кількість об’єктів генеральної сукупності відома, то таку сукупність називають визначеною, а якщо невідома — невизначеною. Якщо вивчається генеральна сукупність загалом, то таке дослідження є суцільним, а якщо пізнання генеральної сукупності здійснюється через вибіркове вивчення — вибірковим. Невизначену генеральну сукупність можна охарактеризувати тільки за допомогою вибіркового дослідження. Прикладом невизначеної генеральної сукупності можуть бути злочинність, злочинці, потерпілі й інші множини, розміри яких практично неможливо точно визначити хоча б внаслідок того, що значна їх частина не потрапляє до статистики.

Але зареєстрована злочинність  стає визначеною генеральною сукупністю.

Генеральна  сукупність являє собою всю сукупність одиниць спостереження. Що стосується проблеми дослідження, або ж сукупність, яка має цікавлячу дослідника властивість (у другому випадку не вся злочинність, а тільки, наприклад, злочини неповнолітніх; не всі злочинці, а тільки засуджені за насильницькі злочини; не всі види покарань, а тільки позбавлення волі і т. д.) [6,c.22].

Застосування вибіркового методу передбачає обов’язкове дотримання певних умов, основною з яких є репрезентативність вибірки (тобто вибірка повинна бути представницькою). А. Зелінський виокремлює три основні умови репрезентативності вибірки: здійснювати вибірку необхідно тільки з великої генеральної сукупності. Недоцільно здійснювати вибірку з множини, що складається з менш як тисячі одиниць; відбирати вибіркову сукупність необхідно так, щоб кожна одиниця генеральної сукупності мала однакові шанси потрапити до вибірки. Іншими словами, вибірка не повинна бути тенденційною, залежною від волевиявлення і нахилів дослідника; обсяг вибіркової сукупності повинен забезпечити її представницький характер (репрезентативність).

Обсяг вибірки визначають за спеціальною формулою; він залежить від частки ознаки, що вивчається у генеральній сукупності, й заданої помилки репрезентативності. Для визначення обсягу вибірки можна також скористатися спеціальними таблицями [1,c.31].

Відбір вибірки є  важливим етапом дослідження. Неправильне  застосування способів відбору призводить до суттєвого спотворення результатів дослідження. Застосовують чотири основні способи відбору: випадковий, ступеневий, типовий і серійний.

При застосуванні випадкового  способу відбору об’єкти, з яких складається генеральна сукупність, розміщуються за будьякою випадковою ознакою, наприклад архівні кримінальні справи (500) — за початковою літерою прізвища обвинуваченого в алфавітному порядку. Після цього у вибіркову сукупність відбирають намічену кількість справ (100 або 50) через певні проміжки, наприклад кожна п’ята або десята. Цей спосіб доцільно застосовувати тоді, коли генеральна сукупність чітко визначена й не дуже велика. В інших випадках застосовують ступеневий, типовий або серійний спосіб. Ступеневий відбір полягає в тому, що з генеральної сукупності за жеребом або іншим схожим способом виокремлюють ланки, за допомогою дослідження яких складають думку про структуру загалом.

Типовий відбір передбачає попередній розподіл генеральної сукупності на відносно однорідні розряди, з яких потім пропорційно здійснюють випадкову вибірку. Наприклад, досліджувані архівні кримінальні справи за ст. 215 КК України доцільно поділити на частини за ознаками статі водіїв, після чого з кожної частини випадково відібрати кожну п’яту справу. Серійний відбір полягає в тому, що генеральна сукупність складається з однорідних серій, що повторюються, і подана у вибірці однією серією.