Звільнення від відповідальності за порукою

     Постанова Пленуму Верховного Суду України  «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005 р. встановлює, що при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що є умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК України порядку відповідне судове рішення [3].

     Оскільки  особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке містить склад злочину, передбачений КК України, тобто на момент прийняття рішення про притягнення  її до кримінальної відповідальності, в її діянні наявний склад злочину і всі підстави для притягнення її кримінальної відповідальності, тому її звільнення від кримінальної відповідальності і здійснюється за нереабілітуючими мотивами і потребує згоди такої особи. За відсутності згоди такої особи справи розглядається судом у порядку, передбаченому КПК України.

     Однак згоду обвинуваченого на звільнення від кримінальної відпо-відальності, яка є обов’язковою, ні в якому разі не можна розцінювати як визнання цією особою своєї вини (повністю чи частково) в інкримінованому їй злочині, адже даючи таку згоду особа може і не визнавати себе винною.

     Відповідно  до ст. 62 Конституції України особа  вважається невину-ватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й установлено в обвинувальному вироку суду [1]. В свою чергу, кримінальній відповідальності в силу ст. 3 КК України кримінальній відповідальності підлягає лише винна особа у вчиненні злочину.

     Отже, за своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності (відсутність реального застосування кримінально-правової норми та реаліза-ції санкції) характеризується тим, що потребує обов’язкової згоди обвинува-ченого на її застосування, не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок не постановляється), до винного не застосовується покарання, через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

Розділ  ІІ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ’ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ ОСОБИ НА ПОРУКИ

1.1.Становлення  та розвиток звільнення  від кримінальної  відповідальності  у зв’язку з передачею особи на поруки у вітчизняному кримінальному законодавстві: історико-правовий нарис 

     Становлення інституту звільнення від кримінальної відповідальності у вітчизняному законодавстві  про кримінальну відповідальність починається з «Руської Правди» Ярослава Мудрого (1051 р.). Характерною особливістю більшості таких норм є посткримінальна поведінка з ознаками дійового каяття, примиренням винного з потерпілим як умови звільнення від кримінальної відповідальності.

     Перші норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки з’являються значно пізніше. Їх, зокрема, містить Судебник 1550 р., Соборне Уложення 1649 р., «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1744 р. Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки передбачалося при вчинені нетяжкого злочину вперше та наявності поручителя.

     Подальший розвиток аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності у вітчизняному законодавстві спостерігається  лише на початку ХХ ст., з прийняттям постанови Ради Робочої і Селянської Оборони від 14.12.1918 р. «Про порядок арешту відповідальних службовців і фахівців», в якій вперше було закріплено поручительство як форма заміни кримінальної відповідальності і покарання заходами громадського впливу. Кримінальні кодекси УРСР 1922 і 1927 рр. не містили норм про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки. Ці норми, як складові кримінально-правових інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання, з’явилися лише у КК УРСР 1960 р. (ч. 4 ст. 51).

     Пізніше, з набуттям чинності КК України 2001 р. звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею на поруки виділяється в самостійну кримінально-правову норму [10, с.263].

     Проведене історичне дослідження інституту  звільнення від кримінал-льної відповідальності, у тому числі і звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки, свідчить, що протягом всіх періодів, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки залишалось поширеним у правозастосовчій діяльності. 

2.2.Місце звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки в системі видів звільнення від кримінальної відповідальності 

     Чинним  Кримінальним кодексом України передбачено такий вид звільнення від кримінальної відповідальності, як передача винної особи, яка працює або вчиться, на поруки колективу підприємства, установи чи організації, що дозволяє залучити громадськість до справи перевиховання правопорушника, більш ефективного його виправлення (ст. 47) [2]. Так, з одного боку, забезпечується контроль за поведінкою особи, що вчинила злочин, здійснення заходів виховного характеру у колективі, а з іншого - довіра колективу стає стимулом для неї, що спонукає до виправлення.

     Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки є самостійним видом звільнення від кримінальної відповідальності із власною кримінально-правовою природою.

     Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України) є загальним, дискреційним, умовним, суб’єктивним видом звільнення від кримінальної відповідальності передба-ченим спеціальним розділом Загальної частини КК України із загальним суб’єктом, який характеризується покладанням кримінально-правового та іншого заходів впливу на особу, що підлягає звільненню.

     Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки може бути здійснене у разі вчинення будь-якого злочину невеликої чи середньої тяжкості загальним суб’єктом (фізичною осудною особою, яка досягла віку кримінальної відповідальності). Дискреційність та-кого звільнення полягає у тому, що звільнення від кримінальної відповіда-льності у зв’язку з передачею особи на поруки є лише правом, а не обо-в’язком суду. Суб’єктивність звільнення означає можливість його застосува-ння за умови позитивної посткримінальної поведінки особи. При цьому, остаточність звільнення особи від кримінальної відповідальності ставиться законом і судом в залежність від певної, конкретної, триваючої у часі умови - протягом року з дня передачі на поруки особа повинна виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру, не порушувати громадського порядку. У разі ж порушення цих вимог рішення про звіль-нення від кримінальної відповідальності скасовується [13, с.225].

     Множинність передбачених Загальною частиною КК України видів звільнення від  кримінальної відповідальності викликає необхідність відмежування звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки від інших видів звільнення (зокрема, від тих, що передбачені ст.ст. 45, 48, 49, ч. 1 ст. 97 КК України).

     Звільнення від кримінальної відповідальності за ст.ст. 45, 47 КК України об’єднує щире каяття особи, та вчинення злочину вперше. Але за змістом і за своєю спрямованістю ці норми суттєво відрізняються. В свою чергу, звільнення від кримінальної відповідальності за ст.ст. 47, 48 КК України об’єднує спільна риса - зниження суспільної небезпечності особи. Однак, якщо зниження суспільної небезпечності особи при застосуванні ст. 48 КК України має відбутися до розгляду судом матеріалів про звільнення від кримінальної відповідальності та носить абсолютний характер, то за ст. 47 КК України, зниження суспільної небезпечності особи повинне настати після розгляду судом матеріалів і прийняття рішення про звільнення особи та має відносний характер.

     Відповідно  до ст. 49 КК України, звільнення від  кримінальної відпо-відальності є обов’язковим і безумовним та не залежить від активної позитивної посткримінальної поведінки особи, яка вчинила злочин.

     Правовою  підставою звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 47 КК України є достатньо пасивна  посткримінальна поведінка. Тому звільнення від кримінальної відповідальності, яке передбачене ч. 1 ст. 97 КК України (у разі застосування примусових заходів виховного характеру, що передбачені п. 3 ч. 1 ст. 105 КК України), є спеціальним видом щодо звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ст. 47 КК України. Отже, ч. 1 ст. 97 КК України має відповідний пріоритет у застосуванні, якщо злочин невеликої тяжкості вчинений вперше неповнолітньою особою.

     Характерною особливістю такого звільнення від  кримінальної відповідальності є умовний  його характер, у зв’язку з чим набуває актуальності поведінка винного після звільнення. Тобто, особа умовно не притягується до кримінальної відповідальності, а вирішення цього питання остаточно проводиться впродовж року від дня винесення рішення про передачу на поруки. У разі порушення умов передачі на поруки у передбаченому законом порядку вирішується питання про притягнення її до кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 47). Підстави для притягнення впродовж року до кримінальної відповідальності відданого колективові на поруки вказано у ст. 47, а саме: невиправдання довіри колективу, ухилення від заходів виховного характеру, порушення громадського порядку [13, с.227]. 
 
 
 

2.3.Умови  та підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки 

     Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки є умовним та дискреційним видом звільнення від кримінальної відповідальності.

     Першою  складовою умови звільнення особи  від кримінальної відпові-дальності у зв’язку з передачею її на поруки є вчинення особою злочину вперше. На нашу думку, видається доцільним встановити у КК України пряму заборону щодо повторної можливості звільнення від кримінальної відповідальності осіб, раніше звільнених від кримінальної відповідальності за вчинення злочину. Закріплення цього положення сприятиме тому, що особи, які раніше звільнялись від кримінальної відповідальності та не виправдали довіри з боку держави, не зможуть у подальшому уникати кримінальної відповідальності. Ця позиція була підтримана 64% працівників досудового слідства та суддями [15].

     Другою  складовою першої умови звільнення від кримінальної відповідальності є те, що вчинений вперше злочин, має  бути невеликої або середньої  тяжкості. КК України передбачає кримінальну  відповідальність за 192 злочини невеликої  тяжкості та 256 злочинів середньої тяжкості, за вчинення яких, при наявності інших умов, передбачених ст. 47 КК України, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею її на поруки.

     Наступною умовою застосування звільнення особи  від кримінальної відповідальності, згідно зі ст. 47 КК України, є клопотання колективу підприємства, установи чи організації щодо передачі їм на поруки особи, яка вчинила злочин. З таким клопотанням повинен звертатися колектив підпри-ємства, установи чи організації за місцем постійної роботи правопорушника. Однак клопотання про передачу на поруки може бути подане громадською організацією за місцем проживання цієї особи, за умови, якщо особа ніде не навчається і не працює.

     Клопотання про передачу особи на поруки повинно ініціюватися загальними зборами колективу певної постійно діючої організації, установи чи підприємства та оформлено відповідним протоколом [12, с.366].

     У разі прийняття рішення суду щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності та передачу її на поруки, доцільним є запровадження заведення такого спеціального документа як «Журнал виховних заходів», який би не тільки регламентував основні виховні заходи, але й фіксував ті, що будуть застосовуватися до конкретної особи, порядок їх виконання, призначення відповідальних осіб, які здійснюють виховний вплив і контроль за особою.