Загальнаі відомості про судову медицину

Новітні історико-медичні  дослідження показали, що російський вчений Є. В. Пелікан був одним  з основоположників чисто наукового  експериментального методу у фармакології і токсикології. У своїй роботі «Досвід додатка сучасних фізико-хімічних досліджень до навчання про отрути» (1845) він критикує ряд основних положень із загальних питань токсикології і фармакології (поняття про отрути, шлях уведення, дія отрут в організмі тощо) і висловлює свою точку зору на зв'язок між хімічною будовою речовин і їх дією. В одній зі своїх робіт (1857) Є. В. Пелікан першим довів, що паралізуюча дія кураре на периферичні кінці рухових нервів залежить від наявності в ньому алкалоїду курарину. Своїми блискучими експериментальними дослідженнями він поклав наукову основу вивчення найважливішої проблеми зв'язку між хімічною структурою речовини та її токсичними властивостями.

Найвизначнішим  представником судово-медичної науки XX ст. є професор П. А. Мінаков, який з 1900 по 1931 роки очолював кафедру судової медицини Московського університету. Популярність прийшла до нього після захисту докторської дисертації на тему «Про волосся у судово-медичному відношенні» (1894). У 1902 р. він виступив із доповіддю «Про субендокардіальні екхімози при смерті від витікання крові». У цій праці учений вперше описав появу субендокардіальних крововиливів у лівому шлуночку серця при смерті від гострої крововтрати і пояснив механізм їхнього виникнення, тому ці екхімози звуться «плямами Мінакова ». Найцікавішою з опублікованих у ті роки праць П. А. Мінакова є його дослідження, присвячені розробці нового, достатньо простого методу консервування трупів. Ще на початку XX ст. він став застосовувати надзвичайно простий спосіб консервування трупів за допомогою введення суміші формаліну та спирту в грудну, черепну і черевну порожнини. При цьому процес гниття зупинявся і протягом трьох місяців труп піддавався муміфікації. Спостереження над трупами протягом 20 років переконали П. А. Мінакова в практичній цінності даного способу.

Учнем і наступником  П. А. Мінакова був М. В. Попов —  наступний завідувач кафедрою судової  медицини Першого Московського медичного  інституту. М. В. Попов написав понад 50 наукових робіт, серед яких головне  місце займають його дослідження  в галузі судово-медичної гематології. Цей вчений розробив метод визначення групи крові за невеликими плямами, що увійшов до багатьох посібників під назвою «способу Попова». Він запропонував свою номенклатуру і класифікацію фарбування речовин крові і її похідних, уперше використав емісійну спектроскопію в судовій медицині, виявив індивідуальні властивості факторів крові М і N. до яких розробив специфічні сироватки, використовувані для вирішення питання про можливість належності крові певній особі. Під його керівництвом була вперше отримана сироватка анти-О, що дозволило в судово-медич- ній практиці встановлювати наявність 1(0) групи в кров'яних плямах і уточнювати діагностику крові інших груп. Н. В. Попов видав перше керівництво «Основи судової медицини» (1938), підручник судової медицини для студентів медичних інститутів (1940). Велику увагу приділяв питанням кваліфікації тяжкості тілесних ушкоджень, брав безпосередню участь у розробці класифікації несмертельних тілесних ушкоджень.

Великою популярністю і повагою в Україні користується ім'я Миколи Сергійовича Бокаріуса, видатного російського та українського судового медика і криміналіста. М. С. Бо- каріус у 1895 р. закінчив медичний факультет Харківського університету. З цього часу почалася його плідна діяльність у галузі судової медицини. У 1910 р. М. С. Бокаріуса, який одержав звання професора, обирають на посаду завідувача кафедрою судової медицини Харківського університету, а потім після створення державного медичного інституту — завідуючим кафедрою судової медицини цього навчального закладу, де він працював до кінця життя. Перший період своєї діяльності він присвятив розробці проблем судово-медичного дослідження речових доказів. Тема його докторської дисертації — «Кристали Флоранса, їхня хімічна природа і судово-медичне значення». У 1910 р. вийшло друком керівництво «Судово-медичні мікроскопічні і мікрохімічні дослідження речових доказів»,у1911р. — «Короткий курс судової медицини» для студентів, у 1915 — «Судова медицина у викладі для юристів», що містить понад 800 сторінок. Микола Сергійович виявляв велику цікавість до проблем криміналістики, інтенсивно розробляв науково- технічні прийоми дослідження судових доказів. Він був активним прихильником зближення судової медицини і криміналістики.

Професор Бокаріус був ініціатором створення в Харкові кабінету науково-судової експертизи, у функції якого входило не тільки виконання експертиз із кримінальних справ, а й науково-експериментальне вивчення питань карної техніки. У 1925 р. цей кабінет був перетворений на Інститут науково-судової експертизи. Обов'язки директора Інституту беззмінно виконував М. С. Бокаріус, а в 1931 р., після смерті вченого, цій установі було присвоєно його ім'я. Він і його співробітники приділяли велику увагу роботі над підручниками і посібниками для лікарів і слідчих при зовнішньому огляді мертвого тіла на місці події, складанню словесного портрета тощо. Дотепер не втратили значення праці М. С. Бокаріуса «Первісний зовнішній огляд трупа» (1925), «Зовнішній огляд трупа на місці події чи місці виявлення його» (1929), «Судова медицина для медиків і юрис­тів» і «Контурні зображення частин тіла людини для додатка до протоколів судово-медичних розтинів» (1930). Великі заслуги М. С. Бокаріуса в галузі підготовки судово-медичних кадрів. Його «Зведення до практичних робіт по судовій медицині» (8 випусків), що є плодом багаторічного педагогічного досвіду, свідчать про прекрасну постановку викладання студентам курсу судової медицини. Його учнями були В. Ф. Черваков, А. І. Законов, М. Л. Мурашко, В. І. Щедра- ков, М. М. Бокаріус і багато інших. Чималу роль відіграв професор М. С. Бокаріус в організації періодичних видань із питань судової медицини й криміналістики («Архів кримінології і судової медицини» і «Питаннякриміналістики та науково-судової експертизи»). Можна з впевненістю стверджувати, що він створив свою школу судових медиків і батьківщина цієї школи — Україна, Харків.

Послідовником його наукової діяльності став син  Микола Миколайович, який протягом багатьох років продовжував завідування  кафедрою судової медицини Харківського медичного інституту. М. М. Бокаріус вів велику наукову роботу з підготовки кадрів судових медиків і криміналістів, під його керівництвом було виконано багато дисертацій з судової медицини і криміналістики, в тому числі й докторських. М. М. Бокаріус деякий час завідував також кафедрою криміналістики Харківського юридичного інституту, входив до групи експертів, які працювали під час Нюрнберзького процесу, розслідуючи злочини фашистів на нашій землі.

Нині судово-медична й  криміналістична експертизи пішли далеко вперед. Вони розвивалися, набували нових організаційних форм, увесь час удосконалювалися методи їх досліджень, і добре відомо, яке місце вони займають у практиці розслідування в даний час. Але не слід думати, що все зроблене раніше являє лише історичний інтерес. Те, що обидва види експертиз одержали зараз великий розвиток, не тільки не заперечує цінності попереднього досвіду, а навпаки — підтверджує, що фундамент, закладений вітчизняними вченими, був закладений правильно.

Кафедра судової  медицини Львівського медичного університету заснована 1898 року В.Серадським, який її очолював протягом 45 років. Під його кірівництвом      проводились      наукові      дослідження      підгруп крові, визначення вмісту в тканинах тіла вмісту миш’яку та фосфору, виявлення    карбоксигемоглобіну.    З     1945    по     1950 роки завкафедрою   був   професор  В.П.Ципковський.   В   цей   час   проводились дослідження вогнепальних поранень, автотравми та огляди місць подій на місці виявлення трупів (доречі матеріалу для досліджень на Львівщині в ті часи будо предостатньо.) З 1950 по 1968р. кафедру очолював Д.Галаєв, основні роботи досліджень були пов'язані з дослідженням наглої смерті. З 1968  по1983  роки очолював доцент Зеленогуров, основні дослідження гнильні   процеси   на  трупи  ,   вогнепальні   пошкодження, нагла   смерть. Зеленогуров тоді читав курс судової медицини і у Львівській ССШМ МВС СРСР.

З 1983по1988 роки   завкафедрою був Лісіцин О.Ф., основні дослідження продовжувались, після попередників особливу увагу приділялось дослідженню закритих черепно-мозкових травм. На кафедрі видано сотні наукових праць та проведено десятки дисертаційних досліджень. В даний час кафедру об'єднано з кафедрою патанатомії.