Автор: Пользователь скрыл имя, 30 Апреля 2013 в 19:25, лекция
Визначення, зміст, завдання і значення судової медицини.
Історія розвитку судової медицини.
Лекція 1
з курсу “Судова медицина”
Тема : “Загальнаі відомості про судову медицину”
План
Література :
Вступне слово
Судова медицина -це наука, що вивчає і розробляє питання медичного та загальнобіологічного характеру щодо правової практики. Такі питання можуть стосуватися будь-якого розділу медицини при розслідуванні та розгляді кримінальних і цивільних справ. Однак судова медицина — це не випадковий механічний набір медичних дисциплін, а самостійна медична наука, яка вивчає певне коло питань і має свої методи дослідження. У міру розвитку з неї виділилися самостійні дисципліни: судова хімія, судова психіатрія, токсикологія та інші науки. Водночас кожен розділ судової медицини постійно розширюється і науково поглиблюється.
Судова медицина з усіх медичних наук найтісніше пов’язана з патологічною анатомією, травматологією, токсикологією, серологією, а з юридичних — із криміналістикою, кримінальним правом,кримінальним процесом,трудовим правом.
На сучасному етапі розвитку судова медицина має важливе медико-соціальне значення не тільки для боротьби зі злочинами проти життя та здоров’я громадян, а й для вдосконалення всієї системи охорони здоров'я. Судова медицина робить свій внесок у профілактику травматизму, отруєнь, швидкої смерті, сприяє покращенню лікувально-профілактичної роботи. Обговорення на судово-медичних та клініко-анатомічних конференціях лікарських помилок допущених у діагностиці та лікуванні хворих, аналіз їх усунення внесення конструктивних пропозицій щодо їх усунення та попередження- це далеко не повний перелік заходів, спрямованих на вдосконалення практики охорони здоров'я.
Практична судово-медична
робота, зокрема судово-медична
1. Визначення, зміст, завдання і значення судової
медицини
Серед медичних наук судова медицина посідає особливе місце. Це галузь науки, яка потребує знань з медицини так і з юриcпунденції.
Виникнення судової медицини історично пов'язане з використанням медичних знань для потреб правосуддя, особливо при розслідуванні різних злочинів, спрямованих проти здоров'я чи життя людини. У певні історичні періоди в різних країнах ця наука дістала різні назви: правознавство, медичне правознавство, лікарське законодавство, тощо. Вперше назву ''судова медицина" цій дисципліні дав німецький вчений Й. Бонн у 1690 р. Як назва так і визначення судової медицини відрізняються не тільки в різних країнах, а й у сучасних вітчизняних підручниках з цієї дисципліни.
Найбільш правильним вважаємо таке визначення : судова медицина — це галузь медичної науки, яка вивчає питання медичного, біологічного, медико-криміналістичного характеру для потреб правосуддя) законодавства та охорони здоров'я.
Судову медицину не слід ототожнювати із судово-медичною експертизою, хоча ці поняття дуже близькі.
Судово-медична експертиза — це галузь практичної медицини, яка використовує знання судової медицини в правовій і судовій практиці.
Основне завдання судової медицини і судово-медичної експертизи полягає в наданні допомоги правосуддю при розслідуванні злочинів проти життя і здоров'я особи.
Судово-медична експертиза крім свого основного завдання передбачає надання допомоги органам охорони здоров'я в справі підвищення рівня лікувально-профілактичної роботи. Це може здійснюватися шляхом систематичного обговорення результатів судово-медичної експертизи на клініко-судово-медичних конференціях і своєчасного сповіщення керівництва органів охорони здоров’я про факти грубої розбіжності клінічного і патолого-анатомічного діагнозу, про помилки під час надання медичної допомоги хворим. Велику допомогу судово-медична експертиза надає органам охорони здоров’я в їх профілактичній роботі шляхом проведення аналізу випадків раптової смерті, транспортного травматизму, побутових і промислових отруєнь, в заготовці трансплантаційного матеріалу.
Сучасна судова медицина поширилась далеко за межі прикладних знань тільки дня потреб правосуддя і законодавства. Окремі її розділи, які опрацьовані відповідно до статей Кримінального і Цивільного кодексів, в той же час надають важливу інформацію для інших медичних дисциплін. Її основні розділи — вчення про смерть, післясмертні зміни, ушкодження та їх правова оцінка, отруєння, раптова смерть та її причини, права, відповідальність та обов'язки медичного персоналу. Вони містять оригінальний науково-дослідний матеріал, без знання якого неможлива загальна підготовка лікаря. В зв'язку з цим судова медицина викладається на останніх курсах усіх факультетів медичних інститутів та університетів, а також на юридичних факультетах університетів, тому що юристи мають бути поінформовані про можливості сучасної медицини і вміло використовувати їх на користь правосуддя.
Зміст судової медицини визначається потребами правової практики. Вона висуває все нові і різноманітні питання, котрі потребують постійного глибокого вивчення основних об'єктів цієї науки, як дослідження трупів, обстеження потерпілих, обвинувачених та інших осіб, дослідження речових доказів, вивчення матеріалів різних справ, у тому числі і пов’язаних з обвинуваченням медичних працівників у разі порушення ними професійних обов’язків.
Судова медицина розвивається і вдосконалюється на снові досягнень морфологічних, клінічних, теоретичних та інших медичних дисциплін. На розвиток судової медицини впливають і правові науки, особливо криміналістика — правова наука про методи, техніку і тактику розкриття злочинів. Криміналістика настільки тісно пов'язана із судовою медициною, що іноді важко їх розмежувати. Так, багато криміналістичних методів дослідження останнім часом використовуються в судово медичній практиці.
У процесі розвитку юриспрунденції і медицини судова медицина сформувалась і відокремилася в самостійну галузь з певним колом питань, специфічними методами досліджень : спектральні, рентгеноструктурні, електрографічні, антропометричні, імунологічні, цитологічні тощо. Крім того, в судовій медицині для розв’язання різних питань широко використовують методи досліджень, які застосовуються в інших галузях медицини, - гістологічні, біохімічні, рентгенологічні, генетичні, імунологічні.
Сучасна судова медицина поширилась далеко за межі прикладних знань тільки дня потреб правосуддя і законодавства. Окремі її розділи, які опрацьовані відповідно до статей Кримінального і Цивільного кодексів, в той же час надають важливу інформацію для інших медичних дисциплін. Її основні розділи — вчення про смерть, післясмертні зміни, ушкодження та їх правова оцінка, отруєння, раптова смерть та її причини, права, відповідальність та обов'язки медичного персоналу. Вони містять оригінальний науково-дослідний матеріал, без знання якого неможлива загальна підготовка лікаря. В зв'язку з цим судова медицина викладається на останніх курсах усіх факультетів медичних інститутів та університетів, а також на юридичних факультетах університетів, тому що юристи мають бути поінформовані про можливості сучасної медицини і вміло використовувати їх на користь правосуддя.
Зміст судової медицини визначається потребами правової практики. Вона висуває все нові і різноманітні питання, котрі потребують постійного глибокого вивчення основних об'єктів цієї науки, як дослідження трупів, обстеження потерпілих, обвинувачених та інших осіб, дослідження речових доказів, вивчення матеріалів різних справ, у тому числі і пов’язаних з обвинуваченням медичних працівників у разі порушення ними професійних обов’язків.
Судова медицина розвивається і вдосконалюється на снові досягнень морфологічних, клінічних, теоретичних та інших медичних дисциплін. На розвиток судової медицини впливають і правові науки, особливо криміналістика — правова наука про методи, техніку і тактику розкриття злочинів. Криміналістика настільки тісно пов'язана із судовою медициною, що іноді важко їх розмежувати. Так, багато криміналістичних методів дослідження останнім часом використовуються в судово медичній практиці.
У процесі розвитку юриспрунденції і медицини судова медицина сформувалась і відокремилася в самостійну галузь з певним колом питань, специфічними методами досліджень : спектральні, рентгеноструктурні, електрографічні, антропометричні, імунологічні, цитологічні тощо. Крім того, в судовій медицині для розв’язання різних питань широко використовують методи досліджень, які застосовуються в інших галузях медицини, - гістологічні, біохімічні, рентгенологічні, генетичні, імунологічні.
2. Історія розвитку судової медицини
Судова медицина як самостійна наука виникла з потреби суду в поясненні фактів біологічного і медичного порядку. Безсумнівно, що створенню державної і наукової судової медицини передував тривалий період її практичного застосування.
В історико-медичному аспекті виникнення судової медицини як науки можна віднести до того періоду, коли узаконюється звичай залучати медиків для вирішення питань при розслідуванні злочинів проти здоров'я і життя громадян.
У ряді історико-медичних робіт російських дослідників (Тиле, Чистович) ми знаходимо численні вказівки на те, що в допетровській Русі медична експертиза проводилася у формі судово-медичних оглядів живих осіб, а в окремих випадках — і огляду трупів осіб, що загинули від насильницької смерті.
Усякий раз подібного роду лікарські експертизи призначалися спеціальним урядовим указом. Це з безсумнівністю свідчить про те, що вже в ХУІ-ХУІІ ст., тобто задовго до введення офіційних розпоряджень щодо організації спеціальної судово-медичної служби, практикувалися лікарсько- експертні огляди з різних приводів: тілесні ушкодження, отруєння, визначення придатності до несення державної і військової служби, медичні правопорушення тощо.
На початку XVIII ст. видаються перші офіційні розпорядження, що узаконюють проведення судово-медичної експертизи. Стосовно цього цікавий «боярський вирок», що увійшов до повного зібрання законів, — «Про покарання не знаючих медичних наук і тих, що через неуцтво у вживанні медикаментів заподіюють смерть хворим». Зокркма Петро І наказав обов'язково робити медичні огляди у випадках смерті від побоїв чи поранень. У тлумаченні до артикула (статті) 154 Військового статуту (1716) прямо вказується на обов'язковість судово-медичного розтину трупа у випадках насильницької смерті від побоїв і поранень.
Проведення судово-медичної експертизи в першій половині XVIII ст. було утруднене через недостатню кількість лікарів. Розтин спершу проводили у столичних містах і військово-лікувальних установах.
Опублікування першого повного офіційного «Наставляння лікарям при судовому огляді й розкритті мертвих тіл» відносять до 1829 р. Воно містить виклад процесуальної сторони судово-медичного дослідження, а також докладні вказівки лікарям із техніки судово-медичних розтинів.
Відповідно до цього наставляння «огляд і розкриття мертвих тіл зобов'язані робити в повітах — повітові, а в містах — городові і поліцейські лікарі, але якщо вони через хворобу чи з іншої якої причини не можуть їм зайнятися, то замість них обов'язок цей покладається на всякого іншого військового, цивільного чи вільно-практикуючого медичного чиновника. Де є кілька медичних чиновників, там судове дослідження тіла може бути зроблене в присутності декількох з них, якщо судовий лікар визнає це за потрібне».
Ще в 1824 р. проф. О. П. Нелюбіним були опубліковані «Правила для керівництва судового лікаря при дослідженні отруєнь з додаванням синоптичних таблиць про отрути».
У «Військово-медичному журналі» була опублікована праця І. В. Буяльського (1789-1866) «Керівництва лікарям до правильного огляду мертвих людських тіл для узнання причин смерті, особливо при судових дослідженнях» (1824).
Важливо зазначити, що пріоритет складання першої наукової методики огляду і розкриття трупів належить видатному професору анатомії і хірургії Медико-хірургічної академії І. В. Буяльському.
Перший вітчизняний підручник з судової медицини написаний професором І. Ф. Венсовичем.
Великою популярністю користувався посібник з судової медицини, що належить професору С. О. Громову (1774- 1856).
Говорячи про вітчизняні посібники із судової медицини, необхідно зазначити, що геніальний росіянин хірург і анатом М. І. Пирогов опублікував у 1846 р. свою працю «Анатомічні зображення зовнішнього вигляду і положення органів, що укладаються в трьох головних порожнинах людського тіла, призначені переважно для судових лікарів».
Особлива заслуга належить М. І. Пирогову в галузі дослідження вогнепальних поранень. Його спостереження й експериментальні дослідження, присвячені характеристиці вхідних і вихідних отворів поранень, становлять винятковий інтерес, тому що є першими оригінальними дослідженнями з даного питання.
Відомо, що М. І. Пирогов зробив велику кількість розтинів трупів, у числі яких були і судово-медичні. Йому належить пріоритет у спостереженні й описуванні найважливіших властивостей вхідного і вихідного отворів вогнепальних поранень.