Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні

Особливу систему криміналістичних закладів становили кримінально-реєстраційні підрозділи поліції. Перший такий заклад був створений в 1890 р., як антропометрична станція. В 1892 відкрилось ще 12 подібних станцій єдина з яких була на території України - це Одеська антропометрична станція, і лише в 1901 р. така станція була створена в Києві. В цих бюро за допомогою антропометрії та частково дактилоскопії проводилась реєстрація та ідентифікація злочинців. Слід зазначити, що в Росії дактилоскопія не була належним чином оцінена і розглядалась, як допоміжний метод до антропометрії. Хоча можна відмітити, що мало по малу по ініціативі окремих посадових осіб (начальник Київської розшукової поліції - колежський секретар Г.М.Рудой) дактилоскопія зайняла належне місце серед методів ідентифікації злочинців.

З метою поширення позитивного досвіду та уникнення помилок в криміналістиці проводяться з’їзди експертів-криміналістів. Перший такий з’їзд був проведений 1-9 липня 1915р. в Петрограді. Його учасниками були керівники кабінетів науково-судових експертиз, помічники, окремі судді, медики судові слідчі.

Наука криміналістика і судові-експертні установи в Україні по справжньому почали створюватись тільки після скасування старих судових установ.

3 грудня 1918 р. декретом Тимчасового робітничого-селянського уряду України була створена Всеукраїнська Надзвичайна комісія, 14 лютого 1919р. було прийняте "Тимчасове Положення про народні суди і революційні трибунали", а 1 березня 1919р. - про Народний комісаріат юстиції (НКЮ), який контролював діяльність судів та слідства. Для цього в структурі юстиції було створено контрольно-слідчий відділ.

16 квітня 1919 р. Рада Народних Комісарів УСРР також прийняла декрет "Про організацію карного розшуку", який не тільки закріпив правове положення вже діючих у деяких містах карно-розшукових установ, але й визначив на території держави єдину організацію карного розшуку. Карний розшук УСРР був підпорядкований НКЮ і в структурному відношенні складався з судово-карного розшуку, в обов’язки якого входило вжиття оперативно-розшукових заходів і судово-карної міліції, на яку покладалось проведення дізнання.

3 квітня 1920 р. РНК УСРР прийняла "Положення про організацію відділів карного розшуку", яке закріпило в Україні аналогічне, прийнятим у РСФРР, організаційно-правових форм побудови апарату карного розшуку. Тепер він був складовою частиною міліції і переходив у підпорядкування НКВС. Розшук злочинців в основному здійснювався за ознаками словесного портрета, для чого була прийнята "Інструкція по складанню словесного портрета", рекомендовані правила фотографування злочинців і трупів сигналітичним методом. У 1922 р. губернські відділи розшуку були обладнанні засобами дактилоскопіювання і фотографування. В Україні формувалась єдина дактилоскопічна десятипальцева картотека, в якій карти класифікувались за основною і додатковою формулою Гальтона-Генрі. Незважаючи на важкі умови Укрцентррозшук та місцева влада приймали міри по підготовці кадрів, проводили спеціальні курси для підвищення майстерності співробітників карного розшуку з окремих напрямків практичної діяльності, швидкими темпами формувалась професійна бібліотека.

Постановою РНК УСРР від 10 червня 1923 р. у містах Києві, Харкові, Одесі були створені кабінети науково-судової експертизи, які відновили свою роботу на базі раніше діючих кабінетів. Крім виконання експертиз при розслідуванні конкретних злочинів вони були зобов’язані вести науково-дослідну роботу. В 1925 р. ці кабінети були перетворені на інститути науково-судової експертизи.

СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ

На сьогоднішній день розвиток та впровадження криміналістичних знань пов’язаний з діяльністю науково-дослідних інститутів Міністерства юстиції України, кафедрами окремих університетів, діяльністю експертно-криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ.

Зараз, в системі Міністерства юстиції України функціонує три інститути судових експертиз, одна криміналістична лабораторія і біля десяти філій в яких виконуються переважно такі експертизи:

• криміналістичні — почеркознавча, авторознавча, судово-тра-сологічна, балістична, ідентифікація особи за ознаками зовнішності, фототехнічна, техніко-криміналістичне дослідження документів, експертиза холодної зброї;

• планово-економічні;

• товарознавчі;

• технічні — пожежно- та автотехнічні, будівельні;

• технологічні;

• матеріалів, речовин, виробів, зокрема наркотичних речовин, металів і сплавів, фарб і лаків, пально-мастильних матеріалів, волокон, скла та кераміки, пластмас і полімерів;

• фармацевтичні та фармакологічні;

• харчових продуктів;

• ґрунтознавчі й судово-біологічні об'єктів рослинного й синтетичного походження — листя, стебел, кори, пилку, насіння; тваринного походження — пір'я, шерсті, луски; продуктів переробки рослин і тварин — хутра, шкіри, тканин; продуктів життєдіяльності — меду, смоли. Кров, екскременти, кісткові залишки та інші об'єкти тваринного походження також є об'єктами судово-біологічної експертизи.. Міністерство внутрішніх справ України має мережу експертних криміналістичних підрозділів. У кожному обласному і міському УВС функціонує експертно-криміналістичний підрозділ (відділ, відділення, група), а в Міністерстві внутрішніх справ України - Експертно-криміналістичне управління і Криміналістичний центр. Співробітники криміналістичних підрозділів Міністерства внутрішніх справ виступають як експерти в суді або фахівці при виконанні слідчих дій.

              Останнім часом в теорії криміналістики та слідчої практики з'явились нові види судових експертиз — судово-акустична (фоноскопічна, фонетична, електроакустична), одорологічна, експертиза комп'ютерної техніки та програмних засобів. Останні ще перебувають на стадії становлення та процесуальної регламентації.

До МВС України входить мережа експертних криміналістичних підрозділів. У кожному обласному й міському управлінні МВС України функціонує науково-дослідний експертно-криміналістичний центр, а в МВС України — Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр.

До основних завдань експертно-криміналістичних підрозділів належать:

• техніко-криміналістичне обслуговування органів дізнання та слідства криміналістичною технікою і подання практичної допомоги у її застосуванні для збирання джерел доказів;

• попереднє дослідження речових джерел інформації для органів дізнання;

• судові експертизи;

• виявлення причетних до вчиненого злочину осіб за допомогою криміналістичних обліків.

Експертні криміналістичні підрозділи є у Служби Безпеки України і військових округах Міністерства оборони України. Ці лабораторії виконують в основному попередні дослідження при виконанні дізнання і попереднього слідства, а також деякі види нескладних криміналістичних експертиз.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки можна визначити наступні положення:

1. Криміналістика - багатогранна наука, яка межує з багатьма іншими науками. Тому розвиток і впровадження криміналістичних знань пов’язаний в деякій мірі з розвитком окремих галузей спеціальних знань.

2. На сьогоднішній день не існує єдиного визначення, що таке наука криміналістика. Напевно, найбільш прийнятним є наступне визначення, "Криміналістика - наука, що вивчає закономірності утворення, виявлення, збирання, дослідження і використання слідів кримінально-релевантних подій, з метою ідентифікації (в широкому розумінні цього слова) ".

3. Історію розвитку криміналістики, можна поділити за різними критеріями :

      за часовим критерієм :

а) до середини ХІХ ст. (до реформи 1864 р.)

б) з середини ХІХ до початку ХХ ст.

в) криміналістика ХХ ст.

      за напрямком розвитку спеціальних знань :

а) розвиток методів криміналістичної реєстрації ;

б) розвиток судової медицини;

в) розвиток судової токсикології;

г) розвиток судової балістики;

д) розвиток криміналістичної одорології;

е) розвиток інших напрямків криміналістики;

      за розвитком наукових знань :

а) донаукова криміналістика;

б) криміналістика на базі наукових методів;

      за групами країн в яких проходив розвиток криміналістики :

а) Австрійсько-німецький - достатньо високий рівень розвитку криміналістики (теорії)

б) Франко-італійський - криміналістика - це наука про криміналістичні засоби, що використовуються слідчими;

в) Англо-саксонський - криміналістика має прикладне значення, яка вивчається в спеціалізованих поліцейських академіях (обмежена кількість загальнотеоретичних досліджень);

г) Східноєвропейський (радянський) - достатньо високий рівень, порівняно з іншими напрямками, теоретичних розробок в області науки, але недостатній рівень технічного забезпечення;

4. Історія розвитку криміналістики дозволяє краще зрозуміти витоки, соціальну функцію та тенденції розвитку криміналістики.

5. У розвитку вітчизняної криміналістики розрізняються три етапи: етап її становлення і накопичення емпіричного матеріалу (кінець XIX ст. - 1930-і роки), етап формування приватних криміналістичних теорій (кінець 1930-х - кінець 1960-х років) і, нарешті, з кінця 1960-х років - етап формування загальної теорії криміналістики та подальшого розвитку її приватних теорій. Вітчизняна криміналістика володіє значним науковим потенціалом, розвиненою теорією і великим арсеналом засобів, методів і рекомендацій практиці. Вона включає чотири розділи: загальну теорію криміналістики, криміналістичну техніку, криміналістичну тактику і криміналістичну методику (або методику розслідування і запобігання окремих видів злочинів). Кожен з цих розділів складається з ряду підрозділів або галузей.

Слід зробити висновок: криміналістика - динамічно розвивається наука, її суспільна значущість зростає у зв'язку зі зростаючою актуальністю проблеми підвищення ефективності боротьби зі злочинністю.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.      Бєлкін Р.С. Історія вітчизняної криміналістики. М., 1999.

2.      Крилов І.Ф. У світі криміналістики. Л., 1980;

3.      Кустов А.М. Криміналістика - етапи еволюційного розвитку.

4.      Філіппов А.Г. Криміналістика і теорія професійного захисту у кримінальних справах / / Вісник криміналістики. 2003. Вип.1 (5).

5.      Яблоков Н.П. Криміналістика: навч. для вузів / Н.П. Яблоков. М., 2007.

14