Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні

ЗМІСТ:

1.      Вступ

2.      Історія виникнення і розвиток криміналістики в Україні і світі

3.      Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні

4.      Висновок

5.      Список літератури

ВСТУП

Криміналістика (від лат. Crimen - злочин, criminalis - злочинний) - область специфічних наукових знань про злочинну діяльність і її антиподі - діяльності з виявлення, розкриття та розслідування злочинів, по встановленню істини в процесі судочинства. Виявляючи закономірності цих видів діяльності, на базі їх пізнання криміналістика розробляє засоби і методи боротьби зі злочинністю, вирішення питань, що потребують спеціальних знань у цивільних, арбітражним та інших справах, що знаходяться у провадженні правоохоронних органів. Цими засобами і методами криміналістика озброює оперативних співробітників органів дізнання, експертів, слідчих і суддів. У цьому полягає її соціальна функція, її прикладний, практичний характер.

Як і будь-яка наука криміналістика пройшла тривалий шлях розвитку в історії.

              Становлення криміналістики як науки складалося протягом багатьох років, формувалося уявлення про неї, розроблялися нові ідеї, доводили існуючі. Весь цей процес становлення ставив перед собою одну мету - створення науки, яка втілила б у собі потрібні елементи інших наук, накопичений досвід поколінь і сформувалася для однієї мети - систематизувати наявні знання в одну науку - криміналістику.

              Історично криміналістика виникла як наука про практичні засоби і методи розслідування злочинів, заснованих на положеннях природничих і технічних наук.

Необхідно також зазначити, що історія криміналістики, як наука виділилась з загального вчення про криміналістику порівняно недавно. Історія криміналістики дозволяє глибше зрозуміти її витоки, соціальну функцію і тенденції її розвитку. Криміналістика являлась специфічною формою діяльності з часів зародження людського суспільства, виникнення якої пояснювалось необхідністю вирішення тих конфліктних ситуацій (кримінально-релевантних подій, які час від часу виникали і виникають в суспільстві ). Потрібно сказати, що зародження прийомів і засобів розслідування злочинів, які отримали пізніше назву криміналістичних, безумовно пов’язано з потребами кримінального судочинства, карного розшуку, і судової експертизи.(проблеми, потреби - породжують певні дії способи вирішення.)

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ І СВІТІ

Пізнання події злочину це складна багатопрофільна діяльність, яка потребує як емпіричних так і наукових знань із різних галузей науки, техніки, мистецтва. Тому ще в давні часи для розслідування злочинів, запрошувались особи, що розумілись на цій справі, які допомагали розв’язувати задачі, що поставали в процесі розслідування.

Необхідно сказати, що окремі способи розслідування злочинів, експертизи і відкриття датуються ще XVII століттям, але народження криміналістики як самостійної науки відбулось в кінці XIX століття. Узагальнюючи джерела виникнення криміналістики можна виділити чотири напрямки:

1. Криміналістика - як наука виникла в межах формального кримінального права і процесу.

2. Криміналістика - виникла, як наука в рамках неправового розшуку злочинних елементів.

3. Криміналістика - виникла як продовження судової медицини.

4. Криміналістика - виникла сама по собі, в силу необхідності для вирішення проблем ефективної боротьби зі злочинністю.

Одним з головних напрямків був розвиток спеціальних знань, стосовно криміналістики, на базі медицини. Ще Папа Інокентій ІІІ (1200 р.) наказував при з’ясуванні причин смерті звертатись до лікарів, а відомий Кодекс "Кароліна" (1532 р.) закріпив обов’язкову участь лікарів при розслідуванні злочинів проти життя і здоров’я. Слід зазначити, що перші спеціальні знання мали більше емпіричний характер ніж теоретичний.

Також необхідно відзначити про широке використання слідчих дій при розслідуванні злочину у ХV ст. за часів Литовсько-Руської держави. Одним із елементів організації внутрішнього життя були - копні округи (своєрідні адміністративні одиниці ). Копною округою вважався союз населення певної території який крім керівництва життям в окрузі, виконував функцію охорони від вчинення правопорушень, розслідування злочинів, та їх покарання. Основою для обвинувачення у вчиненні злочину служили сліди злочинця, який пробіг через дворище, що накладало підозру, що член даного дворища може бути злочинцем. Якщо член даного дворища не міг відвести від себе підозру йому доводилось відповідати за вчинений злочин. Крім того згадується також про метод розслідування злочинів по "гарячому сліду" - "гаряча копа".

Про сліди, які залишаються на місці події злочину злочинцем згадується ще в визначній пам’ятці права ХІ - ХІІ ст. "Русской Правде" : "не будет ли татя по последу женуть", тобто якщо злодій не буде одразу виявлений, то необхідно його шукати по залишених слідах. Але одною з особливістю розслідування злочину є не тільки вміння виявляти і використовувати сліди події злочину, а й вміння їх закріпити.

В 1867 році журнал "Архив судебной медецины" опублікував статтю військового лікаря Адольфа Борхмана про спосіб знімати за допомогою гіпсу відбитки слідів людини і тварин.

              В історії є епізодичні випадки використання медичних знань для огляду потерпілих, трупів, проведення так званих "медичних експертиз". Але до створення Аптекарського приказу медики не залучались (мається на увазі регулярно) для огляду осіб.

З часів царювання Олексія Михайловича почали зустрічатись хімічні експертизи (в сучасному розумінні ). Особливо вони проводились для дослідження властивостей різного роду трав і рослин, які розповсюджувались знахарями та чаклунами. Також є згадка датована 26 квітня 1686, про проведення на основі челобітної від Івана Пермякова до Верхохуторського воєводи Григорія Наришкіна почеркознавчої експертизи. До цього часу належать свідчення про виникнення психіатричної експертизи, першими "експертами" були монахи. В зв’язку з розвитком цих напрямків знань в державі виникають спеціалізовані установи. Першими експертними установами були Аптекарський приказ та Іванівська площа в Москві (з другої половини ХVІІ ст. - дослідження підроблених документів та надання "юридичних" послуг). Виникнення першої експертної установи датується 1811 р. Міністерство поліції заснувало Медичну раду, що виконувала судово-медичну експертизу. Експертна діяльність на місцях здійснювалась Лікарськими Управами при губернських управліннях поліції в штаті яких був судовий медик.

Експертизу документів здійснювала Експедиція заготівлі державних паперів. Якщо в документі знаходили ознаки підробки, то документ підлягав фотографічному і хімічному дослідженню для визначення способу підробки. За результатами дослідження складався акт про проведення експертизи.

Розвиток так званого "другого зору криміналіста " - фотографія, завдячує відомому вченому Є.Ф.Буринському, який вважається засновником судово-дослідної фотографії та технічної експертизи документів.

Криміналістика, як самостійна наука, зародилась в кінці ХІХ ст. її засновниками прибічники тої чи іншої теорії вважають австрійського професора Ганса Гроса (1847-1915 рр.) та французького вченого Альфонса Бертільона (1853 -1914 рр.)

              Спробуємо подумки перенестися в то далеке минуле, коли не існувало ні фотографії, ні дактилоскопії, коли люди не вміли описувати зовнішність людини по методу "словесного портрету" і користуватись з метою встановлення особи антропометрією і ми зрозуміємо, як важко було вести боротьбу із злочинністю без наукових методів, як легко вдавалось злочинцям приховувати своє минуле. Саме в цей час з’являється такий жахливий метод ідентифікації, як калічення і клеймування. Давньоіндійський пам’ятник права "Закони Ману" предписував, за удар нижчим вищого, відрізати ту частину тіла, якою був нанесений удар. В Давньому Єгипті та Вавилоні, де діяли досить жорсткі принципи законів вавилонського царя Хаммурапі, за скоєння крадіжки винному відрубували руку і т.д. Широко застосовувалась калічення та катування на території України (зокрема про це згадується в "Соборном Уложении" 1659 р.) Клеймування було відмінено в 1863 р. на передодні введення судової реформи 1864 р.

Першим з наукових методів, який запропонував А.Бертільон був метод словесного портрету - опис в певній термінології ознак зовнішності особи на основі науково розробленої системи. За цією системою кожна частина обличчя і голови отримувала точне визначення і визначення з декількох букв (шифр), по яких складалась формула зовнішності. На основі цього методу ідентифікації виникає досить сумнівна теорія стосовно особливих ознак, які властиві зовнішності злочинця (італійський вчений Чезаре Ломброзо). Аналізуючи ідентифікацію злочинців, яка проводилась на основі цього методу необхідно відмітити, що була висока ступінь помилок. Тому з 1879 р. А.Бертільон розробляє метод антропометрії, суть якого полягала в вимірюванні різних частин тіла. В 1882 р. завдяки високопоставленим знайомим батька А.Бертільона відомого французького вченого Луї Бертільона цей метод був введений в Франції в повсякденну поліцейську практику. Ефект нового методу ідентифікації швидко виправдав себе, вже в 1884 р. Бертільон ідентифікував близько 300 осіб, які раніше були засудженні, але приховали це. Розроблений метод швидко завойовував визнання не тільки в Франції, але й в Аргентині, Бельгії, Італії, Португалії, Данії, Австрії, Німеччині та в інших країнах. В 1890 р. в Петербурзі було створене перше в царській Росії антропометричне бюро, а метод розроблений Бертільоном отримав назва "бертільонаж". В кінці ХІХ ст. в змагання з антропометрією вступив метод дактилоскопічної ідентифікації особи по пальцевим узорам. Деякий час антропометрія і дактилоскопія застосовувались одночасно, але змагання між ними все частіше виводило на перше місце дактилоскопію. Своєрідними похоронами бертільонажу стала крадіжка всесвітньо відомої картини "Мона Ліза". Вперше науково описав папілярні лінії італійський вчений М.Мальпіги в 1686, але він не класифікував їх. Слід зокрема зазначити, що відбитки великого пальця з давніх-давен використовувались в давньому Китаї, як підпис (тобто ідентифікація особи). За новий метод виступали три важливі ознаки - неповторність, відносна незмінність, відновлюваність. Батьківщиною дактилоскопії вважається Англія, але це вже її друга батьківщина. Дактилоскопія прийшла до нас з Сходу, зрештою, як і всі прогресивні досягнення. Англієць Вільям Гершель використовував пальцеві відбитки в Індії в якості посвідчення особи при видачі пенсій, а також для встановлення особи злочинців, які втекли з тюрьми. В 1877 р. його спроба розповсюдити свій досвід на всі тюрьми Бенгалії не отримала підтримки з боку влади. В 1880 р. в англійському журналі "Природа" була опублікована стаття Генрі Фолдса, який вперше ознайомив широкі кола англійців з дактилоскопією. Але все ж таки заслуга розробки наукових основ застосування дактилоскопії належить третьому англійцю – Френсісу Гальтону, який в 1892 р. видав книжку "Відбитки пальців", де вказав принципи, які повинні бути покладені в основу класифікації відбитків. Практичну класифікацію відбитків здійснив четвертий англієць - Едвард Генрі, який в 1901 р. був завдяки цьому призначений замісником начальника Лондонської поліції. В 1906 р. дактилоскопія була введена в Росії, і як пояснював уряд, введення дактилоскопії було необхідне для боротьби з бродягами, так званими "іванами, нє помнящіми родства". Вперше ідентифікація особи злочинців за допомогою дактилоскопічної експертизи була проведена в Варшаві в 1909 р. та в Одесі в 1911 р.

              Слід також зупинитись на допоміжному методі ідентифікації злочинців - фотографуванні. Фотографія налічує майже півторастолітню історію. Її основоположниками являються три винахідники : Жозеф Нісфоро Ньєпс, Луї Жак Дагер (Франція ) і Фокс Талбот (Англія). Днем народження фотографії вважається 7 січня 1939 р., в цей день Паризька Академія Наук заслухала виступ Домініка Ф.Араго стосовно винаходу Дагера (закріплення зображення, яке було отримане на срібній пластинці за допомогою парів йоду). Майже одночасно Талбот опублікував свій спосіб закріплення зображення за допомогою хлористого срібла.

Пройшло декілька років, і новий винахід почали застосовувати в поліції. Перші відомі знімки були виготовленні в 1843 - 1844 в бельгійській тюрмі Форест. Вже в 1864 р. на гроші зібрані за допомогою підписки, в м.Бобринці, відкрилось поліцейське фотографічне ательє. Але всі ці випадки не створили ні системи, ні наукової бази для виникнення судової фотографії. Першу спробу створення правил впізнавальної зйомки зробив О.Г.Рейландер. Вагомий вклад в розвиток судової фотографії вніс А.Бертільон. Він сконструював декілька великоформатних фотоапаратів для зйомки місця події злочину та спеціальну установку для впізнавальної зйомки злочинців. Як вже згадувалось в цій роботі засновником судово-дослідної фотографії був Є.Ф.Буринський, який за допомогою винайдення методу підсилення контрастів поставив на належний рівень дослідження документів. В судово-дослідній фотографії широке застосування отримали інфрачервоні промені (відкриті В.Гершелем в 1800 р.), ультрафіолетові (І.Ріттер і У.Волластон 1801 р. ), рентгенівське проміння (в 1895 відкрив німецький вчений В.Рентген), гамма-промені (відкриті в кінці ХІХ ст. П. і М. Кюрі).

Окрім розвитку окремих напрямків криміналістики, необхідною є характеристика тих криміналістично-експертних закладів, що існували в кінці ХІХ ст. Після судовою реформи 1864 р. до проведення досліджень залучались "обізнані " люди з числа лікарів, поліцейських, професорів, вчителів, які мали "спеціальні пізнання і набули особливого досвіду". Як вже зазначалось медичну експертизу проводили лікарські управи, експертизи в справах підробки грошових знаків - Експедиція заготовлення державних паперів, в окремих випадках Центральна хімічна лабораторія Міністерства фінансів. Досить часто при проведенні складних експертиз звертались до Академії наук, яка здійснювала переважно дослідження судово-медичного та хімічного характеру. З 1912 р. в великих містах були створені кабінети науково-судових експертиз зокрема такі кабінети були створені в Одесі і Києві. Кабінети складались з трьох відділів : фотографічного, кримінально-технічного, та хімічного.