Слідчий огляд

Коло тих обставин, які слідчий  має намір з’ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його проведення. Конкретне своє вираження предмет допиту знаходить у плані допиту у вигляді переліку обставин, які підлягають з’ясуванню.

Залежно від підстав допит може бути поділений на ті або інші види. Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють  допит таких осіб, як свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, експерт. За віковими особливостями допитуваного допит подiляється на допит неповнолітнього, дорослого, особи похилого віку. За послідовністю проведення — допит первісний, повторний (з’ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів). За суб’єктом проведення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.

2. Процес формування  показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Сприйняття — це не тільки сума відчуттів, а й діяльність мислення. Відчуття є суб’єктивним за змістом джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини.

Другим етапом формування показань є запам’ятовування, як здатність утворювати умовні зв’язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам’ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має для неї істотне значення.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від певних умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. При цьому значну роль відіграють вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань.

 

3. Підготовка до допиту.

Підготовка до допиту може бути поділена на три основних рівня: пізнавальний, прогностичний та синтезуючий. Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кримінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшуковими даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань. Інформація, яка буде одержана на цьому рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, обирати найдоцільніші способи встановлення психологічного контакту. Підготовка до допиту завершується на синтезуючому рівні й охоплює складання плану допиту, а також вирішення питань, пов’язаних з визначенням доцільного місця, часу та режиму його здійснення.

Під час підготовки до допиту велике значення має цілеспрямоване вивчення матеріалів справи, що дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитання допитуваному. Під час вивчення матеріалів справи слідчий робить закладки у потрібних місцях, виписує прізвища, адреси, систематизує письмові та речові докази. Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчення соціально-психологічної характеристики допитуваного, яка складається з даних про його характер, темперамент, рівень інтелекту, спосіб мислення, схильність до референтної групи, спосіб життя, виховання в сім’ї тощо.

Заключним етапом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції.

При плануванні слідчий прогнозує  поведінку обвинуваченого або свідка на допиті, а також можливість виникнення різних ситуацій допиту та їх зміни  під час його проведення. Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший  доказ та можливі зміни лінії  поведінки слідчого в процесі  допиту.

Підготовка до допиту закінчується складанням плану допиту — усному або письмовому, короткому або розгорнутому.

Складання розгорнутого письмового плану  допиту починається з визначення його предмета. Предметом допиту є  сукупність обставин, що підлягають з’ясуванню і мають значення для встановлення істини у справі. План допиту відображає зміст тактики: запитання допитуваному та використання інших тактичних прийомів. Підготовка до допиту полягає у визначенні не тільки змісту тактичних прийомів, а й їхній послідовності.

4. Зміст тактики допиту 

Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред’явлення речових  і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці  події, роз’яснення суті наслідків  вчиненого злочину, переконання  у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо.

У теорії криміналістики існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з’ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з’ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді). Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточнюючими — спрямовані на найповніше і найточніше з’ясування питань, що мають значення для справи; нагадуючими — переслідують мету оживити пам’ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації; контрольними — спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним, з’ясування джерел одержання фактів.

Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред’явлення доказів. Криміналістична тактика передбачає певні способи пред’явлення доказової інформації.

Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну  доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упорядковані відповідно до ситуації допиту. Для кожної окремої ситуації існують системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті отримання правдивих показань допитуваного.

Під час допиту дуже важливим є встановлення психологічного контакту слідчого з допитуваною особою (розмова на сторонню тему, показ поінформованості слідчого і тд).

Важливим завданням слідчого при  допиті свідків або обвинувачених  є актуалізація забутого в пам’яті допитуваного, тобто надання допомоги у пригадуванні подій минулого (нагадуючи запитання, показ доказів – збудження пам’яті, пожвавлення асоціацій і тд).

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в  їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень є важливим завданням слідчого при допиті – викриття неправди в показаннях.

Допит неповнолітніх проводиться  з урахуванням певних вікових особливостей допитуваної особи ( неповнолітні схильні до деталізації, фантазування, навіювання; присутність педагога, батьків і тд.; своєрідна поведінка та постановка запитань слідчим).

5. Тактика очної ставки. Перехресний допит

Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані істотно суперечливі показання.

Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному, але слідчому треба пильно контролювати цей процес.

Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Однак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобросовісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на добросовісного. Складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити не слід.

Тактика очної ставки має певну специфіку, яка пов’язана з розширеним складом її учасників; ускладненим інформаційним обміном; сильним психологічним впливом учасників очної ставки один на одного; зниженням рівня прогнозу слідчого; можливістю зміни показань; підвищеним ступенем тактичного ризику.

Перехресний допит є специфічним видом судового допиту. У судовому засіданні правом ставити запитання наділені суддя, прокурор, захисник, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудні та потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожний учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з’ясування чи доповнення відповідей, які були надані на запитання інших осіб.

На перехресному допиті можуть бути допитані усі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі та цивільні відповідачі, а також  експерти), які допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит  кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних й тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію.

Перехресний допит збільшує небезпеку  виникнення навіювання. Це пов’язано  з постановкою однотипних запитань, повторюванням однакових запитань кілька разів, різною тактикою допитуючих.

10. Фіксація результатів  допиту 

Важливе значення для розслідування  має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об’єктивно відображені повідомлені допитуваним дані. Рекомендуються три методи одержання показань: вільна розповідь, запитання — відповідь і поєднання першого і другого методів. Це відбивається й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого:

1) показання записують від першої  особи і по можливості дослівно;

2) поставлені запитання та відповіді  на них у разі необхідності  записуються дослівно;

3) на прохання допитуваного йому  надається можливість власноручно  викласти показання, про що  в протоколі слідчий робить  відмітку;

4) протокол не може бути стилізованим, а повинен точно фіксувати  вирази, які вживає допитуваний; 

5) протокол підписують допитуваний,  слідчий та інші особи, присутні  на допиті.

У процесі допиту свідок або обвинувачений  може виконати за власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого.

Способом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Такий запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників слідчої дії. Доцільно застосовувати його у випадках складних допитів або ж таких, що супроводжуються визнанням обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який перебуває у хворобливому стані тощо. Паралельно зі звуко- і відеозаписом слідчий веде протокол.