Поняття, предмет, завдання, система і принципи кримінального права

3. Поняття кримінального  закону. Кримінальний кодекс України,  як основне джерело кримінального законодавства.

Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні – це система законодавчих актів України та імплементованих у них положень міжнародних договорів, що містять норми кримінального права. Кримінальний закон у більш вузькому розумінні – це законодавчий акт ВР України, який містить одну, кілька або систему взаємопов‘язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм[27,с.58]. З урахуванням змісту та обсягу правової регламентації і джерела походження кримінально-правової норми кримінальний закон має чотири аспекти. По-перше, кримінальний закон – це КК – єдиний кодифікований законодавчий акт, який містить переважну більшість кримінально-правових норм. Він є основним кримінальним законом. По-друге, кримінальний закон – це і окрема стаття КК або її частина, що передбачає відповідальність за злочин певного виду. По-третє, кримінальний закон – це окремий законодавчий акт, що містить лише одну правову норму, яка стосується загальних положень кримінального права або регулює відповідальність за злочин певного виду. По-четверте, кримінальний закон – це і передбачені ст.9 КУ відповідні положення міжнародних договорів, імплементовані у кримінальне законодавство України на загальногалузевому рівні. Отже, кримінальний закон України – це сукупність систематизованих та окремих законодавчих актів ВР України, що визначають загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених за них покарань, підстави призначення покарання, звільнення від покарання чи відповідальності; а також це – сукупність положень міжнародних договорів, імплементованих у кримінальне законодавство України як його невід‘ємна частина[13,с.145]. Значення кримінального закону:

1. Кримінальний закон є одним  із важливих засобів охорони  життя, здоров‘я, честі, гідності, недоторканності і безпеки людини  як найвищої цінності, суспільного  ладу України, її політичної  та економічної систем, власності  й усього правопорядку від  злочинних посягань і засобом  боротьби з ними.

2. Лише кримінальний закон містить  кримінально-правові норми, які  визначають загальні положення  кримінального права, злочинність  та караність діянь, види цих  діянь та покарань за їх  вчинення, підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.

3. Кримінальний закон є певним  засобом виховного та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.

Основним джерелом кримінального  права є кримінальний закон -Кримінальний кодекс України, що набрав чинності 1 вересня 2001 р. (далі – КК України). Кримінальний кодекс поширює свою дію на всю територію України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КК законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Це означає, що, по-перше, злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після 1 вересня 2001 p., тобто після набрання чинності новим КК, повинні включатись до нього після набрання ними чинності (ч. 2 ст. 3).

По-друге, оскільки норми чинного  КК ґрунтуються на нормах Конституції  України, то й закони про кримінальну  відповідальність, схвалені Верховною  Радою України після прийняття чинного КК, повинні відповідати її положенням. Конституція України, норми якої є нормами прямої дії, може застосовуватися лише в частині звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання у випадку протиріччя між її положеннями та нормами КК.

По-третє, презюмується, що норми нового КК повною мірою відповідають загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права. Тому положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, можуть застосовуватись лише при виявленні протиріччя між нормами чинного КК та нормами міжнародного права. Зміни, що будуть вноситись до нового КК (а вони через певні обставини є неминучими), повинні відповідати положенням ст. З КК і не суперечити ні Конституції України, ні нормам міжнародного права.

По-четверте, джерелами кримінального  права є чинний КК, міжнародні правові  акти, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, та Конституція  України. Крім того, відповідно до ст. 152 Конституції України, джерелами кримінального права можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів. Такі закони втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Закон про кримінальну відповідальність - це нормативно-правовий акт, прийнятий  Верховною Радою України, який містить  взаємопов'язані юридичні норми, одні з яких, ґрунтуючись на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, закріплюють підстави та принципи кримінальної відповідальності, містять загальні положення кримінального законодавства, інші — визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і встановлюють, які покарання можуть бути застосовані до осіб, що вчинили їх, або ж називають підстави та умови звільнення їх від кримінальної відповідальності[12,с.158].

Характерні риси кримінального  закону полягають у тому, що він:

а) базується на Конституції України  та загальновизнаних нормах міжнародного права;

б) приймається Верховною Радою  України (Парламентом) — єдиним органом  законодавчої влади в Україні;

в) регламентує підставу й принципи кримінальної відповідальності та звільнення від кримінальної відповідальності;

г) містить юридичні норми, які визначають принципи та загальні положення кримінального права;

ґ) визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та яке покарання чи інші заходи кримінально-правового характеру призначаються за вчинення цих злочинів;

д) є певним засобом виховного  та превентивного впливу на осіб, засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.

Кримінальний кодекс України складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, у свою чергу, складається із розділів, а розділи - із статей.

Статті Загальної частини КК містять норми, що встановлюють принципи і загальні положення кримінального  права, чинність кримінального закону в просторі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, зміст вини, поняття співучасті, види множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання і його відбування, загальні засади призначення покарання тощо. Загальна частина складається із 15 розділів, кожен з яких має відповідну назву: Загальні положення; Закон про кримінальну відповідальність; Злочин, його види та стадії; Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину); Вина та її форми; Співучасть у злочині; Повторність, сукупність та рецидив злочинів; Обставини, що виключають злочинність діяння; Звільнення від кримінальної відповідальності; Покарання та його види; Призначення покарання; Звільнення від покарання та його відбування; Судимість; Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування; Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Більшість статей Особливої частини КК складається з однієї або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які покарання передбачені за їх скоєння.

Особлива частина складається із 20 розділів, назва кожного з яких відображає певну групу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою за об'єктом посягання:

І. Злочини проти основ національної безпеки України                                                        II. Злочини проти життя та здоров'я особи                                                                       III. Злочини проти волі, честі та гідності особи                                                                IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи                           V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

VI. Злочини проти власності                                                                                                           VII. Злочини у сфері господарської діяльності                                                                   VIII. Злочини проти довкілля                                                                                             IX. Злочини проти громадської безпеки                   

X. Злочини проти безпеки виробництва                                                                                                  XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту                                             XII. Злочини проти громадського порядку та моральності                                                 XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення                          XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.                                             

 XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян                                                                                      XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку                   XVII. Злочини у сфері службової діяльності                                                                    XVIII.  Злочини проти правосуддя                                                                

 XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)                                                                                                              XX.Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Загальна та Особлива частини КК органічно взаємопов'язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему  кримінально-правових норм. Найбільш помітно  це проявляється при застосуванні закону про кримінальну відповідальність. Наприклад, для визначення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої частини КК, необхідно звернутися до статей розділу V Загальної частини, які розкривають зміст умислу та необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті - до статей розділу VI Загальної частини, в якому регламентована відповідальність співучасників. Норми Особливої частини закону про кримінальну відповідальність поділяють на диспозицію та санкцію.

Диспозиція - це та частина норми (статті) Особливої частини КК, в якій називається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки.

Санкція - це частина статті Особливої  частини КК, яка встановлює вид  і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції.

Визначені законом завдання кримінального  права (законодавства) характеризують його функції (від лат. functio -- виконання, призначення)[20,с.213].

1. Основною є функція охоронювальна, тобто захист найбільш важливих цінностей суспільства: життя, здоров'я, власності тощо.

Здійснення цієї функції досягається  шляхом: а) встановлення підстави і  принципів кримінальної відповідальності; б) визначення вичерпного переліку діянь, що тягнуть за собою кримінальну  відповідальність (криміналізація); в) встановленням за них покарань відповідних  видів і розмірів (пеналізація: від лат. poena -- покарання), а також інших заходів кримінально-правового впливу.

2. Запобігальна (профілактична) функція кримінального права полягає у недопущенні вчинення злочину, що досягається:

а) самим фактом встановлення кримінальної відповідальності і покарання за те чи інше діяння, що повинно позитивно  впливати на нестійких громадян; б) наявністю норм про добровільну  відмову від доведення злочину  до кінця (ст. ст. 17, 31 КК); в) наявністю  норм подвійного запобігального впливу (наприклад, ст. 304 КК -- "Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність" – має впливати на дорослих самим фактом своєї наявності, а в разі її застосування -- уберегти інших неповнолітніх, що потенційно також можуть бути втягнуті в цю діяльність); г) застосуванням кримінального закону у випадках призначення покарання за конкретний злочин, що має запобігти новим злочинам як з боку засудженого, так і з боку інших нестійких осіб.

3. Регулятивна функція (від лат. regula -- норма, правило) також притаманна кримінальному праву. Її здійснюють норми про обставини, що виключають злочинність діяння (Розділ VIII Загальної частини КК), про звільнення від кримінальної відповідальності (Розділ ІХ Загальної частини КК), про призначення покарання (Розділ ХІ Загальної частини КК) тощо. Регулятивна функція кримінального права притаманна і нормам Особливої частини КК, в яких описуються ознаки того чи іншого злочину. Забороняючи вчинювати суспільно небезпечні діяння, вони вимагають від громадян певної правомірної поведінки -- невчинення злочинів. В цьому проявляється єдність охоронювальної, профілактичної та регулятивної функцій кримінального права.