Поняття, предмет, завдання, система і принципи кримінального права

б) певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо самого кримінального  закону, практики його застосування та перспективи розвитку, історії національного  кримінального права та права  зарубіжнтих країн;

в) до предмета науки «Кримінальне право» входить вивчення суспільних відношень, які виникають у зв’язку  зі скоєнням злочину і призначенням кримінального покарання, теоретичне осмислення практики застосування кримінального  законодавства.

г)дослідження чинного кримінального права, а також положень майбутнього.

Методи науки кримінального права

Наука кримінального права використовує певні методи дос-лідження для усвідомлення соціального змісту кримінально-правових норм, їх призначення та ефективного застосування, всебічного вивчення і розуміння проблеми боротьби зі злочинністю, скоєння злояину і покарання за нього:

а)догматичний;                                                                                                       б)конкретно-соціологічний;                                                                                         в)історико-правовий;                                                                                        г)діалектичний;                                                                                          д)статистичний;                                                                                                           е)метод порівняльного правознавства.

Виходячи з вищевикладеного, можна  дійти висновку, що предмет регулювання, тягне за собою використання певних методів, які дають більш якісні показники в тій чи іншій сфері.

2. Принципи, завдання і функції кримінального права

Виникнення права, взагалі, та кримінальне право, зокрема, об’єктивно

зумовлене потребою соціальної регламентації, регулювання існуючих

суспільних відносин та захисту  їх від різного роду посягань.

Ефективність такої регламентації (регулювання) багато в чому буде залежати від того, які відправні ідеї та начала будуть покладені в його основу.

Теоретична думка відповідної  епохи завжди виділяє в якості кримінально-правових принципів саме ті положення, які мають  в даних соціально-економічних та політичних умовах найбільш важливе, а підчас і визначальне значення. У зв’язку з цим, проблема основних положень, що лежать в основі кримінально-правової охорони суспільних відносин, завжди перебувала в полі зору фахівців науки кримінального права, адже дія та реалізація таких положень (принципів) має першочергове значення для здійснення цілей та завдань галузі кримінального права.

 

В той же час не можна  погодитися з думкою, що проблема принципів

кримінального права є  “чистою теорією” і кримінально-правові принципи не

мають ніякого практичного  значення. По-перше, історія показує, що будь-яка правова теорія, яка має прогресивний характер для конкретної соціальної обстановки, у цій обстановці отримує закріплення у нормативному матеріалі, що відображає об’єктивний процес розвитку суспільства та правової системи. По-друге, важко не погодитися з тим, що на правосвідомість громадян впливають не тільки і не стільки конкретні правові приписи, а найбільш загальні ідеї та положення, адже загальновідомо, що громадяни більше знають принципи, а ніж конкретні статті Кримінального кодексу.

Принципи кримінального права - це фундаментальні ідеї, які лежать в основі побудови кримінального права, визначають його систему та методи реалізації[23,с.208]. Всі принципи, які лежать в основі чинного кримінального права, можуть бути поділені на:

• конституційні (загальноправові);
• галузеві (спеціальні).                                                                                              До перших належать ті, що закріплені в Конституції України, а саме:

♦ принцип поділу державної влади  на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6);

♦  принцип верховенства права (ст. 8); Конституція України, має найвищу юридичну силу. Закони та інпгі нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй

♦  принцип наявності вини у діях особи для визнання її злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 2 КК)

♦  принцип рівності громадян перед законом (ст. 24); Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24 Конституції України). Тобто всі особи, які вчинили злочин, незалежно від їх соціальних і демографічних даних однаково підлягають кримінальній відповідальності.

♦ принцип  індивідуальної юридичної  відповідальності, в тому числі й  кримінальної (ст. 61 Конституції України) полягає в тому, що відповідальність і покарання за вчинений злочин може нести тільки особа, яка цей злочин вчинила. Це конкретна фізична особа, що має всі ознаки суб'єкта злочину (ст. 18 КК).;

♦  принцип законності (статті 29, 61, 62, 124); Принцип законності походить з формули "Nuttum crimen, пипа poena, sine lege" (Нема злочину, нема покарання без вказівки на те в законі).

♦  принцип гуманізму.

Загальноправові принципи притаманні фактично всім галузям законодавства, оскільки Конституція України є  витоком для всіх галузей системи  права.Галузевими (спеціальними) є ті принципи, які визначають структуру, методи реалізації саме кримінального  права у світлі завдань, які стоять перед ним.                                                                                                                                        До спеціальних принципів кримінального права належать[25,с.490]:

• принцип нормативного визначення кола злочинних діянь. Цей принцип має чи не основоположне значення, оскільки визначає і систему кримінального законодавства, і обсяги кримінального регулювання, і межі кримінальної репресії, і підстави кримінальної відповідальності. Він практично скасував притаманний десятиріччями радянському кримінальному праву принцип аналогії кримінального закону, за «допомогою» якого тисячі людей були репресовані в часи тоталітаризму. Принцип походить від латинського nullum crimen sine lege - немає злочину без вказівки на те в законі;
• принцип відповідальності за власні діяння передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності виключно за діяння, які вчинені безпосередньо винним. Це випливає зі змісту ст. 2 КК України, яка встановлює, що «1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом»;принцип відповідальності при наявності вини також випливає зі змісту ст. 2 КК України. «2. Особа вважається не винною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду»;
• принцип сукупності відповідальності знаходить свій прояв у притягненні до відповідальності за всі злочинні діяння, які вчинені особою і за які до цього вона до відповідальності не притягалась (статті 70, 71 КК);
• принцип відповідності покарання тяжкості злочину — ідеалізований принцип кримінального законодавства, який полягає в необхідності співвідношення злочину і призначеного за нього покарання. Цей принцип зафіксовано в ст. 65 ч. 1 п. З КК, яка визначає необхідність призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину. У реальній практичній діяльності цей принцип, на жаль, ще діє недосконало;
• принцип економії кримінальної репресії визначає співвідношення кола діянь, які визнані в суспільстві злочинами, і загального рівня економічного та культурного розвитку суспільства.                                Окремі автори розглядають і такі положення:

 

    - норми кримінального  права обов’язкові для всіх  суб’єктів права;   

- норми кримінального права  докладно реґламентують зміст усіх елементів злочину, тих ознак, без яких не може бути кримінальної відповідальності;    

- норми кримінального права  мають забезпечити правильне  застосування норм всіх інших  галузей права;   

- покарання має призначатися  в межах, установлених кримінальним  законом;   

- аналогія кримінального закону  не припускається;   

- підставою кримінальної відповідальності  є вчинення діяння, що містить  усі ознаки складу злочину,  передбаченого ККУ;   

 - пріоритет міжнародного кримінального права перед національним;   

- відповідність норм ККУ Конституції держави;

- письмова форма кримінальних  законів, що виключає судові  прецеденти та тлумачення науковців як джерела кримінального права;   

- повна кодифікація норм про  кримінальну відповідальність;   

- криміналізація лише вчинків, а не думок;   

- необхідність користуватися не  духом, а "буквою" закону;   

- проблема визначення найважливіших  кримінально-правових термінів і понять у самому ККУ (у тому числі питання оцінних ознак);   

- межі суддівського розсуду  не повинні бути надто широкими;    

- особа, винна у вчиненні  злочину, несе обов’язки та  користується правами відповідно  до закону. 

Кримінальне право, яке знаходить  своє вираження у Кримінальному  кодексі України має ряд завдань: правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Об'єктами, що беруться під охорону за допомогою норм КК, є права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, а також мир і безпека людства. Норми КК охороняють лише найважливіші елементи зазначених об'єктів. Охорона менш важливих суспільних відносин і соціальних благ здійснюється за допомогою правових норм інших галузей права (зокрема адміністративного, цивільного, трудового права).

Під правами і свободами людини і громадянина слід розуміти насамперед ті права і свободи, які передбачено розділом IIКонституції України (право на життя, свободу, особисту недоторканність і недоторканність житла, таємницю листування та іншої кореспонденції, конфіденційність особистого і сімейного життя, об'єднання у громадські організації та політичні партії, проведення зборів, мітингів та інших масових акцій, працю, відпочинок, страйк, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, а також право обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, доступу до державної та муніципальної служби, право власності, свобода пересування, свобода слова і думки, свобода совісті та інші). Крім того, права і свободи громадян встановлені й іншими, крім Основного, законами України.

Кримінально-правова охорона  тих чи інших прав і свобод людини та громадянина застосовується за наявності суспільної потреби у такій охороні.

Поняття «людина» у нормах КК означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК охороняє людину і як біологічну істоту, забороняючи посягання на життя, здоров'я, тілесну та статеву недоторканність, особисту свободу, і як соціальну істоту, особистість - у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Кримінально-правовій охороні підлягають права і свободи не лише громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні і згідно з Конституцією, законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, користуються відповідними правами і свободами.

Власність як об'єкт кримінально-правової охорони означає матеріальні об'єкти, що мають певну цінність, та сукупність суспільних відносин, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням такими об'єктами (детальніше про це поняття див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу VI Особливої частини КК).

Під громадською безпекою слід розуміти такий стан суспільних відносин, за якого природні, технічні та інші джерела загальної небезпеки, на які людина впливає своєю діяльністю, не створюють небезпеки для життя та здоров'я людей та для збереження матеріальних цінностей.

Громадський порядок - це стан суспільних відносин, який забезпечує спокійні умови суспільно корисної діяльності, відпочинку та побуту людей[24, с.125].

Термін «довкілля», вжитий у ч. 1 ст. 1, є синонімом до вживаного в інших законодавчих актах терміна «навколишнє природне середовище» і визначається як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси як залучені до господарського обігу, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Конституційний  устрій України - це закріплена Конституцією система органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що діють в Україні, їх правового статусу та повноважень, а також їх відносин між собою та з іншими суб'єктами права, у першу чергу - з громадянами.

Мир означає відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних) конфліктів, а безпека людства - стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, наслідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування населення земної кулі тощо. У ч. 1 ст. 1 КК законодавець вказує на профілактичне завдання : його норми мають формулюватись, тлумачитись та застосовуватись так, щоб не лише карати винуватих осіб за вчинені злочини, а й запобігати вчиненню нових злочинів. Виконання завдань КК провадиться, зокрема, шляхом визначення суспільно небезпечних діянь, які є злочинами, та покарань, що застосовуються до осіб, які ці злочини вчинили. Проте не слід розуміти у тому сенсі, що КК має містити самі лише описи конкретних злочинів та передбачених за них покарань. Значна кількість кримінально-правових норм має характер універсальних правил, які стосуються не тільки того чи іншого конкретного злочину, а й будь-якого злочину, передбаченого КК. Одним із логічних висновків, є вимога застосування кримінальної відповідальності та покарання лише за ті діяння, які на момент їх вчинення вже були визначені, як злочини. Таким чином, у кримінальному праві реалізуються положення ч. 2 ст. 58 Конституції України, згідно з яким «ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення»